Розділ 21 виконання рішень, ухвал, постанов господарського суду

§ 1

Загальна характеристика та правова природа інституту виконання судових рішень

Судові рішення, відповідно до ст. 124 Конституції України, ухвалюються судами іменем України і є обов’язковими до вико­нання на всій території України. Аналогічне положення закріпле­не в ст. 13 Закону України від 7 липня 2010 р. «Про судоустрій

і статус суддів», де встановлено, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов’язковими до виконання усіма органами дер­жавної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об’єднаннями на всій території України.

Загальні умови виконання актів господарського суду визначені в розділі XIV ГПК України (ст.ст. 115-122). Так, згідно зі ст. 115 ГПК рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, е обов’язковими на всій території України і вико­нуються в порядку, встановленому Законом України від 21 квітня 1999 p. № 606-XIV «Про виконавче провадження».

Суд, здійснюючи правосуддя, на засадах верховенства права забез­печує захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних зако­ном інтересів, гарантованих Конституцією України та законами відпо­відним суб’єктам (юридичним особам, фізичним особам — підприєм­цям, громадянам, державі тощо), що прямо вказано в ст. 1 ГПК і випливає зі змісту ст. 2 Закону України « Про судоустрій і статус суддів ».

Утім, вочевидь, що лише сама статична наявність судового рі­шення, яким підтверджені певні факти (існування заборгованос­ті, наявність права, обов’язок вчинити дії чи утримуватися від їх вчинення, тощо) не завжди забезпечує повний та всебічний захист порушеного права конкретної особи.

До того ж, не всі рішення господарського суду виконуються до­бровільно, а деякі з них потребують активних дій деяких юридич­них осіб, у тому числі органів державної влади, місцевого самовря­дування. Отже, забезпечення їх обов’язковості здійснюється через

застосування владного примусу, який дає змогу зробити юридичні та фактичні наслідки прийняття такого рішення неминучими для зацікавленого кола суб’єктів.

Особливо гостро й актуально це питання постає перед суб’ єктами господарювання, які безпосередньо задіяні в обігу економічних відносин, котрі потребують оперативних та ефективних дій у про­цесі справедливого та правомірного перерозподілу капіталу та власності.

Отже, правові витоки необхідності існування окремого інсти­туту виконання судових рішень полягають в обов’язковості уник­нення декларативності цих актів, гарантування їх реалізації в порядку та у спосіб, установлені законодавством України, в тому числі із застосуванням примусу шляхом звернення до авторите­ту влади держави та її апарату. Справедливим є твердження про те, що виконавче провадження є однією з правозахисних функцій держави¹.

Зокрема, виходячи з цього, виконавче провадження є завер­шальною стадією судового провадження та примусового виконан­ня рішень і відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче про­вадження» розуміється як сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених Зако­ном, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповід­но до Закону та інших законів, а також рішень, що відповідно до Закону підлягають примусовому виконанню.

Вивченням питань та проблем інституту виконання судових рішень в різній час займалися такі вчені, як М. Авдюков, Ю. Бі- лоусов, С. Васильєв, О. Квасніцька, М. Мельник, М. Омельченко,

В. Тертишніков, С. Фурса, М. Штефан, С. Щербак, О. Хотинська,

2. Юрчак та інші.

Треба погодитися з твердженням С. Васильева, який зазначає, що, будучи однією зі стадій господарського процесу, виконання судового рішення відбувається в процесуальній формі: порядок діяльності органів виконання завчасно передбачений законом; за­цікавленим особам забезпечена можливість участі у виконавчому проваджені та надані певні процесуальні права².

Сукупність процесуальних дій виконавчого провадження вклю­чає в себе таку діяльність:

• добровільне виконання рішення, постанови господарського суду;

• видання наказу господарського суду;

• пред’явлення наказу суду для примусового виконання;

• виправлення помилки, допущеної при оформлені та и и дачі наказу господарського суду;

• визнання наказу господарського суду таким, що не підлягає виконанню повністю або частково;

• видача дублікату наказу;

• поновлення пропущеного строку для пред’явлення наказу до виконання;

• відстрочка або розстрочка виконання рішення господарсько­го суду;

• встановлення чи зміна способу та порядку виконання рішен­ня, ухвали, постанови господарського суду;

• відкладення, зупинення та відновлення виконання судового акта;

• здійснення конкретних виконавчих дій;

• оскарження дій та бездіяльності органів державної виконав­чої служби;

• поворот виконання рішення, постанови господарського суду;

• завершення виконавчого провадження.

Основними джерелами правового регулювання процесуаль­них дій виконавчого провадження є ГПК України, Закон Украї­ни «Про виконавче провадження», Закон України від 24 березня 1998 р. № 202/98-В «Про державну виконавчу службу» (в редак­ції Закону України від 4 листопада 2010 р.), Наказ Міністерства юстиції України від 15 грудня 1999 р. № 74/5 «Про затвердження Інструкції про проведення виконавчих дій» та інші нормативно- правові акти.

Важливе значення мають рекомендаційні та роз’яснювальні акти органів судової влади, серед яких у тому числі Роз’яснення Президії Вищого господарського суду України від 28 березня 2002 р. № 04-5/365 «Про деякі питання практики виконання рі­шень, ухвал, постанов господарських судів України» (далі за тек­стом цієї глави — Роз’яснення № 04-5/365), Постанова Пленуму Верховного Суду України від 26 грудня 2003 р. № 14 «Про практи­ку розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасни­ків виконавчого провадження».

Питаннями застосування заходів державного примусу та здій­снення безпосередньо виконавчого провадження опікується Дер­жавна виконавча служба, яка входить до системи органів Мініс­терства юстиції України.

§ 2