Розгляд господарських спорів у третейських судах

Порядок створення та діяльності третейських судів в Україні, а також вимоги щодо третейського розгляду встановлено Законом України «Про третейські суди» від 18 березня 2004 р. Відповідно до ст. 2 цього Закону третейський суд — недержавний незалеж­ний орган, що утворюється за угодою або відповідним рішенням заінтересованих фізичних та/або юридичних осіб у порядку, вста­новленому цим Законом, для вирішення спорів, що виникають із цивільних та господарських правовідносин.

Третейський розгляд спорів сторін у сфері цивільних і господар­ських правовідносин — це вид недержавної юрисдикційної діяль­ності, яку третейські суди здійснюють на підставі законів України шляхом застосування, зокрема, методу арбітрування. Здійснення третейськими судами функції захисту, передбаченої в абз. 7 ст. 2, ст. З Закону України «Про третейські суди», є здійсненням ними не правосуддя, а третейського розгляду спорів сторін у цивільних і господарських правовідносинах у межах права, визначеного ч. 5 ст. 55 Конституції України. Рішення третейських судів не є акта­ми правосуддя, а самі вони не входять до системи судів загальної юрисдикції.

Згідно з положеннями ч. 5 ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов’язковими до виконання на всій території України. Відповідно до ст. 46 Зако­ну України «Про третейські суди», третейські суди приймають рі­шення тільки від свого імені, а самі ці рішення, ухвалені в межах чинного законодавства, є обов’язковими лише для сторін спору. Забезпечення примусового виконання рішень третейських судів є завданням компетентних судів і державної виконавчої служби (ст. 57 Закону України «Про третейські суди», п. 1 ч. 2 ст. З За­кону України «Про виконавче провадження»).

11 лютого 2009 р. Верховний Суд України видав Узагальнення практиці застосування судами Закону України «Про третейські суди», в якому, зокрема, зазначив:

«Аналіз рішень третейських судів свідчить, що ці суди часто фактично не вирішують спори, а в обхід передбачених законом процедур задовольняють певні суб’єктивні інтереси нерідко з по­рушеннями при цьому прав третіх осіб та держави... Досить часто за допомогою рішення третейського суду за однією особою безпід­ставно визнається право власності на майно іншої особи».

Виходячи з цього, Верховна Рада України законами від 05 бе­резня 2009 р. та від 3 лютого 2011 р. істотно обмежила компетен­цію третейських судів, зокрема вилучивши з її компетенції справи у спорах щодо нерухомого майна, включаючи земельні ділянки; справи, що виникають із корпоративних відносин; справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення; справи у спо­рах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів по­слуг банку (кредитної спілки) тощо.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про третейські суди» в Україні можуть утворюватися та діяти:

• 

  «г

  ж;

  на

  ті.

  не

  26

  Ш'

  ні op ні СЕ І Г ВІ.

  Рі

  не

  ДІ

  третейські суди для вирішення конкретного спору (суди ad hoc)-,

• постійно діючі третейські суди.

Третейський суд для розгляду конкретної справи (суд ad hoc — з латинської мови перекладається як «на даний випадок, до даної мети») створюється сторонами спору для розгляду конкретного спору. Склад такого третейського суду формується сторонами спо­ру, і самі сторони спору можуть установлювати практично всі про­цесуальні правила, які застосовуються при розгляді й вирішенні такого спору, за винятком правил, що визначені законодавством як імперативні. Після винесення рішення у справі такий тимчасо­вий суд припиняє своє існування.

Постійно діючі третейські суди можуть створюватися та ді­яти при певних організаціях — юридичних особах: а) всеукраїн­ських громадських організаціях; б) всеукраїнських організаці­ях роботодавців; в) фондових і товарних біржах, саморегульова­них організаціях професійних учасників ринку цінних паперів; г) торгово-промислових палатах; д) всеукраїнських асоціаціях кредитних спілок, Центральній спілці споживчих товариств України; е) об’єднаннях, асоціаціях суб’єктів підприємницької діяльності — юридичних осіб, у тому числі банків. Постійно дію­чі третейські суди не можуть утворюватися та діяти при органах державної влади, органах місцевого самоврядування, суб’єктах підприємницької діяльності.

Постійно діючі третейські суди — це органи, яким за угодою сто­рін доручено організовувати третейське вирішення певного спору. За своєю суттю постійно діючий третейський суд є органом, який на підставі угоди сторін спору формує склад третейського суду для вирішення такого спору й організовує розгляд справи. Сторо­ни спору, які погодилися на передачу їхнього спору до постійно діючого третейського суду, вже не мають тієї свободи в окремих процесуальних аспектах розгляду справи, як у третейських судах ad hoc. Можна вважати, що коли сторони уклали угоду про переда­чу спору на розгляд постійно діючого суду, вони вже погодили між собою той порядок розгляду і вирішення спору, який передбаче­ний його правилами (положенням, регламентом тощо).

31

в

р<

Третейський суд вправі розглядати і вирішувати спори лише за наявністю відповідної угоди сторін. Угода про передачу спору до третейського суду — це угода сторін про передачу третейському суду певного спору, окремих категорій або всіх спорів, які виник­ли чи можуть виникнути між сторонами у зв’язку з будь-якими правовідносинами, незалежно від наявності у цих правовідноси­нах договірного характеру.

Така угода має бути зафіксована у письмовій формі. Недодер­жання письмової форми угоди тягне визнання її неукладеною.

Угода сторін про передачу спору на вирішення третейського суду (третейська, арбітражна угода) може бути висловлена в умо­

вах договору (третейське, арбітражне застереження) або викладе­на як окрема угода (третейський, арбітражний запис).

Третейське (арбітражне) застереження розглядається як авто­номна від інших умов основного договору умова. Це означає, що визнання недійсності основного договору не тягне за собою недій­сності третейського (арбітражного) застереження, що було умовою цього договору.

Третейський суд вирішує питання про наявність або дійсність угоди між сторонами про передачу спору на його розгляд. Якщо третейський суд визнає відсутність або недійсність угоди сторін, спір може бути переданий на вирішення господарського суду.

Процесуальний ефект угоди про передачу спору до третейського суду полягає в тому, що її укладення виключає можливість роз­гляду спору в господарському суді. Згідно з п. 5 ст. 80ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо сторони уклали угоду про передачу цього спору на вирішення третейського суду.

Третейська угода є підставою для передачі спору на розгляд тре­тейського суду, а в деяких випадках — і підставою для створення та діяльності такого суду. Таким чином, належність форми і змісту третейської угоди, наявність у ній усіх істотних умов, передбаче­них законом, є первинною та обов’язковою умовою правомірності третейського розгляду, а отже, й третейського рішення.

У матеріалах справи, розглянутої Ярмолинець- ким районним судом Хмельницької області, містився договір купівлі-продажу, який включав третейське застереження. Але договір був підписаний лише по­купцем, не містив підпису продавця, а лише його пе­чатку. Це унеможливлює застосування третейсько­го застереження.

У ст.ст. 203, 215 ЦК України, ст.ст. 207, 208 ГК України вста­новлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чин­ності правочину. Ці положення мають застосовуватися й стосовно питання про дійсність третейського застереження.

Склад третейського суду визначається відповідно до угоди сторін про передачу спору до третейського суду. Сторони на свій розсуд можуть домовитись про кількісний та персональний склад суддів або погоджуються з умовами регламенту чи іншого установ­чого документа постійно діючого третейського суду щодо форму­вання складу суддів. Але в будь-якому разі кількість третейських суддів має бути непарною. Третейський суд формується у складі одного або будь-якого непарного числа суддів. Третейський суд вважається сформованим, коли сторони погодили його склад.

Згідно зі ст. 18 Закону України «Про третейські суди» третей­ські судді не є представниками сторін. Третейським суддею не може бути призначена чи обрана особа, яка прямо чи опосередко­вано заінтересована в результаті вирішення спору. Третейський суддя повинен мати визнані сторонами знання, досвід, ділові та моральні якості, необхідні для вирішення спору, бути незалеж­ними і неупередженими при здійсненні своїх повноважень. Тре-

тейським суддею може бути фізична особа, яка є дієздатною, тоб­то досягла повноліття і не перебуває під опікою чи піклуванням. Для обрання (призначення) третейського судді необхідна його згода. В угоді сторін або в установчих документах можуть бути визначені додаткові вимоги до третейських суддів.

Сторони самостійно погоджують порядок розгляду спору, або доручають третейському суду визначити порядок на свій розсуд, або погоджуються з умовами регламенту постійно діючого третей­ського суду.

Порядок розгляду спору третейським судом обов’язково по­винен визначати місце, строки і мову третейського розгляду.

Після досягнення угоди про розгляд спору у третейському суді та про склад суду заінтересована сторона зобов’язана викласти свої вимоги у формі письмової заяви. Заява передається в третей­ський суд і вважається поданою в день її вручення третейському суду або подання на пошту у випадку надсилання. В заяві мають бути вказані:

• дата і номер позовної заяви;

• найменування сторін, поштова адреса;

• ціна позову, якщо позов підлягає оцінці;

• обставини, які є підставою позову; посилання на відповідні нормативно-правові акти й указівка на докази, які підтвер­джують такі обставини;

• обґрунтований розрахунок позовних вимог;

• чи отримана відповідь на претензію, якщо законодавством передбачено пред’явлення претензії;

• мотиви, за якими позивач відхиляє доводи відповідача, ви­кладені у відповіді на претензію, або інших документах, отриманих від відповідача;

• вимога позивача відносно кожного з відповідачів, якщо їх кілька;

• перелік документів, які додаються до заяви.

Позовна заява обов’язково має бути підписана керівником. До заяви додаються документи, що підтвердяіують обґрунтованість вимоги й надсилання копії заяви іншій стороні. Відповідач має за­явити свої заперечення.

Про день, час і місце розгляду спору третейський суд повідом­ляє сторони. Спори розглядаються третейським судом за місце­знаходженням однієї зі сторін або на розсуд третейського суду в іншому місці, виходячи з інтересів справи. Спір підлягає розгля­дові протягом одного місяця від дня передачі позовної заяви до третейського суду.

По справах, які розглядаються в третейських судах, державне мито не стягується. В третейській угоді сторін або в установчих до­кументах постійно діючих третейських судів передбачають поря­док відшкодування витрат, пов’язаних із діяльністю третейського суду, виплату гонорарів суддям та інших виплат. В установчих до­кументах може бути встановлений арбітражний збір — грошова сума, що сплачується по кожній прийнятій до розгляду справі для покриття загальних витрат, пов’язаних із діяльністю суду.

Приймаючи позов, третейський суд вирішує питання про наяв­ність і дійсність угоди про передачу спору третейському суду. В разі, коли третейський суд дійшов висновку про відсутність або недій­сність зазначеної угоди, він має відмовитися від розгляду справи.

Третейський суд зобов’язаний відмовитися від розгляду справи про спір, який відповідно до законодавства України вирішується винятково господарськими судами або іншими державними ор­ганами України. Тобто якщо третейський суд не вповноважений розглядати справу, він відмовляє в прийнятті позовної заяви та по­вертає її позивачеві. Третейський суд вирішує спір у межах, визна­чених третейською угодою.

Третейський суд розглядає справи за участю сторін і рішення ви­носить після дослідження всіх обставин справи. Коли суд складаєть­ся з трьох і більше суддів, рішення приймається більшістю голосів.

Рішення третейського суду викладається в письмовій формі та підписується всіма суддями, які брали участь у засіданні.

У рішенні третейського суду мають бути вказані: дата вине­сення рішення, склад третейського суду, місце розгляду справи; найменування учасників спору, прізвища та посади їх представ­ників; суть спору заяви та пояснення осіб, що беруть участь у роз­гляді спору; обставини справи та мотиви, які стали підставою для рішення; суть прийнятого рішення, на яку сторону і в якому роз­мірі відносяться витрати, пов’язані з відрядженням третейських суддів, проведенням експертизи, інші витрати, які третейський суд визнав доцільним віднести на сторони; строк та порядок вико­нання прийнятого рішення.

Рішення третейського суду за господарськими спорами є обо­в’язковим до виконання сторонами\спору. Стаття 55 Закону Укра­їни «Про третейські суди» встановЛірє, що рішення третейського суду виконуються зобов’язаною стороною добровільно, в порядку та строки, що встановлені в рішенні. Якщо в рішенні третейського суду строк його виконання не встановлений, рішення підлягає не­гайному виконанню. Відповідно до ст. З Закону України «Про ви­конавче провадження», примусове виконання рішень третейських судів у господарських спорах здійснюється державною виконав­чою службою на підставі наказів господарських судів.

Сторона, на користь якої прийнято рішення, звертається до гос­подарського суду з заявою про видачу наказу. Після розгляду гос­подарським судом заяви про видачу наказу попередньо витребувана справа підлягає поверненню до постійно діючого третейського суду.

Господарський суд відмовляє в задоволенні заяви про видачу наказу, якщо:

1. на день прийняття рішення за заявою про видачу наказу рі­шення третейського суду скасовано компетентним судом;

2. справа, у якій прийнято рішення третейського суду, не під­відомча третейському суду відповідно до закону;

3. пропущено встановлений законодавством України строк для звернення сторони до господарського суду за видачею наказу, а причини його пропуску не визнані судом поважними;

4. рішення третейського суду прийнято у спорі, не передбачено­му третейською угодою, або цим рішенням вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди. Якщо рішенням третейського суду вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди, то скасовано може бути лише ту частину рішення, що стосується питань, які виходять за межі третейської угоди;

5. третейська угода визнана недійсною компетентним судом;

6. склад третейського суду, яким прийнято рішення, не відпо­відав вимогам законодавства України;

7. рішення третейського суду містить способи захисту прав та охоронюваних інтересів, які не передбачені законами України;

8. постійно діючий третейський суд не надав на вимогу госпо­дарського суду відповідну справу;

9. третейський суд вирішив питання про права і обов’язки осіб, які не брали участі у справі.

Сторони мають право протягом 15 днів після винесення госпо­дарським судом ухвали про відмову у видачі наказу оскаржити цю ухвалу в апеляційному порядку. Після набрання законної сили ухвалою про відмову у видачі наказу спір між сторонами може бути вирішений господарським судом у загальному порядку.

Рішення третейського суду є остаточним і оскарженню не під­лягає, крім випадків, передбачених Законом України «Про тре­тейські суди». Рішення третейського суду може бути оскаржене сторонами, третіми особами, а також особами, які не брали участі у справі, у разі якщо третейський суд вирішив питання про їх пра­ва і обов’язки у випадках, передбачених Законом України «Про третейські суди», до компетентного суду відповідно до встановле­них законодавством України підвідомчості та підсудності справ. Відповідно до ст. 2 Закону під компетентним судом мають на увазі місцевий загальний суд чи місцевий господарський суд за місцем розгляду справи третейським судом.

Відповідно до положень ст. 122-5 ГПК України, ст. 51 Закону України «Про третейські суди» рішення третейського суду може бути оскаржене та скасоване лише з таких підстав:

1. справа, у якій прийнято рішення третейського суду, не під­відомча третейському суду відповідно до законодавства України;

2. рішення третейського суду прийнято у спорі, не передбаче­ному третейською угодою, або цим рішенням було розв’язано пи­тання, які виходять за межі третейської угоди. Якщо рішенням третейського суду було розв’язано питання, які виходять за межі третейської угоди, то скасовано може бути лише ту частину рішен­ня, що стосується питань, які виходять за межі третейської угоди;

3. третейську угоду визнано недійсною компетентним судом;

4. склад третейського суду, яким прийнято рішення, не відпо­відав вимогам ст.ст. 16-19 Закону України «Про третейські суди»;

5. третейський суд розв’язав питання про права і обов’язки осіб, які не брали участі у справі.

Заяву про скасування рішення третейського суду може бути по­дано до компетентного суду сторонами, третіми особами протягом трьох місяців із дня прийняття рішення третейським судом, а осо­бами, які не брали участь у справі, у разі якщо третейський суд ви­рішив питання про їх права і обов’язки, — протягом трьох місяців із дня, коли вони дізналися або повинні були дізнатися про прий­няття рішення третейського суду.

У разі, якщо рішення третейського суду скасовано повністю або частково внаслідок визнання компетентним судом недійсною третейської угоди або через те, що рішення прийнято у спорі, який не передбачений третейською угодою, чи цим рішенням було розв’язано питання, що виходять за межі третейської угоди або рі­шення прийнято у справі, не підвідомчій третейському суду, відпо­відний спір не підлягає подальшому розгляду в третейських судах.

У розв’язанні питання про передання справи до третейського суду слід мати на увазі, що рішення третейського суду може бути оскаржене до місцевого господарського суду. У рекомендаціях пре­зидії ВГСУ від 11 квітня 2005 р. № 04-5/639 «Про деякі питання практики застосування господарськими судами Закону України «Про третейські суди» зазначається, що компетентним судом, до якого оскаржуються рішення третейського суду і який здійснює видачу наказу, може бути як місцевий загальний суд, так і місце­вий господарський суд відповідно до підвідомчості та підсудності, встановлених господарським процесуальним чи цивільним проце­суальним законодавством України. Іншими словами, якщо спір, розглянутий третейським судом, за всіма ознаками підвідомчий господарському суду (див. розділ 3 цього підручника), оскарження рішення третейського суду здійснюється до господарського суду.

§3