Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Госп.проц право 2013.docx
Скачиваний:
2
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
2 Мб
Скачать
☆

Особливість розгляду господарських спорів у міжнародному комерційному арбітражі

Сучасним міжнародним економічним відносинам властиве зростання взаємодії суб’єктів господарської діяльності, які за­реєстровані в різних державах, у ході якої учасники відносин не завжди в змозі уникнути конфліктів чи суперечок. Одним із най­більш успішних і всесвітньо визнаних способів розв’язання таких спорів справедливо вважається міжнародний комерційний арбі­траж, який упродовж останніх десятиліть набув не лише певного територіального поширення, а й значно збагатив свою предметну компетенцію, охоплюючи як суто торговельні суперечки, так і суперечки, що випливають з інших сучасних видів господарської (комерційної) діяльності.

Міжнародний комерційний арбітраж — це приватний, в основ­ному, конфіденційний процес вирішення спорів між сторонами, які обирають його за взаємною згодою до виникнення спору, або після неї, письмово або шляхом обміну письмовими повідомлення­ми з метою остаточного, зобов’язального вирішення спору.

Існує чотири фундаментальних ознаки міжнародного комер­ційного арбітражу:

  1. міжнародний комерційний арбітраж є для сторін спору аль­тернативою національним державним судам;

  2. міжнародний комерційний арбітраж є недержавним (приват­ним) механізмом вирішення господарських спорів;

  3. міжнародний комерційний арбітраж обирається та контро­люється самими сторонами господарського спору;

  4. рішення міжнародного комерційного арбітражу є остаточ­ним і обов’язковим щодо прав та обов’язків сторін господарського спору.

Міжнародний комерційний арбітраж (третейський суд) є різно­видом комерційного арбітражу, який історично виник в Англії та на європейському континенті для розгляду спорів між купцями на ярмарках, торговельних місцях і при здійсненні торгів.

Першим законом про арбітраж був Закон Англії Про Арбітраж 1698 p. {Arbitration Act 1698). Цим законом затверджувалися такі основоположні принципи арбітражу, як добровільність угоди про арбітраж, право всіх осіб, які укладають контракти, на арбітраж, а також установлювалася процедура арбітражу.

В історико-правовому аспекті становлення арбітражу варто від­мітити особливе значення Декрету Національних зборів Франції від 24 серпня 1790 p., яким передбачено, що арбітраж є найраціо- нальнішим засобом вирішення спорів між громадянами, і законо­давці не мають робити ніяких розпоряджень, які могли б примен­шити значення та дійсність угоди про арбітраж.

Найбільш послідовно до питання правової регламентації арбі­тражу підійшло Німецьке законодавство. Статут цивільного су­дочинства 1877 р. передбачив добровільність арбітражу, а також обов’язковість і випадки оскарження його рішень.

Слід зазначити, що загалом законодавство Англії, Німеччини й інших країн адекватно відображало природу арбітражу як аль­тернативного способу вирішення спорів, що виникали у сфері еко­номічного обігу, в основі якого лежить договір і який виключає юрисдикцію державних судів.

Дійсно, арбітраж має давню історію і питанням, пов’язаним із його діяльністю, завжди приділялася велика увага.

В умовах пришвидшення розвитку та спеціалізації міжнарод­ного економічного обміну, міжнародно-правового регулювання міжнародного комерційного арбітражу його значення, безумов­но, підвищується. При цьому в низці публікацій справедливо за­значається ефективність міжнародного комерційного арбітражу, його переваги при розгляді міжнародних комерційних справ у порівнянні з національними державними судами. Більше того, деякі автори висловлюють думку про недостатню підготовленість суддів національних державних судів у питаннях торговельно- промислової, фінансово-кредитної, міжнародної діяльності та не­достатності одних лише професійно-юридичних знань суддів для об’єктивного та кваліфікованого розгляду спорів.

У чому виявляється для юристів-практиків перевага міжнарод­ного комерційного арбітражу над національним державним су­дом? Перш за все в тому, що він забезпечує прийнятну, доступну та простішу, на відміну від судової, процедуру розв'язання спорів. іншими словами, мова йде про процедуру, що встаїюнлена сторо­нами, яка в цілому може бути адекватною та пристосованою для ухвалення міжнародним комерційним арбітражем погодженого рішення. Навіть у тих випадках, коли сторони звертаються до по­стійно діючого міжнародного комерційного арбітражу, що має свій регламент, вони можуть унести корективи в процедуру арбітражу. Відповідно до ст. 15 Арбітражного регламенту Міжнародної тор­говельної палати в Парижі під час провадження справи арбітр ке­рується правилами, що випливають з Регламенту, а у випадках, коли його положень недостатньо, — будь-якими правилами, що встановили сторони. В Арбітражному регламенті ЮНСІТРАЛ (Комісія ООН з міжнародного торгового права — United Nations Commission on International Trade Law) передбачено, що коли сто­рони вирішили передати на розгляд арбітражу спори згідно з цим Регламентом, то такі спори підлягають розв’язанню відповідно до Регламенту з тими змінами, про які сторони спору можуть домови­тися в письмовій формі (ст. 1).

Доволі важливим є й те, що сторони можуть формувати склад арбітражу, який розглядає і вирішує справу. Це сприяє довірі сто­рін до арбітрів та до їх компетентності, важливою особливістю провадження в арбітражі є його конфіденційний характер, на від­міну від гласності судового процесу.

Провадження в міжнародному комерційному арбітражі перед­бачає також можливість узгодити взаємоприйнятну мову прова­дження, провадження в міжнародному комерційному арбітражі має конфіденційний характер на відміну від гласності судового процесу, що також є його перевагою.

До переваг арбітражу належить можливість вибрати не лише прийнятну арбітражну процедуру, мову, а також і прийнятне матеріальне право. Так, відповідно до ст. 33 Арбітражного регла­менту ЮНСІТРАЛ арбітражний суд застосовує право, яке сторони погодили як таке, що підлягає застосуванню при вирішенні спору по суті. При відсутності такого погодження сторін міжнародний комерційний арбітраж застосовує право відповідно до колізійних норм, які він вважає прийнятними.

Рішення міжнародного комерційного арбітражу, на відміну від рішень суду, є остаточними, що сприяє завершеності будь-якого арбітражного провадження. Вони не підлягають ані апеляції, ані подальшому оскарженню, хоча в установленому порядку рішення міжнародного комерційного арбітражу може бути оголошене не­дійсним (ст. IX Європейської конвенції про зовнішньоторговий ар­бітраж), а також державний суд може відмовити у визнанні та при­ведені до виконання арбітражного рішення (ст. V Нью-Иоркської конвенції ООН про визнання та приведення до виконання інозем­них арбітражних рішень).

Одним із найвагоміших переваг арбітражу є наявність механіз­му, що забезпечує визнання та виконання рішень міжнародного комерційного арбітражу за рахунок конвенційного регулювання цього питання.

Також можна відмітити і швидкість арбітражного розгляду спору. Зокрема за ст. 13.2 Регламенту МКА при ТПП України строк арбітражного розгляду справи не має перевищувати шести місяців.

Як уже зазначалося, міжнародний комерційний арбітраж не є елементом державної судової системи й у своїй діяльності не зале­жить від неї. Проте не існує повної ізоляції міжнародного комерцій­ного арбітражу від національних судів загальної юрисдикції. Так, певні процесуальні дії, пов’язані з арбітражним розглядом, можуть виконати державні суди. По-перше, це встановлення недійсності ар­бітражної угоди. По-друге, це здійснення примусових засобів у ви­гляді запобіжних заходів. По-третє, це оскарження постанов міжна­родного комерційного арбітражу з питань його компетенції. По- четверте, це дії державних судів, які пов’язані з виконанням ар­бітражного рішення. Якщо воно не виконується сторонами добро­вільно, лише національний суд має повноваження на видачу вико­навчого документа для примусового виконання рішення міжнарод­ного комерційного арбітражу. По-п’яте, в суворо визначених випад­ках, які пов’язані з процесуальними порушеннями, національний суд наділений повноваженнями відмінити арбітражне рішення при наявності відповідної заяви зацікавленої сторони спору. Але треба пам’ятати, що арбітражне рішення може бути скасоване тільки дер­жавним судом країни місця винесення арбітражного рішення чи державним судом країни, за законодавством якої арбітражне рі­шення було винесене. За межами цих повноважень міжнародний комерційний арбітраж розглядає справу повністю самостійно.

Зазначені переваги свідчать, що міжнародний комерційний арбітраж у сфері міжнародного економічного обігу є унікальним юридичним інструментом, що дає змогу остаточно вирішити пра­вовий спір, при цьому подолати низку складнощів правового та фактичного характеру, які можуть виникнути при зверненні до державного суду.

Незважаючи на широке визнання та розповсюдження міжна­родного комерційного арбітражу, в деяких випадках, як уже за­значалося, прийнятніше при виникненні спору з міжнародного контракту звертатися до державного суду, а не до міжнародного комерційного арбітражу. При цьому необхідно виходити, голов­ним чином, із особливостей законодавства країни, де рішення очі­куваного міжнародного комерційного арбітражу має виконувати­ся примусово. Якщо згідно з законодавством цієї країни рішення міжнародного комерційного арбітражу може бути переглянуто державним судом із питань права, то у випадку сумніву в добро­вільному виконанні рішення боржником доцільніше звертатися до державного, суду, оскільки це скоротить час розгляду спору. Крім того, хоча рішення міжнародного комерційного арбітражу є остаточним, однак законодавство окремих країн може містити ряд особливостей з цього приводу.

Розгляд господарських спорів міжнародним комерційним арбі­тражем, як і розгляд господарських спорів третейськими судами, є видом недержавної юрисдикційної діяльності, яку міжнарод­ний комерційний арбітраж здійснює на підставі законів України шляхом застосування, зокрема, методів арбітрування. Здійснення міжнародним комерційним арбітражем функції вирішення госпо­дарських спорів, є не правосуддям, а третейським розглядом гос­подарських спорів з іноземним елементом у межах права, визна­ченого ч. 5 ст. 55 Конституції України.

Як і інші третейські суди, міжнародний комерційний арбітраж не є судовим органом у розумінні норм Конституції України, зако­нів України «Про судоустрій і статус суддів», «Про міжнародний комерційний арбітраж ».

Для більш повного розуміння інституту міжнародного комер­ційного арбітражу необхідно детальніше зупинитися на термінах зі ст. 2 Закону України «Про міжнародний комерційний арбі­траж» :

  • «арбітраж» — будь-який арбітраж (третейський суд) неза­лежно від того, чи утворюється він спеціально для розгля­ду окремої справи, чи здійснюється постійно діючою арбі­тражною установою, зокрема Міжнародним комерційним арбітражним судом або Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України. З наукової точки зору арбітраж можна визначити як засіб вирішення спору, що зачіпає інтереси двох або більше сторін та розглядається однією або більше особами — арбітром чи арбітрами, влада яких випливає з приватного контракту, а не від держави, і які повинні додержуватися процедури і прийняти рішення у справі на основі такого приватного контракту;

  • термін «комерційний» тлумачиться широко й охоплює пи­тання, що випливають з усіх відносин торгового характеру (лат. «соттегсіо» — «торгівля»), — як договірних, так і не- договірних. Відносини торговельного характеру включають такі угоди, не обмежуючись ними: будь-які торговельні уго­ди про поставку товарів або надання послуг чи обмін товара­ми або послугами; угоди про розподіл, торговельне представ­ництво; факторні операції; лізинг; інжиніринг; будівництво промислових об’єктів; надання консультативних послуг; купівля-продаж ліцензій; інвестування; фінансування; бан­ківські послуги; страхування; угоди про експлуатацію або концесії; спільні підприємства й інші форми промислового або підприємницького співробітництва; перевезення товарів та пасажирів повітрям, морем, залізничними та автомобіль­ними шляхами.

Порядок створення і діяльності в Україні міжнародного ко­мерційного арбітражу регулюється Законом України «Про між­народний комерційний арбітраж».

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про міжнародний комер­ційний арбітраж» в Україні можуть утворюватися та діяти:

  • міжнародний комерційний арбітраж для вирішення кон­кретного спору (ad hoc)-,

  • постійно діючий (інституційний) міжнародний комерційний арбітраж.

Міжнародний комерційний арбітраж для розгляду конкретної справи [ad hoc) подібний до третейських судів ad hoc, про які вже йшлося.

Інституційний міжнародний комерційній арбітраж зазнав дея­кої еволюції у своєму розвитку. Стосовно цього слід сказати про спеціалізацію постійно діючих міжнародних комерційних ар- бітражів. Зокрема, разом із арбітражами загальних питань, які розглядають будь-які спори з договірних або інших господарсько- правових та цивільно-правових відносин, що виникають при здійсненні зовнішньоторговельних та інших форм міжнародних економічних зв’язків, створюються арбітражі зі спеціальною (об­меженою) юрисдикцією (морські й ін.). До спеціальних арбітра- жів належать, наприклад, Лондонська морська арбітражна асоці­ація, Морська арбітра,жна комісія при Торговельно-промисловій палаті України, Морська арбітражна комісія при Торговельно- промисловій палаті Російської Федерації тощо.

В Україні є два постійно діючих міжнародних комерційних ар­бітражі:

  1. Міжнародний комерційний арбітражний суд при Торгово- промислової палаті України;

  2. Морська арбітражна комісія при Торгово-промисловій палаті України,

До Міжнародного комерційного арбітражного суду при ТПП України можуть за угодою сторін передаватися на вирішення:

  • спори з договірних та інших цивільно-правових відносин, які виникають при здійсненні зовнішньоторговельних та інших видів міжнародних економічних зв’язків, якщо комерційне підприємство хоча б однієї зі сторін спору розташовується за кордоном;

  • а також спори підприємств з іноземними інвестиціями і між­народних об’єднань та організацій, створених на території України, між собою, спори між їх учасниками, а так само їх спори з іншими суб’єктами права України.

Зовнішньоекономічні відносини, спори з яких можуть бути пе­редані на вирішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при ТПГІ України, стосуються, зокрема, відносин купівлі- продажу (поставки) товарів, виконання робіт, надання послуг, об­міну товарами та/чи послугами, перевезення вантажів і пасажи­рів, торгового представництва і посередництва, оренди (лізингу), науково-технічного обміну тощо.

Морська арбітражна комісія при Торгово-промисловій палаті України вирішує спори, які випливають із договірних та інших цивільно-правових відносин, що виникають із торгового мореплав­ства, незалежно від того, чи є сторонами таких відносин суб’єкти українського й іноземного або лише українського чи тільки іно­земного права. Зокрема, Морська арбітражна комісія при ТПП України вирішує спори, що випливають із відносин:

  1. щодо фрахтування суден, морського перевезення вантажів, а також перевезення вантажів у змішаному плаванні (ріка-море);

  2. щодо морського буксирування суден та інших плавучих за­собів;

  3. щодо морського страхування і перестрахування;

  4. пов’язаних із купівлею-продажем, заставою та ремонтом морських суден та інших плавучих засобів;

  5. інші чітко визначені в Законі України «Про міжнародний ко­мерційний арбітраж» спори.

Нині існує велика кількість постійно діючих (інституційних) міжнародних комерційних арбітраяав. Найбільш популярними у юристів-практиків є такі інституційні міжнародні комерційні ар­бітражі:

  1. Міжнародний арбітражний суд при Міжнародній Торго­вій Палаті в Парижі (International Court of Arbitration by the International Chamber of Commerce) — є найбільш розповсюдже­ним міжнародним комерційним арбітражем у світі, був створе­ний у 1923 р. і розглянув понад 10 000 спорів. У 2001 р. розглянув більше 560 нових міжнародних комерційних спорів, в яких брали участь 1492 учасника із 116 країн світу;

  2. Лондонський Суд Міжнародного Арбітражу (London Court of International Arbitration) — є найстарішою арбітражною устано­вою у світі, яка створена у 1893 р. (під наїзвою Лондонська Палата Арбітражу). Щорічно розглядає понад 80 нових міжнародних ко­мерційних спорів; Ему

  3. Американська Арбітражна Асоціація (American Arbiti'ation Association) — працює більш ніж 85 років. Щорічно розглядає май­же 200 000 справ, із яких приблизно 650 справ мають міжнародний характер. Міжнародні справи адмініструє Міжнародний Центр Розв ’язання Спорів (The International Centre for Dispute Resolution), який був створений y 1996 p. y Нью-Йорку. У 2001 p. був створений перший європейський офіс ICDR у Дубліні (Ірландія);

  4. Арбітражний інститут Стокгольмської Торгової палати (Arbitration Institute of the Stockholm Chamber of Commerce) — най­частіше використовується, коли однією зі сторін міжнародного ко­мерційного контракту є державні підприємства або сама держава. Щорічно розглядає приблизно 75 нових спорів;

  5. Китайська Міжнародна Економічно-Торгова Арбітраж­на Комісія (China International Economie Trade Arbitration Com­mission) — є найбільшою арбітражною установою у Китайській Народної Республіці, перебуває під контролем Уряду КНР. Роз­глядає спори за обов’язковою участю китайських резидентів. Що­річно розглядає понад 700 міжнародних комерційних спорів, як правило, китайською мовою;

  6. Гонконґський Міжнародний Арбітражний Центр (Hong Kong International Arbitration Centre) — був створений y 1980-ті роки як незалежний азіатський альтернативний комерційний арбітраж. Що­річно розглядає більш ніж 300 міжнародних комерційних спорів.

  7. Центр по Арбітражу і Медіації Всесвітньої організації Інтелек­туальної Власності (Arbitration and Médiation Centre of the World Intellectual Property Organization) — був створений y 1994 p. з ме­тою врегулювання спорів у сфері інтелектуальної власності;

  8. Лондонська Морська Арбітражна Асоціація (London Maritime Arbitration Association) — була створена в 1960 р. групою брокерів Балтійської Біржі (Baltic Exchange) з метою вирішення спорів, будь- яким чином пов’язаних із морським судном, наприклад, спори, які пов’язані з морським перевезенням вантажів, з договорами фрахту­вання морських суден, купівлі-продажу морських суден, і таке інше.

Із поширенням комерції зростала необхідність міжнародної правової регламентації міжнародного комерційного арбітражу.

У міжнародно-правовій практиці вперше норми про визнання та приведення до виконання арбітражних рішень були включені до Конвенції про компетентність судів і про приведення до вико­нання рішень із цивільних справ, укладену між Францією і Швей­царією 15 червня 1869 р.

Норми про визнання і виконання іноземних арбітражних рі­шень були передбачені в Договорі про міжнародне процесуальне право 1889 p., Договорі про приведення до виконання іноземних актів, підписаних або ратифікованих Арґентиною, Болівією, Ко­лумбією, Параґваєм, Перу, Венесуелою, Еквадором.

1925 р. в Гавані на шостій конференції американських держав був прийнятий Кодекс міжнародного приватного права (кодекс Бустаманте — за ім’ям кубинського юриста Антоніо Бустаман­те), який передбачав умови виконання іноземних арбітражних рі­шень. Кодекс застосовувався в багатьох державах (Бразилії, Кубі, Коста-Риці, Гаїті, Нікараґуа, Панамі й ін.).

Найбільш масштабною спробою міжнародно-договірної уніфі­кації питань арбітражу стали Женевські угоди, про які вже зга­дувалося (Протокол про арбітражні застереження від 24 вересня 1923 р. і Конвенція про визнання приведення до виконання іно­земних арбітражних рішень від 26 вересня 1927 p.).

Подальша уніфікація правового регулювання питань арбітражу відбулася в Нью-Йоркській конвенції ООН про визнання і приве­дення до виконання іноземних арбітражних рішень 1958 р., яке має фундаментальне значення для міжнародного комерційного арбітра­жу1. Сфера її поширення закріплена у ст. 1, в якій передбачено, що Конвенція застосовується щодо визнання і приведення до виконан­ня арбітражних рішень, винесених на території держави, іншої ніж та держава, де одержується визнання і приведення до виконання таких рішень, по спорах, сторонами в яких можуть бути як фізичні, так і юридичні особи. Вона застосовується також до арбітражних рі­шень, які не вважаються внутрішніми рішеннями в тій державі, де одержується їх визнання й приведення до виконання.

Підвищенню ефективності правової регламентації функціону­вання арбітражу сприяла та сприяє Європейська конвенція про зовнішньоторговельний арбітраж 1961 р. У преамбулі Конвенції наголошено, що вона покликана сприяти розвитку європейської торгівлі шляхом усунення, у міру можливості, деяких ускладнень у функціонуванні совшшиьоторговельного арбітражу при розгля-

  1. Международный коммерческий арбитраж в Украине: законода­тельство и практика / Под общ. ред. И. Г. Побирченко. — К.: Ин Юре,

  1. — С.800-810.

ді спорів у відносинах між фізичними та юридичними особами різ­них європейських країн. Згідно зі ст. 1 Конвенція застосовується:

а) до арбітражних угод як фізичних, так і юридичних осіб, які на момент укладення такої угоди мають постійне місце проживання або відповідно своє місце проживання в різних державах, що до­мовляються, про вирішення в порядку арбітражу спорів, що ви­никають при здійсненні операцій із зовнішньої торгівлі; б) до арбі­тражних процесів і рішень, що ґрунтуються на даних угодах.

Першою спробою міжнародно-правового регулювання СНД у цій сфері стала Угода про порядок вирішення спорів, пов’язаних із здійсненням господарської діяльності, як підписана урядами держав — учасниць СНД 20 березня 1992 р. в м. Києві. В угоді пе­редбачено, що господарюючі суб’єкти кожної з держав СНД корис­туються правовим та судовим захистом своїх майнових та закон­них інтересів, рівним із господарюючими суб’єктами цієї держави правом безперешкодно звертатися до судів, арбітражних, госпо­дарських судів, третейських судів та інших органів, до компетен­ції яких входить вирішення господарських спорів (ст. 3). Передба­чено також взаємне визнання та виконання рішень компетентних судів (ст. 7), що набули законної сили.

Окрім зазначених Конвенцій та угод заслуговує на увагу і Між­американська конвенція про міжнародний комерційний арбітраж 1975 р. Незважаючи на регіональне походження та найменування, приєднатися до цієї Конвенції може будь-яка держава. Конвенція передбачає остаточність рішення арбітражу та порядок його ви­знання і виконання, який діє відносно рішень, винесених місцеви­ми чи іноземними загальними судами згідно з процесуальним за­конодавством країни, де воно має бути виконане, та положеннями міжнародних договорів (ст. 4).

Разом із формуванням міжнародно-договірного регулювання комерційного арбітражу уживалися інші зусилля, спрямовані на уніфікаціїо арбітражної процедури. Особливе значення при цьому мають розроблені під егідою ООН Міжнародний регламент ЮНСІТРАЛ та Типовий закон про міжнародний комерційний ар­бітраж ЮНСІТРАЛ.

У Резолюції 31/98, прийнятій Генеральною Асамблеєю ООН 15 грудня 1976 р., зазначається, що, визнаючи цінність арбітражу як методу регулювання спорів, що виникають із міжнародних торго­вельних угод, та доцільність розробки регламенту для спеціально­го арбітражу, який був би прийнятним для держав із різними пра­вовими, соціальними й економічними системами, з метою гармо­нізації міжнародних економічних відносин Генеральна Асамблея рекомендує використовувати Арбітражний регламент ЮНСІТРАЛ при врегулюванні таких спорів, зокрема посилання на Регламент у комерційних контрактах.

Арбітражний регламент ЮНСІТРАЛ, на відміну від інших між­народних регламентів, є документом, що містить універсальні пра­вила арбітражної процедури, які характеризують її як завершене процесуальне провадження. Арбітражний регламент ЮНСІТРАЛ,

як видно з Резолюції 31/98 і його змісту, розроблений для спеці­ального арбітражу, тобто арбітражу ad hoc, і не торкається правила процедури в інституційних арбітражах.

Комісія ООН із права міжнародної торгівлі (ЮНСІТРАЛ) під­готувала і прийняла в 1985 р. Типовий закон про міжнародний комерційний арбітраж. Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 40/172 від 11 грудня 1985 р. з урахуванням потреб міжнародної торгівлі цей закон рекомендовано всім державам для впроваджен­ня з метою одноманітності арбітражного законодавства і конкрет­них потреб практики міжнародного комерційного арбітражу.

Законодавство, що базується на Типовому законі, вже прийня­то в Австралії, Канаді, Кіпрі, Нігерії, штаті Каліфорнія (США), Російській Федерації, Україні.

Розгалужена система законодавства про міжнародний комер­ційний арбітраж подекуди утворює колізії.

Наприклад, розглядаючи зв’язок між положеннями Євро­пейської та Нью-Йоркської конвенцій, слід зазначити, що Нью- Йоркська конвенція містить таку додаткову формулу, що може бути мотивом для відмови у визнанні й виконанні арбітражного рішення, як можливість відмови у визнанні й виконанні рішення на прохання сторони, проти якої це рішення винесене, якщо «рі­шення ще не стало остаточним для сторін, або скасовано, або при­зупинено компетентною владою країни, де воно було винесене, або країни, закон якої застосовувався». Це положення надає, таким чином, скасуванню рішення в тій країні, де воно було винесене, аб­солютного характеру незалежно від підстави, з якої рішення було скасоване. Європейська конвенція у цьому контексті є більш про­гресивною, бо такого положення не містить1.

Або, наприклад, виникає питання, положення якого норматив­ного акта мають бути застосовані: Конвенції чи Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж»?

Чітку позицію має з цього приводу Пленум Верховного Суду України, який у своїй постанові зазначив, що суди не мають права застосовувати «додаткові» підстави, передбачені Законом України «Про міжнародний комерційний арбітраж», у разі застосування до таких рішень Європейської конвенції2.

Контрольні запитання:

  1. Чи є згода сторін на третейський розгляд господарського спо­ру відмовою від права на судовий захист прав та охоронюваних за­коном інтересів?

  2. Що таке третейський розгляд господарського спору?

  3. Що таке третейський суд?

  4. Які види третейських судів?

  5. Хто може створювати постійно діючі третейські суди?

  6. Як виконуються рішення третейських судів?

  7. Визначте можливість оскарження рішень третейських судів.

  8. Що таке міжнародний комерційний арбітраж?

  9. Які види міжнародного комерційного арбітражу?

  10. Які основні постійно діючі міжнародні комерційні арбітражі?

  11. Визначте порядок виконання арбітражних рішень в Україні.

  12. Які підстави оскарження арбітражних рішень?