- •Система господарських судів України та зарубіжних країн
- •Організація діяльності господарських судів щодо відправлення правосуддя
- •Розділ 2 поняття та система господарського процесуального права
- •Поняття господарського процесу, його форм та стадій
- •Поняття господарського процесуального права та його системоутворювальні елементи
- •Джерела господарського процесуального права
- •Розділ з підвідомчість і підсудність справ господарським судам
- •Поняття господарських спорів та господарських справ
- •Підвідомчість справ господарським судам
- •Підсудність справ господарським судам
- •Контрольні запитання:
- •Розділ 4 учасники господарського процесу § 1 Поняття і класифікація учасників господарського процесу
- •Суддя як головний учасник господарського процесу
- •Права і обов’язки учасників господарського процесу. Зловживання процесуальними правами
- •Сторони як учасники господарського процесу
- •Треті особи як учасники господарського процесу
- •Представники сторін і третіх осіб як учасники господарського процесу
- •Прокурор як учасник господарського процесу
- •Судовий експерт як учасник господарського процесу
- •Перекладач як учасник господарського процесу
- •Посадові особи й інші працівники підприємств, установ, організацій, державних та інших органів як учасники господарського процесу
- •Розділ 5
- •Поняття та види судових витрат
- •Судовий збір
- •Витрати, пов’язані із розглядом справи
- •§4 Розподіл судових витрат
- •Розділ 6 процесуальні строки
- •Поняття та види строків у господарському процесі
- •Порядок обчислення процесуальних строків
- •Розділ 7 докази і доказування у господарському процесі
- •Поняття доказування та доказів
- •Предмет і межі доказування
- •Класифікація доказів
- •Характерні риси доказів та їх оцінка
- •Контрольні запитання: Розділ 8 забезпечувальні заходи у господарському процесі
- •§ 1 Поняття та система забезпечувальних заходів
- •Запобіжні заходи
- •ПІершеневич, г.Ф. Курс торгового права. В 4 т. Т. IV. — Торговый процесс. Конкурсный процесс. — м.: Издание Бр.Башмаковых, 1912. — с. 55.
- •Малышев к. Курс гражданского судопроизводства: в 3 т. — 2-е изд., испр. И доп. — сПб: Тип, 1876. — т. 1. — с. 330.
- •Заходи до забезпечення позову
- •Розділ 9 примирення сторін у господарському процесі
- •Поняття та види примирень у господарському процесі
- •Досудове врегулювання господарських спорів та розбіжностей, що виникають при укладанні, зміні та розірванні господарських договорів
- •Мирові угоди в господарському процесі
- •Розділ 10 засоби господарсько-процесуального примусу та відповідальності
- •Поняття господарсько-процесуального примусу та відповідальності
- •Контрольні запитання:
- •Розділ 1 1 подання позову та порушення справи у господарському процесі
- •Поняття й елементи позову в господарському процесі
- •Форма та зміст позовної заяви
- •Відмова у прийнятті позовної заяви. Повернення позовної заяви
- •Порушення провадження у справі
- •Відзив на позовну заяву. Зустрічний позов
- •Контрольні запитання:
- •Розділ 12 розгляд господарським судом спорів у першій інстанції
- •Сутність та значення судового розгляду господарського спору у першій інстанції
- •Закінчення провадження у справі без прийняття рішення
- •Розділ 13 рішення та ухвали суду першої інстанції § 1 Порядок прийняття, форма та зміст рішення господарського суду
- •Відстрочити або розстрочити виконання рішення.
- •Додаткове рішення
- •З якоїсь позовної вимоги, яку було розглянуто в засіданні господарського суду, не прийнято рішення;
- •Не вирішено питання про розподіл господарських витрат або про повернення державного мита з бюджету.
- •Ухвали місцевого господарського суду
- •За якоюсь позовною вимогою, яку було розглянуто в засіданні господарського суду, не прийнято рішення;
- •Не вирішено питання про розподіл судових витрат або про повернення державного мита з бюджету.
- •Розділ 14 особливості провадження у справах про банкрутство
- •Сутність провадження у справах про банкрутство
- •Підстави провадження у справі про банкрутство
- •Процесуальна правоздатність особи, яка подає відповідну заяву, а також боржника;
- •Підвідомчість справи господарському суду;
- •Відсутність у провадженні іншої справи про банкрутство цього боржника.
- •Залежно від категорій осіб, які звертаються до господарського суду із заявою про порушення справи про банкрутство;
- •Залежно від категорій осіб, відносно яких порушується провадження справи про банкрутство.
- •Сторони у справі про банкрутство — кредитор (представник комітету кредиторів) та боржник (банкрут);
- •Основні учасники — арбітражний керуючий (розпорядник майна, санатор, ліквідатор) та суд;
- •Стадії провадження у справах про банкрутство
- •Порядок подання заяви та порушення справи про банкрутство
- •Цей перелік підстав відмови у прийнятті заяви про порушення
- •Заява про порушення справи про банкрутство має бути подана з додержанням правил підсудності.
- •Представник, який подає заяву про порушення справи, повинен мати відповідні повноваження.
- •Заявник має сплатити державне мито в передбачених законодавством порядку і розмірі.
- •Заява про визнання боржника банкрутом має відповідати встановленим законом вимогам щодо форми та змісту.
- •Інші стадії провадження у справі про банкрутство
- •Відзив повинен містити наявні у боржника заперечення щодо вимог заявника (заявників);
- •Контрольні запитання:
- •Процесуальні права іноземних підприємств та організацій
- •Порядок розгляду господарських справ за участю іноземних підприємств і організацій
- •Контрольні запитання:
- •Розділ 16 перегляд судових рішень в апеляційному порядку
- •Сутність апеляційного оскарження
- •Апеляційне провадження та порядок його реалізації
- •Процесуальний порядок розгляду справ апеляційним господарським судом
- •Повноваження апеляційної інстанції
- •Розділ 17 касаційне провадження у вищому господарському суді україни
- •Загальна характеристика касаційного перегляду судових актів у господарському процесі
- •Предмет і суб’єкти касаційного оскарження
- •Порядок касаційного оскарження
- •Порядок касаційного провадження
- •Скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд.
- •Повноваження касаційної інстанції
- •Контрольні запитання:
- •Підстави, порядок подання та розгляду заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України
- •Контрольні запитання:
- •Розділ 19 перегляд рішення, ухвали, постанови господарського суду за нововиявленими обставинами Поняття та значення перегляду судових актів за нововиявленими обставинами
- •Підстави та умови перегляду судових актів за нововиявленими обставинами
- •Порядок перегляду судового акта господарського суду за нововиявленими обставинами
- •Контрольні запитання:
- •Розділ 20 вирішення господарських спорів третейськими судами і міжнародним комерційним арбітражем
- •Поняття та значення третейського (арбітражного) розгляду господарських спорів
- •Розгляд господарських спорів у третейських судах
- •Особливість розгляду господарських спорів у міжнародному комерційному арбітражі
- •Розділ 21 виконання рішень, ухвал, постанов господарського суду
- •Загальна характеристика та правова природа інституту виконання судових рішень
- •Учасники виконавчого провадження
- •Виконавчі документи в господарському процесі
- •Порядок пред’явлення та виконання актів господарських судів
- •§ 5 Відстрочка та розстрочка, встановлення чи зміна способу та порядку виконання рішень господарського суду
- •Зупинення та відновлення, завершення виконавчого провадження. Поворот виконання судового рішення
- •Оскарження дій чи бездіяльності органів Державної виконавчої служби в господарському суді
- •Список основної рекомендованої літератури
- •Господарське процесуальне право
- •1 Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ арбітражним судам: Роз’яснення васу від 8 лютого 1996 р. № 02-5/62.
- •1 Вечірко і.О. Особливості призначення та припинення повноважень арбітражних керуючих у провадженні у справах про банкрутство/ Санація та банкрутство. — 2009. — № 2. — с. 51.
- •1 Банкрутство. Правозастосування та судова практика/ Упоряд. Б.М. Грек та ін. — к.: Юрінком Інтер, 2007. — с. 57.
- •1 Банкрутство. Правозастосування та судова практика/ Упоряд. Б.М. Грек та ін. — k.: Юрінком Інтер, 2007. — с. 76.
- •1 Абова т.Е. Арбитражный процесс в ссср. — м., 1985. — с. 59.
- •2 Відомості Верховної Ради України. — 1993. — № 13. — Ст. 113.
- •Травня. — с. 4.
- •1 Белкин а.Р. Теория доказывания. — м.: Норма, 1999. — с. 248.
- •Вечірко і.О. Основні стадії провадження у справі про банкрутство: особливості класифікації та зміст // Вісн. Господар, судочинства. — № 3. — 2009. — с. 58-64.
Особливість розгляду господарських спорів у міжнародному комерційному арбітражі
Сучасним міжнародним економічним відносинам властиве зростання взаємодії суб’єктів господарської діяльності, які зареєстровані в різних державах, у ході якої учасники відносин не завжди в змозі уникнути конфліктів чи суперечок. Одним із найбільш успішних і всесвітньо визнаних способів розв’язання таких спорів справедливо вважається міжнародний комерційний арбітраж, який упродовж останніх десятиліть набув не лише певного територіального поширення, а й значно збагатив свою предметну компетенцію, охоплюючи як суто торговельні суперечки, так і суперечки, що випливають з інших сучасних видів господарської (комерційної) діяльності.
Міжнародний комерційний арбітраж — це приватний, в основному, конфіденційний процес вирішення спорів між сторонами, які обирають його за взаємною згодою до виникнення спору, або після неї, письмово або шляхом обміну письмовими повідомленнями з метою остаточного, зобов’язального вирішення спору.
Існує чотири фундаментальних ознаки міжнародного комерційного арбітражу:
міжнародний комерційний арбітраж є для сторін спору альтернативою національним державним судам;
міжнародний комерційний арбітраж є недержавним (приватним) механізмом вирішення господарських спорів;
міжнародний комерційний арбітраж обирається та контролюється самими сторонами господарського спору;
рішення міжнародного комерційного арбітражу є остаточним і обов’язковим щодо прав та обов’язків сторін господарського спору.
Міжнародний комерційний арбітраж (третейський суд) є різновидом комерційного арбітражу, який історично виник в Англії та на європейському континенті для розгляду спорів між купцями на ярмарках, торговельних місцях і при здійсненні торгів.
Першим законом про арбітраж був Закон Англії Про Арбітраж 1698 p. {Arbitration Act 1698). Цим законом затверджувалися такі основоположні принципи арбітражу, як добровільність угоди про арбітраж, право всіх осіб, які укладають контракти, на арбітраж, а також установлювалася процедура арбітражу.
В історико-правовому аспекті становлення арбітражу варто відмітити особливе значення Декрету Національних зборів Франції від 24 серпня 1790 p., яким передбачено, що арбітраж є найраціо- нальнішим засобом вирішення спорів між громадянами, і законодавці не мають робити ніяких розпоряджень, які могли б применшити значення та дійсність угоди про арбітраж.
Найбільш послідовно до питання правової регламентації арбітражу підійшло Німецьке законодавство. Статут цивільного судочинства 1877 р. передбачив добровільність арбітражу, а також обов’язковість і випадки оскарження його рішень.
Слід зазначити, що загалом законодавство Англії, Німеччини й інших країн адекватно відображало природу арбітражу як альтернативного способу вирішення спорів, що виникали у сфері економічного обігу, в основі якого лежить договір і який виключає юрисдикцію державних судів.
Дійсно, арбітраж має давню історію і питанням, пов’язаним із його діяльністю, завжди приділялася велика увага.
В умовах пришвидшення розвитку та спеціалізації міжнародного економічного обміну, міжнародно-правового регулювання міжнародного комерційного арбітражу його значення, безумовно, підвищується. При цьому в низці публікацій справедливо зазначається ефективність міжнародного комерційного арбітражу, його переваги при розгляді міжнародних комерційних справ у порівнянні з національними державними судами. Більше того, деякі автори висловлюють думку про недостатню підготовленість суддів національних державних судів у питаннях торговельно- промислової, фінансово-кредитної, міжнародної діяльності та недостатності одних лише професійно-юридичних знань суддів для об’єктивного та кваліфікованого розгляду спорів.
У чому виявляється для юристів-практиків перевага міжнародного комерційного арбітражу над національним державним судом? Перш за все в тому, що він забезпечує прийнятну, доступну та простішу, на відміну від судової, процедуру розв'язання спорів. іншими словами, мова йде про процедуру, що встаїюнлена сторонами, яка в цілому може бути адекватною та пристосованою для ухвалення міжнародним комерційним арбітражем погодженого рішення. Навіть у тих випадках, коли сторони звертаються до постійно діючого міжнародного комерційного арбітражу, що має свій регламент, вони можуть унести корективи в процедуру арбітражу. Відповідно до ст. 15 Арбітражного регламенту Міжнародної торговельної палати в Парижі під час провадження справи арбітр керується правилами, що випливають з Регламенту, а у випадках, коли його положень недостатньо, — будь-якими правилами, що встановили сторони. В Арбітражному регламенті ЮНСІТРАЛ (Комісія ООН з міжнародного торгового права — United Nations Commission on International Trade Law) передбачено, що коли сторони вирішили передати на розгляд арбітражу спори згідно з цим Регламентом, то такі спори підлягають розв’язанню відповідно до Регламенту з тими змінами, про які сторони спору можуть домовитися в письмовій формі (ст. 1).
Доволі важливим є й те, що сторони можуть формувати склад арбітражу, який розглядає і вирішує справу. Це сприяє довірі сторін до арбітрів та до їх компетентності, важливою особливістю провадження в арбітражі є його конфіденційний характер, на відміну від гласності судового процесу.
Провадження в міжнародному комерційному арбітражі передбачає також можливість узгодити взаємоприйнятну мову провадження, провадження в міжнародному комерційному арбітражі має конфіденційний характер на відміну від гласності судового процесу, що також є його перевагою.
До переваг арбітражу належить можливість вибрати не лише прийнятну арбітражну процедуру, мову, а також і прийнятне матеріальне право. Так, відповідно до ст. 33 Арбітражного регламенту ЮНСІТРАЛ арбітражний суд застосовує право, яке сторони погодили як таке, що підлягає застосуванню при вирішенні спору по суті. При відсутності такого погодження сторін міжнародний комерційний арбітраж застосовує право відповідно до колізійних норм, які він вважає прийнятними.
Рішення міжнародного комерційного арбітражу, на відміну від рішень суду, є остаточними, що сприяє завершеності будь-якого арбітражного провадження. Вони не підлягають ані апеляції, ані подальшому оскарженню, хоча в установленому порядку рішення міжнародного комерційного арбітражу може бути оголошене недійсним (ст. IX Європейської конвенції про зовнішньоторговий арбітраж), а також державний суд може відмовити у визнанні та приведені до виконання арбітражного рішення (ст. V Нью-Иоркської конвенції ООН про визнання та приведення до виконання іноземних арбітражних рішень).
Одним із найвагоміших переваг арбітражу є наявність механізму, що забезпечує визнання та виконання рішень міжнародного комерційного арбітражу за рахунок конвенційного регулювання цього питання.
Також можна відмітити і швидкість арбітражного розгляду спору. Зокрема за ст. 13.2 Регламенту МКА при ТПП України строк арбітражного розгляду справи не має перевищувати шести місяців.
Як уже зазначалося, міжнародний комерційний арбітраж не є елементом державної судової системи й у своїй діяльності не залежить від неї. Проте не існує повної ізоляції міжнародного комерційного арбітражу від національних судів загальної юрисдикції. Так, певні процесуальні дії, пов’язані з арбітражним розглядом, можуть виконати державні суди. По-перше, це встановлення недійсності арбітражної угоди. По-друге, це здійснення примусових засобів у вигляді запобіжних заходів. По-третє, це оскарження постанов міжнародного комерційного арбітражу з питань його компетенції. По- четверте, це дії державних судів, які пов’язані з виконанням арбітражного рішення. Якщо воно не виконується сторонами добровільно, лише національний суд має повноваження на видачу виконавчого документа для примусового виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу. По-п’яте, в суворо визначених випадках, які пов’язані з процесуальними порушеннями, національний суд наділений повноваженнями відмінити арбітражне рішення при наявності відповідної заяви зацікавленої сторони спору. Але треба пам’ятати, що арбітражне рішення може бути скасоване тільки державним судом країни місця винесення арбітражного рішення чи державним судом країни, за законодавством якої арбітражне рішення було винесене. За межами цих повноважень міжнародний комерційний арбітраж розглядає справу повністю самостійно.
Зазначені переваги свідчать, що міжнародний комерційний арбітраж у сфері міжнародного економічного обігу є унікальним юридичним інструментом, що дає змогу остаточно вирішити правовий спір, при цьому подолати низку складнощів правового та фактичного характеру, які можуть виникнути при зверненні до державного суду.
Незважаючи на широке визнання та розповсюдження міжнародного комерційного арбітражу, в деяких випадках, як уже зазначалося, прийнятніше при виникненні спору з міжнародного контракту звертатися до державного суду, а не до міжнародного комерційного арбітражу. При цьому необхідно виходити, головним чином, із особливостей законодавства країни, де рішення очікуваного міжнародного комерційного арбітражу має виконуватися примусово. Якщо згідно з законодавством цієї країни рішення міжнародного комерційного арбітражу може бути переглянуто державним судом із питань права, то у випадку сумніву в добровільному виконанні рішення боржником доцільніше звертатися до державного, суду, оскільки це скоротить час розгляду спору. Крім того, хоча рішення міжнародного комерційного арбітражу є остаточним, однак законодавство окремих країн може містити ряд особливостей з цього приводу.
Розгляд господарських спорів міжнародним комерційним арбітражем, як і розгляд господарських спорів третейськими судами, є видом недержавної юрисдикційної діяльності, яку міжнародний комерційний арбітраж здійснює на підставі законів України шляхом застосування, зокрема, методів арбітрування. Здійснення міжнародним комерційним арбітражем функції вирішення господарських спорів, є не правосуддям, а третейським розглядом господарських спорів з іноземним елементом у межах права, визначеного ч. 5 ст. 55 Конституції України.
Як і інші третейські суди, міжнародний комерційний арбітраж не є судовим органом у розумінні норм Конституції України, законів України «Про судоустрій і статус суддів», «Про міжнародний комерційний арбітраж ».
Для більш повного розуміння інституту міжнародного комерційного арбітражу необхідно детальніше зупинитися на термінах зі ст. 2 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» :
«арбітраж» — будь-який арбітраж (третейський суд) незалежно від того, чи утворюється він спеціально для розгляду окремої справи, чи здійснюється постійно діючою арбітражною установою, зокрема Міжнародним комерційним арбітражним судом або Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України. З наукової точки зору арбітраж можна визначити як засіб вирішення спору, що зачіпає інтереси двох або більше сторін та розглядається однією або більше особами — арбітром чи арбітрами, влада яких випливає з приватного контракту, а не від держави, і які повинні додержуватися процедури і прийняти рішення у справі на основі такого приватного контракту;
термін «комерційний» тлумачиться широко й охоплює питання, що випливають з усіх відносин торгового характеру (лат. «соттегсіо» — «торгівля»), — як договірних, так і не- договірних. Відносини торговельного характеру включають такі угоди, не обмежуючись ними: будь-які торговельні угоди про поставку товарів або надання послуг чи обмін товарами або послугами; угоди про розподіл, торговельне представництво; факторні операції; лізинг; інжиніринг; будівництво промислових об’єктів; надання консультативних послуг; купівля-продаж ліцензій; інвестування; фінансування; банківські послуги; страхування; угоди про експлуатацію або концесії; спільні підприємства й інші форми промислового або підприємницького співробітництва; перевезення товарів та пасажирів повітрям, морем, залізничними та автомобільними шляхами.
Порядок створення і діяльності в Україні міжнародного комерційного арбітражу регулюється Законом України «Про міжнародний комерційний арбітраж».
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» в Україні можуть утворюватися та діяти:
міжнародний комерційний арбітраж для вирішення конкретного спору (ad hoc)-,
постійно діючий (інституційний) міжнародний комерційний арбітраж.
Міжнародний комерційний арбітраж для розгляду конкретної справи [ad hoc) подібний до третейських судів ad hoc, про які вже йшлося.
Інституційний міжнародний комерційній арбітраж зазнав деякої еволюції у своєму розвитку. Стосовно цього слід сказати про спеціалізацію постійно діючих міжнародних комерційних ар- бітражів. Зокрема, разом із арбітражами загальних питань, які розглядають будь-які спори з договірних або інших господарсько- правових та цивільно-правових відносин, що виникають при здійсненні зовнішньоторговельних та інших форм міжнародних економічних зв’язків, створюються арбітражі зі спеціальною (обмеженою) юрисдикцією (морські й ін.). До спеціальних арбітра- жів належать, наприклад, Лондонська морська арбітражна асоціація, Морська арбітра,жна комісія при Торговельно-промисловій палаті України, Морська арбітражна комісія при Торговельно- промисловій палаті Російської Федерації тощо.
В Україні є два постійно діючих міжнародних комерційних арбітражі:
Міжнародний комерційний арбітражний суд при Торгово- промислової палаті України;
Морська арбітражна комісія при Торгово-промисловій палаті України,
До Міжнародного комерційного арбітражного суду при ТПП України можуть за угодою сторін передаватися на вирішення:
спори з договірних та інших цивільно-правових відносин, які виникають при здійсненні зовнішньоторговельних та інших видів міжнародних економічних зв’язків, якщо комерційне підприємство хоча б однієї зі сторін спору розташовується за кордоном;
а також спори підприємств з іноземними інвестиціями і міжнародних об’єднань та організацій, створених на території України, між собою, спори між їх учасниками, а так само їх спори з іншими суб’єктами права України.
Зовнішньоекономічні відносини, спори з яких можуть бути передані на вирішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при ТПГІ України, стосуються, зокрема, відносин купівлі- продажу (поставки) товарів, виконання робіт, надання послуг, обміну товарами та/чи послугами, перевезення вантажів і пасажирів, торгового представництва і посередництва, оренди (лізингу), науково-технічного обміну тощо.
Морська арбітражна комісія при Торгово-промисловій палаті України вирішує спори, які випливають із договірних та інших цивільно-правових відносин, що виникають із торгового мореплавства, незалежно від того, чи є сторонами таких відносин суб’єкти українського й іноземного або лише українського чи тільки іноземного права. Зокрема, Морська арбітражна комісія при ТПП України вирішує спори, що випливають із відносин:
щодо фрахтування суден, морського перевезення вантажів, а також перевезення вантажів у змішаному плаванні (ріка-море);
щодо морського буксирування суден та інших плавучих засобів;
щодо морського страхування і перестрахування;
пов’язаних із купівлею-продажем, заставою та ремонтом морських суден та інших плавучих засобів;
інші чітко визначені в Законі України «Про міжнародний комерційний арбітраж» спори.
Нині існує велика кількість постійно діючих (інституційних) міжнародних комерційних арбітраяав. Найбільш популярними у юристів-практиків є такі інституційні міжнародні комерційні арбітражі:
Міжнародний арбітражний суд при Міжнародній Торговій Палаті в Парижі (International Court of Arbitration by the International Chamber of Commerce) — є найбільш розповсюдженим міжнародним комерційним арбітражем у світі, був створений у 1923 р. і розглянув понад 10 000 спорів. У 2001 р. розглянув більше 560 нових міжнародних комерційних спорів, в яких брали участь 1492 учасника із 116 країн світу;
Лондонський Суд Міжнародного Арбітражу (London Court of International Arbitration) — є найстарішою арбітражною установою у світі, яка створена у 1893 р. (під наїзвою Лондонська Палата Арбітражу). Щорічно розглядає понад 80 нових міжнародних комерційних спорів; Ему
Американська Арбітражна Асоціація (American Arbiti'ation Association) — працює більш ніж 85 років. Щорічно розглядає майже 200 000 справ, із яких приблизно 650 справ мають міжнародний характер. Міжнародні справи адмініструє Міжнародний Центр Розв ’язання Спорів (The International Centre for Dispute Resolution), який був створений y 1996 p. y Нью-Йорку. У 2001 p. був створений перший європейський офіс ICDR у Дубліні (Ірландія);
Арбітражний інститут Стокгольмської Торгової палати (Arbitration Institute of the Stockholm Chamber of Commerce) — найчастіше використовується, коли однією зі сторін міжнародного комерційного контракту є державні підприємства або сама держава. Щорічно розглядає приблизно 75 нових спорів;
Китайська Міжнародна Економічно-Торгова Арбітражна Комісія (China International Economie Trade Arbitration Commission) — є найбільшою арбітражною установою у Китайській Народної Республіці, перебуває під контролем Уряду КНР. Розглядає спори за обов’язковою участю китайських резидентів. Щорічно розглядає понад 700 міжнародних комерційних спорів, як правило, китайською мовою;
Гонконґський Міжнародний Арбітражний Центр (Hong Kong International Arbitration Centre) — був створений y 1980-ті роки як незалежний азіатський альтернативний комерційний арбітраж. Щорічно розглядає більш ніж 300 міжнародних комерційних спорів.
Центр по Арбітражу і Медіації Всесвітньої організації Інтелектуальної Власності (Arbitration and Médiation Centre of the World Intellectual Property Organization) — був створений y 1994 p. з метою врегулювання спорів у сфері інтелектуальної власності;
Лондонська Морська Арбітражна Асоціація (London Maritime Arbitration Association) — була створена в 1960 р. групою брокерів Балтійської Біржі (Baltic Exchange) з метою вирішення спорів, будь- яким чином пов’язаних із морським судном, наприклад, спори, які пов’язані з морським перевезенням вантажів, з договорами фрахтування морських суден, купівлі-продажу морських суден, і таке інше.
Із поширенням комерції зростала необхідність міжнародної правової регламентації міжнародного комерційного арбітражу.
У міжнародно-правовій практиці вперше норми про визнання та приведення до виконання арбітражних рішень були включені до Конвенції про компетентність судів і про приведення до виконання рішень із цивільних справ, укладену між Францією і Швейцарією 15 червня 1869 р.
Норми про визнання і виконання іноземних арбітражних рішень були передбачені в Договорі про міжнародне процесуальне право 1889 p., Договорі про приведення до виконання іноземних актів, підписаних або ратифікованих Арґентиною, Болівією, Колумбією, Параґваєм, Перу, Венесуелою, Еквадором.
1925 р. в Гавані на шостій конференції американських держав був прийнятий Кодекс міжнародного приватного права (кодекс Бустаманте — за ім’ям кубинського юриста Антоніо Бустаманте), який передбачав умови виконання іноземних арбітражних рішень. Кодекс застосовувався в багатьох державах (Бразилії, Кубі, Коста-Риці, Гаїті, Нікараґуа, Панамі й ін.).
Найбільш масштабною спробою міжнародно-договірної уніфікації питань арбітражу стали Женевські угоди, про які вже згадувалося (Протокол про арбітражні застереження від 24 вересня 1923 р. і Конвенція про визнання приведення до виконання іноземних арбітражних рішень від 26 вересня 1927 p.).
Подальша уніфікація правового регулювання питань арбітражу відбулася в Нью-Йоркській конвенції ООН про визнання і приведення до виконання іноземних арбітражних рішень 1958 р., яке має фундаментальне значення для міжнародного комерційного арбітражу1. Сфера її поширення закріплена у ст. 1, в якій передбачено, що Конвенція застосовується щодо визнання і приведення до виконання арбітражних рішень, винесених на території держави, іншої ніж та держава, де одержується визнання і приведення до виконання таких рішень, по спорах, сторонами в яких можуть бути як фізичні, так і юридичні особи. Вона застосовується також до арбітражних рішень, які не вважаються внутрішніми рішеннями в тій державі, де одержується їх визнання й приведення до виконання.
Підвищенню ефективності правової регламентації функціонування арбітражу сприяла та сприяє Європейська конвенція про зовнішньоторговельний арбітраж 1961 р. У преамбулі Конвенції наголошено, що вона покликана сприяти розвитку європейської торгівлі шляхом усунення, у міру можливості, деяких ускладнень у функціонуванні совшшиьоторговельного арбітражу при розгля-
Международный коммерческий арбитраж в Украине: законодательство и практика / Под общ. ред. И. Г. Побирченко. — К.: Ин Юре,
— С.800-810.
ді спорів у відносинах між фізичними та юридичними особами різних європейських країн. Згідно зі ст. 1 Конвенція застосовується:
а) до арбітражних угод як фізичних, так і юридичних осіб, які на момент укладення такої угоди мають постійне місце проживання або відповідно своє місце проживання в різних державах, що домовляються, про вирішення в порядку арбітражу спорів, що виникають при здійсненні операцій із зовнішньої торгівлі; б) до арбітражних процесів і рішень, що ґрунтуються на даних угодах.
Першою спробою міжнародно-правового регулювання СНД у цій сфері стала Угода про порядок вирішення спорів, пов’язаних із здійсненням господарської діяльності, як підписана урядами держав — учасниць СНД 20 березня 1992 р. в м. Києві. В угоді передбачено, що господарюючі суб’єкти кожної з держав СНД користуються правовим та судовим захистом своїх майнових та законних інтересів, рівним із господарюючими суб’єктами цієї держави правом безперешкодно звертатися до судів, арбітражних, господарських судів, третейських судів та інших органів, до компетенції яких входить вирішення господарських спорів (ст. 3). Передбачено також взаємне визнання та виконання рішень компетентних судів (ст. 7), що набули законної сили.
Окрім зазначених Конвенцій та угод заслуговує на увагу і Міжамериканська конвенція про міжнародний комерційний арбітраж 1975 р. Незважаючи на регіональне походження та найменування, приєднатися до цієї Конвенції може будь-яка держава. Конвенція передбачає остаточність рішення арбітражу та порядок його визнання і виконання, який діє відносно рішень, винесених місцевими чи іноземними загальними судами згідно з процесуальним законодавством країни, де воно має бути виконане, та положеннями міжнародних договорів (ст. 4).
Разом із формуванням міжнародно-договірного регулювання комерційного арбітражу уживалися інші зусилля, спрямовані на уніфікаціїо арбітражної процедури. Особливе значення при цьому мають розроблені під егідою ООН Міжнародний регламент ЮНСІТРАЛ та Типовий закон про міжнародний комерційний арбітраж ЮНСІТРАЛ.
У Резолюції 31/98, прийнятій Генеральною Асамблеєю ООН 15 грудня 1976 р., зазначається, що, визнаючи цінність арбітражу як методу регулювання спорів, що виникають із міжнародних торговельних угод, та доцільність розробки регламенту для спеціального арбітражу, який був би прийнятним для держав із різними правовими, соціальними й економічними системами, з метою гармонізації міжнародних економічних відносин Генеральна Асамблея рекомендує використовувати Арбітражний регламент ЮНСІТРАЛ при врегулюванні таких спорів, зокрема посилання на Регламент у комерційних контрактах.
Арбітражний регламент ЮНСІТРАЛ, на відміну від інших міжнародних регламентів, є документом, що містить універсальні правила арбітражної процедури, які характеризують її як завершене процесуальне провадження. Арбітражний регламент ЮНСІТРАЛ,
як видно з Резолюції 31/98 і його змісту, розроблений для спеціального арбітражу, тобто арбітражу ad hoc, і не торкається правила процедури в інституційних арбітражах.
Комісія ООН із права міжнародної торгівлі (ЮНСІТРАЛ) підготувала і прийняла в 1985 р. Типовий закон про міжнародний комерційний арбітраж. Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 40/172 від 11 грудня 1985 р. з урахуванням потреб міжнародної торгівлі цей закон рекомендовано всім державам для впровадження з метою одноманітності арбітражного законодавства і конкретних потреб практики міжнародного комерційного арбітражу.
Законодавство, що базується на Типовому законі, вже прийнято в Австралії, Канаді, Кіпрі, Нігерії, штаті Каліфорнія (США), Російській Федерації, Україні.
Розгалужена система законодавства про міжнародний комерційний арбітраж подекуди утворює колізії.
Наприклад, розглядаючи зв’язок між положеннями Європейської та Нью-Йоркської конвенцій, слід зазначити, що Нью- Йоркська конвенція містить таку додаткову формулу, що може бути мотивом для відмови у визнанні й виконанні арбітражного рішення, як можливість відмови у визнанні й виконанні рішення на прохання сторони, проти якої це рішення винесене, якщо «рішення ще не стало остаточним для сторін, або скасовано, або призупинено компетентною владою країни, де воно було винесене, або країни, закон якої застосовувався». Це положення надає, таким чином, скасуванню рішення в тій країні, де воно було винесене, абсолютного характеру незалежно від підстави, з якої рішення було скасоване. Європейська конвенція у цьому контексті є більш прогресивною, бо такого положення не містить1.
Або, наприклад, виникає питання, положення якого нормативного акта мають бути застосовані: Конвенції чи Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж»?
Чітку позицію має з цього приводу Пленум Верховного Суду України, який у своїй постанові зазначив, що суди не мають права застосовувати «додаткові» підстави, передбачені Законом України «Про міжнародний комерційний арбітраж», у разі застосування до таких рішень Європейської конвенції2.
Контрольні запитання:
Чи є згода сторін на третейський розгляд господарського спору відмовою від права на судовий захист прав та охоронюваних законом інтересів?
Що таке третейський розгляд господарського спору?
Що таке третейський суд?
Які види третейських судів?
Хто може створювати постійно діючі третейські суди?
Як виконуються рішення третейських судів?
Визначте можливість оскарження рішень третейських судів.
Що таке міжнародний комерційний арбітраж?
Які види міжнародного комерційного арбітражу?
Які основні постійно діючі міжнародні комерційні арбітражі?
Визначте порядок виконання арбітражних рішень в Україні.
Які підстави оскарження арбітражних рішень?
