- •Конспект лекцій
- •Структура навчальної дисципліни для студентів іі курсу другого року підготовки
- •Критерії оцінювання рівня знань студентів за кредитно-модульною системою
- •Тема 1. Філософія як специфічний тип знання.
- •Тема 1. Філософія як специфічний тип знання.
- •1 .Загальне поняття світогляду та його види. Міфологія та релігія як світогляд.
- •Еволюція філософського світогляду.
- •4 . Предмет філософії. Її функції. Джерела філософії.
- •5. Світогляд, його структура і типи.
- •Методи філософії.
- •Тема 2. Філософія Стародавнього світу
- •1. Філософія Стародавнього сходу (Месопотамії, Єгипту, Індії, Китаю, Японії)
- •Філософія епохи Античності. Натурфілософія, софісти, грецька класична філософія (Сократ, Платон, Аристотель).
- •Умови, що сприяли появі феномену античної філософії:
- •Мілетська школа:
- •"Із чого все?"
- •Філософія елліністичного періоду: скептицизм, епікуреїзм, стоїцизм, неоплатонізм.
- •Тема № 3. Філософія Середніх віків та доби Відродження
- •1. Особливості християнської апологетики та патристики. 7 Вселенських соборів православної церкви. Схоластична філософія. Містика
- •7 Вселенських соборів православної церкви
- •2. Арабо-мусульманська філософія
- •3. Основні представники гуманістичного антропологізму, неоплатонізму, натурфілософії, пантеїзму доби Відродження
- •Тема № 4. Філософія Нового часу та Просвітництва
- •Передумови розвитку епохи Нового часу
- •3. Встановлення нових суспільних порядків та захист народних мас в епоху Просвітництва
- •4. Філософія Монтеск’є. Погляди Вольтера. Теорія суспільного договору за Жаном-Жаком Руссо. Філософія п. Гольбаха. Філософські погляди Гельвеція. Філософські погляди Дені Дідро
- •Тема № 5. Німецька класична філософія
- •Філософія Імануіла Канта
- •2. Філософська система Іоана Готліба Фіхте
- •3. Філософські погляди Фрідріха Вільгельма Йозефа фон Шеллінга
- •4. Філософія духу Георга Вільгельма Фрідріха Гегеля та його закони діалектики
- •5. Філософія майбутнього Людвіга Фейєрбаха
- •6. Марксистська філософія як перехідний етап до сучасної філософії
- •Тема № 6. Сучасна філософія
- •1. Ірраціоналізм
- •2. Філософія життя (Хосе Ортега-і-Гассет, Ніцше)
- •3. Неокантіанство, неогегельянство
- •4. Позитивізм і його чотири напрямки
- •Фрейдизм
- •6. Прагматизм
- •7. Феноменологія
- •8.Екзистенціалізм (філософія існування)
- •9.Філософська герменевтика
- •10. Синергетика
- •11. Структуралізм, деконструктивізм
- •12. Постмодернізм
- •Тема № 7. Українська філософія
- •Закон і благодать у поглядах Іларіона Київського. «Повчання дітям» Володимира Мономаха
- •Острозький центр та його представники (Костянтин Іванович Острозький, Костянтин-Василь Острозький, Герасим Смотрицький)
- •Філософія Григорія Савича Сковороди
- •Представники Києво-Могилянської академії (Петро Могила, Інокентій Гізель)
- •Філософія серця Памфіла Юркевича
- •Академічна філософія хіх - початку хх ст. Петро Іванович Ліницький
- •Тема № 8. Проблеми онтології
- •Поняття онтології та метафізики, їхній основний предмет
- •2. Проблеми онтології у розвитку філософської думки
- •Тема № 9. Проблеми гносеології
- •1. Поняття гносеології та епістемології як теорій пізнання
- •2. Рівні та форми пізнання. Принципи наукової гносеології. Істина та правда
- •Раціональний рівень:
- •3. Класична та некласична теорії пізнання
- •Тема № 10. Проблеми соціальної філософії
- •Поняття соціальної філософії
- •Предмет та об'єкт соціальної філософії
- •Різниця між тоталітаризмом та демократією
- •Сучасна соціальна філософія
- •Позитивні та негативні риси науково-технічної революції
4. Філософія Монтеск’є. Погляди Вольтера. Теорія суспільного договору за Жаном-Жаком Руссо. Філософія п. Гольбаха. Філософські погляди Гельвеція. Філософські погляди Дені Дідро
Одним із перших філософів-просвітників деїстичного напрямку був Шарль Луї Монтеск’є, який зробив спробу пояснити виникнення і розвиток суспільства як природно зумовлений процес. Бог є лише творцем світу і не втручається у хід суспільних подій, а людина є часткою природи і підкоряється її об’єктивним законам, тому досягнення гідного і щасливого життя, справедливого і розумного суспільного ладу залежить від пізнання природи світу і природи людини [7, с. 132 - 133].
Монтеск’є пов’язував закон, що детермінує історію із природою, певними природними обставинами (розмірами території, рельєфом, звичаями і побутом народу), а не тільки із розумом. Монтеск’є виступає за розподіл влади на: законодавчу, виконавчу, судову.
Доброчинністю у республіці називає любов до батьківщини, любов до рівності. У монархії державі - честь, у деспотичних державах - страх. Це політична любов і є пружиною, яка, на його думку, приводить у рух республіканське правління на подобі того, як честь є рушійною пружиною монархії. Але честь існує і в республіці [9, с. 9 - 10]. На його думку, існує першопочатковий розум; закони - це відносини, які існують між різними істотами та взаємні відносини цих різних істот. Як істота фізична, людина керується незмінними законами; як істота, обдарована розумом, вона порушує закони, встановлені Богом, і змінює ті, які сама встановила [17, с. 11- 3].
Сучасні науковці, аналізуючи погляди Монтеск’є, визнають, що він критикував релігію за догматичність, за ланцюг шахрайств, злочинів, убивств.
Шарля Луї Монтеск’є згадують одночасно із видатними політичними та юридичними розумами світу: Кондільяком, Жаном-Жаком Руссо, Вольтером (Франсуа-Марі Аруе), який увійшов в історію як один з найвидатніших письменників Франції, психолог, філософ культури та історії, критик деспотизму та феодального клерикалізму.
Вольтер визнавав Бога першоосновою світу, заперечуючи його втручання в явища природи та в хід суспільних подій. Вольтер також заперечував вроджені ідеї: «Коли б вони були людині притаманні, всі люди, народжуючись на світ, мали б ідею Бога, причому у всіх ця ідея була б однією і тією ж… Бог пов’язує розуми, і розуми перебувають у Богові… Хиби людей, які намагаються пізнати те, що недосяжне, мають навчити нас не переступати кордони своєї природи. Досвід - єдине джерело наших пізнань» [3, с. 144 - 146].
Свобода, за мислителем, - слабка та обмежена. Свобода є здоров’ям душі. Ми укріплюємо її, привчаючи себе до роздумів, і це робить її сильнішою. Якщо б ми були завжди вільними, ми були тим же, що і Бог [3, с. 159].
Видатним представником Просвітництва, прихильником природного та поступового розвитку людини, автором теорії суспільного договору був французький мислитель Жан-Жак Руссо (1712 – 1778). Основні його роботи: «Про суспільний договір», «Еміль, або Про виховання». Розглядаючи проблеми нерівності, він помітив, що виникнення законів та права власності було початковим пунктом нерівності, встановлення магістратури - другим, а третім та останнім – зміна правомірної влади у засновану на свавіллі (господар та раб): різниця між багатими та бідними була узаконена першою епохою, різниця між сильними та слабкими – другою. Моральна нерівність, узаконена одним тільки позитивним правом, суперечить праву природному, оскільки воно не співпадає із нерівністю фізичною.
Мислитель дотримувався думки, що єдиним правителем суспільства має бути об’єднаний народ. У суспільному договорі Руссо шукає також реалізацію свободи, яка є свободою вищого типу, ніж природна свобода, тому що підкорення бажанням – рабство, а підкорення закону, який люди самі встановили, – це справжня свобода [12].
Серед філософських представників деїстичних переконань виділяються і погляди Поля Гольбаха. Поль Гольбах переконаний, що Всесвіт – неосяжний, безмежний, неперервний ланцюг причин та наслідків. У природі всі зміни, всі дії підкоряються лише необхідності (випадковостей при цьому немає). Людина також підкоряється цим універсальним необхідним закономірностям. Усі біди, злі дії виникають внаслідок неосвіченості, незнання людиною своєї природи. Мислитель розчиняв свободу людини у необхідності, як і багато інших представників епохи Просвітництва.
Доброчинність, на його думку, - це діяльність на благо суспільства. Важливою із суспільних доброчинностей є людяність (джерело любові, щедрості, співчуття, прощення собі подібним). Із людинолюбові витікає також любов до Вітчизни, батьківська любов, синівська жалість, співчуття до батьків, подружня ніжність, дружба. Справедливість – основа усіх суспільних доброчинностей – підтримує рівновагу між членами суспільства [6, с.125 - 127].
Внутрішній орган, який називається душею, має чисто матеріальний характер, зауважив філософ. Душу не можна відокремити від тіла. Але існують сновидіння - явища, які, на перший погляд, підтверджують ідею незалежності душі від тіла, оскільки людина реально не споглядає явища.
Людина не може бути щасливою без доброчинності. Інтерес - те, що кожен із нас необхідним вважає для свого щастя. Інтерес - єдиний мотив людських дій. Бути доброчинним – означає бачити свій інтерес у тому, що співпадає з інтересом інших людей. Доброчинна людина – це людина, яка робить щасливими інших людей, здатних відплатити їй тим же, необхідним для її збереження і здатним доставити йому щасливе існування [6, с. 327].
У суспільстві, в якому керуються настановами істини, досвіду, розуму, кожна людина впізнає свої інтереси, розуміє ціль життя у суспільстві, побачить переваги чи реальні мотиви, які спонукають її виконувати обов’язки. Тобто, для досягнення міцного щастя людина має цікавитися благополуччям ближніх та заслужити їх повагу, любов, підтримку [6, с. 317].
Про свободу Гольбах зауважив, що якщо б визнати усі людські вчинки неуникненими, суспільство не зможе карати тих людей, які шкодять громадянам держави. Для людини свобода ніщо інше, як присутність у ній самій необхідності [6, с. 237].
Моральність – це усвідомлення обов’язків перед суспільством; доброчинність означає приносити людям користь. При цьому розкіш завжди була та буде для держав причиною близького краху. Розпущені громадяни нічого не змінять раптовими революціями, переворотами, насиллям» [6, с. 533].
Іще одним представником матеріалістичних поглядів вважають Гельвеція. Гельвецій підкреслював, що ніхто не отримує однакового виховання і не може бути поставленим в однакові умови з іншими, проте в належних умовах кожна людина здатна піднятися на найвищі щаблі культури. Він заперечував вроджений характер моральних вчинків: «Почуття любові батьків та мам до своїх дітей не є вродженим; вони є наслідком досвіду, розмірковувань, а також звички чуттєвих сердець». Виділив 3 пружини, які утворюються на основі любові до себе: пристрасті, прагнення до щастя, інтереси. Пристрасті та інтереси наповнені соціально-культурним змістом. До них Гельвецій відносить гордість, прагнення до слави, патріотизм, любов, дружбу. Необхідно при цьому, щоб суспільні інтереси стали для громадян особистими, вони мають бути панівною пристрастю. На думку мислителя, все цілком можливо реалізувати у сучасному суспільстві шляхом втілення у дійсність розумного законодавства, просвітництва та відповідного виховання. Першоджерелом, яке рухає громадянами, є любов до влади [2, с. 203]. Щастя майбутнього покоління ніколи не пов’язане із нещастям теперішнього покоління [2, с. 379]. Слово «доброчинність» однаково застосовується до благорозумності, до мужності, до милосердя, має невизначене значення. Коли якості цього роду є спільними для більшості громадян, народ щасливий у своєму внутрішньому житті, страшний для зовнішнього світу і заслуговує визнання з боку нащадків. Щоб отримати при цьому чітку уяву про доброчинність, потрібно жити у країні, де єдиною мірою заслуги людських дій є суспільна користь [2, с. 206 - 209].
І розум, і талант мають такі першоелементи: 1) фізичну чуттєвість, без якої ми не отримали б жодних відчуттів; 2) пам’ять, тобто здатність згадати раніше отримані відчуття; 3) інтерес, який ми маємо тоді, коли порівнюємо наші відчуття між собою, тобто уважно спостерігаємо схожості та відмінності, відповідності та невідповідності, які мають між собою різні предмети.
Відомим матеріалістом є Дені Дідро.Він прагнув подолати механіцизм та метафізичність у розумінні розвитку; твердив, що й нерухоме у просторі тіло перебуває у русі, тобто розвивається, змінюється; відстоював ідею саморуху матерії, намагаючись пояснити внутрішню суперечливість матерії; обґрунтував ідею безперервності розвитку та змін всієї природи, зокрема й людини; висловив думку про єдність матерії та свідомості. До цього матеріалізм мав метафізичний характер, який полягав у розумінні розвитку як руху по замкненому колу, що мають не внутрішні, а зовнішні джерела [7, с. 133].
Щодо суспільно-політичних переконань, то Дені Дідро критикує сліпу відданість державі. Він говорить, що вісімдесят тисяч мислителів зазнали переслідувань і пожертвували життям державі через певні заборони чиновників. Чим сильнішою є релігія, тим нетерплячіше вона ставиться до слабшої. Терпіння вимагають слабкіші релігії. Дідро вважає, що людина наділяє Бога тими рисами, які їй притаманні [10; 11].
Отже, епоха Нового часу характеризується розвитком теорії пізнання, оскільки розвивалися природничі науки і виникла потреба у дослідженні шляхів правильного пізнання істини. Відбувся перехід від епохи Відродження із її особливостями (вважати людину як єдність душі та тіла, цінувати життя та звеличувати людину) до епохи Нового часу, епохи наукоцентризму, гносеології (теорії пізнання), експериментального природознавства. Але незважаючи на науковий характер епохи, все ж філософи велику роль відводили саме інтуїтивному сприйняттю світу (Джон Локк), враженню (Девід Юм) як очевидним, важливим у сприйнятті світу як об’єктивної дійсності. Номіналізм та реалізм епохи Середньовіччя породили протиріччя між емпіризмом та раціоналізмом в епоху Нового часу. Розвивається індукція та дедукція, суб’єктивне осягнення істини, метафізика та механічне сприйняття світу.
Але не зважаючи на різні погляди щодо значення суб’єкта у процесі пізнання, все ж мислителі визнавали необхідність у прояві свободи волі.
Епоха Просвітництва – епоха розвитку пролетаріату, буржуазної демократії, критики феодального ладу, епоха боротьби не лише за природну рівність, але і правову. Більшість філософів цього періоду були представниками деїстичних, матеріалістичних переконань. Займаючись проблемами рівності, вони переймалися значною кількістю моральних поглядів, пов’язаних із місцем людини у суспільстві; критикували релігійні догми, обряди, хоча віра у єдиного Бога ще збереглася. Пізніше представники німецької класичної філософії намагалися поєднати теорію моральних норм як відірваної від практики із особливостями їх реалізації та сприйняття, намагалися зрозуміти процеси людського сприйняття (І. Кант).
Питання для самоконтролю
На думку Гельвеція, на основі любові до себе виникають пристрасті, інтереси та прагнення до щастя. Пристрасті та інтереси наповнені соціально-культурним смислом (патріотизмом, любов’ю та відданістю державі, суспільству, людям). Чому не можна сказати те ж саме про щастя? Чи н є щастя чимось егоїстичним? Чим людина має керуватися?
На думку Джона Локка, знання своїх пізнавальних здібностей оберігає нас від розумової бездіяльності. Поясніть, як ви це розумієте.
Томас Гоббс твердив: для того, щоб у суспільстві дотримувалися природного права кожної людини, потрібна влада, яка тримала б людей у постійному страху перед покаранням та яка вберегла б людей від війни і примушувала б виконувати обов’язки. Чи ефективна така влада? Чому?
Дені Дідро критикував сліпу відданість державі через те, що 80 тисяч мислителів його часу постраждали через певні державні закони. Як ви вважаєте, люди мають бути відданими державі чи керуватися своїми інтересами (наприклад, науковими)? Врахуйте розвиток української нації, громадянського суспільства у державі як умови існування стабільного суспільства.
Жан-Жак Руссо вважав, що приватна власність породжує нерівність у суспільстві. Чи заважає приватна власність сьогоднішні громадянам бути рівними між собою? Якою має бути рівність?
Гельвецій зауважив наступне: коли у суспільстві керуються спільними доброчинностями (мужністю, милосердям, благородністю), то народ страшний для зовнішніх ворогів, щасливий у внутрішньому житті та заслуговує на визнання із боку нащадків. Як ви вважаєте, чи можуть бути на сьогоднішній день доброчинності, які є спільними для людей? Які саме доброчинності ви цінуєте?
Чи варто розглядати приватну власність як засіб, який породжує нерівність у суспільстві? Чому вона має існувати?
За Полем Гольбахом, щоб отримати при цьому чітку уяву про доброчинність, потрібно жити у країні, де єдиною мірою заслуги людських дій є суспільна користь. Чи можуть усі люди керуватися одними поняттями щодо суспільної користі?
Дені Дідро критикує сліпу відданість державі. Як ви до цього ставитесь? Чи дозволяє держава на сьогоднішній день це робити?
Багато просвітників критикували релігійний догматизм, обряди, релігійні традиції, вірячи у могутність людського розуму. Чи актуальні релігійні обряди сьогодні?
Чи можна бути щасливим, викликаючи почуття щастя в інших людей, здатних відповісти тим же? Коли людина може бути щасливою?
Поль Гольбах, як і Ніколо Макіавеллі, вбачав в інтересі єдиний мотив людських дій. Чи можна за інтересом щось сказати про сутність суспільства?
Назвіть ознаки механіцизму у людському мисленні. Наведіть його переваги та недоліки.
Проаналізуйте вислів Поля Гольбаха: «Якщо б визнати усі людські вчинки неуникненими, суспільство буде не зможе карати тих людей, які шкодять громадянам держави». Проаналізуйте значення особистого вибору людини.
