2. Філософія епохи Античності. Натурфілософія, софісти, грецька класична філософія (Сократ, Платон, Аристотель).

Давньогрецькою називається філо­софія, вироблена грецькими філосо­фами, що проживали на території сучасної Греції, а також в грецьких полісах. У своєму розвитку вона пройшла чотири основних етапи:

• досократівськнй - VІІ-V ст. до н.е.;

• класичний (сократівський) - середина V - кінець IV ст. до н.е.;

• елліністичний - кінець ІV—ІІ ст. ;

• до н.е.: римський - V ст. до н.е. – І ст. до н.е.

До досократівського періоду відноситься діяльність так званих філософів-досократикі в:

• мілетська школа;

• Геракліт Ефейськнй;

• елейська школа;

• атомістик;

• деякі інші філософи.

Основні проблеми, якими займалися "досократики" - пояснен­ня явищ природи, сутності Космосу, навколишнього світу, пошуки першопочатку всього сущого.

Класичний період - час розквіту давньогрецької філософії. Філософи цього часу також намагалися пояснити сутність Космосу. але робили це глибше "досократиків".

Для елліністичного періоду характерно:

• розповсюдження антисуспільної філософії кініків;

• зародження стоїчного напрямку філософії:

• діяльність "сократичних" філософських шкіл;

• філософія Епікура та ін.

Взагалі давньогрецька філософія має такі особливості:

• матеріальною основою розквіту даної філософії був економічний розквіт полісів (торгово-промислових міських центрів);

• вона була відірвана від процесу матеріального виробництва;

• головною ідеєю цієї філософії є космоцентризм;

• на пізніх етапах - зміщення космоцентртвму і антропоцентризму;

• допускалося існування богів;

• давньогрецькі боги були частиною природи і близькі до людей;

• людина не виділялася із навколишнього світу, була частиною природи;

• були закладені два напрями у філософії - ідеалістичний і матеріалістичний.

Етапи розвитку античної філософії:

1. натурфілософський (фізичний) або рання класика (VII-V ст. до Р.Х.)

2. висока класика (У-ІV ст. до Р.Х.)

3. пізня класика або завершальний цикл античної філософії. До нього входять періоди:

• елліністична філософія (ІУ-І ст. до Р.Х.)

• олександрійська філософія (І ст. до Р.Х.)

• римська філософія (І—VI ст.)

Найважливіші особливості античної філософії:

• набула автономного (щодо інших сфер суспільного життя) характеру розвитку; завдяки цьому вона вперше отримала тут свою назву;

• постала відкритою та доступною: всі вільні громадяни, окрім жінок, мали право займатися філософією;

• терпимо ставилась до різних ідей та позицій (окрім атеїзму);

• була надзвичайно пластичною, тобто здатною набувати різних форм та виявлень;

• була надзвичайно динамічною у розвитку (саме тому, що прий­малися різні позиції і відбувалося швидке нарощування ідей, проблем).

Умови, що сприяли появі феномену античної філософії:

• Географічно-кліматичні - розміщення Балканського півостро­ва, де починався розвиток античної філософії, на перетині трьох континентів (Європа. Азія. Африка); сприятливий клімат; наявність різноманітних природних зон (гори, долини, ріки, морські затоки), що, врешті, створювали ефект своєрідної "природної лабораторії" для випробування людської кмітливості, розумності та активності;

• культурно-історичні - Стародавня Греція перебувала в інтенсивних контактах із давнішими цивілізаціями, зверталась до їх здобутків та вміла їх оцінити, переосмислити і використати; сама вона у цьому гшані була "цивілізацією другого порядку":

• соціальні - високий рівень розвитку соціальних стосунків та діяльності, різноманітність напрямів життєдіяльності; існування полісної (невеличкі міста-держави) форми організації життя та інтенсивні контакти між полісами; демократичний устрій життя у більшості полісів, що сприяло спілкуванню між людьми, культивуванню навичок формування якісних, виразних думок, їх аргументації та доведенню;

• відносна зрозумілість античної міфології та її близькість до людини;

талановитість, активність та рухливість стародавніх греків. Основні положення атомістичної теорії походження

• вся природа складається з атомів;

• атоми мають кількісні властивості і не мають якісних,

• властивістю атомів є рух;

• атоми відрізняються один від одного формою, місцем знаходження;

• атоми рухаються в порожнечі, яка, як і атоми, є матеріальною.

Школа еволюціонізму. Розробив її ідеї Емпедокл, який вважав, що всі процеси світу можна пояснити через взаємодію чотирьох стихій, або елементів (вогонь, повітря, вода і земля), та двох сил протилежного спрямування (любов і ворожнеча). Під дією любові подібне з'єднується із подібним, а під дією ворожнечі навпаки - у світі панують роз'єднання, розпад. Любов та ворожнеча почергово встановлюють своє панування у світі, а останній перебуває у періодичних станах прямування або до досконалості, або до розпаду.

Школа ноології, або концепція всесвітнього розуму. Розробив її Анаксагор, на думку якого все, що існує, складається з частинок, які містять у собі всі якості та властивості світу, - із гомеомерій (частково подібних до всього). Тому ми й бачимо різноманітність світу. Але конкретне поєднання гомеомерій зумовлене дією світового розуму - Пуса, або Носа; саме він постає мірою для усього сущого. На початку XX ст. академік В.Вернадський використає термін "ноон" для позначення ноосфери - тієї частини біосфери Землі, що створюється завдяки культуротворчій діяльності людини.