4. Філософія духу Георга Вільгельма Фрідріха Гегеля та його закони діалектики

Георг Гегель увійшов в історію філософії як автор розгорнутих поглядів щодо діалектики. Філософську систему Гегеля називають системою абсолютного ідеалізму. Першоосновою світу мислитель висуває об’єктивно існуюче мислення, яке називає абсолютною ідеєю, абсолютним духом чи абсолютним розумом.

Найвідомішими роботами Гегеля є «Філософія права», «Феноменологія духу», «Енциклопедія філософських наук». Ціль його творчості – поняття розуму, яке протистоїть абстрактно-всезагальному розсудку, яке лише підводить особливе під себе, але не має його у самому собі. У реалізації цілі відбувається наступне: знімається одностороння суб’єктивність і видимість наявності, яка протистоїть об’єктивній самостійності. Тобто суб’єктивістом людина перестає бути тоді, коли реалізовує свої цілі і в цьому акті поєднується мислення із буттям.

Згідно із визначенням поняття цілі, можна зробити висновок, що кожна людина має мати свій власний розум, а не розчинятися у абстрактно-всезагальному: «Ціль – поняття розуму, протистоїть абстрактно-всезагальному розсудові, яке лише підводить особливе під себе, не маючи його у самому собі» [2]. При цьому розвиток ідеї, за Гегелем, передбачає досягнення такої єдності, у рамках якої протилежності розуму, зокрема моменти особливого та всезагального, свобода людини та цілого, визнані та розгорнуті у їх силі.

Філософія духу Гегеля:

1. Суб’єктивний дух (індивідуальний людський дух (душа, свідомість, самосвідомість, воля).

2. Об’єктивний дух (суспільна реальність, система об’єктивацій духу у суспільних формах (мораль, право, сім’я, громадянське суспільство).

3. Абсолютний дух (мистецтво, релігійна відвертість, філософія як абсолютне знання, в якій дух знаходить себе у вичерпній формі).

Мистецтво є формою істинності, яке перетворює все зовнішнє та внутрішнє у красі. Проти свавільного суб’єктивізму Гегель писав таке: «Романтичний естетизм, який виходить із принципу суб’єктивної іронії – крайній прояв суб’єктивізму та втрата серйозного відношення людини до змісту життя та дійсності. Внутрішня незадоволеність людини, «хворобливе прекраснодушшя» є наслідком суб’єктивізму в естетиці». Такі речі стосуються прояву сваволі людини, коли вона сприймає мистецтво виключно лише через власні переживання та не знайомиться із замислом автора та точкою зору інших людей» [11, с. 97 – 99]. Тому можна вважати, що об’єктивне у красі, за Гегелем, ˗ це наявність певних критеріїв оцінювання роботи.

Його основні закони діалектики: 1) закон заперечення заперечення; 2) закон переходу кількості в якість; 3) закон єдності і боротьби протилежностей.

У роботі «Філософія права» Гегель навів також різні трактування держави: держава як правове утворення, як і єдиний організм, конституційна монархія, політична держава, є взаємопов’язаними аспектами єдиної ідеї держави. Ідея права – свобода, але істинне її розуміння осягається у понятті й у бутті цього поняття.

5. Філософія майбутнього Людвіга Фейєрбаха

Після смерті Гегеля прихильники його філософії поділилися на два табори – старогегельянців, які трималися за систему вчителя, і молодогегельянців, які перейняли деякі аспекти його методу. Виражаючи настрої німецької буржуазії напередодні революції 1848 року, молодогегельянці вважали головним завданням філософії критику релігію. До молодогегельянців належав і Людвіг Фейєрбах.

Фейєрбах вважав, що якщо філософія повинна замінити релігію, то залишаючись філософією, вона має стати релігією. Він називав свою нову філософію - «релігією», антропологією, філософією майбутнього.

Слабкість філософії, за Фейєрбахом, – в її відірваності від «серця», віддаленості від світу, теоретичному егоїзмові. Це й має бути усунене при злитті філософії та релігії, а тому філософія мала б перетворитися у практичну філософію (молодогегельянство). Найсильнішою стороною християнства, яка доходить до серця людини, Фейєрбах вважав мораль. Згідно з його гуманістичною концепцією, людина – найвища у ціннісному відношенні, абсолютна цінність. Її властивості – це вона сама, а без них (без моральних якостей мудрості, доброти, могутності) людини зовсім немає. У людині все є цінним: емоції та психологічне життя є не менш важливим, аніж розум.

Життя природи та умови буття перебувають у глибокій єдності із людською сутністю. Запозичена у християнстві заповідь любові до Бога і ближнього перетворюється у Фейєрбаха на основний моральний закон. За Фейєрбахом, відносини між людьми повинні включати в себе закон Любові як деяку надцінність, дати йому увійти у «серце» людей, змінюючи вплив релігії. Саме в тому, що боги утворені за образом та подобою людей, і полягає, на думку вченого, сенс та цінність релігійної свідомості, основа її дієвості в історії.