Питання для самоконтролю

1. Які підстави набуття права власності закріплено у ЦК України?

2. Охарактеризуйте набуття права власності на новостворене майно.

3. З якого моменту виникає право власності на новостворене нерухо­ ме майно?

4. Які особливості набуття права власності на об'єкти незавершеного будівництва?

5. В якому порядку набувається право власності на переробле­ ну річ?

6. Які цивільні правочини спрямовані на передачу права власності?

7. Які особливості набуття права власності за договорами купівлі-

108

Розділ З ПРИПИНЕННЯ ПРАВА ВЛАСНОСТІ

3.1. Припинення права власності з волі власника

Цивільний кодекс у ст. 346 закріплює перелік підстав припи­нення права власності. Право власності припиняється у разі: від­чуження власником свого майна; відмови власника від права влас­ності; припинення права власності на майно, яке за законом не може належати цій особі; знищення майна; викупу пам'яток історії та культури; викупу земельної ділянки у зв'язку із суспільною не­обхідністю; викупу нерухомого майна у зв'язку з викупом з метою суспільної необхідності земельної ділянки, на якій воно розміще­не; звернення стягнення на майно за зобов'язаннями власника; ре­квізиції; конфіскації; припинення юридичної особи чи смерті влас­ника. Усі перелічені підстави можна класифікувати залежно від характеру припинення на: 1) добровільне припинення права влас­ності, тобто за волею власника; 2) втрата права власності з незалеж­них від власника причин; 3) примусове позбавлення права власності, усупереч волі власника, але з підстав і в порядку, чітко визначеному законом.

Найпоширенішими добровільними підставами припинення права власності є передання майна з волі власника іншим суб'єктам (фізичним та юридичним особам) на підставі цивільних правочинів (договорів купівлі-продажу, міни, дарування, довічно­го утримання, ренти, спадкового договору тощо), Приватизація державного та комунального майна як спосіб припинення права державної чи комунальної власності здійснюється в кілька етапів (прийняття програми приватизації, включення об'єкта до плану приватизації, обрання способу приватизації). Але саме передання державного чи комунального майна у власність недержавним юридичним та фізичним особам оформлюється договором купівлі-продажу. Тобто цивільні договори є тими юридичними фактами, які одночасно є підставами виникнення права власності в одних осіб і підставами його припинення в інших.

Втрата права власності з незалежних від власника причин міс­це у випадках, передбачених статтями 338, 341, 344 ЇДКУ.

Випадками примусового позбавлення права власності є: викуп

110

пам'яток історії та культури (ст. 352 ЇДКУ); викуп земельної ділян­ки у зв'язку з суспільною необхідністю (ст. 350 ЦКУ); реквізиція (ст. 353 ЦКУ); конфіскація (ст. 354 ЦКУ) тощо.

Перелік підстав припинення права власності не є вичерпним, оскільки законом можуть встановлюватися й інші випадки припи­нення права власності. Статтею 41 Конституції України передба­чено, що ніхто не може бути протиправне позбавлений права вла­сності. Право приватної власності є непорушним.

Добровільною підставою припинення права власності є відмо­ва власника від належного йому права. Норми про відмову від права власності є новими у ЦКУ (ст. 347). Особа може відмовити­ся від права власності двома способами:

1. заявити про це. Очевидно така заява має бути зроблена пуб­ лічно з доведенням до відома третіх осіб чи в необхідних випадках конкретних органів. Законодавець не визначає, в який спосіб і до кого має бути звернена заява. Треба виходити з обставин конкрет­ ного випадку;

2. особа може вчинити будь-які дії, .що свідчать про відмову від права власності. Характер дій та спосіб їхнього вчинення не уточнено, оскільки це можуть бути найрізноманітніші дії, які мо­ жуть охоплюватись поняттям «покинута річ».

Момент припинення права власності залежить від виду майна, від якого власник відмовляється. Якщо права на таке майно не підлягають державній реєстрації, то право власності припиняється з моменту вчинення дій, що свідчать про відмову. Але очевидно, якщо власник відмовиться від своїх дій і захоче повернути своє майно, то його право не припиняється, окрім тих випадків, коли в порядку і на підставах, визначених законом, воно виникло в інших осіб (наприклад, згідно з нормами статей 338, 341, 344 ЦКУ).

Якщо право власності на майно підлягає державній реєстрації, то право припиняється з моменту внесення за заявою власника відповідного запису до державного реєстру. Норма має імператив­ний характер і не передбачає скасування чи зміни запису за ба­жанням власника, який передумав.

Встановлений порядок відмови від права власності на майно стосується лише фізичних та юридичних осіб. Виходячи з буква­льного тлумачення змісту ст. 347 ЦКУ, держава, територіальна громада як суб'єкти права власності не можуть відмовитися від належного їм майна.

Знищення майна (ст. 349 ЦКУ) веде до припинення права власності в особи без виникнення його в будь-яких інших осіб.

Д. Мейєр¹ зазначав, що в юридичному сенсі у разі знищення майна право власності припиняється, коли майно розпадається на чї>рти-ни, і при цьому позбавляється будь-якої цінності чи, принаймі, має настільки мінімальну вартість, що не виникає питання про право власності на це майно. Знищення майна може бути результатом протиправних дій інших осіб, а також аварії, пожежі і в інших над­звичайних ситуаціях. У таких випадках право власності припиня­ється в результаті знищення самого об'єкта права власності, тобто незалежно від волі власника. Знищення майна може відбуватися в будь-який спосіб, у тому числі шляхом споживання чи знищення на підставі вимог закону - забій худоби в період епізоотії. У разі зни­щення майна власник, спираючись на належні йому повноваження, визначає правовий режим майна на власний розсуд. Але власник повинен підпорядковувати свої дії загальним вимогам здійснення права власності - не завдавати шкоди навколишньому природному середовищу, не порушувати моральні засади суспільства тощо.

Спеціальний порядок передбачений при знищенні майна, права на яке підлягають державній реєстрації (житлового будинку через ветхість та непридатність для проживання). Право власності на таке майно припиниться з моменту внесення за заявою власника змін до Державного реєстру.