Контрольні запитання

1

?

. Виконання яких умов визначає доцільність виходу експедитора на ринок транспортних послуг?

2. Які показники визначають економічний ефект від узгодження експедитором спільної роботи постів навантаження-розванта­ження й вантажних автомобілів?

3. Оптимізація яких технологічних показників визначає економічний ефект від проведення експедитором маршрутизації?

4. Опишіть принцип взаєморозрахунків суб’єктів ринку транспортних послуг.

5. За якої умови участь ТЕП у процесі доставки є доцільною з позицій вантажовласника?

6. Яка залежність функції сумарних витрат від параметрів попиту є більш коректною для вибору варіантів ланцюгів доставки вантажів? Чому?

7. В який спосіб математичне очікування обсягу партії вантажу в потоці заявок на ТЕО визначає вибір варіанту ланцюга доставки?

8. Які варіанти логістичних ланцюгів є найбільш ефективними під час доставки партії вантажу в 50 т на відстань 700 км? Чому?

9. Яким чином оцінюється економічний ефект від обґрунтування варіантів ланцюгів доставки вантажів під час обслуговування заявок на ТЕО?

10. Чому економічний ефект від обґрунтування ТЕП оптимального варіанту ланцюга доставки є ефектом синергетичним?

Розділ 9

Ділове спілкування як складова процесу транспортно-експедиторського обслуговування

9.1. Прийоми ділового спілкування

Ділове спілкування – це складний багатоплановий процес розвитку контактів між людьми в службовій сфері. Його учасники виступають в офіційних статусах і орієнтовані на досягнення мети, конкретних завдань. Специфічною особливістю названого процесу є регламентація, тобто підпорядкування встановленим обмеженням, які визначаються національними і культурними традиціями, професійними етичними принципами [102].

За способом обміну інформацією розрізняють усне і письмове ділове спілкування.

Усні види ділового спілкування, у свою чергу, поділяються на монологічні і діалогічні.

До монологічних видів відносяться:

– вітальна мова;

– торгова мова (реклама);

– інформаційна мова;

– доповідь (на засіданні, зборах).

Розглянемо діалогічні види.

1. Ділова розмова – короткочасний контакт, переважно на одну тему.

2. Ділова бесіда – тривалий обмін відомостями, точками зору, що часто супроводжується ухваленням рішень.

3. Переговори – обговорення з метою укладення угоди з якого-небудь питання.

4. Інтерв’ю – розмова з журналістом, призначена для друку, радіо, телебачення.

5. Дискусія.

6. Нарада (збори).

7. Прес-конференція.

8. Контактна ділова розмова – безпосередній, «живий» діалог.

9. Телефонна розмова, що виключає невербальну комунікацію.

Залежно від змісту у діловому спілкуванні можуть відбуватися такі його взаємопов’язані види; товариське, приятельське, робоче, випадкове, професійне, формально-поверхове.

Зрозуміло, що від виду ділового спілкування залежить зміст та відповідна поведінка сторін. Справжньою культурою ділового спілкування є уникнення приниження та образи партнера.

Історично склалися два види ділового спілкування безпосереднє і опосередковане.

Безпосереднє спілкування – це мовне спілкування у найбільш розвиненому вигляді. Воно підкріплюється мімікою, жестами, інтонацією тощо. Насправді, в цьому виді спілкування вся людська сутність стає своєрідним його «знаряддям». Спілкування суттєво впливає на розвиток усіх потреб людини; в ньому завжди наявний комунікативний момент.

Опосередковане спілкування виникло на основі безпосереднього. До нього відносять письмо (зауважимо: тут має місце втрата міміки, жестів, інтонації тощо), засоби масової інформації: газети, радіо, телебачення, книги, відео, комп’ютерна мережа, музичні записи тощо.

Уся система безпосереднього і опосередкованого спілкування впливає на розвиток як особистості, так і взаємин між людьми. Останнє особливо важливе, бо в процесі спілкування людина «присвоює» ті багатства, які створені і притаманні іншим, і водночас привносить у цей процес те, що вона має з власного досвіду. Невипадково говорять: з ким поведешся, від того і наберешся.

Ділове спілкування на відміну від його інших видів має певні особливості, а саме:

– наявність певного офіційного статусу об’єкту;

– спрямованість на встановлення взаємовигідних контактів підтримку зв’язків між представниками взаємозацікавлених організацій;

– відповідність певним загальновизнаним і загальноприйнятим правилам;

– передбачуваність ділових контактів, які попередньо плануються, визначається їх мета, зміст і можливі наслідки;

– конструктивність характеру взаємовідносин, їх спрямування на розв’язання конкретних завдань, досягнення певної мети, як правило, не виходячи за рамки певного кола;

– взаємоузгодженість рішень, домовленість та подальша організація взаємодії партнерів;

– значущість кожного партнера як особистості;

– безпосередня діяльність, якою зайняті люди, а не проблеми, що бентежать їх внутрішній світ.

Людина, яка спрямовує інформацію (комунікатор), і людина, яка її сприймає (реципієнт), у діловому спілкуванні постійно міняються місцями, завдяки чому у людей, що спілкуються, має бути однакове розуміння не тільки значень, а й змісту слів.

Ефективне ділове спілкування – це не стільки обмін значеннями, скільки обмін думками. Більше того, це пошук спільного рішення.

Основними елементами «гарного тарифного стилю» ТЕП можна вважати наступні.

1. На підприємстві мають бути в наявності прейскурант та опис застосовуваних тарифних схем, доступні для будь-якого споживача. Далі, у випадку прагнення і встановлення тарифу від «платоспроможності», тарифні ставки і схеми не мають приховуватися від споживача або оголосити про них йому повинні тільки після вивчення його фінансового стану і зацікавленості під час укладання угоди.

2. Підприємство має чітко визначати терміни дії оголошених тарифів.

3. Тарифна система підприємства має містити знижки.

4. Доцільне залучення споживача до обговорення питання вибору тарифної схеми, доцільне використання тих або інших знижок, або надбавок тощо.

5. Переговори про вартість обслуговування мають проводитися тільки після обговорення послуг, які надає підприємство споживачу, а не навпаки.