Інструменти управління ризиками в зовнішньоекономічній діяльності

Диверсифікація ризиків полягає у їх розпорошенні, яке може бути здійснено шляхом диверсифікації видів зовнішньоекономічної діяльності підприємства, для того, щоб у разі значної ризикованості одних операцій, інші забезпечували підприємству стабільне функціонування та шляхом диверсифікації ринків закупівлі/продажу продукції. Іншим видом диверсифікації ризиків є їх передача партнеру або третій особі, що може бути здійснено шляхом продажу частини акцій підприємства.

Причинами ризику ЗЕД можуть бути нестабільність економічнихпроцесів у країнах, недостатня кількість інформації про стан економіки країн світу, відсутність чітких цілей діяльності суб’єкта ЗЕД, неста- більність державної влади, особливості державного устрою і законодавства, неефективна економічна політика, яку здійснює влада, етнічнірегіональні проблеми, різка поляризація інтересів різних соціальнихгруп тощо. На результати підприємницької діяльності можуть впливати торговельне та валютне регулювання, квотування, ліцензування, зміна митних зборів тощо.

Структура ризиків в зовнішньоекономічній діяльності доволі змістовна і поділяється на політичні, юридичні, маркетингові, валютні, макроекономічні ризики. Найбільшою групою ризиків в зовнішньоекономічній діяльності є маркетингові, інформаційні, інноваційні, кон’юнктурні та інші ризики. Специфічними видами ризику, пов’язаними із здійсненням зовнішньоекономічної діяльності є: валютні ризики, під якими слід розуміти небезпеку валютних втрат, викликаних зміною курсу іноземної валюти у відношенні до національної при проведенні зовнішньоекономічних операцій.

Підприємство - це відкрита система, і його розвиток залежить від зовнішнього середовища.

Фактори зовнішнього середовища найчастіше класифікують за такими групами :

1. Економічні - фактори, що пов’язані з обігом грошей, товарів, інфор-мації та енергії.

2. Політичні - фактори, що впливають на політичні погляди та поділя-ють людей на окремі політичні групи і знаходять вираження в діяльності та прийнятті рішень місцевими органами влади та уряду.

3. Соціально-демографічні фактори, які впливають на рівень і тривалість життя людей, а також формують їхню ціннісну орієнтацію.

4. Технологічні - фактори, що пов’язані з розвитком техніки, обладнання, інструментів, процесів обробки та виготовлення продуктів, матеріалів і тех-нологій, а також know-how.

5. Конкуренція - фактори, які відбивають майбутні та поточні дії конку-рентів, зміни в частках ринків, концентрації конкурентів.

6. Географічні - фактори, пов’язані з розміщенням, топографією місце-вості, кліматом і натуральними ресурсами (зокрема, корисними копалинами).

Головними загрозами зовнішнього середовища, що стримують розвиток зовнішньоекономічної діяльності вітчизняних промислових підприємств є нестабільність політико-економічного становища України, недосконалість створених державою умов для розвитку зовнішньоекономічної діяльності, високий рівень оподаткування, брак уваги держави до розвитку високотехнологічних галузей промисловості, що спричиняють нераціональну структуру експорту і малоперспективну модель міжнародної спеціалізації України. Не менш істотною є загроза високої конкуренції з боку західних компаній, які, створюючи різноманітні бар’єри при вході на ринок, не дають можливість вітчизняним підприємствам конкурувати зі своєю продукцією на ринках розвинених країн.

Загальний концептуальний підхід до управління ризиком зовнішньоторговельної угоди полягає у виявленні можливих ризикових наслідків угоди; у розробці засобів, що запобігають чи зменшують розмір збитку від впливу неврахованих ризикових факторів та непередбачених обставин; реалізації такої системи адаптування підприємництва в сфері зовнішньої економіки до ризиків, яка дозволяє нейтралізувати чи компенсувати негативні ймовірні результати. Управління ризиком зовнішньоторговельної угоди базується на економічному змісті ризику та управління як економічних категорій. Управління підприємницьким ризиком в умовах зовнішньоекономічної діяльності передбачає такі етапи: розробку стратегії управління ризиками та їх виявлення, вибір методів управління, конкретизація процедури контролю і підведення підсумків та оцінка результатів по управлінню ризиковими випадками.

На кожному етапі використовуються специфічні методи управління ризиками. Результати кожного етапу формують вихідні дані для наступних етапів, створюючи систему прийняття рішень зі зворотнім зв'язком. Така система забезпечує максимально ефективне досягнення зовнішньоекономічних цілей, оскільки знання, одержані на кожному з етапів, дозволяють коригувати не лише методи впливу на ризик, але і самі цілі управління ризиками.