15. Феномен Запорозької Січі як «християнської демократичної республіки».

Поява козацтва й, особливо, його кількісне зростання за рахунок масових втеч залежного населення з панських маєтків спричинили активну протидію магнатів та шляхти. Вони не могли змиритися з формуванням окремого незалежного від них соціального стану та прагнули заволодіти освоєними козаками землями. Тому випрошували в королів грамоти па ці новоколонізовані простори, захоплювали їх, намагалися встановити владу над тутешнім вільним людом. Натиск панства змусив частину козацтва піти на .компроміс, зокрема погодитися поповнити загони панських "служебників". Ті козаки, що не хотіли миритися з таким становищем, спочатку відповідали повстаннями, а потім почали відходити на "Низ". Там, за Дніпровськими порогами, вони будували т.зв. городці та засіки, чи "січі", з повалених дерев для захисту від ворожих нападів. Згодом на місці дрібних звели одну головну — Запорізьку Січ.

Створення Запорізької Січі стало потужним імпульсом консолідації українського козацтва, формування його самосвідомості та утвердження організаційної структури. Першу велику Січ на поч. 50-х років XVI ст. заснував на о. Мала Хортиця Дмитро Вишневецький ("Байда") :— український князь зі старовинного волинського роду Ґедиміновичів. Він першим з української знаті вирушив за Дніпровські пороги, присвятивши життя боротьбі проти татарських і турецьких загарбників.

Запорізька Січ стала місцем, де козацтво продовжило державницькі традиції України. Воно витворило власну військово-політичну і господарську організацію, поступово перетворюючи на своєрідну державу зі значними підконтрольними територіями, багатотисячною армією, адміністративним апаратом, скарбницею, звичаєвим правом та символікою. За формою це була демократична республіка, яка найбільше відповідала національному характеру українців.

Характерними ознаками духовного життя Запорізької Січі були глибока релігійність козаків та ревний захист ними православної віри. Унікальним явищем було кобзарство. Своїми піснями та думами кобзарі підіймали народ на боротьбу, пробуджу: вали й розвивали українську національну свідомість.

Отже, в Запорізькій Січі, як і в козацтві загалом, найяскравіше віддзеркалилося прагнення українського народу доправославної віри. Унікальним явищем було кобзарство. Своїми піснями та думами кобзарі підіймали народ на боротьбу, пробуджу: вали й розвивали українську національну свідомість.

Отже, в Запорізькій Січі, як і в козацтві загалом, найяскравіше віддзеркалилося прагнення українського народу до свободи і незалежного державного життя, що робило її виразником загальнонаціональних інтересів.

16. Українська національна революція сер. Хvіі ст.: причини, рушійні сили, мета, характер, періодизація.

Боротьба, яка розпочалася в середині XVII ст. на українських землях, насамперед мала на меті звільнення українського народу з-під панування Речі Посполитої.

Соціальні причини. До середини XVII ст. вкрай загострилася соціально-економічна ситуація, пов'язана з трансформацією поміщицьких господарств у фільварки. З одного боку, це сприяло зміцненню феодальної земельної власності, а з іншого – посиленню кріпосної залежності. У той же час невпинно зростали натуральні та грошові податки. Ще однією невдоволеною соціальною верствою було реєстрове козацтво, яке, відірвавшись від кріпосного селянства, не досягло, однак, усіх прав і привілеїв шляхти. У складній ситуації опинилося й міщанство, яке мусило платити податки, відпрацьовувати та фактично було позбавлене місцевого самоврядування. Стосовно української православної шляхти, то вона користувалася значно меншими політичними правами, ніж польська. Таким чином, майбутня національно-визвольна війна мала досить широку соціальну базу.

Національно-політичні причини. Відсутність власної державності, обмеження українців у правах, проголошення їхньої неповноцінності, асиміляційні процеси – все це підводило до того, що як самостійний суб'єкт український народ міг зійти з історичної сцени. Причому імперська доктрина Польщі проголосила, буцімто українські землі споконвіку належали їй, а тепер на законних засадах Люблінської унії 1569 р. до неї повернулися.

Релігійні причини. Політика національного і культурного поневолення українців Річчю Посполитою базувалася на католицизмі. Насильницьке покатоличення населення, утиски православної церкви, конфіскація церковного майна і земель об'єднали у русі супротиву широкі верстви людності, незважаючи на розбіжність економічних і соціальних інтересів.

Суб'єктивні причини. Особиста образа і бажання помститися за розорений польськими панами хутір Суботів та збезчещену сім'ю самого Богдана Хмельницького

По-перше, козацько-селянські повстання кінця XVI – першої половини XVII ст. дали українському народові значний військовий досвід, піднесли його національну самосвідомість, психологічно налаштували на переможну війну.

По-друге, існування Запорізької Січі, розширення її впливу створювало основу для розбудови в майбутньому повноцінної Української держави.

По-третє, на цей період припадає ослаблення королівської влади. Зміцнення великого феодального землеволодіння зумовило відцентрові тенденції у Речі Посполитій.

За характером це була національно-визвольна, антифеодальна боротьба українського народу, в якій значну роль відігравало і релігійне протистояння (католицизм – православ'я).

Рушійними силами революції виступали усі верстви українського суспільства середини XVII ст. Роль лідера виконувало козацтво, під керівництвом якого згуртувалося селянство, міщанство, православне духовенство, а також дрібна українська шляхта, яка також потерпала від свавілля польських магнатів.

Спираючись на широку джерельну базу, на дослідження вітчизняних І зарубіжних істориків, доцільно виділити п'ять періодів перебігу Національно-визвольної війни.

17. Козацько-гетьманська держава: суспільно-політична та соціально-економічна організація.

Український народ не визнавав залежності від Польщі. На визволених землях — від р. Случі на заході до російського кордону на сході і від басейну Прип'яті на півночі до степової смуги на півдні, на території, що обіймала близько 200 тис. кв. км,— почала складатися нова військово-адміністративна і політична система, формувалась українська національна держава. Очолював новий державний апарат виборний гетьман, яким став на початку 1648 р. Богдан Хмельницький. Йому належала вища військова, адміністративно-політична й судова влада. Панівною верствою стала козацька старшина, яка й взяла до своїх рук управління українськими землями.

Адміністративний устрій в Україні складався на зразок устрою Запорізької Січі. Як і в Січі, всі найважливіші військові й політичні справи мала розв'язувати Військова (Генеральна) рада, в якій могла брати участь уся «чернь», тобто все військо. Поступово Хмельницький загальну раду скликав дедалі рідше,— і головним органом влади поступово ставала рада старшин, яка й вирішувала всі військові, законодавчі, адміністративні, господарські й зовнішньополітичні справи. На цю раду гетьман здебільшого викликав генеральну старшину та полковників, а часом і сотників.

Найближчим постійним помічником гетьмана була генеральна, вища військова, старшина, яка разом становила центральний, гетьманський уряд. До генеральної старшини входили обозний, що керував артилерією, два осавули, які організовували військову раду й були помічниками гетьмана у військових справах, два судді, що відали судом, писар, який очолював військову, гетьманську канцелярію — вищу центральну установу гетьманської адміністрації.

Територія України поділялася на полки, число яких було несталим. Так, в 1648 р. їх налічувалося близько 40, в 1649 р .— 16, в 1650 р .— 20 і т. д. На чолі полку стояв полковник, який або обирався на полковій раді, або призначався гетьманом. Він і здійснював усі військові й адміністративні функції на території полку.

Полки поділялися на сотні, очолювані сотниками, яких або обирала сотенна рада, або призначав гетьман, а інколи й полковник. При сотникові була сотенна старшина: писар, осавул, хорунжий. У містах і селах адміністративні функції виконували отамани.

Однією з найважливіших справ державного будівництва було військо, основу якого становило реєстрове козацтво. Виявивши винятковий талант військового стратега й хист організатора, Б. Хмельницький з непідготовлених, розрізнених загонів повстанців за роки національно-визвольної війни створив могутню регулярну армію, яка виграла майже всі битви війни.

Українська держава мала власну символіку — прапор малинового кольору та герб із зображенням козака з мушкетом. У гетьманській столиці Чигирині були представлені посли більшості країн Європи.

І, нарешті, слід з'ясувати, яку ж державу побудував Б. Хмельницький. Оскільки державний апарат формувався за прототипом установ, які існували на Запорізькій Січі, цю українську державу слід вважати республікою, що істотно відрізнялася від монархій Європейського континенту. А враховуючи провідну роль козацтва в утворенні державності та політичному житті, можна називати її Українською козацькою республікою.