14. Ґенеза та розвиток українського козацтва як соціальної і державотворчої сили.

Слово“козак”у перекладі з тюркської мови означає “вільна людина”, “воїн”, “сторож” і вперше зустрічається у половецьких, візантійських та італійських джерелах 13 ст. для означення озброєних людей, які у східноєвропейських степах, на Чорноморщині давали відсіч татаро-монгольським завойовникам, охороняли кордони, супроводжували купецькі каравани, а у період між військовими справами підтримували своє існування землеробст­вом, тваринництвом, рибальством, полюванням, торгівлею сіллю, селітрою тощо.

Більшість концепцій виникнення козацтва сходяться на тому, що зародження козацтва обумовили соціально-політичні зміни, які відбувалися на українських землях, внаслідок їх захоплення іноземними державами. Давайте пригадаємо, що нам відомо із попередньої лекції про устрій Великого князівства Литовського? Всі землі Литви вважалися державною власністю і були поділені на ділянки, що називалися службами (приблизно по 200 десятин). Ці служби уряд роздавав всім бажаючим, але за умови доставляти на службу одного озброєного чоловіка до війська великого князя. Уся територія Великого князівства була поділена на землі і повіти. В кожному повіті був замок, де жив повіто­вий староста чи воєвода, що був головою адміністрації, суддею і військовим начальником того краю. Там, де природні умови були сприятливими, люди охоче брали служби, а у степових районах, де було мало води та час від часу нападали кочівники, землі пустували. Ці землі на південно-східних кордонах ще називали Диким полем, або Великим степом. Литовські князі вирішили незайняті землі роздавати не окремим бажаючим, а громадам, ясна річ, що громада зобов’язувалася по­стачати у військо князя озброєну людину. Так виник громадсько-вічовий устрій системи Речі Посполитої.Боротьба козаків за справедливе розв’язання релігійних суперечок перетворилася на один із основних напрямів діяльності Війська Запорозького. Козацькі депутати неод­норазово втручалися у сеймову боротьбу між православними і католиками, вносили свої протести у місцеві та вищі органи влади Речі Посполитої.Існування Запорозької Січі, як цілком самостійної сили, набуло міжнародного визнання. До Січі приїздили представники Австрії, Швеції, Польщі, Росії, Кримського ханства та інших країн. Тут укладалися міжнародні угоди, велися дипломатичні переговориУ різні періоди свого існування Запорозька Січ завжди прагнула поширити свій державний суверенітет на інші українські землі. Найбільш рельєфно ця політична альтернатива державним структурам Речі Посполитої виявлялася в роки збройної боротьби, яка загострю­вала соціальні, релігійні та етнічні суперечності, генерувала у середовищі козацтва нові ідеї. В 1616 р. польський сейм визнав той факт, що всередині Речі Посполитої утворилася інша республіка. Багаторічне функціонування Запорозької Січі, по суті, становило новий етап формування Української національної держави. Дух козацтва, який опанував всю Україну, охопив найрізноманітніші сфери життя і значною мірою зумовив тенденції розвитку наступного етапу утвердження на українських землях державних органів управління. Держава, яка виникла в роки визвольної боротьби 1648—1654 рр., була її суспільно-політичним дітищем.