7. Суспільно-політичний устрій Руської держави.

Київська Русь - ранньофеодальна держава з монархічною формою правління. На етапі становлен­ня Давньоруської держави утворилася дружинна форма державності: на ґрунті княжої дружини утворився при­мітивний апарат управління, судочинства та збирання данини. Центральною фігурою цієї форми державності є князь, який більше виявляє себе як воє­начальник, а не як державний діяч.

Розвиток державності Київської Русі відбувався у двох напрямах: від системи управління, що випливала з військової організації, - до цивільних форм прав­ління та від посилення централізму - до децентраліза­ції. Основними елементами механізму політичної влади в Давньоруській державі були князь, боярська рада та віче (збори міського населення). Великий київський князь був головним носієм державної влади, гарантом функціонування всіх органів управління, репрезентан­том країни на міжнародній арені, символом державної стабільності. У його руках було зосереджено всю повноту законодавчої, виконавчої, судової та військової влади. У своїй діяльності князь спирався на військову підтримку дружини та ідеологічну - церкви. За свою службу старші дружинники одержували землі, а молодші - частину військової здобичі або плату.

Певною мірою на політичні рішення князя впливали поради та підтримка боярської ради. За часів Київської Русі до боярської ради входили старші дружинники, міська еліта та представники вищого духовенства, з якими князь обговорював питання оголошення війни та миру, укладення угод, видання законів, вирішу­вав важливі адміністративні, фінансові' та судові справи. У разі відсутності князя або після його смерті рада ставала основним органом влади, у компетенції якої були не тільки питання внутрішньої та зовнішньої політики, а й обрання та встановлення влади наступного князя. Воло­діючи правом «вето», боярська рада неодноразово змінювала плани великих князів, чим підтверджувала на прак­тиці реальність прав та автономію князівських васалів, з яких вона утворювалася.

Віче - це народні збори дорослого чоловічого насе­лення, що вирішували важливі громадські та державні справи. Цей орган влади логічно продовжує слов'янську традицію племінних зборів. Право скликати віче мали князь, митрополит або ж самі жителі міста. Князь, боярська рада, віче - це носії різних форм державності; основні елементи трьох моделей управлін­ня - монархічної, аристократичної та демократичної. До­мінувала переважно князівська влада, але в періоди її ослаблення на перші ролі висувалися боярська рада і ві­че. Механізм політичної влади Давньоруської держави характеризується не тільки співпрацею, а й суперницт­вом і протистоянням його елементів, що, безумовно, на­давало динаміки суспільному розвитку. Проте на відміну від князя боярська рада і віче не стали постійними органами влади з чітко окресленими функціями.

8. Соціально-економічний розвиток Руської держави

За часів Київської Русі сформувалося феодальне суспільство в східних слов'ян. У Х ст. стався переворот у поземельних відносинах: князі захоп­люють і концентрують у своїх руках общинні землі, внаслідок чого виникає доменіальне

(вотчинне) землеволодіння великого князя. Наступним кроком у процесі феодалізації стала поява в XI ст. земельної власності верхівки служилої знаті - бояр та православної церкви.

Хоча процес утвердження феодальних відносин у Ки­ївській Русі в цілому збігався із загальноєвропейськими тенденціями, він мав і свої особливості. По-перше, у Давньоруській державі феодалізм зароджувався на основі пер­віснообщинного ладу, східнослов'янське суспільство пе­рескочило через рабовласницький етап розвитку. По-друге, на Русі темпи феодалізації були уповільненими порів­няно з Європою, де ще з античних часів прижилися традиції приватної власності; по-третє, виникнення та становлення великого землеволодіння не призвело до масо­вого обезземелення селян, оскільки в межах державної території існувала значна кількість незаселеної, госпо-дарськи неосвоєної землі.

У Х-XIII ст. з поглибленням процесів феодалізації на Русі ускладнювалася ієрархічна структура панівного класу, основними категоріями якого були князі, бояри та дружинники. Активно йшов процес диференціації се­ред феодальне залежного населення. Основними його верствами були:

- смерди - більша частина селян, що мали приватне господарство, житло, земельні наділи, платили данину князю і були відносно вільними;

- закупи - люди, що через різні причини втрачали власне господарство і змушені були йти в кабалу до фео­дала за купу (грошову позичку);

- рядовичі - селяни, що уклали з феодалом ряд (до­говір), на підставі якого визнавали свою залежність від нього і змушені були працювати за частку виробленої про­дукції;

- челядь - особи, що втратили своє господарство і працювали на феодала. Їх продавали, дарували, передава­ли у спадщину;

- холопи - населення, що перебувало у повній влас­ності феодала.

За феодалізму земля була основним засобом виробництва. Право володіння нею стало юридичним підґрунтям, економічною основою отримання феодалами земель­ної ренти від залежних селян. Характерними рисами фор­мування відносин залежності були пряме насильство (по­заекономічний примус) та економічне закабалення смердів. Історія Київської Русі знає три види ренти, що ніби віддзеркалювали динаміку соціально-економічного роз­витку. На ранньому етапі феодалізму домінувала нату­ральна рента (оброк продуктами), формою якого було «по­люддя». Захоплення феодальною елітою общинних земель та формування вотчини призвели до появи відробіткової ренти. Подальший розвиток товарно-грошових відносин зумовив зародження в Х ст. ще однієї форми ренти - грошової, яка згодом стала найпоширенішою.