49. Спроби поширення укр влади в умовах гітлерівської окупації

49. Особл рад руху опору на окупованій територ

22 червня 1941 року фашистська Німеччина напала на Радянський Союз. На території захопленій ворогом, у відповідь на запроваджений «Новий порядок» поширився антифашистський рух Опору. В Українському антифашистському русі Опору існувало в основному 2 течії: радянський рух Опору (партизани і підпільники) та національно-визвольний рух на чолі з ОУН, який крім боротьби проти німців, вів активну антирадянську і антипольську діяльність, домагаючись основної мети – розбудови соборної України.

Основне ядро партизанського руху повинні були скласти комуністи, комсомольці та ветерани громадянської війни.

Організація радянського руху Опору зазнавала чималих труднощів:

• у роки сталінських репресій загинув командувач Київського військового округу (КВО) Й. Якір, який добре розумівся у справах ведення лісової війни. Після страти командувача репресовано всі кадри, яких готували до боротьби у ворожому тилу, а партизанські бази знищено;

• перед початком війни тактика партизанського опору навіть не була розроблена. Бійців і командирів переконували: «Будемо бити ворога на його території»;

• частина партійних і радянських керівників не мала ніякого досвіду в організації партизанської боротьби й не розуміла призначення партизанських загонів. На початку війни партизанські загони були погано озброєні і навчені;

• Москва втратила зв'язок з багатьма партизанськими загонами;

• дуже часто спроби радянських і партійних органів налагодити зв'язки з партизанами чи започаткувати партизанський рух закінчувалися трагічно. Радянських парашутистів перехоплювали німецькі спецслужби чи місцеве населення, яке передавало їх до рук гестапо.

Джерелами формування радянського партизанського руху Опору стали:

• комуністи й комсомольці, яких залишили в тилу ворога для підпільної діяльності;

• солдати й офіцери радянської армії, які опинилися в оточенні;

• утікачі з німецьких гетто й концтаборів;

• фахівці партизанської війни, вишколені в спеціальних підрозділах;

• патріотично налаштоване місцеве населення.

Форми боротьби народних месників:

• напади на німецькі гарнізони, військові об'єкти, комунікації тощо;

• диверсії в тилу ворога;

• створення радянських районів у німецькому тилу;

• пропагандистська робота серед місцевого населення.

49. Особл відбудови народного господарства рад укр у післявоєнний період

Відбудова господарства України розпочалася уже з 1943 року, після початку визволення частини території від фашистської окупації. Вона мала ряд особливостей, які відрізняли її від післявоєнної ситуації на інших територіях СРСР і західних держав:

1. Війна завдала величезних людських і матеріальних втрат. Загинув кожен п'ятий і постраждав кожен третій житель республіки.

Майже половину (48%) довоєнного економічного потенціалу України було знищено, на руїни перетворено 714 міст, понад 28 тис. сіл (250 спалено повністю).

2. Процес відбудови господарства в республіці ускладнився голодом 1946–1947 років. Загроза голоду, викликана посухою і післявоєнною розрухою, не була своєчасно попереджена, нейтралізована державою, а навпаки, посилена негативними суб'єктивними факторами. Державні хлібозаготівлі не зменшились, а збільшились Зросли обсяги експорту хліба і продуктів харчування за кордон.

Радянський варіант післявоєнної відбудови господарства мав такі особливості:

1. Опора на внутрішні джерела, ресурси і сили.

2. Першочергове відновлення роботи великої промисловості – основи воєнно-промислового комплексу.

3. Накопичення коштів за рахунок сільського господарства та соціальної сфери.

4. Процес відбудови здійснювався централізовано, на основі єдиного загальносоюзного плану, відбувалася відбудова економіки України не як окремої території, а як частини загальносоюзного комплексу.Необхідно підкреслити, що результати відбудови господарства були дійсно вражаючими, але для держави-гіганта, а не для людини, яка не відчула покращення свого життя.

49. реф 50-60р 20ст та їх здійснення на укр

Згортання економічних реформ у промисловості. Реформа управління промисловістю, підсилюючи позиції місцевих господарників, одночасно послабляла владу московської бюрократії.

Економічні наслідки реформ для народного господарства країни в цілому виявилися невтішними. Планова економіка не могла ефективно діяти за директивними вказівками з різних центрів. Тому цілком закономірно, що через кілька років довелося знову повернутися до централізованого управління.

Це відбулося спочатку за рахунок створення ценгральних раднаргоспів у трьох найбільших республіках - Росії, Україні і Казахстані, унаслідок чого кількість раднаргоспів в Україні зменшилася. У 1965 р. раднаргоспи були ліквідовані, і промисловість була повернута до галузевого управління із центру.

Реформи в соціальній сфері. Наприкінці 50-х - початку 60-х pp. були здійснені реформи в соціальній сфері. Було скорочено робочий день і запроваджено гі'ятиденнйй робетий тиждень. Запроовадажувалося щомісячне авансування колгоспників, ліквідовано натуроплату, списано заборгованість із податку і поставок за попередні роки. У другій половині 50-х pp. почалося масове житлове будівництво.У побут багатьох людей ввійшла нова техніка - телевізори, магнітофони, пральні машини тощо. Селяни нарешті отримали паспорти і мали змогу вільно змінювати місце проживання.

Реформи в суспільно-політичній сфері. Великим досягненням М. Хрущова була відмова від диктаторських методів у політиці. Ліквідовувалися деякі табори для політв'язнів, стали повертатися додому сотні тисяч жертв репресій.

Короткий період ревізії політики сталінської епохи був використаний в Україні для деяких змін у національно-культурному житті. Значно зросла кількість українців у складі керівних органів УРСР. Ставилися питання чистоти української мови, вилучення з неї засмічень і кальок з російської мови, реабілітації заборонених діячів української культури.

Кульмінаційним моментом у суспільно-політичному житті СРСР стала доповідь М.Хрущова, виголошена ним 25 лютого 1956 р. на XX з'їзді КПРС, у якій він виступив з критикою культу особи Й. Сталіна та застосування репресивних методів управління у країні. Спроба М. Хрущова відмовитися від політики попередників спричинила деяку лібералізацію суспільно-політичного життя (так звана «хрущовська відлига»).

Значення хрущовських реформ. Реформи М. Хрущова мали як позитивні, так і негативні результати. 3 одного боку, 50-ті pp., особливо їхня друга половина, виявилися найбільш успішними за довгі роки в розвитку народного господарства як радянської України зокрема, так і СРСР у цілому. Реформи дали поштовх виходові країни з кризи. Відбулася деяка децентралізація управління народним господарством, регіонам було надано обмежену господарську самостійність. Україна почала проводити більш самостійну економічну політику. Поліпшилася кооперація та поділ праці в регіонах, покращилися умови праці трудящих, зросли доходи населення, підвищився рівень його життя.

3 другого боку, реформи М Хрущова не торкалися політичної сфери .Унаслідок половинчастості і непослідовності реформ в економіці кардинальних змін не відбулося. У промисловості реформи обмежилися реорганізацію управління. У реформуванні народного господарства перевага віддавалася розвитку важкої промисловості, куди направлялася більшість коштів державного бюджету, а легка і харчова промисловість розвивалися за залишковим принципом. Реформування в економічній, суспільно-політичній, соціальній сферах відбувалося непослідовно, хвилеподібно, а інколи навіть авантюрно. Народне господарство продовжувало розвиватися екстенсивним шляхом.