- •2. Початок формування людської цивілізації на території сучасної України: палеоліт, мезоліт, неоліт, трипільська культура.
- •3. Кочові племена на території України та антична колонізація Північного Причорномор’я.
- •4. Слов’янські племена на території України: етногенез, соціально-економічний розвиток та протодержавні формування.
- •5. Передумови утворення та концепції походження Руської держави.
- •6. Періодизація політичної історії Руської держави.
- •7. Суспільно-політичний устрій Руської держави.
- •8. Соціально-економічний розвиток Руської держави
- •9. Багатовекторність міжнародної політики княжого періоду.
- •12. Інкорпораційні процеси на українських землях (хіv–хvіі ст.).
- •11. Утворення Галицько-Волинської держави, її політичний та соціально-економічний розвиток.
- •13. Державно-політичний устрій на українських землях в литовсько-польську добу (хіv – і пол. Хvіі ст.). Люблінська унія 1569 р. Та Берестейська унія 1596 р.
- •14. Ґенеза та розвиток українського козацтва як соціальної і державотворчої сили.
- •15. Феномен Запорозької Січі як «християнської демократичної республіки».
- •16. Українська національна революція сер. Хvіі ст.: причини, рушійні сили, мета, характер, періодизація.
- •18. Українсько-російські відносини сер. Хvіі ст.: тенденції та характер.
- •19. Українсько-польське протистояння сер. Хvіі ст.: особливості та наслідки.
- •25.Еволюція опозиційного руху в контексті українського державотворення у 1 пол.19 ст
- •28. Суспільно-політичні рухи в західноукраїнських землях в 2 пол 19 ст Москвофіли народовці радикали. Перші політичні організації
- •29.Революція початку XX ст.. Як фактор політичної модернізації
- •30. Українські фракції в парламентах Росії та Австрії Умови парламентської діяльності українців
- •31 Українське питання в роки Першої світової війни
- •33. Українська держава часів гетьмана Павла Скоропадського
- •34. Організація державної влади унр періоду директор
- •35. Становлення української державності на західноукраїнських землях
- •36. Українська революція 1917-1920 рр досягнення й прорахунки
- •37. Процес становлення та утворення радянської влади у Наддніпрянській Україні
- •38.Політика "воєнного комунізму" голод 1921-1923рр.
- •40. Особливості здійснення індустріалізації в Укр та її наслідки
- •44. Політико-правове становище української рср у міжвоєнний період
- •Укр землі у складі польщі
- •46. Укр землі у складі румунії
- •47. Укр землі у складі чехословаччини
- •48. Приєднання західноукр земель до урср: суперечливий характер радянізації західноукр областей
- •Укр пит міжнарод політ напередодні та на поч Другої світової війни. Карпатська укр
- •Спроби поширення укр влади в умовах гітлерівської окупації
- •Особл рад руху опору на окупованій територ
- •Особл відбудови народного господарства рад укр у післявоєнний період
- •Наростання кризових явищ в соціал-економ та політ житті укр у 70- -80р Україна в період "застою" (1970-1985 рр.)
- •Дисиденський рух в укр. Шістдесятники
- •Складність та суперечливість перебудовчих процесів в укр
- •Проголош суверенітету та держ незалежності укр: створ правової бази, становлення владних структур, формування багатопартійності
- •Зовнішньополітич курс незалежної укр
- •Проблеми націон економ розвитку незалежної укр ташляхи їх розв.Язвння
5. Передумови утворення та концепції походження Руської держави.
У VII-IX ст., згідно з літописом „Повість минулих літ”, на території сучасної України проживали такі племена: поляни , древляни ; сіверяни; уличі ; хорвати ; волиняни; тиверці .
Характерним для політичної організації того часу було утворення племінних союзів. З розпадом родоплемінного ладу і появою класів посилюється процес об’єднання племен та їхніх союзів. Поступово виникають державні утворення – племінні княжіння та їхні федерації.
Найбільш успішно відбувалася етнічна консолідація праукраїнських племен у Середньому Подніпров’ї. Головну роль у цьому процесі відігравали племена полян, які наприкінці VI-VII ст. утворили ранньодержавне утворення. На чолі Полянського племінного союзу, що згодом перейняв назву одного з місцевих племен – Рос або Рус, стояв напівлегендарний князь Кий, а також його брати Щек і Хорив, які заснували Київ.
У 870 р. в Новгородській землі утвердилося правління запрошеного варяга – Рюрика. У 879 р. Рюрик помирає і залишає малолітнього сина Ігоря під контролем фактичного регента Олега. У 882 р. на київському престолі відбувається династичний переворот, оскільки Олег захопив Київ і вбив Аскольда. В результаті Олег об’єднав Київські і Новгородські землі, що знаменувало створення великої держави східних слов’ян – Київської Русі з центром у Києві.
Серед учених існує декілька теорій походження Київської Русі. Норманська теорія започаткована німецькими істориками Г.Байєром та Г.Міллером і заснована на літописній легенді, згідно якої варяги (нормани) були запрошені на Русь. Окрім цього в якості аргументів висувалося давньонорманське походження деяких руських назв, імен тощо.
Антинорманська (теорія природно-історичного (автохтонного)) походження Київської Русі стверджує, що процес державотворення розпочався у східних слов’ян ще до приходу варягів. Цьому сприяли внутрішні соціально-економічні передумови. Цю теорію сповідували видатні українські історики ХІХ – поч. ХХ ст. М.Костомаров, В.Антонович, М.Грушевський. Цієї теорії дотримується і сучасна українська історіографія.
Хозарська гіпотеза О.Пріцака, згідно з якою поляни є не слов’янами, а різновидом хозарів.
6. Періодизація політичної історії Руської держави.
Термін «Київська Русь» є історіографічним і був сформований російськими істориками для позначення зв’язку з історією Росії. Згідно неї історія Росії мала початковий державний період, коли центр знаходився в Києві, потім у Москві (Московська Русь), потім у Санкт-Петербурзі.
Історики часто ділять політичну історію руської держави на три періоди. Перший період — швидкого зростання — охоплює майже 100 років — з 882 року, коли на престол у Києві сів Олег, до смерті Святослава I Хороброго у 972 році. Базуючись у вигідно розташованому в стратегічному плані Києві, варязькі князі підпорядкували собі найважливішу торговельну артерію по Дніпру — «шлях із варягів у греки», підкорили східнослов’янські племена й знищили своїх основних суперників у цьому регіоні. Так було створене величезне господарське й політичне об’єднання, здатне й готове кинути виклик могутній Візантійській імперії.
Другий період охоплює князювання Володимира I Великого (980—1015) та Ярослава I Мудрого (1034—1054), що було добою зміцнення Києвом своїх завоювань і досягнення ним вершини політичної могутності й стабільності, економічного та культурного розквіту. На противагу територіальному зростанню попереднього періоду тут переважає внутрішній розвиток. Дедалі відчутнішим стає законопорядок. Надзвичайно важливим було впровадження християнства, що принесло нову культуру й докорінно змінило світосприймання та самовираження населення Київської Русі.
Останній період характеризують безупинні руйнівні князівські чвари, зростаюча загроза нападів кочових племен та економічний застій. Деякі історики доводять, що всі ці лиха прийшли незабаром після смерті Ярослава I Мудрого у 1054 році. Інші схильні вбачати початки занепаду після князювання останніх вдалих правителів Києва — Володимира II Мономаха (1113—1125) та його сина Мстислава I Великого (1125—1132). Так чи інакше, коли князь суздальський Андрій I Боголюбський у 1169 році захопив і розорив Київ, а потім вирішив залишити його, повернувшись у свої північно-східні землі, стало очевидним, що політичне й економічне значення Києва впало. Остаточне зруйнування Києва монголо-татарами у 1240 році ознаменувало собою трагічний кінець Київського періоду історії України.