KucherrajvenkoAktual

О. О. Дмитрик

Сучасні підходи до визначення джерел фінансового права

Проблема джерел права, і фінансового зокрема, є далеко не новою. Розробкою цієї тематики займалися і займаються представники як теорії права, так і галузевих наук, наприклад, С. С. Алексєєв, М. С. Бондар, Л. С. Зівс, Ю. О. Крохіна, О. О. Кутафін, М. П. Кучерявенко, М. М. Марченко, Ю. О. Тихомиров, Г. П. Толстопятенко та ін. Однак ще й дотепер ми спостерігаємо запеклу полеміку стосовно того, яким чином визначати поняття «джерело права», які критерії віднесення того чи іншого акта чи документа до джерела права, який набір елементів складають систему джерел права тощо. Такі дебати є характерними й по відношенню до джерел фінансового права. Незгасаючий науковий інтерес до цієї проблеми пояснюється перш за все тим, що конкретний перелік джерел права, і фінансового у тому числі, а також роль та значення кожного з них змінюється залежно від етапу розвит-ку нашої країни. Отже, незважаючи на простоту питань стосовно позначених аспектів джерел фінансового права, відповідь на них дати не так уже легко, враховуючи наявність різних підходів їх розгляду науковцями.

Можна констатувати, що комплексне дослідження джерел фінансового права було започатковано зовсім недавно1. Разом з тим вважати, що ця проблема для науки фінансового права є зовсім новою, не можна хоча б тому, що практично кожен підручник з фінансового

1 Наприклад, див.: Советское финансовое право: Учебник / Под ред. Е. А. Ровинского. – М.: Юрид. лит., 1978. – С. 28–29; Финансовое право: Учебник / Отв. ред. Н. И. Химичева. – М.: БЕК, 1996. – С. 23–25; Фінансове право України: Підручник / За ред. М. П. Кучерявенка. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – С. 48–51.

101

Актуальні питання науки фінансового права

права має окремий розділ або параграф, присвячений даному питанню. Однак, незважаючи на це, широке коло питань у цій сфері залишаються невирішеними. Тож очевидно, що в даний час проблеми джерел фінансового права не втрачають, а навпаки, набувають великої актуальності.

Чітке уявлення про поняття і зміст джерел права, як слушно зауважує М. М. Марченко, має важливе як теоретичне, так і практичне значення1. Так, важливість і необхідність з’ясування цілої низки питань щодо визначення джерел фінансового права обґрунтовуються і теоретичною, і практичною їх роллю, зокрема причинами, що мають наукове, пізнавальне значення, оскільки саме глибоке й багатогранне дослідження витоків і форм вираження і закріплення волі держави у праві дозволяє найповніше охарактеризувати процеси, пов’язані з урегулюванням фінансової діяльності держави. Разом із тим вивчення окремих видів джерел фінансового права поодинці, а згодом у їх єдності, взаємодії та взаємозалежності дозволить окреслити чітку, ієрархічнопобудовануїхсистему,якавідповідатимереальнійдійсності сьогодення щодо врегулювання фінансових відносин. Це у кінцевому рахунку забезпечить поліпшення чинного фінансового законодавства, його уніфікацію й кодифікацію, що також дозволить накреслити шляхи вдосконалення всієї системи законодавства в державі. Показово, що ще Л. С. Зівс зазначав принципово важливе значення вибору оптимальної форми вираження державної волі. Він наголошував, що тільки відбита в заздалегідь установленій і визначеній формі, остання набуваєякостіоб’єктивізованоїправовоїнорми(загальнообов’язкової, розрахованої на неодноразове використання, забезпеченої засобами реалізації)2.

З’ясування сутності і змісту джерел фінансового права передбачає вирішення низки питань, серед яких особливе місце посідають аналіз понять «форма права» та «джерело права», природи та ієрархії джерел,виокремленняпідставдляїхкласифікації,визначеннямісцяйролі в системі джерел фінансового права нормативно-правового акта, нормативного правового договору, судового рішення (прецеденту) тощо. Показово, що незважаючи на те, що до з’ясування сутності джерел права зверталися правники з давніх часів, одностайності думок щодо нього ще й дотепер немає.

1Марченко М. Н. Источники права: понятие, содержание, система и соотношение

сформой права // Вестн. Моск. ун-та. Сер. 11. Право. – 2002. – № 5. – С. 19–9.

2Зивс Л. С. Источники права. – М.: Наука, 1981. – С. 3.

102

Сучасні підходи до визначення джерел фінансового права

Так, доволі цікавими є погляди вчених на позначені питання, висловлені у дореволюційний період. До речі, тією чи іншою мірою на цих питаннях акцентували увагу велике коло дослідників. Приміром, Г. Е. Блосфельдт і П. М. Майков зверталися до з’ясування поняття джерел права у ході дослідження проблем кодифікації1. О. Д. Градовський писав про закон як джерело права, його силу та дію2. Н. К. Ренненкампф говорив, що під джерелами права розуміють сили, основи, причини, що виробляють право, якими виступають влада законодавця, форми, у яких утворюється й діє право, а також джерела пізнання права3.

Займаючисьпроблемамифілософіїправа,І.В.Михайловськийконстатував, що термін «джерело права» розуміється по-різному, і з приводу його точаться суперечки. За його думкою, такі суперечки засновані на непорозумінні: немає нічого простіше усунути ці непорозуміння і погодитися щодо загального розуміння терміна, яким настільки часто користується наука. Далі він міркував, що по суті майже всі вчені однаково розуміють джерела права як фактори, що творять право, а розбіжності починаються тільки при вирішенні питання, що повинно вважатися правотворчими факторами. При цьому, як зазначає І. В. Михайловський, одні говорять, що це об’єктивні умови цього середовища, другі — що це вищий етичний закон, треті — що це психічні переживання особи, четверті — що це ті форми (звичай, закон тощо), у які втілюється вищим зовнішнім авторитетом відомий зміст4. М. М. Коркунов вважав, що джерела права – це форма об’єктивування юридичних норм, що має ознаками їх обов’язковість, а також засоби пізнання права5.

ДоволісвоєріднозцьогоприводуписавЛ.І.Петражицький:«Якщо б зоологи стали називати собак, кішок та ін. джерелами тварин і сперечатися з цього приводу: що таке джерела тварин, у якому відношенні вони перебувають до тварин, чи являють вони собою форми ство-

1Блосфельдт Г. Э. «Законная сила» Свода законов в свете архивных данных / Под ред. В. А. Томсинова. – М.: Зерцало, 2006. – С. 292. (Серия «Русское юридическое наследие»); Майков П. М. О Своде законов Российской Империи / Под ред. В. А. Томсинова. – М.: Зерцало, 2006. – 293 с. (Серия «Русское юридическое наследие»).

2Градовский А. Д. Начала русского государственного права: В 2 т. [Под ред.

ис предисловием В. А. Томсинова]. – М.: Зерцало, 2006. – Т. 1: О государственном устройстве. – С. 48–142.

3 Ренненкампф Н. К. Юридическая энциклопедия. – Киев, 1889. – С. 51–56.

4 Михайловский И. В. Очерки философии права. – Томск, 1914. – Т. 1. – С. 237. 5 Коркунов Н. М. Лекции по общей теории права. – СПб.: Юрид. центр Пресс,

2003.

103

Актуальні питання науки фінансового права

рення тварин або їх існування, або ознаки їх тваринної природи тощо, то це призвело б до появи міркувань, однорідних з тими, які сьогодні

єу сучасному правознавстві у сфері про так звані джерела права». Він наполягав на тому, що такі погляди не витримують наукової критики і являють собою ненормальне з логічної точки зору явище. У зв’язку з цим учений констатував: джерела права, зокрема звичаєве право, законне право є не чим іншим, ніж саме право, види позитивного права, різновидом права1. Таким чином, ми бачимо, що, беручи до уваги складність і багатоаспектність даного питання, як раніше, так і сьогодні не було і немає, та, напевно, і не може бути на нього однозначної відповіді.Отже,недивно,щоС.Ф.Кечек’янрезонновказував,щодане поняття «належить до найбільш неясних у теорії права. Не лише немає загальновизнаного визначення цього поняття, але навіть спірним

єсамий сенс, у якому вживаються слова “джерело права”. Адже “джерело права” – це не більш як образ, який швидше повинен допомогти розумінню, чим дати розуміння того, що позначається цим виразом»2.

Уюридичній літературі висловлюються протилежні позиції стосовно того, яким чином визначати поняття «джерела права». Ми поділяємо думку щодо широкого тлумачення поняття «джерела права», під якими розуміють те, що зумовлює, детермінує зміст норм права, а також те, у чому містяться його норми. У цьому випадку джерела права розглядають у трьох аспектах: у матеріальному – як чинники, що зумовлюють зміст права (система соціально-економічних відносин); в ідеальному – як сукупність юридичних ідей, поглядів, теорій, які знов-таки зумовлюють зміст права і впливають на створення й функціонування права; й у формальному (спеціально-юридичному) – як засоби зовнішнього вираження й закріплення змісту норм права3. Констатуючи даний факт, Г. Ф. Шершеневич ще на початку ХХ ст. вказував, що під терміном «джерела права» розуміють: а) сили, що творять право; б) матеріали, покладені в основу законодавства; в) історичні пам’ятники, що мали колись значення права, що діяло; і г) засоби пізнання останнього4.

1Петражицкий Л. И. Теория права и государства в связи с теорией нравственнос-

ти. – СПб., 1907. – Т. II. – С. 513.

2Кечекьян С. Ф. О понятии источника права // Учен. зап. МГУ. – 1946. – Вып.

116.– Кн. 2. – С. 3.

3 Загальна теорія держави та права: Підручник / За ред. М. В. Цвіка, В. Д. Ткачен-

ка, О. В. Петришина. – Х.: Право, 2002. – С. 293.

4 Шершеневич Г. Ф. Общая теория права: Учеб. пособие: В 2 т. – М.: Юрид.

колледж МГУ, 1995. – Т. 2. – Вып. 2, 3, 4.– С. 5.

104

Сучасні підходи до визначення джерел фінансового права

Дійсно,джерелаправанедозволеновизначатилишезодногоякогонебудь окремо взятого боку. За словами М. М. Марченка, джерело права як явище і поняття, що відображає його, слід розглядати (як традиційно це робиться в юридичній літературі) одночасно з різних боків і в різних аспектах, а саме: а) з етимологічного боку; б) під кутом зору джерела права як природного чинника (географічного, кліматичного

йіншого) і як соціального (політичного, ідеологічного); в) з економічного боку; г) з філософської точки зору; д) у формально-юридичному планітощо.Прицьому,зазначаєвчений,формально-юридичнеуявлен- ня про джерела права в науковій юридичній літературі є в даний час, мабуть, найбільш поширеним і таким, що найчастіше вживається1.

Разом з тим останнім часом у науковій літературі висловлюються

йінші думки. Так, доволі оригінальним, але, на нашу думку, неприйнятним для фінансово-правової науки є визначення джерела права як «культури, яка в процесі селективної еволюції вбирає в себе соціальний досвід і виражається в загальнообов’язкових правилах поведінки», що дається Л. І. Спірідоновим2. Досить цікавою, але спірною є також точка зору А. В. Полякова, який стверджує, що необхідно виділяти позатекстуальні й текстуальні джерела права. Перші – це інтерсуб’єктна діяльність членів суспільства, у перебігу якої реалізуються різноманітні людські потреби. Типове і значиме в цій діяльності через звичаї, вольове імперативне встановлення або договір об’єктивується в текстах правової культури – текстуальних джерелах права. Тому джерелами права є правові тексти3. Така думка вченого ґрунтується на визначенні ним права як певного порядку відносин, заснованих на правових нормах, але що виражається в реалізованих суб’єктами взаємних правах і обов’язках. З таких позицій правом є не стільки самі норми, скільки та комунікативна цілісність, інтенціональним і значимим ядром якої виступають суб’єктивні права, а необхідними корелятами – правові обов’язки. Діяльність членів суспільства, вважає А. В. Поляков, створює різноманітні форми об’єктивованих

правових текстів4.

1Марченко М. Н. Источники права: Учеб. пособие. – М.: ТК Велби, Проспект, 2005. – С. 51.

2Спиридонов Л. И. Теория государства и права. – М., 1996. – С. 138.

3 Поляков А. В. Общая теория права: Проблемы интерпретации в контексте коммуникативного подхода: Курс лекций. – СПб.: Изд. дом С.-Петерб. гос. ун-та, 2004.

– С. 648–650.

4 Там само. – С. 649.

105

Актуальні питання науки фінансового права

Безумовно,щовизначенняджерелправаперебуваєвпрямійзалежності від визначення сутності самого права, так само як і навпаки. Тут доречно навести висловлювання М. М. Коркунова, що не тільки за допомогою природи, характеру й уявлень про право можна судити про природу і характер його джерел, але й навпаки, на основі специфічних особливостей тих чи інших форм або джерел права можна судити,

усвою чергу, про природу і характер самого права1. Однак чи можна

увищевказаному випадку «визначити право по джерелу» і навпаки? Вважаємо, що ні.

Право, без сумніву, є багатогранним і складним, навколо визначення сутності якого ще й дотепер тривають завзяті дебати. Як справедливо вказав В. С. Нерсесянц, право – це специфічне соціальне явище, що відрізняється від інших соціальних явищ саме своєю особливою сутністю, що при всіх історичних змінах і трансформаціях залишається по суті тотожним собі, залишається явищем, що виражає ту саму свою сутність і охоплюється тим самим поняттям2.

Отже, з інтерпретацією джерел права А .В. Поляковим погодитися досить складно, а зводити визначення даного поняття до правових текстів дещо некоректно. Тим більше, градація джерел права – право- вихтекстів–натекстуальнііпозатекстуальнієлогічносуперечливою3. Крім того, А. В. Поляков уточнює, що текст набуде правового значення тільки тоді, коли він буде інтерпретований соціальним суб’єктом (суспільством) як такий, що містить визначену норму (правило поведінки), яка конституює суб’єктивні права й правові обов’язки і тим самим визначає комунікативну поведінку членів суспільства. Причому післясоціальноїлегітимаціївінстаєсоціальнозначимимйобов’язковим для виконання. Норми є підставами прав і обов’язків, нормативною

підставою належного, що конституюють право, яким володіє суб’єкт4. Але, як видається, норма права завжди текстуально виражена й обов’язково санкціонована державою, результатом чого є її обов’язковість до виконання.

Крім того, якщо ми говоримо про право в державно організованому суспільстві, то, як чітко сформулював Г. Ф. Шершеневич,

1Коркунов Н. М. Лекции по общей теории права. – СПб.: Юрид. центр Пресс, 2003. – С. 87–90.

2Нерсесянц В. С. Общая теория права и государства: Учебник. – М.: НОРМА, 2002. – С. 232, 233.

3 Текст – це будь-яка записана мова. Див.: Ожегов С. И. Словарь русского языка /

Под ред. Н. Ю. Шведовой. – 16-е изд. – М.: Рус. яз., 1984. – С. 687.

4 Поляков А. В. Общая теория права: Проблемы интерпретации в контексте коммуникативного подхода: Курс лекций. – СПб.: Изд. дом С.-Петерб. гос. ун-та, 2004.

– С. 649–650.

106

Сучасні підходи до визначення джерел фінансового права

«обов’язкова сила норм права має завжди одну підставу: веління державної влади. Зміст же норм права може мати різне походження. Насамперед державна влада може сама виробити зміст норми й оголосити її у формі закону. Але можливо, що державна влада надасть іншим суб’єктам право виробити зміст і обмежиться тим, що скріпить своєю санкцією правила, уже вироблені або передбачувані в майбутньому, і тим надасть правилам юридичного характеру. Кому буде надане вироблення змісту норм, це залежить від розсуду, від політики державної влади. Крім неї ніхто в суспільстві не в змозі надавати своїм правилам значення норм права, а отже, ніякі форми права не можуть існувати без волі державної влади»1. Найбільш яскраво це положення відбивається при фінансово-правовому регулюванні.

Здобутки загальної теорії права, без сумніву, впливають і на визначення цієї категорії у фінансовому праві, чим і зумовлюється існування різних точок зору з цього приводу у фінансово-правовій доктрині. Більшість учених-фінансистів під джерелами фінансового права розуміють саме форму їх вираження. Приміром, Л. К. Воронова визначає джерела фінансового права як зовнішню форму виразу фінансово-правових норм, які видає держава, її органи та органи місцевого самоврядування або органи, що визнані державою і представляють фінансові інтереси суспільства чи окремих категорій громадян2. М. В. Карасьова пропонує таке визначення: це засіб зовнішнього вираження правової норми3, а Ю. О. Крохіна наголошує, що у світовій юриспруденції термін «джерела права» застосовується у значенні зовнішньої форми об’єктивізації, вираження права чи нормативної державної волі, і стверджує, що джерела податкового права – це зовнішні конкретні форми його вираження, тобто правові акти представницьких і виконавчих органів державної влади й органів місцевого самоврядування4.

Поряд із названими існують і дещо інші погляди. Трактуючи джерела податкового права як форму вираження і встановлення чинних податково-правових норм, М. П. Кучерявенко, зокрема, вказує на

1Шершеневич Г. Ф. Общая теория права : Учеб. пособие: В 2 т. – М.: Юрид.

колледж МГУ, 1995. – Т. 2 – Вып. 2, 3, 4. – С. 5.

2Воронова Л. К. Фінансове право України: Підручник. – К.: Прецедент; Моя кни-

га, 2006. – С. 48.

3 Карасева М. В. Финансовое право: Общая часть : Учебник. – М.: Юристъ, 1999.

–С. 75.

4Налоговое право России: Учебник / Отв. ред. Ю. А. Крохина. – М.: Норма, 2003.

–С. 109, 110.

107

Актуальні питання науки фінансового права

можливість декількох підходів до їх розгляду, як-то: 1) соціально-еко- номічний, що визначає сукупність соціально-економічних чинників, регулюючих об’єктивні закони; 2) державно-політичний, який характеризує реалізацію державної волі в конкретних правових нормах, і 3) юридичний, що передбачає специфічний механізм реалізації волі держави в конкретних нормах права1. Все це свідчить, що поняття «джерело фінансового права» є багатогранним. У той же час слід визнати, що однією з причин відсутності чіткого визначення вказаного поняття можна вважати багатоманітність форми його прояву. Окрім того, однією з особливостей фінансового права України є доволі велике коло його джерел, що перебувають у певному взаємозв’язку та супідрядності.

Для того щоб скласти найповніше уявлення щодо його трактування, необхідно з’ясувати й ті фактори, що зумовлюють виникнення й розвиток норм фінансового права (дати характеристику соціальноекономічним відносинам у державі), й ті теорії, погляди, які є підґрунтям утворення фінансово-правової норми, і, звісно, зовнішню форму вираженняйустановленнянормфінансовогоправа.Утакомуразійтиметься про поняття «джерела фінансового права» в широкому розумінні, що забезпечить отримання об’єктивних даних, які ґрунтуються на всебічному аналізі певного явища. Проте це не виключає можли- востівизначенняджерелфінансовогоправаувузькомузначенні–тіль- ки як форми об’єктивізації права. Як справедливо констатував М.М.Марченко,«висування»напершийпланформально-юридичного розумінняджерелправазовсімнеозначаєприниженняролі,атимбільше нехтування інших уявлень про джерела права і їх значення2. Саме тому в межах нашого дослідження ми акцентуємо увагу саме на визначенні джерел фінансового права у вузькому значенні – як форму вираження й закріплення правотворчої діяльності органів держави у фінансовій сфері.

Характерно, що полярні міркування висуваються й стосовно визначення та співвідношення понять «форма права» й «джерела права». Деякі вчені займають позицію, згідно з якою джерело і форма права – це різні поняття. Зокрема, В. О. Лучин і А. В. Мазуров говорять про те, що форма права показує, як зміст права організовано й ви-

1Кучерявенко Н. П. Курс налогового права: В 6 т. – Харьков: Легас, 2004. – Т. 2: Введение в теорию налогового права. – С. 525, 526.

2Марченко М. Н. Источники права: Учеб. пособие. – М.: ТК Велби, Проспект, 2005. – С. 51.

108

Сучасні підходи до визначення джерел фінансового права

ражено зовні, тоді як джерела права позначають витоки формування права, систему факторів, що визначають його зміст і форми вираження1. Н. М. Пархоменко стверджує, що категорія «джерело права» не може ототожнюватися з категорією «форми права», яка орієнтована на теоретичне пізнання не лише форм зовнішнього вираження правових норм, а й інших ознак, що характеризують зовнішні зв’язки правових явищ. Учена наполягає на доцільності використання поняття «джерело позитивного права» – для позначення зовнішнього вираження норм права, а також «форми права» – для характеристики всіх зовнішніх виявів права: нормативних і ненормативних2.

Іншіпредставникиюридичноїнаукистверджують,щоджерелаправа – це зовнішнє вираження права, що й є його формою. Так, Л. С. Зівс констатує, що «джерело права – це зовнішня форма об’єктивізації правової норми»3. М. І. Байтін вказує, що формою (джерелом) права є певніспособи(засоби)відбиттядержавноїволісуспільства4.Л.С.Явичвважає, що «джерело права» – це чинні у державі офіційні документи, що встановлюютьісанкціонуютьнормиправа,зовнішніформивираження правотворчої діяльності держави, за допомогою якої воля законодавця стає обов’язковою до виконання»5. Як бачимо, у цьому випадку джерелаправаійогоформиототожнюються.ЯкзазначаєМ.М.Марченко,збіг форми і джерела права має місце тоді, коли йдеться про вторинні, формально-юридичні джерела права. У такому разі форма указує на те, як, яким чином організовано і виражено зовні юридичний (нормативний) зміст, а джерело – на те, якими є ті юридичні чи інші витоки, чинники, що зумовлюють дану форму права і її зміст6. Саме така позиція є нам близькою, оскільки використання термінів «джерело» чи «форма» у контексті нашого дослідження принципового значення не має, а навпаки,єнайбільшприйнятним.Миговоримопровикористанняцихкатегорій як синонімів.

1ЛучинВ.О.,МазуровА.В.УказыпрезидентаРоссийскойФедерации.–Основные социальные и правовые характеристики. – М., 2000. – С. 11, 18.

2Пархоменко Н. М. Джерела права: проблеми теорії та методології : Монографія.

–К.: Юрид. думка, 2008. – С. 62, 63.

3 Зивс Л. С. Источники права. – М.: Наука, 1981. – С. 9.

4 Такоїпозиціїдотримуютьсяйіншінауковці.Наприклад,див.:БайтинМ.И.Сущность права (современное нормативное право понимание на грани двух веков). – Саратов, 2001. – С. 67; Теория государства и права / Под ред. М. М. Рассолова, В. О. Лу-

чина, Б. С. Эбзеева. – М., 2000. – С. 186–188.

5 Явич Л. С. Общая теория права. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1976. – С. 117.

6 Марченко М. Н. Источники права: Учеб. пособие. – М.: ТК Велби, Проспект, 2005. – С. 57.

109

Актуальні питання науки фінансового права

Але поряд з тим необхідно враховувати й інше уточнення, висловлене М. М. Марченком: «що розглядаючи первинні джерела – матеріальні, соціальні й інші чинники, що постійно впливають і зумовлюють процеси правостворення, правотворчості і законотворчості, то збігу джерел права з формами права немає і не може бути. Одна з причин цього полягає в тому, що дані феномени знаходяться на різних рівнях

і«обслуговують» різні сфери»1. Отже, ми у своєму дослідженні зосереджуємо увагу саме на юридичних джерелах, не заперечуючи існування матеріальних, соціальних й інших чинників.

Джерелам фінансового права, як і джерелам права взагалі, притаманнівідповідніознаки,якіхарактеризуютьсязагальнообов’язковістю норм, що в них відбиваються, й загальновідомістю, формальною визначеністю та юридичною силою (законністю). Водночас вони мають

іпевні особливості, зумовлені специфікою предмета фінансового права, а саме специфічними відносинами, що виникають, змінюються

іприпиняються у процесі фінансової діяльності держави та органів місцевого самоврядування. Звідси у джерелах фінансового права знаходять своє закріплення саме його норми – спеціальні приписи держави й органів місцевого самоврядування щодо мобілізації, розподілу й використання коштів централізованих і децентралізованих публічних фондів. Такі приписи мають бути об’єктивовані у певній формі лише тими органами держави та місцевого самоврядування, які наділені відповідними правами. Таким чином, джерела фінансового права виступають формою вираження та закріплення фінансово-правових норм. З цього приводу Л. С. Зівс зазначав, що «норма права не існує

іне може існувати поза джерела права – оболонки буття правової норми»2. Окрім того, однією з особливостей джерел фінансового права є доволі велика їх чисельність, а кожний з їх видів перебуває у певному взаємозв’язку та супідрядності.

Джерела фінансового права можуть бути класифіковані за декількома ознаками3. Так, залежно від особливостей правового регулюван-

ня і характеру установлення можна виокремити нормативно-правові акти, звичаї, санкціоновані компетентними органами у встановленому порядку,прецеденти,нормативно-правовідоговори,правовудоктрину.

1Марченко М. Н. Источники права: Учеб. пособие. – М.: ТК Велби, Проспект, 2005. – С. 57.

2Зивс Л. С. Источники права. – М.: Наука, 1981. – С. 9.

3 Фінансове право України: Підручник / За ред. М. П. Кучерявенка. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – С. 50.

110