KucherrajvenkoAktual

Поняттятаознакисуб’єктафінансовогоправа

фінансового права не мають нагоди реалізувати бюджетні обов’язки і права тільки тому, що закон їх ними не наділяє. Але самою можливістю для їх виконання такі суб’єкти володіють. І якщо в майбутньому виникне необхідність безпосередньої участі фізичних осіб у бюджетних правовідносинах, то потенційно вони для цього готові.

Якщо характеризувати фінансову правоздатність з позицій взаємозв’язку з фінансовою дієздатністю, то можна звернути увагу на таке її важливе значення. Остання виконує функцію передумови участі суб’єкта в конкретному фінансовому правовідношенні. Неможливо уявити суб’єкта фінансового права, який реалізує юридичні обов’язки абоправа,тобтовжебереучастьуфінансовомуправовідношенні,який спочатку не має взагалі нагоди для такого виконання, тобто не володіє фінансовою правоздатністю. Це неможливо хоча б тому, що фінансовою правоздатністю особа наділяється з моменту народження (фізична) або з моменту реєстрації, створення (юридична). Фінансова правоздатність є невід’ємною вічною властивістю суб’єкта фінансового права впродовж усього його існування. Відповідно до цього і її припинення пов’язується із смертю фізичної особи або ліквідацією – для юридичної особи.

Розглядаючи зміст фінансової правоздатності, необхідно зупинитися на питанні про такі її складові, як юридичний обов’язок і суб’єктивне право. У правовій науці під юридичним обов’язком розуміється «встановлена для особи межа необхідної поведінки, якої вона повинна дотримуватися відповідно з вимогами особи, котра має права з метою задоволення її інтересів»1.Як далі зазначає С. С. Алексєєв, аналізуючи юридичний обов’язок: «Необхідність стосовно юридичного обов’язку розуміється не в сенсі об’єктивної закономірності, а в сенсі того, що сама особа повинна, що ґрунтується на вимогах юридичнихнорм.Тобтоособазобов’язананевзагалі,австрогоокреслених межах»2.Виходячизвикладеногобудеправильнимвизначитиюридичний обов’язок суб’єкта фінансового права як встановлену для нього межу необхідної поведінки у фінансових правовідносинах, якої він повинен слідувати відповідно до вимог управомоченого. Змістом фінансового обов’язку виступає необхідність здійснювати встановлені

1Алексеев С. С. Общая теория права: В 2 т. – М.: Юрид. лит., 1982. – Т. 2.

–С. 125–126.

2Там само. – С. 126.

221

Актуальні питання науки фінансового права

закономдіїусферіфункціонуванняпублічнихфінансів.Особаповинна робити це саме тому, що по-іншому ніяк не можна. У зв’язку з цим важливо звернути увагу на особливість юридичного обов’язку у фінансовому праві.

До структури юридичного обов’язку традиційно включають: 1) необхідність активно діяти (обов’язок активної поведінки); 2) необхідність пасивно діяти (обов’язок пасивної поведінки); 3) обов’язок зазнавати заходи державно-примусової дії (санкції)1. Це положення стосується і характеристики структури фінансового юридичного обов’язку. Так, до обов’язків активної поведінки, наприклад, у фінансових правовідносинах належать обов’язки з обліку об’єктів оподаткування, з цільового використання бюджетних коштів, зі здійснення валютних операцій, але в рамках, встановлених відповідними фінансово-правовими нормами. Тут ідеться про необхідність суб’єкта фінансового права здійснювати активні дії у конкретних фінансових правовідносинах.

До обов’язків пасивної поведінки можна віднести обов’язок конт­ ролюючих органів при проведенні різного роду перевірок, ревізій і таке інше – не перевищувати своїх службових повноважень або обов’язок платників податків не здійснювати деяких операцій, встановлених податкових законодавством, із своїми активами, якщо вони знаходяться у податковій заставі. Тут ідеться також про необхідність суб’єкта фінансовогоправаповодитисяналежнимчиномуконкретнихфінансовихправовідносинах, хоча тепер це виражається у пасивній манері поведінки.

Обов’язками зазнавати заходи державного примусу у фінансових правовідносинах охоплюються, наприклад, обов’язки суб’єктів сплачувати донараховані суми за податковими зобов’язаннями, штрафи; заборону на виконання операцій, якщо ліцензії або дозволи на їх здійснення були відкликані (анульовані) компетентними органами влади. В даному випадку суб’єкт фінансового права зобов’язаний зазнавати заходи державно-примусової дії (санкції).

Доцільно звернути увагу на такий важливий момент, що характеризує фінансово-правовий обов’язок. У суб’єкта фінансового права завжди переважають юридичні обов’язки активної поведінки, що пов’язано зі специфікою предмета фінансового права. Фінансове право регулює сферу відносин, що функціонують у сфері публічних гро-

1 Алексеев С. С. Общая теория права. – М.: Юрид. лит., 1982. – Т. 2. – С. 128.

222

Поняттятаознакисуб’єктафінансовогоправа

шових коштів. Їх формування, розподіл і використання (контроль) обумовлюють необхідність постійного систематичного здійснення активних дій суб’єктами фінансового права. Тільки таким чином можна досягти життєво необхідні цілі, пов’язані з функціонуванням усього суспільства.

Суб’єктивне право визначається в правовій науці як «гарантований законом вид та межа можливої поведінки особи. Вона виражена у строго визначених юридичних можливостях суб’єкта»1. Слово «межа» при визначенні суб’єктивного права означає, що закріплені за особою юридичні можливості не безмежні, вони чітко визначені за змістом, і самевцихмежахособаможебудуватисвоюповедінку2.Погоджуючись із цим положенням, можна визначити суб’єктивне фінансове право (право суб’єкта фінансових правовідносин) як межу можливої або дозволеної його поведінки.

Суб’єктивне фінансове право характеризується низкою особливостей, які не характерні для суб’єктивного права у його класичному розумінні взагалі. По-перше, переважна більшість суб’єктивних фінансових прав за своїм змістом не є самостійними і їх виникнення безпосередньо пов’язане з юридичними фінансовими обов’язками. Наприклад, суб’єктивне право платника податків на відстрочення (розстрочення), податкові пільги може виникнути тільки при первинному встановленні обов’язку по сплаті відповідного податку. Або інший приклад: право органу місцевого самоврядування самостійно визначатитермінизатвердженнярішенняпромісцевийбюджет,такожнастає тільки після встановленого законом обов’язку ухвалювати таке рішення в цілому.

По-друге,реалізаціясуб’єктивногофінансовогоправа,якезалежить від фінансового обов’язку, направлена на те, щоб сприяти належному виконанню саме цього обов’язку. Іншими словами, право існує тут не заради самого права суб’єкта фінансових правовідносин, а заради його обов’язку. Наприклад, право органу місцевого самоврядування самостійно приймати рішення про перелік місцевих податків і зборів, що вводяться на відповідній території. Реалізується таке право саме тому, що необхідно у кінцевому підсумку належним чином виконати свій

1Теориягосударстваиправа: Курслекций/Подред. Н.И.МатузоваиА.В.Маль-

ко. – С. 525.

2Алексеев С. С. Общая теория права: В 2 т. – М.: Юрид. лит., 1982. – Т. 2. –

С. 114.

223

Актуальні питання науки фінансового права

фінансовий обов’язок з формування прибуткової частини місцевого бюджету для того, щоб забезпечити необхідний рівень життя відповідної територіальної громади. Якби не було необхідності в реалізації такого обов’язку, суб’єктивне право само по собі зникло б.

По-третє, суб’єктивне право у його класичному розумінні означає, що особа, яка його має, може на свій власний розсуд здійснити або відмовитися від здійснення дозволених дій; здійснити їх у повному обсязі або частково; здійснити їх таким чином, який є для неї найзручнішим. При реалізації ж особою суб’єктивного фінансового права така поведінка не завжди можлива. Річ у тому, що свобода здійснення суб’єктивного фінансового права обмежується кореспондуючим йому фінансовим обов’язком. Звідси таке права виглядає «недосконалим», «неповноцінним» за своїм значенням. Наприклад, платник податків має право на виконання деяких операцій із своїми активами, які знаходяться у податковій заставі. Проте перш ніж робити відповідну господарську операцію, він зобов’язаний одержати дозвіл податкового органу та узгодити всі деталі і питання щодо її здійснення. Більш того, якщоподатковийорганвиходячизісвого(державного)розсудуприйме рішення про заборону таких дій платника, то здійснити своє таке право суб’єкт взагалі не зможе. Таким чином, як правило, юридична сила фінансового обов’язку і суб’єктивного фінансового права є по суті нерівнозначною, і юридичний фінансовий обов’язок має перевагу над суб’єктивним фінансовим правом.

Під дієздатністю у фінансовому праві розуміється здатність особи здійснювати юридичні дії у сфері публічних фінансових правовідносин. Завдяки фінансовій дієздатності суб’єкт безпосередньо може здійснювати відповідні обов’язки і права у фінансовій сфері. Суб’єкт фінансового права може реалізовувати тільки ті юридичні обов’язки і права у сфері мобілізації, розподілу і використання публічних грошових коштів, якими він спочатку наділяється завдяки своїй фінансовій правоздатності.

Зміст фінансової дієздатності включає як саму здатність здійснювати фінансові обов’язки і права, так і комплекс фінансових обов’язків і прав. Обидва ці елементи, як і у фінансовій правоздатності, є необхідними.Адженеволодіючиможливістющодоздійсненняфінансових обов’язків і прав, суб’єкт ніколи не зможе їх насправді здійснити, і навпаки,якщосуб’єктмаєтакунагоду,аленемаєвідповіднихобов’язків

224

Поняттятаознакисуб’єктафінансовогоправа

іправ, то сама така можливість безглузда. Наприклад, фізичні особи, хочапотенційноіволодіютьздатністюздійснюватиюридичніобов’язки

іправа в бюджетних правовідносинах, але не всі можуть реалізувати їх безпосередньо (тільки посадовці, наділені бюджетними повноваженнями1), оскільки закон не наділяє їх такою правомочністю. І нав­ паки, малолітня фізична особа має податкові обов’язки, але не має можливості власно їх виконати.

Відмінність фінансової дієздатності від фінансової правоздатності полягає у тому, що фінансова дієздатність надає особі можливість здійснювати фінансові обов’язки і права, а фінансова правоздатність– тількиволодітиними.Звідсимоментнабуттяучасіданихможливостей для фізичних осіб – суб’єктів фінансового права – також буде відрізнятися. Якщо, як уже наголошувалося раніше, фінансова правоздатність у фізичної особи виникає з моменту народження, то її фінансова дієздатністьчерезрізніпричини,настаєвіншийчас,значновіддалений від моменту народження і за інших різних умов. У зв’язку з цим при дослідженні фінансової дієздатності необхідно окреслити питання щодо умов, за наявності яких виникає фінансова дієздатність фізичної особи і фінансова дієздатність юридичної особи.

Удореволюційній правовій науці виділялися різні критерії, наявність яких була необхідною для виникнення дієздатності фізичної особи.Сюдиналежалистать,вік,народження,здоров’я,освіта,звання, релігія, стан, професія, національність, особливості характеру (наприклад,марнотратство)йін.2С.І.Архіповузагальнивкласифікаціютаких умов, звертаючи увагу на те, що деякі з них однаково належать до характеристики як фізичних осіб, так і юридичних. Учений виділив такі їх види: «1) умови, що характеризують готовність суб’єкта права з точки зору його волі, здатності приймати правові рішення; 2) організаційні умови; 3) умови, що характеризують майновий стан особи; 4) умови, які характеризують, можливості правової взаємодії особи, її участі у правових зв’язках, відносинах з іншими суб’єктами права; 5) умови, що характеризують функціональні можливості (якості, здатності) правової особи; 6) умови, що визначають дієздатність особи та

1Научно-практический комментарий Бюджетного кодекса Украины / Под общ. ред. Н. П. Кучерявенко. – Изд. 2-е. – Харьков: Одиссей, 2007. – Ст. 20.

2Трубецкой Е. Н. Лекции по энциклопедии права. – М., 1917. – С. 171–174; Дювернуа Н. Л. Чтения по гражданскому праву. – М., 2004. – С. 325–416; Мейер Д. И. Русское гражданское право. – М., 1997. – С. 66.

225

Актуальні питання науки фінансового права

пов’язані зі здійсненням особою правопорушень і прийняттям відносно її рішень про застосування окремих видів покарань та інших примусових заходів впливу»1. Автор не має можливості розглянути всі ці умови стосовно питання щодо моменту виникнення фінансової діє­ здатності особи, тому стисло зупиниться тільки на такому положенні, як вік, тому що саме поняття віку є головним для будь-якого галузевого законодавства при встановленні моменту, з якого фізична особа набуває дієздатності взагалі.

Вік має відношення до першої групи умов класифікації, наведених названим ученим. Перша група – це умови, що характеризують готовністьсуб’єктаправаприйматитаздійснюватиправовірішення.Зрілість волі для фізичної особи в правовій науці оцінюється або визначається таким поняттям, як вік. Вік як підстава для вирішення питання про зрілість волі суб’єкта, необхідної для здійснення правових дій, встановлюється для фізичних осіб законодавцем. Законодавець виходить з того, що, перш за все, саме вік визначає розумовий рівень, готовність суб’єкта і, як наслідок, можливість усвідомлення ним характеру здійснюваних дій, або навпаки, необхідність утримання від їх здійснення, адже вік – це період, ступінь зростання в розвитку людини. Проте в правовій науці таке положення не є безперечним. Так, Д. І. Мейєр писав: «Фізична особа досягає такого віку, в якому розумні здатності її стають слабкіше, а у зв’язку з цим стає слабкіше і її здатність до громадянської діяльності. Тому, розуміло, що і старість повинна здійснювати визначений вплив на юридичне становище особи»2. Аналізуючи наведену точку зору, можна зазначити таке.

Вікхочаівважаєтьсявправовійнауці(інебезпідставно)достатньо відноснимкритеріємдлявизначеннязрілостіволіфізичноїособи,проте для законодавства є єдиним до теперішнього часу критерієм настання її зрілості. Таким чином, не зовсім правильно ставити питання про те, чи є вік підставою для настання дієздатності фізичної особи. Питання потрібно ставити по-іншому: з якого віку фізичну особу можна (доцільно) визнавати як дієздатну для можливості участі в тих чи інших видах правовідносин (кримінальних, трудових, фінансових та ін.) і як наслідок визнавати її деліктоздатною? Розв’язання цього питання, перш за все, залежить від мети, для досягнення якої потрібна

1 Архипов С. И. Субъект права. – С. 194–195.

2 Мейер Д. И. Русское гражданское право – С. 98.

226

Поняттятаознакисуб’єктафінансовогоправа

зрілість особи. Якщо фізична особа, наприклад, не має які-небудь розумові відхилення, душевні хвороби й ін., то у цілому не виникає сумнівів, що вже з 14-ти років вона здатна усвідомлювати злочинний характер таких дій, як крадіжка, грабіж, розбій, вбивство, й утримуватисявідїхздійснення.Хібаукогосьвиникаєпитанняпроте,ачиможе 14-літня особа (нормально розумово розвинена, повноцінна) не розуміти суспільно небезпечний характер такої поведінки?

Проте,якбицьогонехотілосязаконодавцю,фізичнаособавцьому ж віці з такою ж гостротою і яскравістю не усвідомлюватиме свої фінансові обов’язки (нехай навіть не по сплаті податків), а, наприклад, з ведення податкового обліку, надання податкової звітності, дотримання правил переміщення валютних цінностей через митну територію держави та ін. Адже норми фінансового права є більш важкозрозумілими для фізичної особи, ніж норми того ж кримінального права, основні положення якого людина вбирає в себе ще з раннього дитинства і первинно у вигляді моральних, релігійних норм. Тому вік у фізичних осіб є підставою для набуття фінансової дієздатності.

Для визначення положення про те, з якого віку фізичну особу можна (доцільно) визнавати дієздатною для можливості участі у фінансових правовідносинах, слід мати на увазі, що її встановлення залежить від тих цілей, для досягнення яких потрібна зрілість, або, якщо йдеться про фінансову деліктоздатність, від суспільної небезпеки скоєного діяння. Якщо Кримінальний кодекс України встановлює відповідальність фізичної особи за здійснення злочинів у сфері господарської діяльності з 16-річного віку (за винятком злочинів, де суб’єкт спеціальний), тобто визнає особу деліктоздатною, а отже, і дієздатною, а саме: виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну з метою збуту або збут підроблених грошей, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї (ст. 199 Кримінального кодексу України); незаконні дії з документами на переказ, платіжними картками та іншими засобами доступу до банківських рахунків, обладнанням для їх виготовлення (ст. 200 Кримінального кодексу України); контрабанда (ст. 201 Кримінального кодексу України); ухилення від повернення виручки в іноземній валюті (ст. 207 Кримінального кодексу України); незаконне відкриття або використання за межами України валютних рахунків (ст. 208 Кримінального кодексу України); порушення законодавства про бюджетну систему

227

Актуальні питання науки фінансового права

України (ст. 210 Кримінального кодексу України); ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів (ст. 212 Кримінального кодексу України); незаконне виготовлення, зберігання, збут або транс­ портування з метою збуту підакцизних товарів (ст. 204 Кримінального кодексу України) тощо, – то і фінансово деліктоздатною, а отже, і фінансово дієздатною фізичну особу необхідно також визнавати з 16-річного віку.

Отже, виходячи з усього вищевикладеного можна запропонувати таке поняття визначення суб’єкта фінансового права. Суб’єкт фінан- совогоправа–цевідособленафізичнаабоюридичнаособа,щоволодіє ознаками індивідуалізації, правового інтересу і правосуб’єктності, які визнаються фінансово-правовими нормами і які виділяють його як самостійно існуючий вид у системі інших галузевих суб’єктів права і надають йому можливість функціонувати у правовідносинах по мобілізації, розподілу і використанню публічних грошових фондів. Від­ особленість (самостійність) окремого виду суб’єкта фінансового праварозкриваєтьсясамечерезознакиіндивідуалізації,правовогоінтересу­ і фінансової правосуб’єктності.

Проте завдання науки фінансового права – це не тільки дослідження понятійного теоретичного апарату, не тільки вирішення методологічних проблем, але і розроблення основ вдосконалення фінансового законодавства, вихід у сферу практичної правотворчості. Якщо в першому випадку наукове визначення поняття суб’єкта фінансового пра- ваможеслужитиякінструментпізнаннянавколишньоїфінансово-правової дійсності,товдругому–якможливезаконодавчевизначення– може виступати як інструмент регулювання конкретних фінансових правовідносин. Будучи включеним до складу нормативно-правового акта і ставши законодавчою категорією, поняття суб’єкта фінансового права, по-перше, перетвориться на загальнообов’язкову державну дефініцію, що надасть можливість визначати коло таких осіб; по-друге, внесе ясність до питання про фінансові повноваження (обов’язки і права) кожного з його видів; по-третє, через наділення осіб відповідними повноваженнями,обов’язкамиіправами(узв’язкузтакимнаділенням) створить основу для врегулювання конкретних моделей поведінки суб’єктів у сфері публічних фінансів, і, по-четверте, сприятиме дотриманню стабільності основ фінансового законодавства в цілому і єдиному розумінню положень у даній сфері.

228

Поняттятаознакисуб’єктафінансовогоправа

Література

1.Про авторські і суміжні права: Закон України від 23.12.1993 р.

2.Про державний реєстр фізичних осіб – платників податку та інших обов’язкових платежів: Закон України від 22.12.1994 р.

3.Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців: Закон України від 15.05.2003 р.

4.Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасноговипадкунавиробництвітапрофесійногозахворювання,які спричинили втрату працездатності: Закон України від 23.09.99 р.

5.Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття: Закон України від 02.03.2000 р.

6.Прозагальнообов’язковедержавнесоціальнестрахуванняузв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням: Закон України від 18.01.2001 р.

7.Про заходи щодо поетапного введення в Пенсійному фонді автоматизованого персоніфікованого обліку у системі загальнообов­ ’яз­ кового державного пенсійного страхування: Постанова Каб. Міністрів України від 08.06.1998 р.

8.Про ліцензування певних видів господарської діяльності: Закон України від 01.06.2000 р.

9.Про охорону прав на знаки для товарів і послуг: Закон України від

15.12.1993 р.

10.Про податок на додану вартість: Закон України від 03.04.1997 р.

11.Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні: Закон України від 11.12.2003 р.

12.Про створення єдиного Державного реєстру підприємств і організацій України: постанова Кабінету Міністрів України від

22.01.1996 р.

13.Regelsberger. Pandenkten. Т. І. 1893.

14.Абульханова К. А. О субъекте психической деятельности. – М., 1973. – 214 с.

15.Александров Н. Г. Законность и правоотношения в советском обществе. – М.: Юрид. лит.

16.Александров Н. Г. Трудовое правоотношение. – М.: Юрид. изд-во Министерства Юстиции СССР, 1948.

229

Актуальні питання науки фінансового права

17.Алексеев С. Н. Основы философии права. – СПб., 1999.

18.Алексеев С. С. Общая теория права: В 2 т. – М.: Юрид. лит., 1982.

–Т. 2.

19.АнненковК.С.Системарусскогогражданскогоправа.–СПб.:Тип. М. М. Стасюлевича, 1899. – Т. 1. Введение и общая часть.

20.Анненков К. Система русского гражданского права. – СПб.: Тип. М. М. Стасюлевича. – 1899.

21.Архипов С. И. Субъект права:теоретическое исследование. – СПб., 2004.

22.Берендтс Э. Н. Русское финансовое право. – СПБ., 1914.

23.Биологическое и социальное в развитии человека: Сб. ст. / Под ред.

Б. Ф. Ломова. – М.: Наука, 1977. – 226 с.

24.БоголеповМ.И.Финансы,правительствоиобщественныеинтересы

–СПб.: Изд-во О. Н. Поповой, 1907.

25.Бойцов В. Я. Система субъектов советского государственного права. – Уфа.: Башкир. кн. изд-во, 1972.

26.Братусь С. Н. Субъекты гражданского права. – М.: Юрид. лит., 1950.

27.Брушлинский А. В. О природных предпосылках психического развития человека. – М.: Знание, 1977. – 64 с.

28.Будилова Е. А. Философские проблемы в советской психологии.

–М., 1972. – 168 с.

29.Васильев А. М. Правовые категории. Методологические аспекты разработки системы категорий теории права. – М.: Юрид. лит., 1976.

30.Винницкий Д. В. Субъекты налогового права. – М.: Норма, 2000.

31.Виткявичюс П. Гражданская правосубъектность Советского государства. – Вильнюс: Минтис, 1987.

32.Вишневский А. Ф. Общая теория государства и права: Учеб. пособие / Под общ. ред. В. А. Кучинского. – Мн.: Амалфея, 2002.

33.Воронова Л. К. Правовые основы расходов государственного бюджета в СССР. – Киев: Вища шк., 1981.

34.Воронова Л. К., Кучерявенко Н. П. Финансовое право: Учеб. пособие. – Харьков: Легас, 2002.

35.ГагемейстерЮ.А.Отеорииналогов,примененнойкгосударственному хозяйству. – СПб., 1852.

230