KucherrajvenkoAktual

Сучасні підходи до визначення джерел фінансового права

Наприклад, М. М. Коркунов висловлювався за самостійну, творчу роль суду як органу єдиної державної влади, а отже, визнавав судову практику джерелом права. Зокрема він вказував: «Рідкісний законодавчий акт є цілісним виразником єдиної думки. Якщо ж логічної єдності знайти неможливо в самому законодавстві, її доводиться притискати суду самостійно, і, це, звичайно, творча діяльність»1. С. А. Муромцев з цього приводу писав: «формальна теорія проводить різку межу між законом і судом: закон творить законодавець, суд здійснює волю законодавця. Але в здоровому державному житті суд творить точно так, як і законодавець, тільки за допомогою інших прийомів. Суд стурбований застосуванням закону, який охороняє своє коріння в юридичній совісті суспільства, але він стільки ж стурбований зміною закону, коли останній перестав уже здаватися справедливим. Суддя – законодавець, суддя – провідник у життя тих основ, яких свідомість суспільства проголошує справедливими і природними»2. Отже, можна стверджувати, що у ХІХ ст. судова практика вважалася джерелом права.

Але з часом погляди правників змінювалися. О. А. Жидков визначає судовий прецедент як виключний і поступово, у міру розвитку законодавчих джерел права, правовий феномен, що втрачає минулу значущість3.Цікавимєтойфакт,щозарадянськихчасіввизнаннясудових рішень, і зокрема, прецеденту як самостійного джерела права трактувалося майже як замах на принципи соціалістичної законності й демократії. Так, у юридичній літературі того часу стверджувалось: «непритаманною формою для соціалістичного права є судовий прецедент, оскільки при режимі соціальної законності суд і адміністративні організації повинні застосовувати право, але не творити його»4. Але не всі вчені висловлювалися так категорично. Наприклад, Л. С. Зівс, все ж таки критикуючи погляди вчених, які пропонували надати певним рішенням судових органів статус офіційних джерел права поряд із законами, та вказуючи, що віднесення судової практики до формальних джерелправасуперечитьпринципуверховенствазаконуіпідзаконності судової діяльності, що «збільшення ролі судової правотворчості

1Коркунов Н. М. Лекции по общей теории права. – СПб., 1907. – С. 297.

2Муромцев С. А. Право и справедливость // Сев. вестн. – 1892. – С. 258–259.

3Жидков О. А. Судебный прецедент в правовых системах развивающихся стран

//Государство и право в развивающихся странах. Источники права. – М., 1985. –

С. 28.

4 Основы теории государства и права. – М., 1963. – С. 39.

141

Актуальні питання науки фінансового права

органічнопов’язанезприменшеннямзначеннянормизакону»1,незміг обминути увагою факт обов’язкової сили керівних роз’яснень Пленуму Верховного Суду СРСР та їх значного впливу на судову практику. Тому він вказував на існування судового прецеденту як формального джерела соціалістичного права.

Погляди вчених-теоретиків права безумовно впливали на те, чи визнавалися судові рішення або прецеденти джерелами фінансового права. Тому невипадково у фінансово-правовій літературі радянського періоду ми не знаходимо вказівки на судовий прецедент як джерела фінансового права. Наприклад, Ю. О. Ровинський, вказуючи, що до джерел фінансового права належать Конституція СРСР і конституції союзних і автономних республік, закони, укази і ухвали вищих органів державної влади Союзу РСР, союзних і автономних республік, а також рішення місцевих Рад з питань фінансів, грошової і кредитної систем, ухвали і розпорядження вищих і місцевих органів державного управління з аналогічних питань, зокрема інструкції і положення, що видаються з питань фінансів, кредиту, розрахунків і грошового обороту фінансовими органами і кредитними установами в межах своєї компетенції; інструкції і положення міністерств (відомств), об’єднань з питань фінансів і кредиту, навіть не згадує про судову практику чи судовий прецедент2. Таким чином діють й інші дослідники фінансового права3.

Разом з тим у юридичній літературі висловлювалися і діаметрально протилежні панівним твердженням думки. Наприклад, С. Л. Явич говорив, що судова правотворчість не є порушенням принципу соціалістичної законності. Міркуючи про пробіли в праві і шляхи їх подо- лання,ученийвідзначав,щобудь-якаформальнасистеманапередвста- новлених масштабів поведінки характеризується специфічною недостатністю. Наперед втиснути все різноманіття соціального життя, його індивідуальні сторони в типові рамки важко, а якщо врахувати, що соціальні процеси динамічні, то і неможливо. У зв’язку з цим будь-які сторони і риси соціально значущої поведінки людей, суспільних по-

1Зивс Л. С. Источники права: Монография. – М.: Наука, 1981. – С. 178–185, 190–191.

2Советское финансовое право: Учебник / Под ред. Е. А. Ровинского. – М.: Юрид.

лит., 1978. – С. 28.

3 Див.:Советскоефинансовоеправо:Учебник/Отв.ред.Г.С.Гуревич.–М.:Юрид.

лит., 1985. – С. 32–34; Советское финансовое право: Учеб. пособие / Авт. кол. Л. К. Воронова, И. В. Мартьянов. – Киев: Вища шк., 1983. Советское финансовое право: Учебник / Под ред. В. В. Бесчеревных, С. Д. Цыпкина. – М.: Юрид. лит., 1982.

142

Сучасні підходи до визначення джерел фінансового права

треб і інтересів завжди залишаться поза загальнонормативним правовим регулюванням. Проте саме життя і суть права корегує цей недолік системи загальних норм, створює канал зворотного зв’язку норм права із суспільними відносинами, викликає до життя «стрічний» правостворюючий і постійно діючий процес, одним з проявів якого є запов­ нення пробілів у чинних правових системах. При цьому вчений практичне заповнення пропусків у праві так чи інакше пов’язує із судовою практикою. Далі він зазначав, що саме на користь законності краще офіційно надати певному органу повноваження стосовно запов-нення пробілів, ніж мовчазно погоджуватися і допускати це всупереч законоположенням. Таким чином, ще в епоху радянської юриспруденції Л. С. Явич відзначав, що позбавлення судів правотворчої функції має свою тіньову сторону1.

Після зламу радянського режиму правники почали переосмислювати погляди щодо судових прецедентів як джерел права. Зокрема, А. Б. Венгеров пише: «Як видається, питання про судовий прецедент, судову практику не має однозначного вирішення і залежить від правової системи, етапів правового розвитку того чи іншого суспільства, традицій і тенденцій. Проте історично і теоретично стає безперечним, що судовий прецедент дійсно був і є в багатьох країнах формою права і як такий вивчається теорією права»2. В. М. Баранов, міркуючи про судову й адміністративну практику, вказує: «Через різні причини теорія і практика соціалістичного права не визнавали і не визнають прецедентну форму права. Офіціальна доктрина стояла на позиції – при режимі соціалістичної законності судові і адміністративні органи повинні застосовувати право, а не творити його. Традиції, звичайно, стоять над розумом, але треба розібратися – чи така вже відстала ця форма права. Англія дотепер небезуспішно використовує її. Без сумніву, внійєпозитивнімоменти.Требавивчити–уякихсферах,заякихумов її можна використовувати в сучасній Росії»3. В українській фінансовоправовій теорії і практиці сьогодні безліч проблем і невідкладних завдань.Вирішеннябагатьохз нихєцілкомреальнимприуважномуаналізі досвіду минулого, а також практики вирішення нагальних питань пострадянськими і європейськими країнами, за яких стає можливим

1Явич Л. С. Общая теория права. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1976. – С. 140–149.

2Венгеров А. Б. Теория государства и права. – М., 1996. – Т. 1. – Ч. 2: Теория пра-

ва. – С. 134.

3 Общая теория права: Курс лекций / Под ред. В. К. Бабаева. – Н. Новгород, 1993.

–С. 254.

143

Актуальні питання науки фінансового права

виділення його позитивних і негативних підсумків. Об’єктивне дослідження природи різних видів джерел фінансового права і їх ролі в сучасному суспільстві багато в чому сприятиме вдосконаленню регулювання правом фінансових відносин.

Як уже зазначалося, традиційно джерелами фінансового права визнають саме форму вираження правотворчої діяльності держави з приводу прийняття компетентними державними органами нормативних актів, що встановлюють норми фінансового права, тому встановлення джерел фінансового права пов’язано саме з правотворчою діяльністю певних суб’єктів – організаційно врегульованою формою діяльності держави або безпосередньо народу, пов’язаною з офіційним вираженням та закріпленням норм права (що і знаходить свій вияв у певному джерелі права).

Але чи можна судові рішення вважати такими, що відповідають ознакам нормативно-правових актів? Чи все ж таки вони набувають характеристики прецедентів? Одностайної відповіді на ці питання немає. Наприклад, Є. П. Євграфова вказує, що без перебільшення можна стверджувати, що рішення та висновки Конституційного Суду органічно пов’язані з чинною системою національного законодавства, є її частиною, важливим джерелом права1. В. П. Тихий наполягає на тому, що рішення Конституційного Суду, якими визнані неконституційними правові акти, мають силу нормативно-правового акта. Визнаючи той чи інший правовий акт неконституційним і тим самим скасовуючи його, Конституційний Суд виконує функцію «негативного правотворця», в той час як правотворець займається «позитивною правотворчістю»2. Л. А. Морозова акцентує увагу на тому, що особливий статус рішень Конституційного Суду серед актів судової практики дозволяє визнавати ці рішення джерелом права, оскільки вони виступають підґрунтям для зміни, відміни чи прийняття нового акта або нової норми3. Як бачимо, у цих випадках ідеться про надання актам Конституційного Суду характеру нормативно-правових актів.

Протилежна позиція полягає в тому, що, за словами О. Ф. Скакун, саме судовий прецедент, який є нормативним за змістом і казуальним за формою, являє собою самостійне джерело права та функціонує ра-

1Євграфова Є. Акти Конституційного Суду України у системі національного законодавства // Право України. – 2001. – № 10. – С. 66.

2Тихий В. П. Право тлумачення Конституційним Судом України та правова природа його рішень // Вісн. Конституц. Суду України. – 2001. – № 1. – С. 69 (С. 62–71).

3 Морозова Л. А. Еще раз о судебной практике как источнике права // Государство

иправо. – 2004. – № 1. – С. 21.

144

Сучасні підходи до визначення джерел фінансового права

зом із законом та іншими офіційними джерелами права. Вчена зауважує, що правова природа судового рішення і закону неоднакова, між ними не можна поставити знак рівності, проголосивши їх результатом дій законодавчої функції Конституційного Суду України та Верховної Ради України, оскільки Конституційний Суд не має загальних повноважень оцінювати і виносити рішення, ідентичні з оцінкою та рішенням парламенту1.

Близькою до останньої думки є позиції М. С. Бондаря й Н. І. Чужикової. Так, М. С. Бондар стверджує: при великій чисельності та повазі до різних точок зору необхідно визнати, що немає жодних підстав сумніватися у можливості та необхідності віднесення актів Конституційного Суду до джерел права. Однак, визначаючи їх місце серед джерел податкового права, вчений зауважує, що, природно, не всі вони є джерелами права, а тільки ті постанови та ухвали, що вине- сенізарезультатамиперевіркиконституційностінормативно-правових актів чи окремих норм податкового права або тлумачать ті положення Конституції,якінеобхіднідляз’ясуваннязмісту,значенняпевнихокремих норм та інститутів податкового права2. Дещо ширшою за змістом є погляд Н. І. Чужикової, яка до джерел фінансового права відносить судовий прецедент, відбитий у таких судових актах: 1) Рішеннях Конституційного Суду про визнання неконституційними законів та інших нормативних актів, Верховного Суду, Вищого Арбітражного Суду при визнання недійсними законів та інших нормативних актів про податки та збори; 2) Керівних роз’ясненнях по застосуванню фінансового законодавства, що приймаються Пленумами Верховного Суду та Вищого Арбітражного Суду по податкових питаннях. При цьому, продов­ жує Н. І. Чужикова, судовим прецедентом необхідно вважати мотивувальну частину судового рішення, у якій формується та обґрунтовується правова позиція суду з вирішеної справи3. Показово, що саме на таких позиціях стоять і вчені інших галузевих наук, наприклад, В. Погорілко, В. Федоренко, М. Тесленко та ін.4

1Скакун О. Конституційний Суд як учасник правотворчості (законотворчості)

вУкраїні // Юрид. Україна. – 2003. – № 1. – С. 31.

2Налоговое право России: Учебник / Отв. ред. Ю. А. Крохина. – М.: Норма, 2003.

– С. 131.

3 Чужикова Н. И. Источники финансового права: Автореф. дис. ... канд. юрид.

наук: спец. 12.00.14. – Воронеж, 2004. – С. 10, 20–22.

4 Погорілко В., Федоренко В. Джерела права України (загальна теорія джерел конституційного права) // Вісн. Акад. прав. наук України. – 2002. – № 1 (28). – С. 46–59. Тесленко М. Правова природа актів Конституційного Суду України // Право України.

– 2000. – № 2. – С. 6–9.

145

Актуальні питання науки фінансового права

Як вбачається, однозначно погодитися з указаними позиціями або їх беззастережно заперечувати сьогодні неможливо. Ми повністю поділяємо твердження А. В. Бризгаліна, що в сучасний момент проблема судової практики як джерела права перебуває у площині очевидного протиріччя між формальними підходами до визначення джерел права та фактичними справами, коли рішення судів, незважаючи на певні теоретичніпозиції,єбезпосереднімрегуляторомсуспільнихвідносин1. Зокрема, можна навести різні аргументи як на користь визнання, так і заперечення вказаних міркувань.

По-перше, джерела фінансового права мають встановлюватися лише тими органами, які наділені відповідними правами у сфері правотворчості й тому ними виступають саме правотворчі, а не правозастосовчі акти. А як відомо, суди, у тому числі й Конституційні, є саме правозастосовними органами.

По-друге, необхідно обов’язково враховувати принцип поділу державної влади на законодавчу, виконавчу та судову, за якого кожна влада здійснює управління суспільством різними засобами. Але, як відверто зазначає О. Ф. Скакун, у реальній дійсності розподіл влад відбувається не в ізоляції однієї гілки від іншої, а їх діяльність взаємно переплетена. Всі три гілки державної влади використовують єдиний засіб управляння – видання обов’язкових для виконання правил поведін- ки.Представницькавладаприймаєнайважливіші,загальніправила–за- кони; виконавча – приймає відповідно до законів більш конкретні правила; судова – правила, що дають змогу вирішувати спірні ситуації2.

По-третє, якщо з приводу віднесення рішень судів загальної юрисдикції до джерел фінансового права можна все ж таки заперечувати, то спростовувати те, що акти Конституційного Суду України органічно входять до системи джерел фінансового права, майже неможливо. Виходячи зі змісту Конституції України, зокрема статей 124, 147, 150–152 й Закону України «Про Конституційний Суд України»3, можна зробити такі висновки: 1) Конституційній Суд в Україні є єдиним органом конституційної юрисдикції; 2) він вирішує питання щодо відповідності Конституції України законів та інших підзаконних актів, чинних міжнародних договорів або міжнародних договорів, що вно-

1Брызгалин А. В., Берник В. Р., Головкин А. Н. Судебная практика по налоговым

ифинансовым спорам. 2004 год. / Под ред. А. В. Брызгалина. – Екатеринбург: Налоги и финансовое право, 2005. – С. 16.

2Скакун О. Конституційний Суд як учасник правотворчості (законотворчості) в Україні // Юрид. Україна. – 2003. – № 1. – С. 26.

3 Відом. Верхов. Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141; – № 49. – Ст. 272.

146

Сучасні підходи до визначення джерел фінансового права

сятьсядоВерховноїРадиУкраїнидлянаданнязгодинаїхобов’язковість, та дає офіційне тлумачення Конституції та законів України; 3) результатом таких розглядів є прийняття відповідних актів: рішень та ухвал (висновків); 4) до повноважень Конституційного Суду України не віднесено можливість правотворення – він не встановлює норм права, оскільки це не властиво його завданням та компетенції. Але КонституційнийСудможевизнаватиповністюабовокреміййогочастиніправові акти (чи їх окремі положення) неконституційними (стаття 61 вказаного Закону), чим опосередковано впливає на процес правового регулювання фінансових відносин у державі, вказує на необхідні напрями правового впливу для законодавця.

Якщо виходити з розуміння нормативно-правового акта як правотворчого письмового документа, яким встановлюються нові правові норми, вносяться зміни у раніше прийняті чи скасовуються чинні норми1, рішення Конституційного Суду, на перший погляд, з певною умовністю можна прирівняти до нормативно-правових актів, оскільки вони фактично відміняють, скасовують визнані неконституційними норми. Але це не так, оскільки Конституційний Суд не наділений правотворчими повноваженнями. Навіть сам Конституційний Суд не визнає себе правотворчим органом. У своїх ухвалах він неодноразово вказував, що вдосконалення чинних нормативних актів, заповнення прогалин у праві не належить до його компетенції, бо законодавче врегулювання таких питань є прерогативою органів законодавчої влади в Україні2.

Ми схильні до визнання актів Конституційного Суду України судовими прецедентами. Взагалі прецедент, під яким розуміють рішення суду щодо конкретної справи, обов’язкове для застосування інши-

1Див.: Общая теория права / Под общ. ред. А. С. Пиголкина. – М., 1996. – С. 165.

2Див.: Ухвала Конституційного Суду України про припинення конституційного провадження у справі за конституційним поданням 57 та 69 народних депутатів України щодо «визнання неконституційними актів, прийнятих на засіданні частини народних депутатів України у приміщенні «Українського дому» 21 січня та 1 лютого 2000року» від 27 червня 2000 р.№ 2-уп/2000 // Вісн. Конституц.Суду України. –2000.

–№ 3. – С. 26–30; Ухвала Конституційного Суду України про припинення конституційного провадження у справі за конституційним поданням народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) указів Президента України про призначення перших заступників, заступників міністрів та заступників керівників інших центральних органів виконавчої влади України, виданих протягом липня – грудня 1996 р. та січня 1997 р. від 10 березня 1998 р. № 1-уп/98 // Вісн. Конституц. Суду України. – 1998. – № 2. – С. 37–40.

147

Актуальні питання науки фінансового права

ми судами, набув значного поширення в державах англо-саксонської системи права, основу якої було закладено завдяки діяльності судів. У США, наприклад, судову нормотворчість здійснюють Верховний суд, апеляційні суди, претензійний суд, федеральні окружні суди і податковий суд США1. Специфіка в даному випадку полягає в тому, що правозастосовчий орган, яким є суд, фактично виступає як нормотворча структура.

При цьому необхідно враховувати, як слушно зауважує М. П. Кучерявенко, що завданням конституційних судів є тлумачення норм права з метою їх правильного застосування, вирішення законодавчих колізій, з’ясування змісту того, чому законодавець надав певну словесну форму. Далі цей вчений відверто вказує, що розвиток інтеграційних процесів, посилення зв’язків між державами призводить до ситуації, коли судовий чи адміністративний прецедент уже не розглядаються як щось абсолютнонезатребуванедляперспективногоправовогорегулювання2.Це твердження доречно підкріпити міркуваннями, висловленими ще у минулихсторіччях.Так,С.А.Муромцевзауважував,щозакониоб’єктивно застарівають і стають фактично перешкодою до здійснення інтересів і потреб людей, і тому, у разі недосконалості або повної відсутності закону, суддя не повинен пасивно чекати, доки законодавець буде запов­ нювати допущені або виявлені практикою пропусків3. Г. В. Демченко вказував, що загальні поняття і правила закону є судиною, основою, які «самежиттянаповнюєвідомимзмістом,оскількизаконодавецьдаєтільки остов або скелет, який суддя вдягає в плоть і кров живої дійсності»4. Таким чином, ми обстоюємо точку зору, що, враховуючи складні законодавчі процедури та динаміку правотворчості в Україні взагалі, саме рішення Конституційного Суду, які є прецедентами, і відповідно джерелами фінансового права, дають можливість якісно та оперативно усувати існуючі недоліки фінансово-правових норм5.

1Давид Р. Основные правовые системы современости / Пер. с фр. и вступ. ст. В. А. Туманова. – М.: Прогресс, 1998. – С. 309–323.

2Кучерявенко Н. П. Курс налогового права: В 6 т. – Харьков: Легас, 2004. – Т 2: Введение в теорию налогового права. – С. 539.

3 Муромцев С. А. Право и справедливость // Сев. вестн. – 1892. – С. 258–259.

4 Демченко Г. В. Неясність, неповнота і недолік кримінального закону // Журн.

М-ва юстиції. – 1904. – № 8. – С. 431.

5 Див.: Дмитрик О. О. Деякі міркування стосовно визначення місця актів судової влади у системі джерел фінансового права // Актуальні проблеми держави і права: Зб. наук. пр. – 2009. – Вип. 50. – С. 459–466.

148

Сучасні підходи до визначення джерел фінансового права

Виходячи з викладеного можна констатувати, що акти Конституційного Суду безсумнівно впливають на формування та застосування фінансово-правових норм. Вони завдяки офіційному тлумаченню та визнанню неконституційними певних нормативно-правових актів усувають недоліки фінансового законодавства, сприяють його розвитку й активному реформуванню. Тому такі акти в сучасних умовах є джерелом фінансового права. При цьому слід зауважити, що обґрунтування необхідності визнання судового прецеденту, відбитого в актах Конституційного Суду, фінансово-правовою доктриною і практикою як джерела фінансового права жодною мірою не означає приниження ролі законів і підзаконних актів у їх системі. Навпаки, це дозволяє проводити життєво необхідні для сучасної України реформи у фінансовоправовійсфері.Правоверегулюваннясуспільнихвідносинтарозвиток узагалі всієї фінансової системи України на сучасному етапі залежить не тільки від виникнення нових фінансових відносин та підвищення активності всіх ланок фінансової системи, а й від неупередженого, доцільного і своєчасного реагування на ці явища законодавця, що безумовно досягається за допомогою судових прецедентів. Тому, мабуть, є сенс приєднатися до думки А. В. Бризгаліна, який стверджує, що заперечення регулятивної функції, яка об’єктивно та неминуче притаманна судовій практиці, у теперішній час нічим необґрунтоване й необумовлене. Теоретичні спори щодо того, чи є судова практика джерелом правового регулювання, вже зараз необхідно переводити в іншу площину: як держава може ефективно впливати на регулювання судовою практикою суспільних відносин; як виключити антагонізм протиріч, що неминуче виникнуть між формальною нормою та практикою її застосування1.

Цікавим є той факт, що з року в рік усе більше науковців та практичних працівників схиляються до визнання актів Конституційного суду джерелом податкового права. Про це свідчать результати опитування учасників міжнародних науково-практичних конференцій, присвячених податковому праву у рішеннях Конституційного суду, що проводяться щороку, починаючи з 2004 р. у Росії у Москві. Зокрема, у 2006 р. учасники конференції на запитання, чи можна вважати акти КС

джерелами податкового права і чому, надали такі відповіді. 1. Негативно відповіли п’ять відсотків респондентів, обґрунтовуючи свою по-

1Брызгалин А. В., Берник В. Р., Головкин А. Н. Судебная практика по налоговым

ифинансовым спорам. 2004 год. / Под ред. А. В. Брызгалина. – Екатеринбург: Налоги и финансовое право, 2005. – С. 19.

149

Актуальні питання науки фінансового права

зицію тим, що КС має дати відповідь на запитання: чи відповідає норма Конституції, що перевіряється Конституції. Суд, будучи правозастосовчим органом, може лише визнати конкретну правову норму не відповідною нормі Конституції РФ, що має найвищу юридичну силу, але не має права її відмінити. Діяльність Суду може лише сприяти виробленню оптимальних норм податкового законодавства. 2. Умовно позитивно відповіли вісімдесят відсотків респондентів. Вони зазначили,щоформально,зпоглядутеоріїправа,актиКонституційногосуду не можуть бути джерелами податкового права. Відповідно до ст. 1 Податкового кодексу РФ вони належать до актів законодавства про податки і збори. Проте фактично рішення КС РФ помітно впливають на формування правозастосовчої практики, бо правокористувачі вимушені тлумачити норми законодавства про податки і збори в тому сенсі, який надає їм Конституційний суд. 3. На думку п’ятнадцяти відсотків учасників опитування, акти КС РФ відповідають ознакам джерел права.Вонимаютьзагальнообов’язковийхарактер,можутьторкатисяправ і законних інтересів необмеженого кола осіб, підлягають офіційній публікації. Акти або їх окремі положення, визнані неконституційними, не повинні застосовуватися1.

Трохипізніше,припроведенніконференції,натакежзапитаннядали позитивну відповідь сімдесят вісім відсотків респондентів. Обґрунтовуючи свою позицію, вони посилалися на правозастосовну практику, яка визнає загальнообов’язковість рішень КС РФ. Окрім того, акцентована увага на здатності рішень Конституційного суду спричинити ухвалення,змінуівідмінунормподатковогозаконодавства,впливатинапрактику їх застосування. При цьому думку, що акти Конституційного суду можна вважати джерелом податкового права, деякою мірою висловив один учасник конференції та зазначив, що законодавець свідомо закладає у податкові норми багато визначень і термінів, які потребують постійноготлумаченнясудамизалежновідзміниконституційнихпринципів. І, нарешті, лише три респонденти дали негативну відповідь і вказали, що закони має приймати законодавча влада2.

1Налоговое право в решениях Конституционного Суда Российской Федерации 2005года:поматериалам3-йМеждунар.науч.-практ.конф.14–15апр.2006г.,Москва: сб. /[сост. В. М.Зарипов]; под ред. С. Г. Пепеляева. – М.: Волтерс Клувер, 2007. –

С. 8–11.

2Налоговое право в решениях Конституционного Суда Российской Федерации 2007 года: по материалам V Междунар. науч.-практ. конф. 11–12 апр. 2008 г., Москва: сборник [сост. В. М. Завязочникова]; под ред. С. Г. Пепеляева. – М.: Волтерс Клувер, 2007. – С. 6–8.

150