KucherrajvenkoAktual

Сучасні підходи до визначення джерел фінансового права

таження на законодавчі органи і відповідно до цього уповільнення темпів обговорення та прийняття законів, а й негативно вплинула б на саму якість законів. По-четверте, виконавча влада за відсутності нормотворчих повноважень просто не зможе функціонувати1. Отже, ми цілком погоджуємося з твердженням Л. С. Зівса, який справедливо підкреслював, що «... закон не є єдиною формою буття правової норми»2. Усе це вказує на необхідність побудови стрункої ієрархічної системи джерел фінансового права й системи нормативноправових актів за обов’язкового глибокого переосмислення значення підзаконних правових актів у ній.

До речі, ця проблема може бути вирішена з прийняттям Закону України «Про нормативно-правові акти». Сьогодні ж, за відсутності такого закону, в ситуації, коли норми закону або іншого нормативноправового акта, що регулюють фінансові відносини, суперечать нормам іншого нормативно-правового акта, необхідно виходити з положень, розроблених теорією права. Так, відповідно до принципу ієрархічності джерел права, про який ішлося вище, при колізії фінансовоправових норм, що містяться в нормативно-правових актах, виданих різними державними органами, застосовується норма, прийнята вищим органом. Зокрема, О. О. Кутафін вказує, що ієрархія нормативних актів є відображенням ієрархії самих державних органів. Місце та роль нормативних актів певного різновиду в системі нормативних актів держави залежать від місця та ролі відповідних органів держави в загальній системі державних органів3. Таким чином, юридична сила того чи іншого нормативно-правового акта, в тому числі й фінансового, визначається статусом, компетенцією органа, що видає відповідний акт. На нашу думку, вказане положення обов’язково має бути закріплено в Законі України «Про нормативно-правові акти».

Наслідком цього є те, що з розвитком держави, створенням нових та вдосконаленням діючих її органів виникає необхідність наділення їхповноваженнямищодовиданнянормативно-правовихактів,щосвід- чить про розширення кола суб’єктів правотворчості та системи нормативно-правових актів – джерел фінансового права. Здебільшого

1Наприклад див.: Демків Р. Роль закону в нормативно-правовому регулюванні діяльності міліції // Право України. – 2006. – № 8. – С. 88–91. Кузьмин И. Ф., Поленина С. В. «Закон о законах»: проблемы издания и содержания // Сов. государство и право. – 1989. – № 12. – С. 3–9.

2Зивс Л. С. Источники права. – М.: Наука, 1981. – С. 23.

3Кутафин О. Е. Предмет конституционного права. – М.: Юристъ, 2001.

–С. 169–170.

131

Актуальні питання науки фінансового права

це стосується нормотворчої діяльності органів виконавчої влади, що інколи призводить навіть до зміни змісту норм права, на підставі яких останні були видані. Отже, системі нормативно-правових актів, що регулюють фінансові відносини, на сьогодні властиве значне розширення нормотворчої діяльності органів виконавчої влади. Це, у свою чергу, суттєво впливає на систему джерел фінансового права, що виявляється передусім у фактичному зрівнянні сили підзаконних актів із законами, та може призвести до нехтування принципом верховенства права й закону, що для правової держави, якою є Україна, неприпустимо. Сказане ще раз підкреслює необхідність розробки чіткої концепції джерел фінансового права, і особливо, нормативно-правових актів як основного їх виду, побудови їх стрункої ієрархічної системи, з’ясування їх співвідношення тощо.

Аналізуючиджерелафінансовогоправа,неможливообминутиувагою питання, що має велике методологічне значення, стосовно чіткого встановлення видів джерела фінансового права. Так, С. Л. Зівс звертав увагу на суттєву властивість джерел права, зокрема він вказував, що зовнішня форма вираження й конституювання норми права має бутизаздалегідьвизначена,тобтовидиджерелправаповиннібутивстановлені1.Уцьомуконтекстінеобхіднозазначити,щоКонституціяУкраїни в статтях 91, 93, 106, 117 та ін. встановлює правотворчі повноваження певних органів держави та місцевого самоврядування, тим самим закріплюючи основні види нормативно-правових актів. Таким чином, можна зробити висновок, що в процесі правового регулювання суспільних відносин, у тому числі фінансових, можуть використовуватися різні форми об’єктивізації норм права: закони, укази, постанови,розпорядженнятощо.Разомзтимможнаконстатувати,щонівКонституції України, ні іншому законі (нормативно-правовому акті) не визначено ні стрункої системи нормативно-правових актів, що діють у державі, їх ієрархію та співвідношення, ні системи джерел права. Це повною мірою стосується й джерел фінансового права.

На жаль, у чинному українському законодавстві ми не знайдемо жодної правової норми, якою були б закріплені система і види джерел права, фінансового зокрема. Міркуючи про вирішення цієї ситуації, деякі вчені висловлюють думку стосовно домінуючого значення у системі джерел права – нормативно-правових актів – саме кодифікованих актів. Можна погодитися з тим, що кодекс являє собою укрупнений зведений акт, що дозволяє детально регулювати певну сферу однома-

1 Зивс Л. С. Источники права: Монография. – М.: Наука, 1981. – С. 23.

132

Сучасні підходи до визначення джерел фінансового права

нітних суспільних відносин1, він є своєрідним «основним законом» відповідної галузі2. Створення кодексів, безумовно, один із ефективних шляхів вирішення проблеми ліквідації множинності актів, діючих з одного й того ж питання3. Мабуть, з цим складно сперечатися. Однак фінансове право не має такого кодифікованого акта та навряд чи в умовах сьогодення Фінансовий кодекс потрібний.

Поряд з тим ми вважаємо, що закріпити принципи регулювання фінансовихвідносиніфінансовоїдіяльності,правовіінститути,основні нормативно-правові поняття та терміни, властиві галузі, правовий статус суб’єктів фінансових відносин та інші найважливіші норми, що мають бути орієнтиром при ухваленні законів та інших нормативноправових актів у сфері фінансів, усе ж таки потрібно. Мова йде про необхідністьрозробкитаприйняттяЗаконуУкраїни«Профінанси»,«Про фінансову діяльність держави» або «Про публічні фінанси», який би виконував поєднуючу роль між різними інститутами та підгалузями фінансового права.

Узв’язку з цим ми приєднуємося до тверджень О. М. Горбунової, І. В. Рукавишникової та інших науковців, які наполягають на тому, що прийняттяподібногоактадозволилобпривестиувідповідністьдоєдиних організаційно-правових принципів і методів правове регулювання різних видів фінансових відносин4. Як зазначає Г. В. Петрова, актуальність прийняття такого закону підтверджується практикою інших країн, наприклад Польщі5. До речі, вважаємо за доцільне у такому законі створити окрему статтю, в якій закріпити перелік джерел фінансового права.

Уконтексті розгляду джерел фінансового права важливого значення набуває проблема належного визначення поняття «фінансове законодавство», розкриття його змісту і співвідношення з іншими фінансово-правовими категоріями, зокрема з категорією «джерела фі-

1Зивс Л. С. Источники права: Монография. – М.: Наука, 1981. – С. 53.

2Див. наприклад: Кабрияк Р. Кодификации / Пер. с фр. Л. В. Головко. – М.: Статут, 2007. – 476 с.; Капліна О. В. Традиційний та новий погляд на шляхи подолання колізій норм кримінально-процесуального права // Вісн. Акад. прав. наук України. – 2007. – № 1(48). – С. 257.

3 Олейникова С. Г. Источники налогового права: Дис. … канд. юрид. наук.: спец.

12.00.14. – Саратов, 2005. – С. 110.

4 Див.: Горбунова О. Н. Финансовое право и финансовый мониторинг в современной России: Монография. – М., 2003. – С. 118–158; Рукавишникова И. В. Метод финансового права: Монография / Отв. ред. Н. И. Химичева. – М. : Юристъ. – С. 20.

5 Петрова Г. В. Финансовое право: Учебник. – М.: Проспект, 2009. – С. 16.

133

Актуальні питання науки фінансового права

нансового права». На жаль, сьогодні можна констатувати, що правове регулювання фінансових відносин характеризується певними спора- ми,щонегативновпливаєвціломунарозвитоксоціально-економічних відносинунашійкраїні.Так,дужеускладнюєзастосуваннянормативноправових актів, які регламентують фінансову діяльність, вільне поводження законодавця з термінологією, а також невизначеність законодавця в питанні стосовно віднесення відповідних законів до конкретного виду – фінансових, бюджетних, податкових або інших. Слід зазначити, що при практичній реалізації законів дуже важливо дотримуватися точності термінології, виробленої юридичною наукою. Необхідність конкретної правової регламентації фінансових відносин вимагає зрозумілість у формулюванні окремих правових норм, чітку визначеність редакції актів законодавства, а також їх уніфікацію, що,

усвою чергу, не повинно припускати вільне поводження з теоретичними категоріями й необдумане їх застосування. Така ситуація створює труднощі у правотворчій і правозастосовчій діяльності, в систематизації правових актів, що регулюють фінансову діяльність держави. Тому її вирішення є важливим не тільки з теоретичної точки зору, а й має велике практичне значення.

Традиційно в теорії фінансове законодавство визначається як сукупність правових актів, що містять норми фінансового права. Але на запитання:якіценормативніакти(тількизакони,чийпідзаконніакти), якінормативно-правовіактиможнавважатифінансовими,аякіні,–од- ностайної відповіді немає. Так, Л. К. Воронова переконує, що система фінансового законодавства становить собою ієрархічну сукупність законів і нормативно-правових актів з фінансових питань1. Близькою до наведеної є точка зору О. П. Орлюк, яка зазначає, що фінансове законодавство є сукупністю законів та інших нормативно-правових актів,

уякихфінансово-правовінормимаютьсвоєзовнішнєвираження2.Схо- жою є також і позиція М. П. Кучерявенка, який стверджує, що фінансове законодавство, виступаючи формою реалізації фінансового права, містить досить широке коло нормативних актів, що регламентують фінансову діяльність. Його основу повинні складати тільки закони й найбільш важливі підзаконні акти (у більшості випадків прирівняні до

1Воронова Л. К., Криницкий И. Е., Кучерявенко Н. П. Финансовое право: Учеб. пособие. – Харьков: Право, 2006. – С. 31.

2Фінансове право України: Підручник / За ред. М. П. Кучерявенка. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – С. 51.

134

Сучасні підходи до визначення джерел фінансового права

законів, якими були декрети Кабінету Міністрів України наприкінці 1992 – на початку 1993 р.)1. Деякі науковці, визначаючи джерела фінансовогоправаяксукупністьзаконівтаіншихпідзаконнихнормативних актів представницьких і виконавчих органів державної влади й органів місцевого самоврядування, констатують, що всі вони і становлять фінансове законодавство2. Отже, ці вчені є прихильниками широкого розуміння поняття «фінансове законодавство», оскільки до його складу включають не тільки закони, а й нормативно-правові акти Верховної Ради України, Президента, Кабінету Міністрів України тощо. До цього необхідно додати, що частиною національного законодавства відповідно до ст. 9 Конституції України є також чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України3.

Широке тлумачення терміна «фінансове законодавство», як бачимо, передбачає включення до його системи: а) законів України; б) чинних міжнародних договорів України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України; в) постанов Верховної Ради України; г) указів Президента України; д) декретів й постанов Кабінету Міністрів України, прийнятих у рамках їх повноважень і відповідно до Конституції й законів України, що містять норми фінансового права. У такому разі фінансове законодавство охоплює не лише сукупність законів, а й підзаконних актів. До речі, таке розуміння деяким вченим дає підстави для ототожнення категорій «фінансове законодавство» і «джерела фінансового права», на що ми вже звертали увагу. Проте ми вважаємо таке ототожнення є методологічно невір­ ним, що може бути обґрунтовано таким чином.

Аналізположеньчиннихнормативно-правовихактів,щорегламен- тує фінансову діяльність держави й органів місцевого самоврядування, дозволяє констатувати, що законодавчого визначення терміна «фінансове законодавство» взагалі немає. Але при цьому при правовому врегулюваннітакихвидівфінансовихвідносин,як,приміром,бюджетні, податкові, валютні, у текстах певних нормативно-правових актів використовуються такі поняття, як «бюджетне законодавство», «валютне законодавство», «податкове законодавство», «податковий закон», «бюджетний закон» та ін.

1Орлюк О. П. Фінансове право: Навч. посіб. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – 528 с.

2Відом. Верхов. Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.

3 Финансовое право: Учебник / Отв. ред. Е. Ю. Грачева, Г. П. Толстопятенко. – М.: ТК Велби, Проспект, 2004. – С. 25.

135

Актуальні питання науки фінансового права

Наприклад, у ст. 4 Бюджетного кодексу України, що має назву «Склад бюджетного законодавства», вказано, що нормативноправовими актами, що регулюють бюджетні відносини в Україні, є: а) Конституція України; б) цей Кодекс; в) закон про Державний бюджет України; г) інші закони, що регламентують бюджетні правовід- носини;д)нормативно-правовіактиКабінетуМіністрів;е)нормативно- правові акти центральних органів виконавчої влади; є) рішення органів АРК, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування. А ст. 9 цього Кодексу вказує на існування «податкових законів»1.

Декрет Кабінету Міністрів «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» використовує термін «валютне законодавство» взагалі без будь-якої його дефініції2. Стаття 2 проекту Податкового кодексу України, що називається «Податкове законодавство», визначає, що податкове законодавство України базується на Конституції і складається з: а) цього Кодексу; б) Митного кодексу України (у частині про особливості оподаткування операцій по переміщенню товарів через митний кордон України); в) законів України, що регулюють відносини, передбачені ст. 1 цього розділу (Податкові закони); г) міжнародних договорів, якими регламентуються питання оподаткування, згода на обов’язковістьякихнаданаВерховноюРадоюУкраїни;д)нормативноправових актів Кабінету Міністрів, прийнятих на підставі й на виконання даного Кодексу та інших податкових законів; е) рішень органів АРК,органівмісцевогосамоврядування,прийнятихвідповіднодоцього Кодексу та інших податкових законів3. Отже, детально не зупиняючись на аналізі явних недоліків положень названих актів4, можемо стверджувати, що законодавець також дотримується розширеного визначення терміна «законодавство».

Як вбачається, такі позиції законодавця базуються на рішенні Конституційного Суду України від 9 липня 1998 р. № 12-рп/98 у справі про тлумачення зазначеного терміна, що є першим офіційним його трактуванням. Згідно із цим рішенням під категорією «законодавство» слід розуміти як закони, так і засновані на них підзаконні нормативні акти,

1Відом. Верхов. Ради України. – 2001. – № 37–38. – Ст. 189.

2Там само. – 1993. – № 17. – Ст. 184.

3 Проект Податкового кодексу України // http://www.minfin.gov.ua/control/publish/ article/main?art_id=85445&cat_id=70787.

4 Див., наприклад: Научно-практический комментарий Бюджетного кодекса Украины / Под общ. ред. Н. П. Кучерявенко. – Харьков: Одиссей, 2005. – С. 15, 16.

136

Сучасні підходи до визначення джерел фінансового права

а також акти СРСР та УРСР, що не втратили силу1. Як відверто зауважують науковці, подібне рішення було продиктовано насамперед нормативним масивом уже існуючого законодавства, в якому матеріалізовано досить широкий підхід до цього. При сучасних темпах та обсязі законодавчої діяльності має істотно збільшуватися й соціальна роль закону, його частка в нормативному масиві, що зумовлює появу інших підходів до тлумачення поняття «законодавство»2. Тому в умовах сьогодення, мабуть, таку розширену інтерпретацію можна вважати дещо науково некоректною й майже неефективною для правової держави, якою себе оголосила Україна. У цьому контексті необхідно навести слова Л. С. Зівса, який підкреслював, що подібне розширене розуміння змісту законодавства мимоволі призводить до стирання межі між законами – актами законодавства в прямому й точному сенсі й усієї сукупності інших нормативних актів3.

Дійсно, розширене трактування терміна «законодавство» було виправданим, як справедливо зазначає Ю. О. Тихомиров, при впорядкуванні суспільних відносин у ситуації малої чисельності власне законів

ітому такий підхід може мати історичне пояснення4. Але навряд чи воно є виправданим у сучасний період бурного розвитку законодавства, що регулює фінансові відносини. Більше того, беручи до уваги положення ст. 92 Конституції (згідно з яким виключно законами України встановлюються: а) Державний бюджет і бюджетна система країни; б) система оподаткування, податки і збори; в) засади створення й функціонування фінансового, грошового, кредитного й інвестиційногоринків;г)статуснаціональноїйіноземнихвалютнатериторіїдержави; д) порядок утворення й погашення державного внутрішнього

ізовнішнього боргу; е) порядок випуску й обігу державних цінних паперів, їх види й типи5), не можна допускати, щоб підзаконний акт, приміром, наказ будь-якого міністерства, діяв нарівні із законом, а тим більше підмінював його. Акти органів виконавчої влади, вважаємо, не слід відносити до законодавчих, а систему фінансового (бюджетного, податкового) законодавства повинні складати саме закони – норматив-

1Офіц. вісн. України. – 1998. – № 32. – Ст. 1209.

2Сучасні проблеми юридичної науки і правозастосовної діяльності: Тези доп. та наук. повідомл. учасн. наук. конф. молодих учених (м. Харків, 20–21 груд. 2001 р.) / За ред. М. І. Панова. – Х.: Нац. юрид. акад. України, 2002. – С. 4.

3 Зивс Л. С. Источники права. – М.: Наука, 1981. – С. 31.

4 Правовые акты: Учеб.-практич. пособие / Ю. А. Тихомиров, И. В. Котелевская.

–М.: Юринформцентр, 1999. – С. 11.

5 Відом. Верхов. Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.

137

Актуальні питання науки фінансового права

ні акти, що мають вищу юридичну чинність. Саме їм належить провідне значення в регламентації фінансових відносин.

Показово, що про першість закону в системі державних актів говорив О. Д. Градовський. Аналізуючи природу закону, судового рішення й адміністративного розпорядження, цей вчений наголошував, що закон посідає за ступенем своєї обов’язкової сили перше місце над іншими видами постанов і правил, оскільки саме ними одними встановлюютьсязагальнінормидляпублічнихіприватнихвідносин.Узв’язку з цим кожне законодавство повинно визначити ознаки, за допомогою якихкожнаособамалазмогувідрізнитизаконвідіншихрозпоряджень, і, спираючись на закон, виконувати ці приписи1.

Як вбачається, такий підхід дозволить повною мірою враховувати специфіку фінансового закону при його підготовці, прийнятті й реалізації, підкреслити значення закону в регулюванні фінансових відносин, розкрити системні зв’язки між різними нормативно-правовими актами. Він спрямований на забезпечення принципу верховенства закону, за якого всі інші нормативно-правові акти набувають характеристики підзаконних, тобто таких, що засновані на законі і йому не супе­ речать. Як справедливо вказав С. С. Алексєєв, існування категорії підзаконних актів визначено вимогою верховенства закону. В умовах суворої законності всі юридичні акти поділяються на дві супідрядні групи – закони і підзаконні акти2. Окрім того, це дасть можливість чіткорозташуватирізнізаюридичноюсилоюнормативно-правовіакти, коли кожний з них посяде своє місце та співвідношення з іншими видами, а також, у кінцевому рахунку, сприяє побудові ієрархічної системи як джерел фінансового права взагалі, так і нормативно-правових актів залежно від суб’єкта їх прийняття, з урахуванням особливостей їх правового статусу й призначення, а також повною мірою врахує специфіку фінансових відносин.

Більш поміркованим, але все ж таки не зовсім досконалим вбачається досвід російського законодавця3. Так, у ст. 2 Бюджетного кодексу Російської Федерації визначається структура бюджетного законо-

1Градовский А. Д. Начала русского государственного права: В 2 т. / Под ред. и с предисл. В. А. Томсинова. – М.: Зерцало, 2006. – Т. 1: О государственном устройстве.

–С. 13.

2Алексеев С. С. Общая теория права: В 2 т. – М.: Юрид. лит., 1982. – Т. 2. –

С. 227.

3 Див., наприклад: Постатейный комментарий к Налоговому кодексу Российской

Федерации / Под общ. ред. В. И. Слома и А. М. Макарава. – М.: Статут, 2000. – Ч. I.

– С. 9–11. 138

Сучасні підходи до визначення джерел фінансового права

давства РФ, за якою останнє складається з трьох рівнів: а) Бюджетного кодексу РФ і прийнятих згідно з ним федеральних законів про федеральний бюджет на відповідний рік; б) законів суб’єктів РФ про бюджети останніх на відповідний рік; в) нормативних правових актів представницьких органів місцевого самоврядування про місцеві бюджети на відповідний рік1. Згідно з пунктами 1, 4 і 5 ст. 1 ч. 1 Податкового кодексу РФ поняття «законодавство про податки і збори» охоплює: 1) законодавство про податки і збори, яке складається з Податкового кодексу РФ і прийнятих згідно з ним федеральних законів про податки і збори; 2) законодавство суб’єктів РФ про податки і збори, яке складається із законів про податки і збори суб’єктів РФ, прийнятих згідно з Податковим кодексом РФ; 3) нормативні правові акти органів муніципальних утворень про місцеві податки і збори, прийняті представницькими органами муніципальних утворень відповідно до Податкового кодексу РФ2. Стаття 4 Закону РФ «Про валютне регулювання і валютний контроль» поняття «валютне законодавство» визначає у вузькому розумінні: воно складається з Федерального закону «Про валютне регулювання і валютний контроль» і прийнятих згідно з ним федеральних законів (актів валютного законодавства)3. Отже, з урахуванням вищезазначеного підходу бюджетне, податкове й валютне законодавство не включають підзаконні акти, прийняті виконавчими органами влади на федеральному чи регіональному рівнях держави, як і нормативно-правові акти, прийняті виконавчими органами місцевого самоврядування.

На наш погляд, використовуваний російським законодавцем підхід є більш вдалим, на відміну від українського, оскільки у такому разі змісткатегорії«фінансовезаконодавство»складаютьтількиакти,прийнятізаконодавчими(представницькими)органамивлади,атакожпредставницькими органами місцевого самоврядування. Але все ж таки фінансове законодавство має бути структурно упорядкованим масивом саме законів, які перебувають між собою в певному співвідношенні. Тому нормативно-правові акти, прийняті представницькими органами місцевого самоврядування, не варто включати до системи фінансового законодавства. Вони, як і інші нормативні правові акти (маються на увазі підзаконні), складають систему нормативно-правових актів, що регулюють фінансові відносини, та безумовно виступають джерелами

1Собрание законодательства Российской Федерации. –1998. – № 31. – Ст. 3823.

2Там само. – Ст. 3824.

3 Там само. – 2003. – № 50. – Ст. 4859.

139

Актуальні питання науки фінансового права

фінансового права. Втім включати їх до складу фінансового законодавства методологічно не виправдано. На цій підставі поняття «фінансове законодавство» є вужчим від поняття джерел фінансового права, оскількидоостанніхкрімзаконівналежатьтакожіншінормативніправові акти, які не включені до структури фінансового законодавства.

Таким чином, з метою запобігання занадто розширеному трактуванні фінансового законодавства, недопущення розмивання змісту цього досить ємного й системно структурованого поняття необхідно, щоб воно включало лише закони. Інші ж нормативно-правові акти, що містять фінансово-правові норми, не повинні включатися до системи фінансовогозаконодавства,алеорганічновходятьдосистеминормативноправовихактів,щорегулюютьфінансовівідносини,ієджереламифінансового права. Однак слід підкреслити, що миттєва відмова від розширеноговикористаннякатегорії«фінансовезаконодавство»тежнеможлива. Це довготривалий, але вкрай необхідний процес, що передбачає внесення змін не тільки до фінансових законів (наприклад, Бюджетного кодексу України), а й до Конституції України.

Як зазначалося раніше, до системи джерел фінансового права ми схильні включати судові прецеденти, відбиті в актах Конституційного Суду України. Однак задля справедливості необхідно зазначити, що серед учених точаться тривалі дискусії стосовно того, що ж вважати джерелом права – судову практику, судове рішення чи прецедент1. Це пов’язаноупершучергузтим,щовдовідковійлітературісудова практика розглядається у двох аспектах: по-перше, як синонім судової діяльності в цілому, та по-друге, як вироблені в перебігу діяльності органів правосуддя правоположення, дефініції, правила, вказівки, що мають риси узагальненості, загальновизнаності, обов’язковості. Як вбачається, на сьогодні в Україні судова практика як сукупність принципових рішень верховних судових інстанцій, без сумніву, відіграє вагому роль у розвитку і вдосконаленні всієї системи фінансового законодавства і джерел фінансового права. Поряд з тим не всі рішення, вироблені впродовж діяльності органів правосуддя, мають характер загальнообов’язковості й можуть бути джерелами фінансового права.

Показово, що вивченням правової природи судових рішень та визначенням їх місця у системі джерел права цікавилися багато вчених.

1 Кучерявенко Н. П. Курс налогового права: В 6 т. – Харьков: Легас, 2004. – Т 2: Введение в теорию налогового права. – С. 532–548; Налоговое право России: Учебник / Отв. ред. Ю. А. Крохина. – М.: Норма, 2003. – С. 125–158.

140