KucherrajvenkoAktual

Сучасні підходи до визначення джерел фінансового права

народно-правових актів задля регулювання внутрішньодержавних відносин повинні ввійти до системи права цієї держави, тобто бути імп-

лементованими у внутрішнє право1.

У науковій літературі зазначається, що співвідношення національного і міжнародного права залежить від того, якої концепції – моністичної або дуалістичної – дотримується країна2. Основою моністичної концепції є визнання за внутрішньодержавним чи міжнародним правом його безумовного превалювання за одночасної констатації інтеграційної цілісності міжнародного і національного права. При цьому фактично йдеться про два варіанти такої концепції: 1) акти міжнародного права включаються до національного законодавства і превалюють над останніми; 2) акти міжнародного права включаються до національного законодавства, але пріоритет мають останні. Відповідно до дуалістичної концепції міжнародне і національне право розглядаються як самостійні, рівно порядкові системи, які активно взаємодіють3.

Як ми зазначали вище, у ст. 9 Конституції України проголошено, що чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Поряд з тим на конституційному рівні у нашій країні не встановлений пріоритет міжнародних актів над внутрішнім законодавством. Про це йдеться у Законі України від 29 червня 2004 р. «Про міжнародні договори», статтею 19 якого встановлено, що чинні міжнародні договори України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства, і положення цих міжнародних договорів застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору4. Незважаючи на законодавче закріплення пріоритету міжнародно-правових норм над нормами чинного національ-

1Попков В. Д. Соотношение внутригосударственного и международного права // Проблемы теории государства и права: Учеб. пособие / Под ред. М. Н. Марченко. – М.: Юристъ, 2003. – С. 562.

2Бирюков П. Н. Международное право. – М.: Юристъ, 1999. – C. 73.

3 Баев С. А. Соглашения об избежании двойного налогообложения между Россией и государствами – членами ЕС: Сравнительно-правовое исследование. – М.: Волтерс Клувер, 2007. – С. 10.

4 Відом. Верхов. Ради України. – 2004. – № 50. – Ст. 540.

161

Актуальні питання науки фінансового права

ного законодавства, питання остаточної ієрархії джерел фінансового права, зокрема місця знаходження міжнародних договорів, що регулюють фінансові відносин, у системі джерел фінансового права залишається дискусійним.

Цікавим є той факт, що аналіз норм Конституції та Закону України «Про міжнародні договори» дозволяє науковцям та практикам висловлювати діаметрально протилежні думки стосовно того, якої концепції – моністичної або дуалістичної – дотримується наша країна. Приміром, П. Мартиненко вказує, що Конституція України виходить

зутвердження органічної єдності («монізму») міжнародного й національного права України. Як наслідок, конституційна система й правовий порядок в Україні вперше набули характеру «відкритості» щодо прямої дії норм міжнародного права, зокрема чинного міжнародного договору,згоданаобов’язковістьякогонаданаВерховноюРадоюУкраїни, у внутрішньодержавних відносинах України»1.

Іншого погляду дотримується М. Савенко, який наполягає на тому, що положення ст. 9 Конституції України щодо дії міжнародного права в державі свідчить про самостійність систем міжнародного й національного права, тобто ця норма виходить з теорії дуалізму в їх співвідношенні. Для застосування в Україні міжнародні договори, норми, принципитаіншіелементиміжнародногоправамаютьбутивустановленому порядку імплементованими у внутрішнє право2. Характерно, що кожна із зазначених точок зору має право на існування стосовно нашоїдержави,оскількистатусміжнародногодоговорувправовійсистем із України визначений нечітко. Аналізовані норми свідчать, що на законодавчому рівні не закріплена пряма дія міжнародних договорів. Останні не можуть вважатися чинними без згоди парламенту і тому, як вбачається, ми не можемо твердити про те, що Україна виходить

зпринципу монізму. У той же час для використання міжнародних договорів в Україні необхідним є застосування процедури, за якої Верховна Рада надає таким актам згоду на обов’язковість. Причому однією із форм надання обов’язковості договору є його ратифікація, що виступає інструментом його інкорпорації у внутрішнє законодавство. Це

1Мартиненко П. Місце і роль Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року в конституційно-правовому механізмі України // Вісн. Конституц. Суду України. – 2002. – № 2. – С. 64.

2Савенко М. Роль міжнародно-правових актів у діяльності Конституційного Суду України з захисту прав свобод людини // Вісн. Конституц. Суду України. – 2001. – № 2. – С. 75.

162

Сучасні підходи до визначення джерел фінансового права

свідчить, навпаки, про те, що Україну не можна охарактеризувати як країну, що дотримується моністичної концепції.

Про важливість визначення місця міжнародних договорів у національному законодавстві, системі права, системі джерел права говорить багато вчених1. Однак у юридичній літературі висловлюються дві полярні позиції стосовно включення міжнародних договорів до джерел національного права. Так, прибічники першої точки зору стверджують, що міжнародні договори ні у якому разі не можуть бути джерелом національного права. Про таке говорить В. О. Канашевський, наполягаючи на тому, що визнання міжнародного договору джерелом національного права не відповідає об’єктивній реальності, а саме самостійному існуванню двох правових систем. Міжнародні договори він називає регулятором певних відносин2. Цей вчений приєднується до слів Г. В. Ігнатенко, що форми права одної системи не в змозі у той же час бути формами права іншої системи. Кожна правова система має свої джерела, яким властива здатність виконувати притаманні їм функції у межах іншої правової системи, не переходячи до неї, зберігаючи «прописку» у власній правовій системі3. Так міркує і С. Ю. Марочкін, наполягаючи, що джерела міжнародного права діють разом з джерелами внутрішнього права, але не включаються до загального масиву4.

До речі, у фінансово-правовій доктрині міжнародні договори теж не завжди включаються до системи джерел фінансового права5. Це пояснюється тим, як зазначає Г. В. Петрова, що у ряді держав норми внутрішнього законодавства можуть переважати над положеннями належним чином ратифікованих міжнародних угод, що вступили в законну юридичну силу. Наприклад, у США норми про оподаткування доходу від приросту вартості нерухомого майна при його

1Кутафин О. Е. Предмет конституционного права. – М.: Юристъ, 2001. – С. 217–218; Кучерявенко Н. П. Курс налогового права: В 6 т. – Харьков: Легас, 2004.

–Т. 2: Введение в теорию налогового права. – 600 с.; Правовые акты: Учеб.-практ. пособие / Ю. А. Тихомиров, И. В. Котелевская. – М.: Юринформцентр, 1999. –

С. 346–347.

2Канашевский В. А. Нормы гражданського права и гражданское законодательство России. – М.: Междунар. отношения, 2004. – С. 29, 33.

3 Игнатенко Г. В. Взаимодействие внутригосдарственного и международного

права: Учеб. пособие. – Свердловск: УрГУ, 1981. – С. 75; Международное право: Учебник / Отв. ред. Г. В. Игнатенко, О. И. Туинов. – М.: Норма-Инфра-М, 1999. – С. 158.

4 Марочкин С. Ю. Действие норммеждународного права в правовой системе Российской Федерации. – Тюмень: Тюмен. гос. ун-т, 1998. – С. 43, 35–36.

5 Толстопятенко Г. П. Европейское налоговое право. Сравнительно-правовое исследование. – М.: НОРМА, 2001. – С. 124–127 та ін.

163

Актуальні питання науки фінансового права

відчуженні переважають у деяких випадках над положеннями міжнародних угод1.

Прихильники другої точки зору констатують, що міжнародні договори набувають значення джерела національного права. Так, Н. І. Чужикова обстоює точку зору, згідно з якою норми міжнародного права, включені до правової системи країни, виступають невід’ємною інтегральною частиною цієї системи, але поряд з тим такими, що не втрачають зв’язку з міжнародно-правовою системою. При цьому вчена визнає міжнародні договори джерелом фінансового права у разі наявності згоди на їх обов’язковість, ратифікацію й офіційне опублікування2. На такій позиції стоїть і С. Г. Єрьомін3. Ми схильні поділяти саме такі міркування. Аналіз норм Конституції та Закону України «Про міжнародні договори» свідчить про визнання

унашій країні «сумісного» існування норм міжнародних договорів і норм інших джерел права. На користь цього говорить і використання у ст. 9 Конституції України терміна «законодавство», а не «правова система». Окрім того, ратифікація надає міжнародному договору сили національного закону4.

Більше того, аналіз фінансово-правових норм, зокрема ч. 3 ст. 4 Бюджетного кодексу України, де закріплено: якщо міжнародним договором України, поданим на ратифікацію, встановлено інші положення, ніж у відповідних нормах бюджетного законодавства України, такі положення приймаються окремими законами про внесення змін до відповідних законів і розглядаються одночасно з ратифікацією міжнародного договору України, яким такі положення передбачені, говорить про той факт, що надання згоди на обов’язковість міжнародного договору та його прийняття у внутрішнє законодавство здійснюються двома різними актами парламенту. Задля справедливості необхідно вказати, що таке положення є вкрай необхідним

убюджетній сфері. Як вказують науковці, сама собою ратифікація ще не означає за собою автоматичного припинення дії норм бюджетного законодавства, які суперечать ратифікованому міжнародному

1Петрова Г. В. Налоговые отношения: теория и практика правового регулирова-

ния. – М.: Олита, 2003. – С. 282.

2Чужикова Н. И. Источники финансового права: Дис. ... канд. юрид. наук: спец. 12.00.14. – Воронеж, 2004. – С. 163.

3 Еремин С. Г. Договор в финансовом праве: Дис. … канд. юрид. наук: спец. 12.00.14. – М., 2008. – С. 124–141.

4 Блищенко И. П. Международное и внутригосударственное право. – М.: Гос­ юриздат, 1960. – С. 224.

164

Сучасні підходи до визначення джерел фінансового права

договору. Вони втратять силу тільки після встановленої законодавчої процедури. Дія цих правил є особливо важливою у бюджетній сфері. Вони виключають можливість того, щоб будь-яким міжнародним договором були передбачені якісь виплати за рахунок бюджету і подібні виплати були здійснені до ратифікації договору і до внесення у встановленому законом порядку відповідних поправок до затвердженого бюджету1.

Показово, що про значимість серед джерел фінансового права міжнародно-правових договорів у сучасних умовах говорить М. П. Кучерявенко. Вчений звертає увагу на те, що розвиток суспільних відносин, що відображає інтенсивні інтеграційні процеси, призводить до необхідності узгодження, взаємоув’язування національних податкових систем, регулюючих їх правових механізмів. Укладаючи між собою міжнародні угоди і договори, встановлюючи взаємні права і обов’язки, фіксуючи норми права, яким сторони зобов’язалися підкорятися, держави передбачають урегулювати як існуючі відносини, так і свої взаємини в майбутньому2. Отже, міжнародні договори, що містять фі- нансово-правові норми, необхідно вважати джерелами фінансового права України.

Поряд з тим, на наш погляд, визнання міжнародного договору джерелом фінансового права і визначення його місця у системі джерел фінансового права характеризується такими особливостями: по-перше, включення міжнародних договорів до системи законодавства України визначаєтьсяКонституцієюУкраїни;по-друге,нормиміжнароднихдо- говорів, згода на обов’язковість застосування яких надана Верховною РадоюУкраїни,недіютьбезпосередньо.Упевнихвипадкахдляїхвжи- ваннявимагаєтьсявиданнявнутрішньодержавнихактів;по-третє,якщо міжнародним договором встановлено інше правило поведінки, ніж закріплене законом, то діє пріоритет норм міжнародного договору; почетверте, Україна повинна бути учасником цього договору; по-п’яте, міжнародний договір України повинен бути опублікований у встановленому порядку; по-шосте, статус міжнародних договорів визначається шляхом прийняття закону (ратифікації). Це наділяє договір юридичною силою, рівною за значенням закону України, а тому переважна сила перед законами України положень міжнародного договору не

1Постатейный комментарий к Бюджетному кодексу РФ / Под ред. А. Н. Козырина /

ИПС «Консультант Плюс». – http//www.consultant.ru.

2Кучерявенко Н. П. Курс налогового права: В 6 т. – Харьков: Легас, 2004.– Т. 2: Введение в теорию налогового права. – 600 с.

165

Актуальні питання науки фінансового права

нівелюється після ратифікації. Таким чином, норми міжнародних договорів, з одного боку, є складовою частиною фінансового законодавства, а з іншого – джерелом фінансового права. Вони виступають

важливоюпередумовоювдосконаленняправовогорегулюванняфінансової діяльності у нашій країні.

Говорячи про міжнародні договори як джерела права, неможливо обминути увагою питання стосовно застосування у нашій державі Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р., Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції. Так, 17 липня 1997 р. був прийнятий Закон України «Про ратифікацію Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р., Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції»1, відповідно до якого наша країна повністю визнала на своїй території дію статті 46 Конвенції про захист прав людини

іосновоположних свобод 1950 р. щодо визнання обов’язковою

ібез укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду зправлюдинивусіхпитаннях,щостосуютьсятлумаченняізастосування Конвенції. Європейська конвенція з прав людини, за справедливими твердженнямибагатьохнауковців,єстарішимміжнароднимдоговором, значення якого полягає у гарантуванні дотримання прав людини. Тому інструментарій захисту, що нею надається, є найбільш розвинутим. Він став джерелом міжнародних судових рішень з прав людини. Окрім того, Конвенція – це також унікальна система, що виступає як «міжнародне загальне право» й функціонує у режимі спадкоємності й не-

залежності2.

Законом України від 23 лютого 2006 р. «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (ст. 17) закріплено, що суди зобов’язані застосовувати при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права3. Тому, дотримуючись формального підходу, рішення Європейського суду з прав людини, в яких інтерпретуються норми фінансового права, необхідно відносити до джерел фінансового права. Вони, як і інші види джерел фінансового права, є обов’язковими для виконання й застосування у нашій держа-

ві.ХарактеризуючирішенняЄвропейськогосудузправлюдиниякдже-

1Відом. Верхов. Ради України. –1997. – № 40. – Ст. 263; Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4.ХІ. 1950.) Офіційний переклад із попроавками, внесеними відповідно до положень Протоколу № 11 // Верховна Рада України (офіційний сайт). – http://zakon1.rada.gov.ua.

2Гомьен Д., Харрис Д., Зваак Л. Европейская конвенция о правах человека и Европейская социальная хартия: право и практика. – М.: Изд-во МНИМП, 1998. – С. 29.

3 Відом. Верхов. Ради України. – 2006. – № 30. – Ст. 260.

166

Сучасні підходи до визначення джерел фінансового права

рело права, В. А. Туманов говорить, що за їх допомогою послідовно деталізуєтьсяірозширюєтьсякаталогправ,якізнаходилизахистусуді, стислі формулювання наповнюються широким змістом, формулюються норми, які лише explіcіeteне зазначені в тексті Конвенції, а насправді в прихованому вигляді містяться в ній1.

Поряд з тим на сьогодні вищевказаний закон не дає відповіді на питання стосовно місця рішень Європейського суду з прав людини

уієрархічній системі джерел права, і фінансового, зокрема2. Звісно, можна виходити з того, що Конвенція, на відміну від інших міжнародних договорів, є комплексним та складним правовим механізмом захисту прав людини, який включає власне конвенційні норми,

атакож рішення Європейської комісії з прав людини та Комітету міністрів Ради Європи, судову практику Європейського суду з прав людини, прецедентне право, загальновизнані принципи та норми міжнародного права, специфічні методи тлумачення Конвенції, наукову доктрину з питань її застосування тощо3. Але ми вважаємо, що для уникнення колізій при застосуванні судової практики Європейського суду з прав людини й інших джерел права необхідно внести відповідні доповнення до Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», чітко визначивши місце таких актів у системі джерел права.

Як ми продемонстрували, питання джерел права завжди були

уцентрі уваги науковців. Однак розвиток фінансових відносин породжує зміни у системі джерел фінансового права, що обумовлює виникнення багатьох проблем у позначеній сфері та свідчить про необхідність наукової розробки цілісної концепції джерел фінансового права. На наш погляд, у виді зв’язку з розвитку фінансового права сьогодні як його джерела необхідно виокремлювати нормативно-правові акти, прецеденти,відбитіурішенняхтаухвалахКонституційногоСудуУкраїни, нормативно-правові договори. При цьому у системі джерел фінансового права України традиційно визначальну роль відіграють саме

нормативно-правові акти.

1Туманов В. А. Европейский Суд по правам человека. Очерк организации и деятельности. – М.: НОРМА, 2001. – С. 89.

2Шевчук С. Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод: практика застосування та принципи тлумачення у контексті сучасного українського праворозуміння // Практика Європейського суду з прав людини. Рішення. Коментарі.

–1999. – № 2.

3 Див: Покачалова Е. В. Публичный долг в Российской Федерации: вопросы теории финансового права / Под ред. Н. И. Химичевой. – Саратов: Изд-во Сарат. гос. акад. права, 2007. – С. 35–37.

167

Актуальні питання науки фінансового права

Література

1.Конституція України // Відом. Верхов. Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.

2.Бюджетний кодекс України // Відом. Верхов. Ради України. – 2001.

– № 37–38. – Ст. 119.

3.Конвенціяпрозахистправлюдиниіосновоположнихсвобод(Рим, 4.ХІ. 1950.) Офіційний переклад із попроавками, внесеними відповідно до положень Протоколу № 11 // Верховна Рада України (офіційний сайт). – http://zakon1.rada.gov.ua.

4.Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини: Закон України від 23.02.2006 р. // Відом. Верхов. Ради України. – 2006. – № 30. – Ст. 260.

5.Про Конституційний Суд України: Закон України від 16.10.1996 р. // Відом. Верхов. Ради України. – 1996. – № 49. – Ст. 272.

6.Про міжнародні договори України: Закон України від 29.06.2004 р. // Відом. Верхов. Ради України. – 2004. – № 50. – Ст. 540.

7.Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами: Закон України від 21.12.2000 р. // Відом. Верхов. Ради України. – 2001. – № 10. – Ст. 44.

8.Про ратифікацію Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції: Закон України від 17.07.1997 р. // Відом. Верхов. Ради України. –1997. – № 40. – Ст. 263.

9.Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Президента України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України «Про Рахункову палату Верховної Ради України» (справа про Рахункову палату) від 23 грудня 1997 р. // Офіц. вісн. України. – 1998. – № 1. – Ст. 151.

10.Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Президента України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (справа про податки) від 5 квітня 2001 р. // Офіц. вісн. України. – 2001. – № 43. – Ст. 1933.

11.Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Кабінету Міністрів України щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 5 Закону України «Про

168

Сучасні підходи до визначення джерел фінансового права

усунення дискримінації в оподаткуванні суб’єктів підприємницької діяльності, створених з використанням майна та коштів вітчизняного походження» та частини першої статті 19 Закону України «Про інвестиційну діяльність» (справа про оподаткування підприємствзіноземнимиінвестиціями)від29січня2002р.//Офіц.вісн. України. – 2002. – № 22. – Ст. 1068.

12.Рішення Конституційного Суду України від 9 липня 1998 р.,

№12-рп/98усправіпротлумаченнятерміназаконодавство//Офіц. вісн. України. – 1998. – № 32. – Ст. 1209.

13.Ухвала Конституційного Суду України про припинення конституційного провадження у справі за конституційним поданням 57 та 69 народних депутатів України щодо «визнання неконституційними актів, прийнятих на засіданні частини народних депутатів України у приміщенні «Українського дому» 21 січня та 1 лютого 2000 року» від 27 червня 2000 р. № 2-уп/2000 // Вісн. Конституц. Суду України. – 2000. – № 3. – С. 26–30.

14.Ухвала Конституційного Суду України про припинення конституційного провадження у справі за конституційним поданням народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) указів Президента України про призначення перших заступників, заступників міністрів та заступників керівників інших центральних органів виконавчої влади України, виданих протягом липня – грудня 1996 р. та січня 1997 р. від 10 березня 1998 р. № 1-уп/98 // Вісн. Конституц. Суду України. – 1998. –

№2. – С. 37–40.

15.Про систему валютного регулювання і валютного контролю: Декрет Каб. Міністрів // Відом. Верхов. Ради України. – 1993. –

№17. – Ст. 184.

16.Про затвердження Порядку проведення державної реєстрації нормативно-правових актів у Міністерстві юстиції України та включення їх до Єдиного державного реєстру нормативноправових актів: Наказ М-ва юстиції України вiд 25.11.2002 р.

№102/5 // Офіц. вісн. України. – 2002. – № 48. – Ст. 2194.

17.Проект Податкового кодексу України. – http://www.minfin.gov.ua/ control/publish/article/main?art_id=85445&cat_id=70787.

18.Александров Н. Г. К вопросу о роли договора в правовом регули- рованииобщественныхотношений//Учен.зап.ВИЮН.–М.,1946.

– Вып. VI. – С. 61–72.

169

Актуальні питання науки фінансового права

19.Алексеев С. С. Общая теория права: В 2 т. – М.: Юрид. лит., 1982.

–Т. 2. – 359 с.

20.Алисов Е. А. Финансовое право Украины: Учеб. пособие. – Харь-

ков: Эспада, 2000. – 288 с.

21.Баев С. А. Соглашения об избежании двойного налогообложения между Россией и государствами – членами ЕС: Сравнительноправовое исследование. – М.: Волтерс Клувер, 2007. – 192 с.

22.Байтин М. И. Сущность права (современное нормативное право понимание на грани двух веков). – Саратов, 2001.

23.Бержель Ж. Л. Общая теория права / Под общ. ред. В. И. Даниленко / Пер. с фр. – М.: НОТА ВЕNЕ, 2000.

24.Бирюков П. Н. Международное право. – М.: Юристъ, 1999. – 416 с.

25.Блищенко И. П. Международное и внутригосударственное право.

–М.: Госюриздат, 1960.

26.Блосфельдт Г. Э. «Законная сила» Свода законов в свете архивных данных [Текст] / Под ред. В. А. Томсинова. – М.: Зерцало, 2006.

–296 с. (Серия «Русское юридическое наследие»).

27.Богатова О. В. Нормативно-правовой акт как источник права (те- оретическийаспект):Дис.…канд.юрид.наук:спец.12.00.01.–М., 2004.

28.Брызгалин А. В., Берник В. Р., Головкин А. Н. Судебная практика по налоговым и финансовым спорам. 2004 год / Под ред. А. В. Брызгалина. – Екатеринбург: Налоги и финансовое право, 2005. – 480 с.

29.Венгеров А. Б. Теория государства и права: Учебник. – М.: Омега

–Л., 2006. – 608 с.

30.Воронова Л. К. Фінансовое право України: Підручник. – К.: Прецедент; Моя книга, 2006. – 448 с.

31.Воронова Л. К., Криницкий И. Е., Кучерявенко Н. П. Финансовое право: Учеб. пособие. – Харьков: Право, 2006. – 384 с.

32.Гомьен Д., Харрис Д., Зваак Л. Европейская конвенция о правах человекаиЕвропейскаясоциальнаяхартия:правоипрактика.–М.:

Изд-во МНИМП, 1998. – 600 с.

33.Горбунова О. Н. Финансовое право и финансовый мониторинг в современной России: Монография. – М., 2003.

34.Горшенев В. М. Способы и организационные формы правового регулирования в социалистическом обществе. – М.: Юрид. лит., 1972. – 256 с.

170