KucherrajvenkoAktual

Місце фінансово-правових норм у системі соціальних норм

й охорони суспільних відносин. Реалізація відповідної правової норми забезпечується можливістю застосування державного примусу у випадку її порушення1.

Таким чином, право диктує вихідні від держави та санкціоновані нею правила поведінки. Ці настанови є загальнообов’язковими і за призначенням завжди регулюють поведінку людей у суспільстві. Правових норм, які не виконують цих цілей, не може бути. Не є винятком у цьому випадку і фінансове право. Загальновідомо, що одна галузь права відрізняється від іншої предметом і методом правового регулювання. За даними критеріями фінансове право посідає в системі права окреме місце. Воно має свій самостійний предмет і метод правового регулювання, які відрізняються від інших галузей права. Відомий вчений-юрист Е. М. Берендтс слушно зауважує, що фінансове право має дещо інший предмет. Воно досліджує господарство держави, але не з точки зору того, що корисно, доцільно, а з точки зору правової, тобто воно вивчає ті правові норми, які лежать в основі господарської діяльності державної влади, її органів, як діяльності не свавільної, а закономірної2.

Фінансове право – це галузь публічного права, яка складається з окремих елементів, одними з яких є фінансово-правові норми. Сутність фінансово-правової норми виявляється через визначення норми права. С. С. Алексєєв справедливо зазначає, що норма права являє собою вихідну «клітинку» права. Із цих «клітинок» і складаються правові інститути, галузі права, національна система права в цілому3. Аналіз природи, функцій норми (тобто соціального призначення та основних напрямків її впливу на суспільні відносини) необхідно здійснювати з урахуванням особливостей предмета і методу фінансово-правового регулювання.

Норма права є однією з основних категорій для всіх доктрин права (незалежно від різниць у типах праворозумінні), які трактують право нормативно,тобтовизнаютьівизначають,щовоноскладаєтьсяізнорм. Відомий вчений у галузі права В. С. Нерсесянц підкреслював, що правовціломуєєдиноюнормоюправа.Цяобставина являєюридичнологічну основу розуміння права як системи норм права. Таким чином,

1Востриков П. П. Теория государства и права: Краткий курс лекций. – Нижний Новгород, 2003. – С. 142.

2Берендтс Э. Н. Русское финансовое право. – СПб.: Типо-литография С.-Пб. одиночной тюрьмы, 1914. – С. 10.

3 АлексеевС.С.Проблемытеорииправа:Курслекций:В2т.–Свердловск:Свердл.

юрид. ин-т, 1972. – Т. 1. – С. 203.

51

Місце фінансово-правових норм у системі соціальних норм

можливої в її межах поведінки, яке зобов’язує, забороняє, дозволяє ту чи іншу дію у відомих умовах. Автор стверджує, що норма є імперативом, який поєднується з погрозою невигідних наслідків для будь-кого, хто відійде від її потреб. На думку П. О. Недбайла, будьяка правова норма визначає права й обов’язки або тільки права (обов’язки) учасників суспільних відносин, які регулюються нею; вказує на обставини, за наявності яких учасники суспільних відносин є носіями конкретних прав та обов’язків; передбачає відповідальність за невиконання її вимог1. Таким чином, більшість учених вважають нормою права суворо визначене правило, яке встановлене або санкціоноване державою, виражає обумовлену об’єктивними законами державну волю народу і забезпечується державним примусом з метою охорони і регулювання найбільш істотних та корінних відносин суспільства шляхом офіційного їх закріплення у формі точно визначених прав і обов’язків учасників цих відносин2.

Дати визначення норми фінансового права означає розкрити її основні особливості, виділити ознаки, характерні саме для цього явища нашого суспільного життя. Фінансово-правовій нормі притаманні особливості, ознаки, які є спільними для всіх правових норм. Як уже зазначалося, такими характерними особливостями правової норми є: загальний характер правила поведінки; встановлення або санкціонування її компетентними органами держави; гарантованість належної поведінки не тільки засобами переконання і виховання, але й примусовою силою держави3. Характеризуючи правову норму, С. С. Алексєєв особливу увагу звертає на її головну особливість – державно-владний характер. Автор зазначає, що право, яке формується в державі, є одним з найпотужніших засобів і соціального контролю, і соціального розвитку4. Воно має вищу легітимність (соціальну цінність) у «здоровій» державі. Конфліктуючі з ним норми права, як правило, втрачають своє правове значення.

1Недбайло П. Е. Применение советских правовых норм. – М.: Госюридлитиздат, 1960. – С. 6, 52.

2Недбайло П. Е. Советские социалистические правовые нормы. – Львов: Изд-во Львов. ун-та, 1959. – С. 28.

3 Шебанов А. Ф. Нормы советского социалистического права. – М.: Изд-во Моск.

ун-та, 1956. – С. 10–18; Пиголкин А. С. Нормы советского социалистического права и их структура. Вопросы общей теории советского права. – М.: Госюриздат, 1960.

– С. 160.

4 Алексеев С. С. Проблемы теории права: Курс лекций: В 2 т. – Свердловск:

Свердл. юрид. ин-т, 1972. – Т. 1. – С. 204.

53

Актуальні питання науки фінансового права

Слід звернути увагу на найбільш важливі, принципові ознаки фінансово-правової норми. Будь-яка норма містить вказівки на обставини, за яких вона підлягає виконанню, суб’єктів (учасників) даних правовідносин, на виникаючі в них при цьому права й обов’язки і на наслідки невиконання останніх. Необхідно зазначити, що фінансово-правова норма також походить від держави, це правило поведінки, яке виступає як владний припис, повеління. Основою державного інтересу є те, що без реалізації приписів фінансово-правової норми неможливе забезпечення порядку планомірного формування і використання централізованих і децентралізованих фондів держави відповідно до їх завдань, програм соціально-економічного розвитку держави.

Фінансово-правова норма є одним з видів соціальних норм, яка регулює суспільні відносини у сфері саме фінансової діяльності держави шляхом наділення їх учасників формальними правами й обов’язками, здійснення яких забезпечує планомірне формування, розподіл і використання грошових фондів держави. Її зміст виявляється в правилах поведінки, у суспільних відносинах, безпосередньо пов’язаних з фінансовою діяльністю держави. Це одна зі специфічних ознак фінансово-правової норми, яка відрізняє її від інших норм права.

Фінансово-правова норма являє собою загальнообов’язкове правило поведінки, тобто вона має беззаперечно виконуватися тими, кому адресується. Загальний характер будь-якої правової норми складається в можливості її неодноразового виконання. Фінансово-правова норма концентрує загальнообов’язкову спрямованість на реалізації велінь (правил поведінки), які встановлюються державою саме щодо мобілізації і використання її грошових коштів, організації надходжень цих коштів до різних публічних фондів, оскільки саме дані норми сприяють розширенню й укріпленню фінансової основи держави, можливості виконання нею поставлених соціально-економічних та інших життєво необхідних завдань. Зазначені норми є основою діяльності органів державної влади й управління, місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб у сфері фінансової діяльності. Учасники фінансових правовідносин наділені юридичними правами й обов’язками, які забезпечують планомірне утворення, розподіл і використання державних грошових фондів.

Фінансово-правова норма є формально визначеним правилом поведінки. Внутрішня визначеність даної норми виражається у змісті,

54

Місце фінансово-правових норм у системі соціальних норм

обсязісуб’єктивнихправіюридичнихобов’язківучасниківфінансових правовідносин, здійснення яких забезпечує формування, розподіл

івикористання централізованих і децентралізованих грошових фондів держави й органів місцевого самоврядування відповідно до їх функцій

ізавдань, а також у чітких вказівках на наслідки її порушення. Визначеність фінансово-правової норми полягає також у тому, що вона має зовнішнютекстуально-правовуформувиразу.Тобтофінансово-правові норми, як і інші правові норми, встановлюються у відповідних формах (у вигляді законів, нормативно-правових актів, указів тощо), що служитьформальноюпідставоюїхзагальнообов’язковості1.Такимчином, вказані норми мають таку ознаку, як формальна визначеність, і тим самим закріплюються у відповідній зовнішній об’єктній формі, а саме в джерелах фінансового права. Саме джерело права надає правилу поведінки якість правової норми. П. О. Недбайло справедливо вказує на те, що правові норми встановлюються у відповідних формах, що служить формальною підставою їх загальнообов’язковості, і надають правилам, які містяться в них, офіційного, нормативного значення2. Крім того, фінансово-правові норми вводяться в дію офіційно та набувають чинності в точно встановлений законодавством строк.

Фінансово-правова норма закріплює вичерпний перелік учасників фінансових правовідносин, наділяючи їх суб’єктивними юридичними правамиіпокладаючинанихсуб’єктивніюридичніобов’язки.Відомий вчений у галузі права Н. І. Хімічева справедливо вказує на те, що тільки при взаємопов’язаних юридичних правах і обов’язках, реалізація яких гарантується заходами державного примусу, може бути забезпечено отримання державою й органами місцевого самоврядування запланованих доходів, їх розподіл і використання відповідно до визначених планів і програм3. Особливість кола суб’єктів фінансового права полягає в тому, що до нього включаються перш за все такі основні групи: держава, територіальні утворення, державні органи, юридичні та фізичні особи. Таким чином, фінансово-правова норма встановлює обов’язки і права громадян, державних органів, органів місцевого

1Поляков А. В. Общая теория права: Проблемы интерпретации в контексте коммуникативного похода: Курс лекций. – СПб.: Изд. дом С.-Петерб. гос. ун-та, 2004.

– С. 709.

2Недбайло П. Е. Советские социалистические правовые нормы. – Львов: Изд-во Львов. ун-та, 1959. – С. 34.

3 Финансовое право: Учебник / Отв. ред. Н. И. Химичева. – М.: Юристъ, 1999. –

С. 60.

55

Актуальні питання науки фінансового права

самоврядування,підприємств,організаційіустановусферіфінансової діяльності держави.

Фінансово-правовійнорміпритаманнаякістьсистемності,якапро- являється в її структурній побудові. Необхідно зазначити, що ця система норм містить заборони і повеління, встановлені державою стосовно мобілізації, розподілу і використання централізованих і децентралізованих грошових фондів.

Фінансово-правові норми мають ще низку особливостей. Наприклад, від інших норм права вони різняться предметом фінансовоправового регулювання. Як уже зазначалося, специфікою фінансовоправових норм є те, що вони регулюють суспільні відносини, які складаються у сфері фінансової діяльності держави, пов’язаної з мобілізацією, розподілом і використанням централізованих і децентралізованих фондів грошових коштів. За їх допомогою відбувається забезпечення матеріальної «надійності» держави, оскільки за рахунок дії даних норм здійснюється надходження грошових коштів до відповідних бюджетів. Фінансово-правові норми регулюють конкретну царину суспільних відносин, пов’язаних з утворенням і використанням публічних грошових фондів. Саме фінансові правовідносини виникають зприводугрошовихкоштівдержавиієрізновидоммайновихвідносин, що мають публічний характер1. Виходячи з цього фінансово-правова норма встановлює обов’язки і права громадян у сфері фінансової діяльності, яка забезпечує планомірне формування, розподіл і використання публічних грошових фондів. Саме тому зазначені норми мають публічний характер.

Метод фінансово-правового регулювання, в якості якого виступають владні приписи, тобто імперативний метод, обумовлює специфіку фінансово-правової норми. Таким чином, правила, які містяться в зазначених нормах, подані в імперативній (категоричній, владній) формі. Усе це стосується і заборонних, і дозвільних приписів. Саме імперативність не допускає можливості зміни встановлених раніше вимог діяти відповідним чином. Іншими словами, фінансово-правові норми фактично сприяють встановленню правового порядку у відносинах між державою, іншими державними (недержавними) структурами ігромадянами,якіконтактуютьзнеютаїїорганамиусферіфінансової діяльності (стосовно мобілізації, розподілу і використання централізованих і децентралізованих грошових фондів).

1Финансовое право: Учебник / Отв. ред. Н. И. Химичева. – М.: Юристъ, 1999.

–С. 60.

56

Місце фінансово-правових норм у системі соціальних норм

Держава встановлює чітко обмежені правила поведінки підпорядкованих суб’єктів для дотримання порядку виконання своїх першочергових завдань, а саме формування грошових коштів для здійснення державнихфункцій.Саметомуосновнимметодомфінансово-правового регулювання є імперативний метод, який передбачає нерівне положення суб’єктів фінансових правовідносин і забезпечує виключну роль держави. Невиконання учасниками вказаних правовідносин своїх обов’язків забезпечуватиметься заходами державного примусу. Так, за недотримання суб’єктами фінансових правовідносин приписів фінансово-правових норм накладаються встановлені законодавством фінансово-правові санкції.

З урахуванням методу фінансово-правового регулювання дані норми встановлюють порядок діяльності органів держави й органів місцевогосамоврядуванняусферіфінансовоїдіяльності,правайобов’язки суб’єктів щодо отримання, розподілу і використання відповідних грошових ресурсів. Однак необхідно відзначити, що фінансово-правові відносини одержують частково адміністративно-правове регулювання (через методи типу «влада – підпорядкування»). Але метод фінансового права базується на горизонтальній субординації суб’єктів, а владні приписи виходять від фінансових органів, з якими інші суб’єкти не перебувають в адміністративній залежності, тобто їх повного підпорядкування або взаємозалежності не існує. Таким чином, відносини між суб’єктами фінансових правовідносин базуються не на вертикальній підпорядкованості.

Однією з особливостей фінансово-правових норм, а точніше їх виду – бюджетно-правових, є їх періодичний характер. Ці норми спрямовані на регулювання суспільних відносин, пов’язаних з бюджетом і позабюджетними фондами; закріплюють права й обов’язки суб’єктів відповідних бюджетних правовідносин і є критерієм оцінки поведінки як правомірної (належної) або неправомірної. Дані норми мають відповідні тимчасові обмеження, оскільки регулюють певні відносини впродовж бюджетного періоду. Наприклад, бюджетні правовідносини, які виникають на підставі актів про бюджет, діють з 1 січня й припиняють дію 31 грудня поточного року (в такому випадку суб’єкти наділено правами й обов’язками, що мають чітко визначений строк їхньої реалізації).

При цьому слід звернути увагу на одну з головних ознак правової норми, а саме: забезпеченість її виконання державним примусом.

57

Актуальні питання науки фінансового права

Питання стосовно виділення примусового заходу як специфічної ознаки, атрибуту правової норми є на сьогодні досить актуальним та відкритим. Відомий учений-юрист М. М. Коркунов ще на початку ХХ ст. стверджував, що примус не є основною належністю права. На думку автора, якщо право може виконуватися лише за умови його неухильного дотримання всіма без винятку, то воно ніколи не може виконуватися. І там, де існуюче право має за собою примусову санкцію, воно може бути порушено. Немає влади у світі, яка була б у змозі силою примусити усіх і кожного до покори усім її вимогам. Таким чином, М. М. Коркунов звертає увагу на те, що право може обійтися і без примусу, і не всяке право може здійснюватися через примус1. Видатний вчений І. В. Михайловський вважає, що юридичні норми не тільки не гарантовані, але і не можуть бути гарантовані зовнішніми примусовими засобами. Автор, аналізуючи зовнішню сторону юридичних норм, уточнює, що норми права складають частину того порядку, де царює не сила, а розум. Примусові гарантії є тільки зовнішньою ознакою права, хоча й ознакою вагомою саме для тієї форми, в яку обліковується зміст юридичної норми2. Полемізуючи з прихильниками даної точки зору, С. С. Алексєєв звертає увагу на те, що право як специфічний соціальний феномен має потребу в державному примусі, який збагачений правом, тобто правовому примусі. Автор звертає увагу, зокрема, на те, що рівень правового змісту державного примусу обумовлений частково тим, якою мірою воно: а) підпорядковано загальним принципам даної правової системи; б) є за своїми підставами єдиним, загальним на території всієї країни; в) нормативно регламентовано за змістом, умовами застосування; г) діє через механізм прав та обов’язків; д) оснащено розвиненими процесуальними формами3. В. Д. Філімонов, характеризуючи подібну ситуацію, підкреслює, що державний примус щодо дотримання норм права потрібен по відношенню до порівняно невеликої частини населення, яка не вважає для себе обов’язковим виконувати правові приписи. Саме тому автор вважає неправильним розглядати державний примус як необхідну складову процесу правового регулювання. Він, на думку вченого, є необхідним найчастіше тоді, коли

1Коркунов Н. М. Лекции по общей теории права. – 8-е изд. – СПб.: Изд. юрид. кн. магазина Н. К. Мартынова, 1909. – С. 95, 102.

2Михайловский И. В. Очерки философии права. – Томск: Изд-во кн. магазина В. М. Толокина, 1914. – Т. 1. – С. 66, 67.

3 Алексеев С. С. Общая теория права: Учебник. – М.: Проспект, 2009. – С. 192.

58

Місце фінансово-правових норм у системі соціальних норм

має місце відмова від дотримання вимог норм права1. Виходячи зі складності даного питання важливо мати на увазі, що вирішення цього дискусійного положення не може бути однозначним у силу природи і характеру правових норм тих чи інших галузей права.

Виходячи з вищевикладеного важливо мати на увазі, що фінансове право належить до публічних галузей права. Саме тому однією з особливостей фінансово-правової норми є те, що вона є засобом реалізації суспільних, тобто публічних, а не приватних інтересів. Головною відзнакою зазначених норм є те, що вони мають державно-владний, імперативний характер. Вимоги до учасників фінансових правовідносин виражаються саме в категоричній формі, і вони не в змозі змінити приписи норми й умови її застосування. Необхідно відзначити, що точне дотримання й виконання фінансово-правових норм забезпечується з боку держави як методами переконання, так і методами примусу. Як відомо, метод переконання є досить ефективним, він забезпечує добровільне, своєчасне і повне виконання більшістю учасників фінансових правовідносин їх фінансових зобов’язань перед державою. В. С. Основін справедливо зауважував, що норма права відрізняється від норм моралі тим, що вона встановлена державою і виконання її забезпечується різними методами переконання, а у випадку необхідності і заходами примусу, які застосовуються державними і суспільними органами2. У випадку невиконання або порушення тих чи інших фінансово-правових норм окремими суб’єктами фінансової діяльності, яке завдає матеріальний збиток безпосередньо державі, припустиме застосування державного примусу в адміністративному або судовому порядку. Виходячи з правової природи зазначених норм, їх специфіки одним з обов’язкових її ознак буде забезпеченість виконання саме державним примусом.

Іншими словами, виконання фінансово-правових норм завжди забезпечуєтьсяпримусовоюсилоюдержави.ЯкзазначавП.О.Недбайло, державний примус є важливішою ознакою права3. Порушення або не- виконаннявідповіднихфінансово-правовихнормокремимисуб’єктами фінансового права може завдати матеріальний збиток безпосередньо

1Филимонов В. Д. Норма права и ее функции // Государство и право. – 2007. –

№9. – С. 5–7.

2Основин В. С. Нормы советского государственного права. – М.: Госюридлитиздат, 1963. – С. 44.

3 Недбайло П. Е. Советские социалистические нормы. – Львов: Изд-во Львов.

ун-та, 1959. – С. 27.

59

Актуальні питання науки фінансового права

державі, порушити порядок дотримання фінансової дисципліни в процесі мобілізації, розподілу і використання державних грошових коштів.

Як уже зазначалося, фінансово-правові норми встановлюються державою в строго визначеному порядку, спрямовані на утворення, розподіл і використання державних грошових коштів, необхідних для забезпечення виконання функцій держави, задоволення суспільно значущих потреб. Крім того, їх імперативний характер спрямований насамперед на дотримання фінансової дисципліни стосовно мобілізації, розподілуйвикористанняцентралізованихідецентралізованихфондів держави. Саме тому ці норми пропонують чітко визначені правила поведінки суб’єктів у процесі виникнення, зміни і припинення фінансових правовідносин. Ці ж норми містять санкції, спрямовані проти порушень фінансової дисципліни. Ю. А. Ровинський справедливо вказував на те, що фінансово-правове регулювання є засобом впливу на певну групу суспільних відносин. Той факт, що ці відносини пов’язані з фінансовою діяльністю держави, надає фінансово-правовій нормі імперативний характер, який виражається в категоричній формі та не допускає зміни умов і приписів, що містяться в нормі, самими учасниками фінансових правовідносин1.

Виходячи з викладеного можна зробити висновок, що фінансовоправованормаявляєсобоюформальновизначене,загальнообов’язкове правило поведінки, яке походить від держави та забезпечується її примусовою силою, надає учасникам фінансових відносин суб’єктивні права та покладає на них юридичні обов’язки, пов’язані з фінансовою діяльністю держави. Таким чином, фінансово-правові норми упорядковують(регулюють)фінансовівідносини,пов’язанісамезфінансовою діяльністю держави, а саме: закріплюють форми і принципи фінансової діяльності держави, методи акумуляції коштів до публічних грошових фондів, порядок отримання і використання цих коштів, джерела утворення фінансових ресурсів держави.

Важливе місце в юридичній теорії і практиці посідає класифікація норм права. Питання щодо диференціації правових норм у юридичній науці по-різному вирішується багатьма вченими. Основною причиною цих відмінностей у поглядах є відсутність єдності у думках щодо підстав такої класифікації. У науковій літературі склалася практика диференціації норм права залежно від певних критеріїв, а саме: характеру

1 Ровинский Е. А. Основные вопросы теории советского финансового права. – М.: Госюридлитиздат, 1960. – С. 112.

60