KucherrajvenkoAktual
.pdf
Місце фінансово-правових норм у системі соціальних норм
Окрім того, серед дослідників піднімається питання про існування безоб’єктних правовідносин як тих, які ні на що не впливають і ні на що не спрямовані. Має сенс приєднатися до точки зору вчених про те, що правовідносини не можуть існувати без суб’єкта або об’єкта1. Іншими словами, правовідношення, яке ні на що не впливає, не має своєї кінцевої цілі, фактично втрачає свій сенс. Усяке правовідношення виконує певну службову роль щодо регулювання суспільних відносин, явищ, процесів, які ґрунтуються на ньому. Саме тому безоб’єктних, тобто ні на що не спрямованих, ні на що не впливаючих правовідносин не може бути2. В той же час Р. Й. Халфіна, аналізуючи структуру правовідношення, підкреслює, що об’єкт не є його елементом, і в підсумку доходить висновку, що даний елемент має значення длявиникненняірозвиткубагатьохвидівправовідносинідляїхструктури, не будучи разом з тим її елементом3. С. С. Алексєєв уточнює, що об’єкт є складовою правовідношення тільки при його широкому трактуванні, коли він розглядається як єдність юридичної форми і матеріального змісту4.
У юридичний науці також немає єдності поглядів з приводу змісту категорії «об’єкт правовідношення». У теорії права склалися дві концепції – моністична і плюралістична. Відповідно до першої для всіх видів правовідносин притаманний єдиний, загальний об’єкт. Об’єктом правовідношення, на думку вчених, виступають тільки дії, вчинки суб’єктів,якіпідлягаютьрегулюваннююридичниминормамиіможуть реагувати на правовий вплив. Прихильники цієї концепції О. С. Іоффе, М.Д.Шаргородський,підкреслюючиюридичнийзмістправовідносин, вказують на те, що ні речі, ні будь-які інші явища об’єктивної дійсності не в змозі реагувати на вплив зі сторони прав і обов’язків. Таку можливість має тільки людська поведінка5.
Згідно з плюралістичною концепцією як об’єкт правовідношення вчені називають їх різноманітні види: речі, дії, особисті матеріальні
інематеріальні блага, результати дій, продукти духовної творчості
1ОгурцовН.А.Правоотношенияиответственностьвсоветскомуголовномправе: Учеб. пособие. – Рязань: Науч.-исслед. и ред.-изд. отдел, 1976. – С. 45.
2Толстой Ю. К. К теории правоотношения. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1954. – С. 50.
3 Халфина Р. О. Общее учение о правоотношении. – М.: Юрид. лит., 1974. –
С. 212.
4Алексеев С. С. Общая теория права: Курс лекций: В 2 т. – М.: Юрид. лит., 1982.
–Т. 2. – С. 156.
5 Иоффе О. С., Шаргородский М. Д. Вопросы теории права. – М.: Юрид. лит., 1961. – С. 230.
81
Актуальні питання науки фінансового права
тощо, підкреслюючи в такий спосіб, наскільки різноманітні суспільні відносини, які регулюються правом. Під об’єктом слід розуміти те, з приводу чого виникає суспільне відношення, встановлюються права й обов’язки суб’єктів – учасників правовідносин. Багато з них дотримуються цієї теорії, акцентуючи увагу на положеннях «об’єкт – дія», «об’єкт – річ», «об’єкт – суспільні відносини», «об’єкт – результат» тощо. Наприклад, М. М. Коркунов як об’єкт права виділяє чотири категорії: власні сили суб’єкта, сили природи, інших людей, суспільства1. Г. І. Петров визначає об’єкт правовідношення як предмет, з приводу якого воно виникає, з яким державна воля, що виражена в нормі права, пов’язує права і юридичні обов’язки суб’єктів. Як об’єкти автор перераховує речі, матеріальні цінності, поведінку людей (дію або бездіяльність), продукти духовної творчості, особисті нематеріальні блага2.
Аналізуючи полеміку між прихильниками цих двох теорій, зазначимо, що плюралістична теорія найбільш практична, оскільки висвітлюєвсюрізноманітністьоб’єктівправовідношення.Незаглиблюючись у виключне перерахування визначень об’єктів, наведемо деякі з них. Наприклад, О. П. Дудін формулює об’єкт як предмет, на який спрямована діяльність суб’єктів правовідношення, що здійснюється в процесі реалізації ними своїх юридичних прав і обов’язків3. З приводу цього С. С. Алексєєв уточнює, що об’єктами є явища (предмети) навколишньогосвіту,наякіспрямованісуб’єктивніправайобов’язки,при цьому коло даних об’єктів окреслюється через інтерес уповноваженого4. С. Ф. Кечек’ян, виходячи з дії, поведінки зобов’язаних суб’єктів як не єдиного можливого об’єкта права, визначає останній як предмет пануванняуповноваженоїособи,якийможеохоплюватидіїзобов’язаних і уповноважених осіб, речі і нематеріальні блага5. З точки зору М.Б.Зейдера,об’єктцивільно-процесуальногоправовідношеннямож- на розглядати і як те, на що правовідношення впливає, і як те, з при-
1Коркунов Н. М. Лекции по общей теории права. – 8-е изд. – СПб.: Изд. юрид. кн. магазина Н. К. Мартынова, 1909. – С. 155.
2Петров С. Г. Сущность советского административного права. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1959. – С. 78.
3 Дудин А. П. Объект правоотношения. – Саратов: Изд-во Сарат. ун-та, 1980. –
С. 68.
4Алексеев С. С. Общая теория права: Курс лекций: В 2 т. – М.: Юрид. лит., 1982.
–Т. 2. – С. 155.
5 Кечекьян С. Ф. Правоотношение в социалистическом обществе. – М.: Изд-во Акад. наук СССР, 1958. – С. 142.
82
Місце фінансово-правових норм у системі соціальних норм
воду чого воно виникло1. В деякому сенсі такої ж точки зору дотримуються й інші процесуалісти2.
Не зовсім зрозумілою виглядає позиція Д. В. Вінницького щодо визначення місця об’єкта правовідношення. Розглядаючи податок як різновид фіскального справляння, він вважає його: а) певною сукупністю норм, правовим інститутом; б) визначеною процедурою; в) матеріальним об’єктом податкового правовідношення3. По-перше, не зрозуміло, що дослідник має на увазі під матеріальним об’єктом? По-друге, виникає питання, чи може податок бути прирівняний до об’єкта податкового правовідношення? Навряд чи з можна погодитися з таким твердженням.
Миприєднуємосядоточкизорутихвчених,якіпідоб’єктомправовідносин мають на увазі те, на що спрямована поведінка його учасників, його суб’єктивні права і юридичні обов’язки. С. С. Алексєєв слушно зауважує, що в різних галузях права присутні різні об’єкти правовідношення, тому що предмет правового регулювання з боку об’єктивного права спрямовує визначальний вплив і на рішення питання, на що можуть впливати учасники даних правовідносин і на що спрямованіїхправайобов’язки4.ЯксправедливовказуєА.Б.Венгеров, об’єкт правовідношення є аж ніяк не пасивним елементом, оскільки впливає на зміст конкретного суб’єктивного права, юридичних обов’язків5. Саме тому визначення об’єкта фінансового правовідношення має важливе теоретичне і практичне значення.
Таким чином, під об’єктом фінансового правовідношення можна розуміти те, на що спрямована діяльність його суб’єктів, яка опосередкована і пов’язана з формуванням, розподілом і використанням державних (місцевих) грошових фондів; з якими норми фінансового права пов’язують суб’єктивні права й обов’язки учасників фінансових правовідносин. Характеризуючи об’єкт фінансових правовідносин, доцільно зробити акцент на діяльності держави й уповноважених
1Зейдер Н. Б. Гражданско-процессуальные правоотношения. – Саратов: Изд-во Сарат. ун-та, 1965. – С. 49–50.
2БожьевВ.П.Уголовно-процессуальныеправоотношения.–М.:Юрид.лит.,1975.
–С. 136.
3Винницкий Д. В. Налоги и сборы. Понятие. Юридические признаки. Генезис.
–М.: Норма, 2002. – С. 13.
4Алексеев С. С. Общая теория права: Курс лекций: В 2 т. – М.: Юрид. лит., 1982.
–Т. 2.– С. 160–162.
5Венгеров А. Б. Теория государства и права: Учебник. – М.: Нов. юрист, 1998.
–С. 483.
83
Актуальні питання науки фінансового права
органів, зобов’язаних осіб, що опосередкована і пов’язана з організацією надходжень грошових коштів до публічних фондів, розподілом і використанням їх на соціально-економічні програми й інші загальнодержавні потреби.
Відзначимо перспективність дослідження співвідношення між категоріями«об’єктфінансовихправовідносин»і«предметфінансових правовідносин». Деякі вчені піднімають питання про необхідність формулювання такого поняття, як «предмет правовідношення»1. З точки зору Ю. К. Толстого, загальний об’єкт правовідношення – це фактично суспільне відношення, на яке воно впливає, і спеціальний об’єкт або предмет у вигляді речі або продукту духовної творчості2. М. В. Карасьова логічно відзначає, що предмет фінансового правовідношенняявляєсобоюпевнуцінністьдляфінансовогоправа,оскількидозволяєпояснитиіскорегуватиповедінковуспрямованістьсуб’єктів ряду фінансових правовідносин, однак тільки тоді, коли питання про об’єктнемаєпрактичногозначення,томущооб’єктінодіневіддільний від самої діяльності суб’єктів і вичерпується характеристикою матеріального змісту правовідношення3.
Слід зазначити, що категорія «об’єкт правовідношення» набагато ширше категорії «предмет». Останній являє собою ніби складову частину цілого, а саме об’єкта. Предметом фінансового правовідношення фактично є грошові (фінансові) ресурси або зобов’язання держави узв’язкузформуванням,розподілом(перерозподілом)івикористанням державних грошових фондів, її доходів і видатків. Грошові кошти можуть надходити до централізованих і децентралізованих фондів як різного роду платежі: податкові і неподаткові надходження, кредити, трансферти тощо. До фінансових правовідносин, у яких потрібно виділяти предмет, можуть бути віднесені відносини щодо встановлення порядку внесення обов’язкових платежів до бюджетів, між податковими органами і громадянами у зв’язку зі сплатою податків, зборів (обов’язкових платежів) тощо.
У правовій доктрині розмежовують декілька видів об’єктів правовідносин. Спроби сформувати їх систему, категорію об’єктів права перебувають у сфері пильної уваги дослідників загальної теорії права.
1Карасева В. М. Финансовое правоотношение. – М.: Норма, 2001. – С. 145; Дмитрик О. А. Содержание и классификация финансовых правоотношений. – Харьков:
Легас, 2004. – С. 41, 42.
2Толстой Ю. К. К теории правоотношения. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1954. – С. 65.
3 Карасева В. М. Финансовое правоотношение. – М.: Норма, 2001. – С. 145.
84
Місце фінансово-правових норм у системі соціальних норм
В основному (з деякими відхиленнями) переважає така класифікація видів об’єктів: предмети матеріального світу, продукти духовної творчості, особисті немайнові блага, поведінка учасників правовідносин
іїх результати1. Кількість об’єктів фінансових правовідносин достатня в силу їх різноманітності. Має сенс вирізнення деяких видів об’єктів залежно від певних критеріїв, а саме:
а) за змістом. Грошові фонди (централізовані і децентралізовані), оскільки самі фінансові правовідносини виникають з приводу грошових коштів – фінансових ресурсів держави і органів місцевого самоврядування, які використовуються на загальнодержавні потреби;
б) за інститутами. З урахуванням цього критерію необхідно виділити об’єкт бюджетного, валютного і податкових правовідносин. Наприклад, М. П. Кучерявенко об’єктом податкового правовідношення вважає сукупність предметів, явищ, дій, обмежених від юридичного змісту правовідносин, яке породжує податкову відповідальність
із якими норми податкового права пов’язують суб’єктивні права
іобов’язки учасників податково-правових відносин2.
Можливий ще один аспект класифікації об’єктів правовідношення. Так,С.С.Алексєєвпідкреслювавособливостіоб’єктазалежновідтипу правовідношення. Автор слушно зауважує, що матеріальні і нематеріальні блага, які є об’єктами, необхідно розглядати у зв’язку з поведінкою суб’єктів, тобто матеріальним змістом правовідношення. Поведінка суб’єктів різноманітна у правовідносинах активного і пасивного типів. Саме тому, визначаючи об’єкт як матеріальні і нематеріальні блага, необхідно відразу ж уточнити це загальне визначення3. Як бачимо,вченийрозмежовуєправовідношенняактивногоіпасивноготипу. Об’єктом у правовідносинах пасивного типу виступають матеріальні і нематеріальні блага, на які спрямовані позитивні дії уповноваженої особи. Ці блага виступають як наявні, існуючі в даний момент, що передбачає закріплення фактичних відносин через систему наявних об’єктів. Другою особливістю об’єктів у правовідносинах даного типу є те, що матеріальні і нематеріальні блага завжди відокремлені від дій уповноваженого. У правовідносинах же активного типу об’єктом виступає матеріальне і нематеріальне благо, на яке спрямована позитив-
1Теория государства и права: Учебник / Под ред. В. К. Бабаева. – М.: Юристъ, 2000. – С. 428.
2Кучерявенко Н. П. Курс налогового права: – Харьков: Легас, 2004. – Т. 2: Введение в теорию налогового права. – С. 295.
3 Алексеев С. С. Общая теория права: Курс лекций: В 2 т. – М.: Юрид. лит., 1982.
–Т. 2. – С. 333.
85
Актуальні питання науки фінансового права
на поведінка зобов’язаної особи. У цій ситуації головне – юридичний обов’язок, який полягає в необхідності здійснення позитивних дій (своєчасно і в повному обсязі сплатити податки; виконати дії, які забезпечують акумуляцію в розпорядження держави і органів місцевого самоврядування грошових коштів та їх використання відповідно з затвердженими планами тощо). Головною особливістю у правовідносинах цього типу є те, що вони завжди виступають у вигляді результату дій зобов’язаної особи1.
Об’єкт фінансових правовідносин крім матеріального змісту обов’язково включає відповідне процесуальне його забезпечення, пов’язане з використанням певних форм і порядку діяльності, а також із забезпеченням руху фінансових ресурсів. Для процесуальних фінансових правовідносин дії їх учасників мають велике значення. Можна припустити, що дії суб’єктів фінансово-процесуальних правовідносин є засобом реалізації цілей матеріального правовідношення. Виходячи
зцього можна зробити висновок, що при аналізі об’єкта фінансових правовідносин необхідно сполучати його матеріальний і процесуаль- нийзміст.Фінансовіправовідносини–церізновидмайновихвідносин, які мають публічний характер, тому що виникають вони з приводу грошових ресурсів держави і органів місцевого самоврядування. Саме
зурахуваннямхарактеристикимайновогобокуправовідношеннянеобхідноназватипредметомфінансовогоправовідношеннягрошовікошти. А якщо розглядати його організаційно-владний бік, то можливе виділення як одного з видів об’єкта певні дії учасників фінансових правовідносин.
Нормифінансовогоправа,якібудь-якііншінормиправа,єзасвоєю сутністю системними утвореннями, які мають певну структуру. Питання щодо побудови правової норми має важливе теоретичне і практичне значення. Структура будь-якої правової норми передбачає її внутрішній поділ, що обумовлює той чи інший спосіб сполучення її складових частин. Структура норми права – це її змістовна побудова, підпорядкування законам логіки і закономірностям регулювання відносин між особами, сукупність елементів. Теорію побудови норми права було розроблено ще давньоримськими юристами. Вони дійшли висновку, що норма права має можливість регулювати відносини тільки в тому випадку, якщо має певну логіку при формулюванні припису,
1Алексеев С. С. Общая теория права: Курс лекций: В 2 т. – М.: Юрид. лит., 1982.–
Т. 2. – С. 333–336.
86
Місце фінансово-правових норм у системі соціальних норм
який дозволяє застосовувати його в житті. Правові норми можливо викладати за допомогою різноманітних мовних оборотів, але в будьякому випадку при цьому відслідковується формула: «Якщо ... то ...
інакше...», яка включає три елементи. У юридичній літературі домінує позиція вчених стосовно того, що правова норма за своєю структурою характеризується наявністю трьох взаємозалежних елементів – гіпотези, диспозиції та санкції1.
Фінансово-правова норма за своєю логічною структурою теж складаєтьсяізтрьохназванихосновнихелементів,кожензякихвідображає особливості даної галузі права. Будь-яка із частин зазначеної норми має своє, особливе функціональне значення. Як свідчить історія розвитку юридичної науки, первісне розуміння структури норми права стосувалося лише норм цивільного права. Саме в них частіше всього передбачалися перераховані частини: якщо настають (складаються) певні обставини (гіпотеза), то сторони (суб’єкти) зобов’язані здійснити необхідні дії (диспозиція), а інакше настануть несприятливі для них наслідки (санкція)2.
Зазначимо, що логічна фінансово-правова норма містить тричлен- нусистему:гіпотезу,якавказуєнаумовиздійсненняфінансово-правової норми; диспозицію, що встановлює правила поведінки учасників фінансових правовідносин, і санкцію, що закріплює міри, які застосовуються до даних учасників за недотримання норм фінансового законодавства. Як бачимо, тільки за наявності всіх трьох елементів думка законодавця, хоча б і висловлена в різний час, є правовою нормою. У противному випадку це буде частина норми або положення поза правовим характером3.
Гіпотеза фінансово-правової норми являє собою частину норми, яка вказує на умови виникнення і дотримання правил поведінки учасників у сфері фінансової діяльності держави, закріплює фактично життєві обставини (факти й події), з настанням яких пов’язується виникненняфінансовихправовідносин.Ю.А.Ровинськийслушнозаува- жував,щобезумовновизначенийхарактергіпотезифінансово-правової норми має величезне значення в забезпеченні фінансових правовідносин, дотриманні найсуворішої фінансової дисципліни й у здійсненні
1Недбайло П. Е. Применение советских правовых норм. – М.: Госюридлитиздат, 1960. – С. 62.
2Радько Т. Н. Теория государства и права: Учеб. пособие. – М.: Рос. акад.
адвокатуры, 2001. – С. 239.
3 Коркунов Н. М. Лекции по общей теории права. – 8-е изд. – СПб.: Изд. юрид.
кн. магазина Н. К. Мартынова, 1909. – С. 60.
87
Актуальні питання науки фінансового права
повсякденного фінансового контролю1. Доцільно здійснити класифікацію елементів структури фінансово-правової норми відповідно до певних критеріїв.
Так, залежно від форми вираження існує абстрактна гіпотеза, яка фіксує визначені загальними родовими ознаками фактичні обставини для застосування фінансово-правової норми в загальному вигляді і потребує безумовної деталізації на рівні видових норм. Наприклад, загальним є припис з приводу сплати належних сум податків і зборів (обов’язкових платежів) у встановлені законом терміни незалежно від категорії платника податків і виду конкретного податку.
Казуїстична гіпотеза встановлює визначені спеціальними приватними ознаками фактичні обставини для застосування (реалізації) фінансово-правової норми в конкретних фінансових правовідносинах. Так, якщо платник податків, зобов’язаний бути присутнім при розгляді справи в господарському або іншому суді, і не може взяти участь у цьому процесі в силу об’єктивних обставин, або майно, що виступає предметом рішення спору, є безхазяйним, з ініціативи податкового органу повинен бути призначений його офіційний представник. Прийнято вважати, що абстрактна гіпотеза більш досконала, оскільки містить велику кількість умов застосування даної норми, виступає фундаментом їх стабільності і створює міцний механізм правового регулювання.
Залежно від характеру встановлення виділяють односторонню гіпотезу2, яка визначає або тільки правомірні, або неправомірні обставини, з настанням яких пов’язується застосування даної фінансовоправової норми. У разі коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов’язання протягом граничних строків, визначених Законом України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами», такий платник податку зобов’язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків погашеної суми податкового боргу (при затримці до 30 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми)3.
Двостороннягіпотезапередбачаєзастосуванняфінансово-правової норми тільки при настанні сукупності як правомірних, так і неправо-
1Ровинский Е. А. Основные вопросы теории советского финансового права. – М.: Госюридлитиздат, 1960. – С. 162, 163.
2Иоффе О. С., Шаргородский М. Д. Вопросы теории права. – М.: Юрид. лит., 1961. – С. 160–162.
3 Відом. Верхов. Ради України. – 2001. – № 10. – Ст. 17.
88
Місце фінансово-правових норм у системі соціальних норм
мірних фактичних обставин. Так, чинним податковим законодавством закріплена норма про те, що платник податків, що не подає податкової декларації у визначені строки, сплачує штраф у розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за кожне таке неподання або її затримку. Виходить, якщо платник податків не надає податковій декларації без поважних причин (неправомірна поведінка), він сплачує штраф, а якщо поважні причини є (наприклад, перебування за межами України, у місцях позбавлення волі за вироком суду тощо), штрафні санкції не застосовуються протягом продовження граничних строків подання зазначеного документа1.
За структурою розрізняють просту гіпотезу, яка ставить дію даної норми в залежність від однієї фактичної обставини, однієї умови. Такою є гіпотеза норми ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», яка пов’язує право платника податків на бюджетне відшкодування тільки з одним фактом – наявністю від’ємного значення між загальною сумою податкових зобов’язань, що виникли у зв’язку з будьяким продажем товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду2.
Складна гіпотеза ставить дію даної норми в залежність від певної сукупності умов, фактів. Наприклад, фізична особа вважається резидентом України, якщо вона має постійне місцеперебування або місцезнаходження в даній державі (як правило, існує кількісний критерій – 183 календарних дні) і доходи якої підлягають оподатковуванню із всіх джерел (тобто вона несе повну податкову відповідальність).
Альтернативна гіпотеза ставить дію даної норми в залежність від одного або декількох зазначених у нормі умов, фактичних обставин. Наприклад, норма, яка регламентує припинення обов’язку фізичної особиізприводусплатиподатківізборів(обов’язковихплатежів),встановлює, що останній припиняється у зв’язку зі сплатою податку або збору, його відміною, а також у випадку смерті платника податків. Достатньо однієї із зазначених фактичних обставин (смерть платника податків, відміна податку та ін.), щоб настали закріплені нормою правові наслідки.
Залежно від ступеня її визначеності виділяють безумовно визначену гіпотезу, в якій прямо вказані факти, що її обумовили3. Наприклад,
1Відом. Верхов. Ради України. – 2001. – № 10. – Ст. 17.
2Там само. – 1997. – № 21. – Ст. 156.
3 Коркунов Н. М. Лекции по общей теории права. – 8-е изд. – СПб.: Изд. юрид. кн. магазина Н. К. Мартынова, 1909. – С. 163, 164.
89
Актуальні питання науки фінансового права
у чинному податковому законодавстві існує положення про те, що особа підлягає обов’язковій реєстрації як платник податку на додану вартість у випадку, якщо загальна сума від здійснення операцій з поставки товарів (послуг), у тому числі з використанням локальної або глобальної комп’ютерної мережі, що підлягають оподатковуванню, нарахована (сплачена, надана) такій особі або в рахунок зобов’язань третім особам, протягом останніх дванадцяти календарних місяців, сукупно перевищує 300 000 грн (без урахування податку на додану вартість) незалежно від того, який режим оподатковування використовує така особа згідно із законодавством1.
Безумовно невизначена гіпотеза не містить положень, що обумовлюють її застосування, а надає їх визначення будь-якому органу влади. Так, рішення про виділення коштів на фінансування видатків, пов’язаних з фінансуванням надзвичайних ситуацій, робіт з ліквідації аварій і наслідків стихійного лиха, інших непередбачених видатків приймаються відповідноКабінетомМіністрівУкраїни,Радоюміністрів Автономної республіки Крим, місцевими державними адміністраціями та виконавчими органами місцевого самоврядування2.
Відносно визначена гіпотеза пов’язує застосування конкретної фінансово-правової норми з відповідними умовами. Наприклад, норми бюджетного права містять положення із приводу надання субвенцій з вищестоящого бюджету до нижчестоящого у зв’язку зі стихійними лихами, епідеміями тощо.
Диспозиція фінансово-правової норми містить приписи для учасників фінансових правовідносин відносно здійснення певних дій або утримання від таких. Класифікацію диспозицій також можна провести за нижченаведеними підставами.
Залежновідвидуфінансово-правовоїнормивиділяютьзобов’язуючу диспозицію, яка пропонує здійснення певних дій щодо виконання фінансового обов’язку3. Так, у разі списання коштів з реєстраційних рахунківбюджетнихустанов,звиниякихвиникливідповіднізобов’язання, протягом місяця з часу проведення такої операції розпорядники бюджетнихкоштівповиннівпорядкуватисвоїзобов’язаннязурахуванням безспірного списання коштів і привести їх у відповідність з бюджетними призначеннями на відповідний бюджетний період4.
1Відом. Верхов. Ради України. – 1997. – № 21. – Ст. 2.
2Там само. – 2001. – № 37–38. – Ст. 24.
3 РовинскийЕ. А. Основные вопросы теории советского финансового права. – М.: Госюридлитиздат, 1960. – С. 125.
4 Відом. Верхов. Ради України. – 2001. – № 37–38. – Ст. 25.
90
