Теорія фрагментарного походження п’ятикнижжя

Захисники даної теорії розглядають П’ятикнижжя, як збірник різних документів, зібраних в різні часи і з часом приведених до вигляду єдиного цілісного твору. Саме в чередуванні імен Божих Елогім та Ягве вбачають вказівку на два види древніх документів, які згодом лягли в основу П’ятикнижжя. Основоположником елогістичних і ягвестичних документів, як складових П’ятикнижжя, і головним чином, кн. Буття, був проф. мед. фак-ту в Монпелье, а потім Парижу, лікар-консультант Людовика XIV-го, Жан Астрюк ( XVIII ст. ). Прот. А. Мень називає його « библеистом-любителем». Проте це не завадило його починанням в подальшому розвинутись до однієї з головних теорій негативної біблійної критики. Окрім вказаних двох, так би мовити, головних складових П’ятикнижжя він виокремлює ще десяток менш важливих документів, які увійшли до складу П’ятикнижжя.

Теорія Астрюка була сприйнята з захопленням у Германії і стала підґрунтям для безлічі її варіантів і Ейхгорна, Грамберга, Ільгена, Деліча, Де-Ветте. Кульмінації свого розвитку теорія набула у працях Вельгаузена. Теорії згаданих вчених протирічать одна одній, або й взаємно спростовують. Жодна з них не дала достатньо переконливих пояснень – яким чином вживання того чи іншого імені Божого в різних місцях П’ятикнижжя доказом його фрагментарного походження.

Священна Старозавітня писемність за часів Ісуса Навина, суддів, Самуїла.

Наступник Мойсея в управлінні єврейським народом Ісус Навин (13 ст. до Р.Х.) був його наступником в священному письменництві. За свідченням книги, що надписана його іменем: “Ісус Навин вписав у книгу закону Божого слова ці” (Іс. Нав. 24:26). Під “словами”, згідно біблійного слововживання (порівн. Неем. 1:1; 3Цар. 11:41; 1Пар. 27:24), юдейське і християнське передання справедливо розуміло всі події з єврейської історії, сучасні Ісусу Навину (Іс. Нав. 1-21 гл.), всі його промови до народу (22-24 гл.), і таким чином всю книгу Ісуса Навина вважало писанням самого Ісуса Навина.

Ця книга є безпосереднім продовженням П’ятикнижжя і викладала початок правління Ісуса Навина єврейським народом після смерті Мойсея.

• перехід євреїв через Йордан;

• завоювання і поділ обітованої землі;

• прощальні настановчі промови Ісуса Навина до єврейського народу – смерть Ісуса Навина.

Без сумніву, грамотність євреїв при Ісусі Навині була розповсюджена ще більше, аніж при Мойсеї. При Ісусі велись в великій кількості екземплярів детальні “описи” обітованої землі, всіх її міст, наділів, меж. Згідно цих описів відбувався поділ завойованого краю між єврейськими колінами, родами, сім’ями (Іс. Нав. 18:4-10).

Крім того грамотні і освідчені євреї писали в той час і інші твори. Одним з таких творів є “Книга праведного” (Іс Нав. 10:13), в якій була описана чудесна зупинка сонця під час битви при Гаваоні. Але ця книга не вважалалась богонатхненною і не була внесена до канону.

Після смерті Ісуса Навина євреї продовжували воювати, але не змогли знищити всіх жителів Ханаанського краю і навіть перейняли від них, всупереч заповіді Мойсея і Ісуса Навина, поганськи звичаї. За це Господь віддавав їх до рук інших народів. Під час цих поневолень євреї згадували про свої гріхи, каялись, залишали своє нечестя і звертались до Бога з молитвою про визволення. Тоді Господь дарував їм суддів, котрі очолювали народ в боротьбі з ворогами. Після смерті майже кожного судді євреї знову забували Бога, знову поневолювались ворогами до тих пір, поки знову не навертались до Бога.

Мова і єдиний цілісний план книги Суддів свідчить про її приналежність одному автору. Хто цей автор? Деякі данні для вирішення цього питання ми знаходимо в самій книзі. Так декілька разів (4) зустрічаються зауваження “в ті дні не було ще царя в Ізраїлі і кожен робив те, що йому здавалось справедливим” (17:6; 21:5; 18:1; 19:1). Тобто автор книги жив вже в той час, коли в Ізраїлі вже існувала царська влада. Про період суддів він згадує в минулому часі.

• слідуюче зауваження: “Евусеянина, мешканця Єрусалиму не вигнали Веніамінові сини, – і осів евусеянин з Веніаміновими синами в Єрусалимі і сидять тут аж до цього дня” (Суд. 1:21). – Ясно, що автор книги жив перед завоювання Єрусалиму ізраїльтянами, а трапилось це вже при Давиді, котрий взяв приступом фортецю Сіон, назвав її містом Давидовим, зробив його своєю резиденцією і головним містом царства (2Цар. 5:6-11).

Тому найбільш вирогідною і такою, що не зустрічає якихось серйозних заперечень, є версія, що автором книги Суддів є пророк Самуїл. Юдео-християнське передання завжди приписувало написання книги саме йому. Так в Талмуді говориться: “Самуїл написав свою книгу, суддів і Руф” (Baba Bathra, f.14,6). Цієї думки притрумуються і більшість християнських екзегетів.

Крім суто історичних відділів, у книзі Суддів є також високо поетична пісня Девори про перемогу над Сисерою (5гл.), яка є прекрасним зразком єврейських поезії.

До періоду суддів відноситься і заміжжя (Руф. 1:1) Руфи з Воозом. Сама книга Руф, яка складається лише з чотирьох розділів, є немов додатком до книги Суддів і викладає життя благочестивої моавитянки Руф. Плодом цього шлюбу був Овід – дід Давида. Таким чином моавитянка Руф стала однією з прабатьків по плоті Христа Спасителя. Руф згадує євангелист Матфей в родоводі Господа (Мф. 1:5). ( у Луки тільки чоловіча лінія (Лк. 3:32).

Життя і діяльність первосвященика і останнього судді Ілія, а разом і пророка Самуїла (11 ст.) відноситься також до періоду суддів. Опис життя Самуїла першопочатково в автобіографічному виді вирогідно належали йому ж .

Йому ж, згідно свідчення Священного Письма (1Хр. 29:29) належить і першопочаткове повіствування про царювання Саула і Давида. Тут також згадується про історію пророка Нафана про писання Гада. Всі ці повіствування увійшли в 1Цар. 1-24гл. 1і 2 кн. Царств в древності складали одну книгу, яка в юдейському каноні називалась Сефер Шемуель-Книга Самуїла і талмудичним переданням приписувалась пророку Самуїлу. Але так як з 25-го розд. 1 Царств повіствується про смерть Самуїла і про події, які слідували після неї, то вище вказане талмудське передання сьогодні не вважається точним.

2 Царств 5:4-5 – письменник подає дані про всі роки правління Давида, тобто йому була відома смерть останнього.

1 Царств 27:6 – письменник володіє інформацією про володіння юдейських і ізраїльських царів.

Тому можна думати, що 1 і 2 Царств написані пророком котрий жив після розділення царств, був знайомий з записами Самуїла, Нафана і Гада, доповнив і надав їм єдиний закінчений вигляд.

Якщо в попередніх темах ми згадували про існування грамотності і грамотних людей в єврейському народі, то про час Самуїла і Давида говориться ще з більшою ясністю про розповсюдження мистецтва письма не лише механічного, але й авторського, творчого.

Так про прор. Самуїла повідомляється, що навколо нього збирались громади, зібрання (сонми) пророків або “синів пророчих” (1Цар. 10:10).

Згідно характеру всієї діяльності Самуїла, в громадах пророчих синів, як і пізніше при Іллі і Єлисеї, займались справою духовної освіти і утвердження істинної віри. Тут без сумніву процвітало ретельне вивчення Закону, дослівне його заучування, керівництво ним у власному житті і розповсюдження релігійної освіти серед співвітчизників. Члени цих громад називались “синами” або “учнями пророчими” (3 Цар. 20:35; 4 Цар. 2:3,5,15) тому що всі вони виховувались під керівництвом богонатхненних пророків, котрих називали “отцями”.

Сонми непідкупних сторо́жів Ієгови, вісники Його святої, звершеної і благої волі протягом всієї старозавітньої історії стояли на перешкоді народному потягу до ідолопоклонства і поганського беззаконня. Учні пророчі мали не тільки великий вплив на народ але й немало співдіяли богопокликаним пророкам в їх великій місії релігійного лікування народу.

Однак категоричне твердження про “навчальний” характер цих зібрань – сонмів і навіть найменування їх “школами” або “училищами”, загальноприйняте в богословській літературі і західній, і російській (особливо у Лопухіна) не знаходить достатнього підтвердження в самому Священному Писанні. Зазвичай вони називаються сонмами – громадами (1 Цар. 10:10; 19:19), а при Іллі і при Єлисеї просто – сини пророчі (4 Цар. 2:3,5).

Природно допускати, що близькі до цих сонмів були Нафан і Гад, описувачі царювання Давида (1 Хр. 29:29), а також невідомі укладачі книги Праведного (2 Цар. 1:18), в якій була записана “плачевна пісня Давида над Саулом та Іонафаном”. Книга Праведного – одна із втрачених священних творів євреїв.

До числа втрачених давньоєврейських книг, що цитуються в Старому Завіті також належать:

1. Книга браней ( воєн ) Господніх, тобто книга в котру записувались повіствування про війни народу Божого (Числ. ХХІ,14)

2. оригінальні записи пророків Самуїла, Нафана і Гада (1 Хр. 29:29; 2 Хр. 9:29)

3. Окремий запис 3 тисяч притч, 1005 пісень і дані з природознавства царя Соломона (3 Цар. IV, 32-33)

4. декотрі з рукописів пророка Єремії (2 Макк. 2:1)

5. літописи Іоана Гіркана (1 Макк. 16:24)

6. п’ять книг Іасона Киринейського (2 Макк. ІІ,24) і ін.

Без сумніву, що писарі з левітів, призначені Давидом для царської справи (1Хр.26: 29) також мали відношення до цих громад пророків.

Був близьким до зібрань синів пророчих і сам Давид (1Цар.19:18–20) і благочестиві співаки-псалмопівці, що оточували його (1Хр.25:1-7).

При дворі Давида були багаточисельні чиновники, котрі займались записом розпреділення осіб і їх служб при скинії і царі (1Хр.23-27гл.), можливо над ними був вищий, придворний літописець(2Цар.8:16).

Багато грамотних людей було і в війську, котрі були в змозі під керуванням Йоава, Давидового полководця (один з трьох племінників Давида) порахувати і навіть записати в список народного перепису більше міліона мешканців царства Давида (1Хр.21:5).

Звичайно, що для виконання таких масштабних записів потрібно було мати дуже багато грамотних людей, тим більше, що записи ці були поєднані з подорожуванням по всім єврейським містам, селам, домам і виконані були лише за 9 міс.(2Цар.24:8).

При Давиді вже було зібрано з левітів 6 тис. писарів (1Хр.23:4).