Питання ймовірності навмисного перекручення священного тексту.

Питання непошкодженості старозавітного священного тексту піднімалось вже в перші століття по Р.Х. християнськими вченими. Так св. Юстин Мученик, Афанасій Великий, Іоан Золотоустий звинувачували юдеїв у навмисному псуванні священного тексту, особливо месіанських пророцтв, з метою уникнути ясних свідоцтв про їх виконання в Ісусі Христі. Відповіді євреїв на ці звинувачення християнська древність не зберегла. Але ми знаємо, що такі великі дослідники і знавці Священного Писання, як Ориген і Єроним користувались єврейським текстом в своїх критико-текстуальних, перекладних і екзегетичних працях, як непошкодженим. Загальними міркуваннями історичного і богословського характеру захищав євреїв бл. Августин.

В 16, 17 ст. це питання було підняте в полеміці між протестантськими і католицькими богословами. Протестанти відкинувши авторитет церковного передання і Вульгати, обґрунтували своє вчення лише на біблійному тексті, а що стосується Старого Завіту, – виключно на єврейський каталог. Католоицькі вчені зі свого боку піднімають давнє питання про навмисне і ненавмисне псування євреями священного єврейського тексту і його невідповідність автографічного тексту священних письменників.

Серед католицьких праць з цього питання особливо цінним є твір католицького вченого Морінуса “Exercitationum biblicarum de hebraei graecique textus senceritate libri duo” (1591-1659рр.). Недоліки і огріхи в існуючому єврейському тексті вказувались не голослівно, а на основі древніх пам’ятників, переважно перекладу LXX, через порівняння тексту цього перекладу з існуючим єврейським текстом.

На захист протестантської точки зору на це питання виступають батько і син Букендорфи в працях:

Tiberias, sive commentaries masoreticus (1620р.);

Anticritica seu vindiciae veritatis hebraicae (1653р.).

Букендорфи доводять повну відповідність єврейського масоретського тексту оригінальному.

У цей час з’являється цінна критико – текстуальна праця Л. Капеллуса: Critica sacra (1650р.). Тут старозавітній священний текст порівнюється зі всіма древніми перекладними пам’ятками, котрі зберегли сліди стану єврейського тексту в час їх виникнення. А саме: LXX, Самарянське П’ятикнижжя, Флавій і Філон, новозавітні письменники, Акила, Феодотіон, Симах, Пешито, Таргуми, Вульгата, талмудичні і масоретські праці. При порівнянні автор робить висновок про невідповідність єврейського тексту оригінальному. Праця Капеллуса вражає величезною ерудицією автора; цитатами з неї були переповнені усі західні ісагогічні підручники.

В ХІХ ст. літаретура противників непошкодженості єврейського тексту збагатилась працями Гейгера (Urschrift und Übersetzungen. d. alt. Test. 1857р.) і Лягарди (Mitteilungen lI t. Materialien zu Kritik – 1857). Гейгер бачив в спотвореннях єврейського тексту прояв партійної боротьби одного з вождів єврейського реформаторського руху, серед самого юдейства і різних політичних і духовних тенденцій, вчених мужів юдейства, (з IV ст. до і ІІ по Р.Х.). А Лягарда бачив причину навмисних пошкоджень священного тексту в ворожнечі юдеїв до християн, і доводив перевагу тексту древніх перекладів, особливо LXX над єврейським масоретським текстом.

Однак будь-яка критика єврейського тексту не залишалась без своєчасних відповідей зі сторони захисників непошкодженості єврейського тексту.

Серед православних богословів також існуть різні судження про єврейський текст.

До яскравих противників непошкодженості єврейського тесту належить грецький вчений Костянтин Економос і єп. Феофан Затворник Вишенський (Душеп. Чт. 1876, 2, 1-20 стор.) – про навмисне псування месіанських пророцтв. Економос (1780-1857) – новогрецький церковний письменник, пресвітер, довгий час жив в Росії. В своїх творах Економос повставав проти перекладу Священного Писання на простонародну грецьку мову і доводив високе достоїнство LXX в порівнянні з єврейським текстом. Православний богослов не може не звертати уваги на подібні звинувачення, але й не повинен впадати у властиві для всякої полеміки крайнощі та однобоке судження.

Св.муч. Юстин Філософ хоча й припускав навмисне псування єврейського тексту, але сам наводив і протилежні докази: “Божественному провидінню завгодно було зберегти старозавітні книги спочатку в синагогах, а потім із синагог безпосередньо передати в Християнську Церкву, так що євреї навіть не мали часу зіпсувати книги”.

“Поміж євреями, – вказує св. Юстин, – часто відбувались запеклі суперечки. Коли кимось було б здійснене навмисне псування, то в суперечках і полеміці на це обов’язково були б вказівки. Однак цього немає” (Настанови елінам 1,3 ≈ 13).

Вказують також на перекручення не самого єврейського тексту, а грецьких перекладів Акили, Феодотіона і Симаха. Так, св. Іоан Золотоустий говорить “Коли хто нам вкаже на інших перекладачів, які в Іс. 7:14 перекладають не Діва, а молода жінка, то наперед відповімо їм, що 70 тлумачників справедливо заслуговують більше достовірності, аніж інші. Ті перекладали після пришестя Христового, залишаючись юдеями, а тому справедливо можна підозрювати, що вони сказали так через ворожнечу, з наміром затемнити пророцтво” (Толков. на Евангелие от св. Матфея Т.1 V,2).

Юдеї, відмовившись від LXX повинні були щось протиставити йому. Так у І половині ІІст. з’явився переклад Акили. Це сучасник Акиби, родич імператора Адріана. За свідоцтвом Іринея Ліонського і Епіфанія Кіпрського Акила був греком, прийняв християнство, а потім став юдейським прозелітом. Євреї його дуже цінували і називали другим виданням оригіналу. Роботу Акили повторив Симмах, родом з Самарії, прозеліт, сучасник Марка Аврелія, його переклад менш точний, але зі сторони мови він більш ясний і вишуканий.

До ІІ половини ІІ ст. належить переклад Феодотіона, прозеліта. Його переклад займає середнє положення між перекладами Акіли і Симмаха. Він не такий буквальний, як перший і не такий вільний, як другий. Переклад Феодотіона книги прор. Даниїла з часом витіснив переклад LXX. В слов’янській Біблії переклад цієї книги був зроблений за текстом Феодотіона.

В тлумаченні на Євангеліє від Мф. 9:4 св. Іоан Золотоустий приводить слова: “А прибувши, оселився у місті Назарет, щоб збулося пророками сказане, що він назарянином буде званий” (Мф. 2:23), “Який пророк сказав це не допитуйся занадто і не досліджуй… юдеї будучи нерадивими, часто впадаючи в нечестя одні книги загубили, інші спалили і порвали”.

На перекручення месіанського пророцтва Іс. 7:14 вказували і Юстин Філософ і Афанасій Великий.

Слід визнати, що в сучасному єврейському тексті є не тільки погрішності (а про це ніхто і не сперечаєтьоя), але і навмисні перекручення месіанських пророцтв пов’язаних з ознаками та часом приходу Викупителя.

Іоган Букендорф (батько) (1564-1629) – один із засновників єврейського і особливо арамейського (халдейського) мовознавства в Германії з 1591р. професор гебраїстики в Базелі.

Іоган (син) (1599-1664) з 1630р. приємник батька на кафедрі єврейської мови в Базельському університеті.

Гейгер Авраам (1810-1874) – видатний гебраїст, критично опрацьовував основи раввіністично - талмудичного іудаїзму, один з вождів єврейського реформаторського руху. Окрім більш як 300 журнальних статей 1857 р. видає капітальну працю з біблійної критики.

Бл. Августин звертає увагу на те, що юдеї були розсіяними по більшості країн тодішнього цивілізованого світу, а разом з ними і списки Священного Писання. Багато євреїв вже в часи Христа користувались грецьким перекладом. Палко захищаючи непошкодженість єврейського біблійного тексту, бл. Августин говорить, що людина зі здоровим глуздом не відважиться звинувачувати євреїв у злісному псуванні тексту.