Старозавітний канон у священних новозавітних письменників. Надання найвищого авторитету старозавітним книгам Господом нашим Ісусом Христом.

Своє служіння і явління світові Спаситель визнавав як виконання старозавітнього Писання. Старозавітнє вчення Він органічно поєднував зі Своїм вченням і справами. Писанням Христос користувався для спростування закидів недругів, у Писанні знаходив утіху для Своїх учнів і послідовників.

Звільняючи старозавітній закон і пророків від лицемірного фарисейського тлумачення, Ісус Христос надавав їм незмінний законодавчий характер:

“Не думайте, що Я прийшов порушити Закон або Пророків: не порушити прийшов Я, а виконати. Бо істинно кажу вам: доки існуватимуть небо і земля, жодна йота чи жодна риска не перейде із закону поки не здійсниться все (Мт. 5:17-18)”.

Наводячи приклади з старозавітніх книг Спаситель називає їх:

Писанням – γραφ`η (Ін. 10:35; 17:12)

Писаннями – γραφ`ι (МТ. 21:42; 22:29)

Законом – νόμος (Ін. 10:24)

З цих висловів видно, що Ісус Христос надавав старозавітнім книгам такого ж авторитету, який надавали їм старозавітні письменники. Як для Мойсея, а також для наступних письменників і всіх благочестивих юдеїв старозавітні писання були: “Книгою” (Вих. 17:14-16), “свідоцтвом” і каноном народного життя (Іс. Нав. 24:26), “книгою Господньою” (Іс. 34:16), “книгою закону Господнього” (Пс. 118), так і для Христа вони були писанням священним, законом – непорушним мірилом віри і життя.

Згідно з старозавітнім богослів’ям, Ісус Христос визнавав старозавітніх письменників мужами богонатхненними:

“Бо сам Давид сказав Духом Святим: сказав Господь Господові моєму: сиди праворуч Мене, доки покладу ворогів Твоїх підніжжям ніг Твоїх” (Мк. 12:36; Пс. 109.1).

Згідно з прийнятою у юдеїв традицією поділу старозавітнього канону, Христос вживав відповідні назви:

закон і пророки:

“бо всі пророки і закон провіщали до Іоана” (Мт. 11:13),

“не прийшов порушити Закон або пророків” (Мт. 5:17)

закон, пророки і псалми:

“належить справдитися всьому, що написано про Мене в законі Мойсея, пророках та псалмах” (Лк. 24:44).

Назва “псалми” тут означає весь третій відділ єврейського канону – “писання”. Це пояснюється тим, що книга Псалмів за своїм змістом, глибиною божественного одкровення, кількістю месіанських пророцтв, займає у відділі “писання” головне положення. Псалтир у своєму відділі стоїть першою серед усіх інших книг. Тому й недивно, що Христос під “псалмами” мав на увазі весь відділ “писання”. У Флавія весь третій відділ називається “гімнами і вченнями” (Contr. Appion. 1,8). Відповідно до змісту бесіди Ісуса Христа, а також у повній згоді з єврейською термінологією, святий євангеліст Лука говорить:

“І, почавши від Мойсея і від усіх пророків, пояснював їм сказане про Нього у всьому Писанні” (Лк. 24:27). Таким чином, в новозавітніх писаннях окреслено усі три відділи єврейського канону: закон, пророки і писанням.

Погляд на старозавітний канон апостолів – священних новозавітних письменників.

В апостольських писаннях старозавітні книги також визнаються священними і богонатхненними, джерелом істинної віри і правилом боговгодного життя. Апостоли користувались старозавітніми книгами в підтвердження і пояснення Христового вчення, вказуючи на Спасителя, як на здійснення обітниць старозавітнього писання.

Старий Завіт, за вченням апостолів, готував євреїв до прийняття Месії – Ісуса Христа, був “вихователем у Христі”, був тінню майбутніх новозавітніх благ, містив у собі завіти і обітниці Господні про спасіння людського роду (Євр. 10:1).

Апостоли називали старозавітні книги:

Святими Писаннями – ’αγίαι γραφα`ι (Рим. 1:2)

Священними Писаннями – ’ιερ`α γράμματα (2Тим. 3:15)

Словом Божим – λόγος Κυρίου (Рим. 3:2)

Древнім завітом – παλαι`α διαθήκη (2Кор. 3:14)

Всі старозавітні книги визнавались апостолами творами Святого Духа:

“Знайте насамперед те, що ніяке пророцтво в Писанні не залежить від власного вирішення. Бо ніколи не було пророцтва з власної волі, а промовляли його святі Божі люди, натхненні Духом Святим” (2Петр. 1:20-21).

“Тому, як говорить Дух Святий: “Нині, коли почуєте голос Його, не зробіть жорстокими сердець ваших” (Євр. 3:7-10 = Пс. 94,7-10).

Святий апостол Павло називає всі старозавітні книги богонатхненним Писанням:

“Усе Писання богонатхненне і корисне для навчання, для викривання, для виправлення, для настанови в праведності; нехай буде досконала Божа людина…” (2Тим. 3:15-16).