Свідчення Йосифа Флавія про формування старозавітного канону.

Наведені свідчення з 2 Маккавейської книги про завершення канону дозволяють лише припускати, а не стверджувати однозначно. Цей пробіл істотно доповнюється вагомими свідченнями Йосифа Флавія. Юдейський історик в творі “Проти Апіона” доводить перевагу єврейської історіографії над грецькою. Флавій стверджує, що юдеї більше турбувались про точність і достовірність викладу своєї історії. Він вказує на спадковий клас юдейських священиків, які ретельно оберігали від пошкоджень священні книги. Допомагали їм у цьому богонатхненні пророки, які були священними письменниками.

Всі священні книги євреїв Флавій називає законом і писаннями (νόμος κα`ι ’αναγραφα`ι ) і нараховує 22 книги, поділяючи їх на три відділи: 5 книг закону, 13 пророків і 4 книги священних пісень і повчань. Далі він говорить:

“у юдеїв не кожна людина (хоча б навіть і вчена) може бути священним письменником, а лише пророк, що пише за Божественним натхненням (’πιπνοία του̃ θεου̃), через що усі Священні єврейські книги справедливо можуть називатись Божественними. 13 пророків (від Ісуса Навина до Малахії) написали історію юдейського народу від Мойсея до Артаксеркса (Лонгімана), до того ж історію саму достовірну. Після Артаксеркса (і до Йосифа) велась історія (євр. народу) не настільки достовірна, тому що в цей час не було пророків і не існувало пророче передання (διαδοχ`η το̃ν προφητω̃ν). До книг, написаних до Артаксеркса тепер не можна нічого ані додати, ані відняти від них або перетлумачити”.¹⁸

Під Артаксерксом Флавій розуміє перського царя Артаксеркса Лонгімана, сучасника Ездри і Неемії (1 Ездр. 7-8 розд.; Неем. 2:1; 5:14).

Отже, поділ Флавієм священних книг на три відділи є традиційним для юдеїв. Він співпадає як з сучасним єврейським поділом канону, так і з більш древнім – Сираха і 2 Макк. Різниця лише в деталях: наприклад, книгу Даниїла Флавій відносив до Пророків, а Сираха – до Писання. Але, у будь-якому разі, трискладовий вигляд канону одноголосно визнається усіма цими джерелами.

Йосиф вказує число усіх священних книг – 22. Такий рахунок вперше з’являється в єврейських джерелах. Він став загальновизнаним у євреїв і в наступну християнську епоху. За поясненням християнських письменників, такий рахунок відповідав числу літер єврейського алфавіту: досягався поєднанням декількох книг в одну. Наприклад: 12 малих пророків, Суддів і Руф, Єремії і Плач. Про перше поєднання, як ми бачили, говорив вже Сирах.

Священні книги до часу Флавія були поділені не лише на три відділи, але й кожна з них займала в своєму відділі своє місце. Наведений Флавієм рахунок книг міг бути можливим лише за умови остаточного завершення формування канону.

Флавій також вказує на богонатхненність священних письменників і непорушний авторитет їх писань. Ми наводили цілий ряд свічень такого роду з канонічних і неканонічних книг. У Флавія усе це об’єднується і вперше знаходиться вираз: богонатхненність – ’επίπνοια του̃ θεου̃ – в застосуванні до священних письменників.

У Флавія також вперше зустрічається вказівка на обмеженість і незмінність складу священного канону. До книг, що були написані до Артаксеркса, за Флавієм, нічого не можна додати, і нічого з них неможна відняти або перетлумачити. Це свідчення також підтверджує наше положення про завершення канону. Епоха Артаксеркса співпадає з часом життя Ездри, Неемії, Малахії (1 Ездр. 7:1; 21; 8:1; Неем. 2:1-20; 13:6). Вона співпадає також з усіма встановленими положеннями про час завершення канону. Але, разом з тим, у Флавія немає ясних свідчень про осіб, які працювали над цим.

Таким чином, свідчення Флавія про старозавітній канон дають багато нових пояснень до вже відомого матеріалу, і знаходяться з ним у певній згоді.