Четвертий період

Масоретський

(7-10 ст. по Р.Х.)

Повних історичних відомостей про масоретів і обставини їх праці не збереглись. Деякі дані про масоретів та їх діяльність дають нам примітки, зроблені ними на полях древніх рукописів. Діяльність масоретів (“пояснюючі передання”) була спрямована головним чином на те, щоб зібрати і обпрацювати екзегетично-критичні матеріали соферимів і талмудистів. Збіраючи цей матеріал, масорети намагались остаточно закріпити біблійний текст і захистити його від можливих пошкоджень. Масоретський критичний матеріал розміщувався або поряд з священним текстом на полях рукопису, або в окремих згортках. Є Велика Масора і Мала Масора.

Велика Масора – це сукупність усіх праць масоретів, Мала Масора – лише виписки конспекту характеру з Великої. Є ще т.зв. кінцева Масора – вона розміщувалась в кінці священних книг, або в кінці всього священного тексту. Однією з авторитетних масоретських праць є твір Мойсея-бен-Ашера (†895) “Правила читання і пунктуації”. В друкованому вигляді масоретський матеріал видавався в XVI-XVII століттях Яковом-бен-Хаїмом у раввиньській Біблії.

Зміст масоретських праць: всі обчислення, зауваження та правила саферимів і талмудистів. Масорети їх лише критично обпрацювали, вдосконалили і затвердили на майбутні роки. Вони проводили ще більш скрупульозніші обчислення в священному тексті. Був вирахований середній вірш у кожній книзі (їх попередники зробили такі визначення лише в П’ятикнижжі і в Псалтирі). Встановлено найбільший вірш у Священному Писання, який знаходиться в кн. прор. Єремії (21:7) має 40 слів і 160 літер. Обчислювали яка літера скільки разів вживається в священному тексті, кількість літер у кожній священній книзі, кількість слів подібних за написанням і різними за значенням.

Крім арифметичних і конкордоційних обчислень в Масорету входили зауваження і наукового, критико-текстуального характеру. Біблеїсти приписують смае масоретам остаточне встановлення і закріплення сьогодні існуючого єврейського тексту у всіх його деталях. Тому існуючий сьогодні єврейський текст називають масоретським.

Отже, бачимо, що стародавній текст в масоретський період не лише не був пошкоджений, але ще з більшими зусиллями оберігався, завдяки чому і зберігся незмінним до нашого часу.

П’ятий період Від укладення Масори до винайдення книгодрукування (хі-xVст.)

Цей період відзначається строгим дотриманням вже встановленого масоретського тексту і більш широким його розповсюдженням. В це й час було здійснено поділ священного тексту на розділи архієпископом Кентерберійським Стефаном Асингтоном (†1227р.); в 1205 р. він розділди Вульгату на розділи, які були позначені латинськими літерами і лише пізніше було введено цифрову нумерацію. Від християн цей поділ перейшов і євреям.

Більшість древніх біблійних єврейських рукописів, які дійшли до нас відносяться саме від цього періоду, і зовсім незначна частина з IX, X ст., з часу масоретів. За своїм достоїнством, характером і призначенням біблійні рукописи поділялись на дві групи: синагогальні або офіційні і приватні. Синагогальні рукописи виконувалися за строгими талмудичними приписами, тому внесення в них якихось змін чи помилок навряд чи було можливим. Але ці рукописи містять в собі не всі старозавітні книги, але лише ті, котрі читались в Синагозі: Закон, Пророки, Пісня Пісень, Руф, Плач Єремії, Екклезіаст і Естер. Ці синагогальні рукописи не мають пунктуації і написані згідно з талмудичних правил. До наших часів в більшій кількості дійшли рукописи, які мали шкільне і приватне призначення. Ці рукописи інколи містять в собі старозавітні книги. інколи лише окремі, або ж частини.

В ХІІ ст. західно-європейські вчені почали глибше і грунтовніше займатись з єврейським текстом і старанним вивченням єврейської мови, навіть випереджали самих євреїв.

В рукописах цього часу, а також і в цитатах з праць юдейських і християнських вчених, єврейський священний текст подається повінстю ідентичним із сьогоднішнім єврейським текстом.