Десятий син Давида – Соломон (мирний),

Народжений від Вірсавії (1010-970) був приємником батька на престолі і в священному письменництві. Характер його писань у зовнішньому стилістичному відношенні схожий з псалмами Давида. Вони також були священною поезією, але не піснеспівами, як поезія Давида. Соломону за юдейським і християнським переданням належать книги Пісня Пісень, Притчи і Екклезіаст.

Книга Премудростей Соломона, без сумніву, належить пізнішому часу, так як її немає на єврейській мові.

Пісня Пісень. Сполучення слова в однині з тим само словом у множині часто зустрічається в Старому Завіті – раб рабів (Бут. 9:25); Святеє Святих (Вих.. 26:33,34); небеса небес (3 Цар. 8:27); суєта суєт (Екл. 1,2) і ін.

Назва Пісня Пісень означає пісню у найвищому ступені, найкращу серед усіх інших пісень, серед 1005 пісень Соломона, які не дійшли до нас.

Ця невелика за об’ємом книга (8розд.) займає виключне положення серед інших книг Святого Писання і є такою ж таємницею в Старому Завіті як і Апокаліпсис Іоана Богослова у Новому. З першого погляду – це абсолютно світська поема – настільки світська, що в ній навіть ні разу не зустрічається слово Бог. За змістом книга має подвійний характер. З одного боку вона зображає історичний факт з життя наймудрішого з царів – Соломона. Тут зображається взаємна полум’яна любов молодого і молодої, котра завершалась шлюбним союзом. У молодому зазвичай бачать самого Соломона, а в молодій – одну з його дружин, котра в Пісні Пісень називається Суламітою (Пісн. 7:1) – доньку фараона.

Однак, коли б у Пісні Пісень зображалась лише одна плотська любов, то було б не зрозуміло, чому вона була внесена в канон священних книг і користувалась великою повагою навіть у суворих аскетів. Християнські екзегети вбачають в Пісні Пісень образ любові Христа до Церкви, Божественного жениха до Його земної нареченої. В книзі образно змальовується те полум’яне прагнення до єднання з Господом, яке має кожна душа, котра істинно вірує і любить його.

Образ шлюбу жениха і нареченої, як таємничий союз Христа з Церквою знаходить своє місце і в Новому Завіті. Іоан Хреститель називає Христа женихом, а себе другом жениха “Хто має наречену, той жених, а друг жениха, стоячи і слухаючи Його, радістю радіє, чуючи голос жениха. Отже, ця радість моя сповнилась” (Ін. 3:29). Завершення історії в Апокаліпсисі зображується як шлюб Агнця з Його невістою – просвітленою і торжествуючою Церквою Нового Єрусалиму: “Радіймо і звеселімось, і віддаймо йому славу, бо настав шлюб Агнця і жона Його приготувала себе” (Апок. 19:7, порівн. Апок. 21:9,10).

Ніколи не виникало сумнівів що до автора Пісні Пісень. Ним завжди визнавався Соломон. За переданням книга написана Соломоном, але зібрана і видана Єзекією. В якості Соломонового священного твору в синагогах з древніх часів і до сьогодні Пісня Пісень читається на восьмий день єврейського свята Пасхи. Юдейська традиція розходиться лише у вирішенні питань – коли, в якому віці Соломон написав Пісню Пісень. Переважаючим поглядом був той, що Пісня Пісень була написана Соломоном в юності, тоді як Притчі в зрілому віці, а Екклезіаст – в старості.

В іншій своїй книзі Притчах Соломон викладає переважно практично-життєві старозавітні ідеали, що ґрунтуються на Мойсеєвому законі і такі, що є плодом самостійних роздумів і висновків. Старозавітня мудрість, викладена у формі коротких афористичних висловів. І ця мудрість бере свій початок зі страху Божого, як початку всякої премудрості. З цієї вихідної точки зору характеризується життя мудрої і нерозумної людини.