Мідраши

Кн. Ювілеїв містить легенди на тему сказань кн. Буття і кн. Виходу. Написана ревнісним законником, який намагався довести, що обряди Мойсеєвого законодавства дотримувались ще в патріархальну епоху. Автор вважає, що Закон був написаний на небесних скрижалях ще до створення світу. Назва книги пов’язана з тим, що автор поділив усю історію на цикли по 50 років. На книгу Ювілеїв посилаються Епіфаній Кіпрський і бл. Єроним. Написана кн. наприкінці 2-го ст. до Р.Х. автор або фарисей або член кумранської секти єссеїв.

Книга життя Адама і Єви. Художній переклад історії перших людей. Падіння сатани тут пояснюється заздрістю до людини, якій як Образу Божому він не хотів поклонитись. Книга написана у 1ст. християнської ери.

Апокриф книги Буття – вільний переказ 12-15 глав кн. Буття. Уціліли лише фрагменти на арамейській мові в Кумранській бібліотеці.

Мучеництво прор. Ісаї – переказує легенду про смерть пророка, який за переданням був перепилений пилкою за часів гоніння Манасії. Книга оброблена християнським автором бл. 2 ст. на основі юдейських мідрашів 1-го ст. до Р.Х.

Писання Мудреців

Послання Аристея до Філократа. Твір містить в собі історичне зерно і оповідає про те, як був створений переклад LXX. Окрім розповіді про цю подію, апокриф містить апологію релігії Старого Завіту, в якій віра не протирічить розуму.Звертаючись до язичників автор не відкидає, що під іменем Зевса вони могли вшановувати істинного Бога.

4-та Макк. Книга (або Про володарювання розуму) містить філософські бесіди, мідраш до розповіді 2-ї Макк. про Елеазара і братів мучеників. В давнину книга приписувалась Йосифу Флавію. Вона є характерним твором олександрійсько-юдейської літератури, в якій біблійне вчення поєднується з античною філософією. На цю книгу часто посилались свв. отці. Дата її написання не встановлена.

Завіти

Завти 12-ти Патріархів. Її частини були написані в різні часи, а деякі з них оброблені вже християнськими переписчиками. Наслідуючи завіт патріарха Якова (Бут. 49), викладаються завіти – пророцтва його синів про тайни неба і судьби Ізраїля. Книга цікава тим, що у ній міститься вчення про двух Месій – сина Давидового, і сина Левія. Передбачається відречення від Месії юдейського народу, що вважається вже характерною вставкою. Фрагменти Завітів, знайдені в Кумрані, вказують на зв’язок автора з єссейством. У нинішньому вигляді книга є обробкою юдео-християнина, що жив у Палестині.

Завіт Авраама, Завіт Адама, Завіт Ісаака, усі три книги відомі вже в обробці християнського автора.

Псалми

Псалми Соломонові написані як викриття і критика негідних юдейських правителів, де говориться про їх покарання руками західних ворогів. Пришестя Месії змальовується як подія надприродня і одночасно політична. За стилем викладу Псалми Соломонові схожі до канонічних псалмів. Вцілів лише грецький переклад з єврейського. Псалми Соломона стали відомі науці лише з 17 ст. Вважається, що вони були написані в період завоювання Юдеї Помпеєм (63р. до Р.Х.)

Оди або пісні Соломона – християнські гімни гностичного характеру, вперше видані в 1909р.

Старозавітні Апокрифи цінні тим, що вони відтворюють те духовне середовище, в якому жила старозавітня Церква на порозі християнської ери, у т.зв. “міжзавітний” період. Тут ми бачимо напружені есхатологічні і месіанські сподівання. В Апокрифах є проблиски істини, коли вони говорять про Месію, як про надприродню Особистість, але ці проблиски поєднані з необузданою апокаліптичною фантазією і впевненістю у політичному відродженні Ізраїльського Царства з приходом Месії. Таким чином Апокрифи пояснюють несприйняття юдеями Христа і фактори, які сприяли вірі в Нього. Деякі вислови з Апокрифів дуже близькі до євангельських. В повному розумінні старозавітні апокрифи є немов мостом між двома Завітами.

З російських біблеїстів для вивчення апокрифів особливо багато зробив проф. Каз.Д.А. прот. Олександр Смирнов, який на межі 19, 20 ст. видав свої переклади найважливіших старозавітніх апокрифів з вичерпними коментарями до них.