Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
роздрук.doc
Скачиваний:
6
Добавлен:
09.09.2019
Размер:
2 Мб
Скачать
☆

52. Конституційно – правовий статус кму.

Стаття 113. Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади.

Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом України та підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України у межах, передбачених у статтях 85, 87 Конституції України.

Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією і законами України, актами Президента України.

Статус Кабінету Міністрів України як вищого органу серед органів виконавчої влади підтверджується, зокрема, п. 9 ст. 116 Конституції, згідно з яким Кабінет Міністрів України спрямовує і координує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади. Визнання Кабінету Міністрів України вищим органом у системі органів виконавчої влади закономірно передбачає вирізнення органів нижчого рівня, оскільки ієрархічність структурного устрою є органічною властивістю будь-якої цілісної соціальної системи. Відповідно до Конституції України система органів виконавчої влади охоплює, поряд з вищим органом, також центральні і місцеві органи виконавчої влади, зафіксовані у ч. 1 ст. 120 Конституції. До центральних віднесені міністерства та інші центральні органи виконавчої влади (статті 114,117 Конституції), а до місцевих – місцеві державні адміністрації в областях і районах (ст. 118 Конституції).

Нарешті, шляхом визначення Кабінету Міністрів як вищого органу в системі органів виконавчої влади належним чи ном враховується об'єктивна наявність певного дуалізму виконавчої влади, тобто певної роздвоєності її повноважень на рівні вищих суб'єктів цієї гілки влади, а саме: між Президентом України і Кабінетом Міністрів України. Ця властивість, як свідчить світова конституційна теорія і практика, є іманентною для республіканської форми державного правління змішаного, президентсько-парламентського типу, яка, власне, і підтверджена Конституцією України.

Частина 2 коментованої статті є логічним продовженням конституційного закріплення місця Кабінету Міністрів України, але вже не щодо органів виконавчої влади, а щодо інших органів державної влади, а саме тих, які за своїм статусом найбільше впливають на організацію і діяльність Кабінету Міністрів – Президента України і Верховної Ради України.

Встановлена Конституцією відповідальність Кабінету Міністрів України перед Президентом України має згідно з усталеною термінологією політичний характер, тобто зводиться до можливостей Президента достроково припинити повноваження як в цілому Кабінету Міністрів, так і його окремих членів (докладно про дострокове припинення повноважень Кабінету Міністрів України див. коментар до ст. 115 Конституції України).

Слід мати на увазі, що використання інституту відповідальності є, так би мовити, найрадикальнішим важелем впливу на уряд з боку Президента. Розумне використання цього важеля, зрозуміло, неможливе без належного поточного контролю за діяльністю уряду. Тому важливо наголосити, що хоча в коментованій статті прямо не фіксується стан підконтрольності або підзвітності Кабінету Міністрів Президенту України, закономірність і доцільність об'єктивного існування цього стану органічно випливають як із загального характеру відносин між Президентом і урядом в умовах президентсько-парламентської республіки, так і з таких конституційних приписів.

По-перше, виконання Президентом своїх головних завдань, відповідно до яких він «є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина» (ч. 2 ст. 102); «забезпечує державну незалежність, національну безпеку і правонаступ-ництво держави»; «...здійснює керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави...»; «здійснює керівництво у сферах національної безпеки та оборони держави» (пункти 1, 3, 17 ч. 1 ст. 106 Конституції), неможливе без його всебічної опори на діяльність Кабінету Міністрів. А Кабінет Міністрів також, зі свого боку: «забезпечує державний суверенітет і економічну самостійність України, здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави, виконання Конституції і законів України...»; «вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина»; «здійснює заходи щодо забезпечення обороноздатності і національної безпеки України...» (пункти 1, 2, 7 ст. 116 Конституції). Звичайно ж, подібна опора на діяльність уряду практично потребує з боку Президента постійного контролю за ходом і результатами цієї діяльності.

По-друге, здійснення Президентом України деяких конкретних повноважень, зокрема, щодо припинення повноважень Прем'єр-міністра України, керівників центральних і місцевих органів виконавчої влади, реорганізації або ліквідації міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, а тим більше – керівництва у сфері національної безпеки та оборони держави (пункти 9, 10, 15, 17 ч. 1 ст. 106 Конституції) безпосередньо включає виконання відповідних контрольних функцій, пов'язаних в необхідних випадках, як відомо, також зі звітуванням підконтрольних суб'єктів.

До того ж фактично прямою вказівкою на наявність стану підконтрольності уряду можна вважати право Президента України скасовувати акти Кабінету Міністрів України (п. 16 ч. 1 ст. 106 Конституції), а також повноваження Ради національної безпеки і оборони України, яку очолює Президент України, щодо координації та контролю діяльності органів виконавчої влади, в тому числі Кабінету Міністрів, у сфері національної безпеки і оборони (ч. 2 ст. 107 Конституції).

З аналогічними поясненням стосовно більш широкого тлумачення використаних у конституційному тексті дефініцій слід оцінювати закріплення підконтрольності і підзвітності Кабінету Міністрів України у відносинах з Верховною Радою України. Оскільки поряд із справді контрольними і звітувальними повноваженнями Верховної Ради України щодо уряду, передбаченими у ст. 85 Конституції України (пункти 4, 13, 14, 33 ч. 1), ст. 87 прямо закріплює політичну відповідальність Кабінету Міністрів України перед парламентом: прийняття Верховною Радою України резолюції недовіри Кабінетові Міністрів України, що згідно зі | ст. 115 Конституції України має наслідком його відставку.

Отже, існують підстави зробити висновок, що Конституцією України відповідальність, підконтрольність та підзвітність тією чи іншою мірою, в прямій формі чи опосередковано передбачені у взаємовідносинах Кабінету Міністрів як з Президентом України, так і з Верховною Радою України.

Частина 3 коментованої статті визначає правові підстави діяльності Кабінету Міністрів України. Положення цієї частини слід розглядати у кореспонденції із статтями 6 (частина друга) і 19 (частина друга) Конституції України (див. коментар до них), які мають загальне значення для усіх видів органів державної влади. Конкретизація змісту цих статей у розділі про органи виконавчої влади є необхідною, зважаючи на цільове призначення і функціональну роль цих органів як в цілому в державному механізмі, так і в частині відносин з Президентом України в умовах існуючої змішаної форми державного правління.

Невипадково, що на розвиток приписів вищезгаданих конституційних статей у коментованій частині правові підстави діяльності уряду доповнені актами Президента України. Йдеться про нормативні і індивідуальні акти – укази і розпорядження Президента України, які він видає на основі та на виконання Консти-

туції і законів України і які є обов'язковими до виконання на території України (ч. З ст. 106 Конституції). Таке доповнення наголошує, з одного боку, на провідній ролі Президента у здійсненні виконавчої влади і високій юридичній силі актів Президента, які тим самим наближені до значення законів, а з другого – на суто виконавській спрямованості діяльності уряду порівняно із законотворчою діяльністю парламенту та діяльністю Президента як глави держави. У той же час стає зрозумілим, що легітимний характер для обов'язкового виконання Кабінетом Міністрів мають саме названі в коментованій статті форми волевиявлення парламенту і глави держави, а не будь-які інші взагалі.

Виходячи з правових підстав діяльності Кабінету Міністрів України, його акти – постанови і розпорядження – повинні не тільки бути прийняті в межах його компетенції (ст. 117 Конституції), а й відповідати Конституції, законам України і актам Президента України.

63-63. Конституційно-правовий статус коаліції депутатських фракцій у ВРУ

П ід коаліцією розуміється стійке організоване і організаційно оформлене об’єднання двох або більше депутатських фракцій чи груп з метою вироблення і реалізації ними узгоджених рішень щодо спільної позиції з питань, які розглядаються парламентом або належать до його безпосередньої компетенції і здійснюються в процесі його поточної діяльності. Т аким чином, коаліцію слід розглядати як над фракційне утворення, метою якого є здійснення фракціями (групами) депутатів

спільної діяльності, а в ідеалі — вироблення спільної чи принаймні узгодженої політичної лінії та послідовне втілення її у життя.

Коаліція депутатських фракцій у Верховній Раді — це добровільне об’єднання депутатських фракцій, яке формується у Верховній Р аді за результатами виборів і на основі узгодження політичних позицій. Д о складу коаліції входить більшість народних депутатів від конституційного складу Верховної Р ади. О днак позафракційні народні депутати, якщо такі є, не можуть входити до

складу ані коаліції, ані опозиції.

Коаліція формується депутатськими фракціями протягом одного місяця з дня відкриття першого засідання новообраної Верховної Ради або протягом одного місяця з дня припинення діяльності по-

передньої коаліції.

Коаліція формується після проведення депутатськими фракціями консультацій. За результатами проведених консультацій за особистими підписами голів відповідних депутатських фракцій, або

за рішенням депутатської фракції одним із заступників голови депутатської фракції, укладається Угода про коаліцію депутатських фракцій у Верховній Р аді (коаліційна угода). В коаліційній угоді

фіксуються узгоджені політичні позиції, що стали основою формування цієї коаліції, зокрема стосовно засад внутрішньої і зовнішньої політики, визначається політична спрямованість і принципи діяльності коаліції, а також порядок вирішення внутрішньоорганізаційних питань діяльності коаліції та порядок припинення її діяльності.

До коаліційної угоди додаються списки членів депутатських фракцій, що сформували коаліцію, з особистими підписами народних депутатів. С писки членів депутатських фракцій є невід’ємною складовою коаліційної угоди. Коаліція вважається сформованою з моменту офіційного оголошення про це головуючим на пленарному засіданні на підставі поданих до апарату Верховної Р ади необхідних документів.

Текст коаліційної угоди, персональний склад коаліції публікуються в газеті “Голос України” не пізніш як через чотири дні після офіційного оголошення про сформування коаліції.

Коаліція приймає рішення на своїх загальних зборах більшістю голосів народних депутатів, які входять до складу коаліції.

З метою узгодження позицій депутатських фракцій, що входять до складу коаліції, утворюється Рада коаліції. І нформаційне та технічне забезпечення роботи коаліції здійснюється секретаріатом ко-

аліції, який створюється на період її діяльності.

Депутатська фракція, яка не є учасником коаліції, може за своїм бажанням та за згодою коаліції увійти до її складу, приєднавшись до коаліційної угоди. У разі, якщо депутатська фракція, що не є учасником коаліції, виявила бажання стати її учасником на умовах, відмінних від викладених у коаліційній угоді, за згодою коаліції всі її учасники укладають новий текст коаліційної угоди.

Депутатська фракція має право в будь-який час вийти зі складу коаліції, попередивши про це письмовою заявою керівників інших депутатських фракцій, які входять до коаліції, не менше ніж за десять днів до дати виходу. П ротягом зазначеного строку така депутатська фракція у будь-який час має право в письмовій формі відкликати свою заяву. Я кщо депутатська фракція не відкликала своєї заяви, головуючий на першому після закінчення десятиденного строку пленарному засіданні оголошує про вихід депутатської фракції з коаліції. Д епутатська фракція за рішенням загальних зборів коаліції може бути також виключена з її складу.

Не пізніш як через чотири дні після приєднання депутатської фракції до коаліції, виходу чи виключення її з коаліції або укладення коаліцією у новому складі нового тексту коаліційної угоди про це робиться повідомлення головуючим на пленарному засіданні. В цей же строк зазначене повідомлення публікується у газеті “Голос України” відповідно разом з персональним складом депутатської фракції, яка вийшла чи виключена зі складу коаліції, або персональним збільшеним складом коаліції і новим текстом коаліційної угоди.

Після виходу чи виключення депутатської фракції з коаліції Верховна Р ада України в установленому законом порядку може прийняти рішення про звільнення з посад членів Кабінету Міністрів, кандидатури яких були запропоновані депутатською фракцією, що вийшла

чи була виключена з коаліції.

Діяльність коаліції припиняється у разі:

а) припинення повноважень Верховної Р ади відповідного скликання;

б) зменшення чисельного складу коаліції до кількості народнихдепутатів, меншої ніж визначено Конституцією України;

в) прийняття коаліцією рішення про припинення своєї діяльності.

Зміни в складі коаліції, у тому числі у зв’язку з виходом із неї однієї чи кількох депутатських фракцій, якщо при цьому кількісний склад коаліції не стає меншим, ніж визначено Конституцією України, не є підставою для припинення діяльності коаліції.

У разі якщо за результатами виборів у новообраній Верховній Раді України утворена депутатська фракція, до складу якої входить більшість народних депутатів від конституційного складу Верховної

Ради, коаліція може не утворюватися. Т ака депутатська фракція має передбачені О сновним Законом права коаліції.

+

Конституція України ст.. 83

У Верховній Раді України за результатами виборів і на основі узгодження політичних позицій формується коаліція депутатських фракцій, до складу якої входить більшість народних депутатів

України від конституційного складу Верховної Ради України.

Коаліція депутатських фракцій у Верховній Раді України формується протягом одного місяця з дня відкриття першого засідання Верховної Ради України, що проводиться після чергових або позачергових виборів Верховної Ради України, або протягом місяця з дня припинення діяльності коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України.

Коаліція депутатських фракцій у Верховній Раді України відповідно до цієї Конституції вносить пропозиції Президенту України щодо кандидатури Прем'єр-міністра України, а також

відповідно до цієї Конституції вносить пропозиції щодо кандидатур до складу Кабінету Міністрів України.

Засади формування, організації діяльності та припинення діяльності коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України встановлюються Конституцією України та Регламентом Верховної Ради України ( 1861-17, 547-17 ).

Депутатська фракція у Верховній Раді України, до складу якої входить більшість народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України, має права коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України, передбачені цією Конституцією.

+

Регламент (Тут можна тільки 64 статтю читати, бо решта практично те саме, що спочатку!!!!!!!)

Стаття 61. Порядок утворення коаліції депутатських фракцій

у Верховній Раді

1. Коаліція депутатських фракцій у Верховній Раді (далі - коаліція) - це сформоване за результатами виборів і на основі узгоджених політичних позицій та на засадах, встановлених

Конституцією України ( 254к/96-ВР ) і цим Регламентом, об'єднання депутатських фракцій, народних депутатів, до якого входить більшість народних депутатів від конституційного складу Верховної Ради.

2. Коаліція формується протягом одного місяця з дня відкриття першого засідання новообраної Верховної Ради або протягом одного місяця з дня припинення діяльності попередньої коаліції.

3. Коаліція формується після проведення депутатськими фракціями консультацій. За результатами проведених консультацій за особистими підписами голів відповідних депутатських фракцій або за рішенням депутатської фракції одним із заступників голови депутатської фракції укладається Угода про коаліцію депутатських фракцій у Верховній Раді (далі - коаліційна угода). У коаліційній угоді фіксуються узгоджені політичні позиції, що стали основою формування цієї коаліції, а також порядок вирішення внутрішньо-організаційних питань діяльності коаліції. До коаліційної угоди додається список народних депутатів, які сформували коаліцію, з особистими підписами народних депутатів.

Такий список є невід'ємною складовою коаліційної угоди.

4. Коаліція вважається сформованою з моменту офіційного оголошення про це головуючим на пленарному засіданні на підставі поданих до Апарату Верховної Ради документів, передбачених частиною третьою цієї статті.

5. Повідомлення про сформування коаліції, коаліційна угода та персональний склад коаліції не пізніше ніж через чотири дні після офіційного оголошення на пленарному засіданні про її сформування публікуються в газеті "Голос України".

6. У разі припинення діяльності коаліції нова коаліція формується в порядку, встановленому цим Регламентом.

Стаття 62. Обчислення строків, пов'язаних з формуванням коаліції

1. Встановлений у частині сьомій статті 83 Конституції України ( 254к/96-ВР ) та частині другій статті 61 цього Регламенту місячний строк формування коаліції обчислюється у

календарних днях. Цей строк починається з дня відкриття першого пленарного засідання новообраної Верховної Ради або з іншого дня чергової чи позачергової сесії Верховної Ради, з якого відповідно до цього Регламенту діяльність коаліції визнається припиненою, і закінчується о 24-й годині тридцятого календарного дня.

Стаття 63. Організація діяльності коаліції

1. Коаліція приймає рішення на своїх загальних зборах більшістю голосів народних депутатів, які входять до складу коаліції.

2. З метою узгодження позицій депутатських фракцій, що входять до складу коаліції, утворюється Рада коаліції.

3. Інформаційне та технічне забезпечення роботи коаліції здійснюється секретаріатом коаліції, який створюється на період її діяльності у порядку, встановленому для створення секретаріатів депутатських фракцій.

4. Інші питання порядку організації роботи коаліції визначаються коаліційною угодою.

Стаття 64. Участь коаліції у формуванні Кабінету Міністрів України

1. Коаліція вносить відповідно до Конституції України ( 254к/96-ВР ) пропозиції стосовно кандидатури Прем'єр-міністра України та кандидатур на посади інших членів Кабінету Міністрів України.

2. Питання про внесення пропозицій стосовно кандидатур Прем'єр-міністра України, інших членів Кабінету Міністрів України розглядається на загальних зборах коаліції.

3. Рішення коаліції з пропозиціями стосовно кандидатури Прем'єр-міністра України не пізніше наступного робочого дня після прийняття такого рішення передається Голові Верховної Ради України для невідкладного направлення його Президентові України, а щодо членів Кабінету Міністрів України - Прем'єр-міністрові України в день його призначення.

4. У разі припинення діяльності коаліції чи укладення нового тексту коаліційної угоди до призначення Верховною Радою України на відповідну посаду кандидатури, запропонованої цією коаліцією, внесена коаліцією пропозиція стосовно відповідної кандидатури не вважається відкликаною, якщо коаліцією в новому складі не прийнято іншого рішення.

Стаття 65. Зміни у складі коаліції

1. Депутатська фракція, яка не є учасником коаліції, може за своїм бажанням та за згодою коаліції увійти до її складу, приєднавшись до коаліційної угоди. У разі якщо депутатська

фракція, що не є учасником коаліції, виявила бажання стати її учасником на умовах, відмінних від викладених у коаліційній угоді, за згодою коаліції всі її учасники укладають новий текст

коаліційної угоди.

2. Депутатська фракція має право в будь-який час вийти зі складу коаліції, попередивши про це письмовою заявою голів інших депутатських фракцій, які входять до коаліції, не менше ніж за

десять днів до дати виходу. Протягом зазначеного строку така депутатська фракція в будь-який час має право в письмовій формі відкликати свою заяву. Якщо депутатська фракція не відкликала своєї заяви, головуючий на першому після закінчення 10-денного строку пленарному засіданні оголошує про вихід депутатської фракції з коаліції.

3. Депутатська фракція за рішенням загальних зборів коаліції може бути виключена з її складу.

4. Не пізніш як через чотири дні після приєднання депутатської фракції до коаліції, виходу чи виключення депутатської фракції з коаліції або укладення коаліцією у новому

складі нового тексту коаліційної угоди про це робиться повідомлення головуючим на пленарному засіданні. В цей же строк зазначене повідомлення публікується у газеті "Голос України" відповідно разом з персональним складом депутатської фракції, яка вийшла чи виключена із складу коаліції, або персональним збільшеним складом коаліції і новим текстом коаліційної угоди.

5. Після виходу чи виключення депутатської фракції з коаліції Верховна Рада в установленому законом порядку може прийняти рішення про звільнення з посад членів Кабінету Міністрів України, кандидатури яких були запропоновані депутатською фракцією, що вийшла чи була виключена з коаліції.

Стаття 66. Припинення діяльності коаліції

1. Діяльність коаліції припиняється у разі:

1) припинення повноважень Верховної Ради відповідного скликання;

2) зменшення чисельного складу коаліції до кількості народних депутатів, меншої ніж визначено Конституцією України ( 254к/96-ВР );

3) прийняття коаліцією рішення про припинення своєї діяльності.

2. Діяльність коаліції вважається припиненою у випадках, передбачених пунктами 2 і 3 частини першої цієї статті, з моменту офіційного оголошення про це головуючим на пленарному засіданні. Повідомлення про припинення діяльності коаліції публікується в газеті "Голос України" не пізніше ніж через чотири дні після офіційного оголошення про припинення її діяльності.

3. Зміни у складі коаліції, у тому числі у зв'язку з виходом із неї однієї чи кількох депутатських фракцій, якщо при цьому кількісний склад коаліції не стає меншим, ніж визначено Конституцією України ( 254к/96-ВР ), не є підставою для припинення діяльності коаліції.

Стаття 67. Депутатська фракція з правами коаліції

1. У разі якщо за результатами виборів у новообраній Верховній Раді утворена депутатська фракція, до складу якої входить більшість народних депутатів від конституційного складу Верховної Ради, коаліція може не утворюватися. Така депутатська фракція має передбачені Конституцією України ( 254к/96-ВР ) права коаліції.