71. Політична, економічна та ідеологічна багатоманітність в Україні – як засада конституційного ладу.

Політична багатоманітність означає насамперед реальну мож­ливість створення і діяльності різних об'єднань громадян (партій, рухів, конгресів тощо), які мають основною метою участь у вироб­ленні державної політики, формуванні та функціонуванні органів державної влади й місцевого самоврядування.

Економічна багатоманітність передбачає можливість рівно­правного існування різних форм власності та господарювання, од­накову їх підтримку з боку держави.

Ідеологічну багатоманітність слід розуміти як право різних суб'єктів (окремих осіб і їх об'єднань) безперешкодно формулюва­ти, досліджувати, пропагувати і втілювати у практику суспільних відносин різноманітні ідеї, теорії, погляди, що стосуються різних аспектів життя держави, суспільства, цивілізації загалом.

Конституційні основи суспільного ладу виявляються насампе­ред в основних принципах організації і діяльності суспільства.

В організаційному плані суспільний лад становить певну систе­му, яка містить політичну, економічну, соціальну, культурну (ду­ховну, ідеологічну) підсистеми.

Визначальним елементом суспільного ладу є політична систе­ма суспільства, до основних складових якої входять народ, дер­жава, політичні партії, територіальні громади і органи місцевого самоврядування — основні суб'єкти конституційно-правових від­носин.

Основним системотворчим елементом суспільного ладу є еко­номічна система суспільства, яка передусім характеризується від­носинами власності й формами управління економічними проце­сами.

Конституція України передбачає право на існування власності Українського народу, державної, комунальної, приватної, інтелек­туальної власності.

У широкому розумінні право власності складається з таких еле­ментів:

• права володіння, тобто виняткового фізичного контролю над благами;

• права користування, тобто застосування корисних властивостей благ для себе;

• права управління, тобто права вирішувати, хто і як забезпечува­тиме використання благ;

• права на дохід, тобто права володіти результатами від користу­вання благами;

• права суверена, тобто на відчуження, споживання, зміну або знищення блага;

• права на безпеку, тобто на захист від експлуатації благ і від шкоди з боку зовнішнього середовища;

• права на передання благ у спадок;

• права на безстроковість володіння благом;

• права заборони на користування благом, що завдає шкоди дов­кіллю;

• права на відповідальність у вигляді стягнення, тобто на мож­ливість використання блага для оплати боргу;

• права на залишковий характер, тобто на існування процедур та інститутів, які забезпечують відновлення порушеної правомоч­ності.

Правові, економічні, соціальні й організаційні засади розвитку культури в Україні визначаються Основами законодавства України про культуру від 14 лютого 1992 р. з подальшими змінами й до­повненнями, внесеними законами України. Вони регулюють сус­пільні відносини у сфері створення, поширення, збереження та ви­користання культурних цінностей і спрямовані на реалізацію суве­ренних прав України у сфері культури; відродження й розвиток культури української нації та культури національних меншин, які проживають на території України; забезпечення свободи творчості, вільного розвитку культурно-мистецьких процесів, професійної та самодіяльної художньої творчості; реалізацію прав громадян на доступ до культурних цінностей; соціальний захист працівників культури; створення матеріальних і фінансових умов розвитку культури.