§3. Форми державного устрою

Форма державного устрою характеризує національну та адміністративно-територіальну будову держави, розкриває характер взаємовідносин між територіальними утвореннями, які в сукупності складають територію держави.

За формою територіального устрою розрізняють: унітарну державу, регіоналістичну державу, федерацію, імперію та державоподібні та міждержавні об’єднання (конфедерація, унія, співдружність держав).

Домінуючою в усьому світі формою державного устрою є унітарна держава (Україна, Франція, Греція, Норвегія, Білорусія та ін.).

Унітарна держава – це єдина держава, частинами якої є адміністративно-територіальні одиниці, що не володіють суверенними правами.

Ознаки унітарної держави:

1. єдина конституція, норми якої поширюються на всю територію держави;

2. єдина система вищих органів державної влади;

3. єдина система законодавства;

4. єдине громадянство;

5. територія унітарної держави поділяється на адміністративно-територіальні одиниці ( області, провінції, райони, округи і т.д.).

Існує два різновиди унітарних держав – це проста і складна.

Проста унітарна держава характеризується тим, що її територія розподіляється виключно на адміністративно-територіальні одиниці.

Складна унітарна держава має у своєму складі автономні утворення, створення яких пов’язано з особливостями культури, історії, традицій, побуту населення що в них проживає.

Так, Україна, має у своєму складі Автономну Республіку Крим

Регіоналістична держава характеризується тим, що вся її територія складається з автономних утворень ( Іспанія, Італія, Шрі-Ланка).

Такі автономії можуть бути: територіальними, побутово-географічними, етнічними, змішаними.

Ознаками регіоналістичної держави є те, що:

1. автономні утворення не мають своїх конституцій, але в конституціях зазначених держав за ними закріплюються певні повноваження;

2. для реалізації своїх повноважень автономії можуть приймати відповідні нормативно-правові акти;

3. автономії діють на підставі певних статутів, які затверджуються загальнодержавним парламентом;

4. на території автономії діють місцеві органи представницької та виконавчої влади, а також представники центру – губернатори, комісари тощо.

Федеративна держава – це союзна держава, частинами якої є державні утворення, права яких розширені аж до права суверенітету (США, Росія, Мексика, ФРН та ін.).

Ознаками федерації є:

1. наявність конституції федерації та конституцій суб’єктів федерації;

2. територія федерації складається з територій суб’єктів федерації, які мають власний адміністративно-територіальний поділ;

3. в більшості федерацій існує єдине союзне громадянство і громадянство суб’єктів федерації;

4. наявність двопалатного федерального парламенту;

5. у міжнародних відносинах може виступати як федерація в цілому, так і кожний з її суб’єктів;

6. у федерації діє законодавство федерації і законодавство суб’єктів федерації, яке не повинно суперечити федеральному;

7. у конституціях більшості федерацій світу не передбачено право сецесії – право виходу із складу федерації.

Розрізняють національні, політико-територіальні, національно територіальні, договірні, конституційні, договірно-конституційні, централізовані та відносно централізовані федерації.

В основу національних федерацій покладено порядок формування суб’єкта по принципу виділення титульної нації ( СРСР в минулому, Югославiя).

Полiтико - територіальний підхід щодо утворення федерації базується на політичних, економічних, історико-культурних зв’язках, які об’єднують населення суб’єктів (США, ФРН).

В межах національно-територіальних федерацій суб’єкти можуть бути утворені як по національному, так і по політико-територіальному принципу ( Канада, Індія, Бельгія).

Договірні федерації виникають на підставі угоди, договору, установчого пакту.

Конституційні – створюються шляхом прийняття конституції (Індія).

Договірно-конституційні – поєднують договірні і конституційні засади виникнення (США, ФРН, Швейцарія).

Централізовані – це, наприклад, Мексика, Аргентина, Індія.

Відносно централізовані – США, Австралія, ФРН.

Структура різних федерацій неоднакова. В найпростішому варіанті федеративна держава складається з однакових (з точки зору політико-правового статусу) суб’єктів (штатів, провінцій, земель). Такі федерації називають симетричними ( СРСР в минулому).

Юридично асиметричні федерації складаються з нерівноправних складових частин ( США).

Імперія – це велика багатонаціональна держава створена шляхом насильницького приєднання раніше незалежних держав або частин інших держав , яка була поширена в минулому ( Вавилон, Персія, Рим, Російська, Іспанська імперії та ін.).

Основні ознаки імперії:

1. централізована система державних органів;

2. представники імперського уряду на місцях мали необмежену владу;

3. правове становище населення імперії характеризується дискримінацією щодо представників не панівної нації;

4. агресивність та експансіонізм імперій (захоплення територій, людей та матеріальних багатств інших країн за допомогою сили;

5. пануюча роль держави в усіх сферах суспільного життя;

6. розвиток військового та карно-поліцейського апарату, який використовується для зовнішньої експансії та захоплення чужих земель і ресурсів, а карно-поліцейський – для внутрішніх політичних і національних чисток.

Імперії припинили своє існування в результаті визвольної боротьби пригноблених народів.

До складної форми державного устрою досить часто відносять конфедерацію, яка є своєрідною перехідною формою територіального устрою, поєднуючи в собі ознаки єдиної держави, так і ознаки союзу суверенних держав.

Конфедерація – це союз суверенних держав, який створюється для досягнення певних цілей (економічного, воєнного або іншого характеру).

Конфедерації виникають тоді, коли перед певними державами постає одна й та сама проблема, розв’язати яку власними силами кожна з них не в змозі. Таким шляхом, наприклад, була створена конфедерація штатів Північної Америки, яка потім переросла в державу США.

Ознаки, які дають можливість віднести конфедерацію до єдиної держави :

1. наявність спільних для всієї конфедерації функцій, які здійснюються як у внутрішній, так і в зовнішній сфері;

2. наявність єдиного правового поля; єдиного митного простору;

3. наявність конфедеративних органів влади і конфедеративної системи законодавства;

4. наявність єдиної грошової одиниці;

5. наявність єдиної мови міждержавного спілкування;

6. наявність єдиних збройних сил під спільним командуванням.

Ознаки конфедерації, які характерні для союзу суверенних держав:

1. збереження національної валюти, національного громадянства, державної мови, територіальної відокремленості;

2. нормативно-правові акти, які прийняті конфедеративними органами, набувають юридичної сили в суб’єктах конфедерації лише у випадку їх ратифікації національним парламентом;

3. cуб’єкти конфедерації мають право визнання акта таким, що втратив юридичну силу, який прийнятий на рівні конфедерації;

4. суб’єкти конфедерації володіють правом на односторонній вихід із складу конфедерації, яке може бути реалізовано на основі відповідного договору.

Після вирішення завдань, що були поставлені перед конфедерацією вона трансформується в більш стабільні форми державного устрою ( унітарну або федеративну державу) або розпадається на суверенні держави.

Конфедерацію слід відрізняти від коаліцій, які є союзами самостійних держав, що створюються з метою оборони або ведення наступаючих дій (антигітлерівська коаліція періоду другої світової війни).

В минулому мала значне поширення така специфічна форма державного устрою як унія.

Унія – це об’єднання декількох монархічних держав, очолюваних єдиним монархом. Найвідомішим прикладом є унія між королівством польським і Великим князівством литовським, в результаті якої була утворена Річ Посполита.

Відмінності між унією та конфедерацією:

1. конфедерація складається як з республік, так і монархій, а унія завжди об’єднує лише монархії;

2. конфедерацію засновують договором між державами, а унія виникає в силу належності одному монарху права на престол у двох і більше державах;

3. укладення договору між членами унії не є обов’язковою умовою її існування.