§6. Авторитарні (тоталітарні) теорії держави

Авторитарні (тоталітарні) теорії держави - антидемократичні напрямки державно-правової думки, в основу яких покладено ідею обґрунтування авторитарних, тоталітарних режимів — всевладдя однієї особи або еліти в державі, абсолютна відсутність контролю за державною владою, позбавлення політичних прав особи та народу, неможливість вільного волевиявлення. Мова йде про ворожі демократії політичні теорії та практику. Усім авторитарним теоріям притаманне антидемократичне трактування таких факторів та інститутів державно-правового життя, як форма правління, правовий режим, взаємовідносини влади та підлеглих, прав та свобод особи. Крім того властивим є також звеличення особистості правителя та правлячої еліти, посилання на природність правління кращих та сильніших, нездатність маси до вирішення суспільних та державних справ, невміння користуватися свободою з розумом.

Авторитарній політичній системі властиві наступні риси:

- авторитарна влада має своїм джерелом насильне захоплення влади. Вона не формується народом і не обмежується правом – кодифікованим або звичайним, спирається на традицію;

- для неї характерне злиття законодавчою, виконавчої і судової влади, або їх формальний, показовий розподіл;

- при авторитаризмі влада спирається на адміністративний, поліцейський і військово-каральний апарат, тримається на відкритому насильстві або можливості його безпосереднього застосування;

- авторитаризм припускає жорсткий централізм управління, монополізацію влади в руках правлячої еліти або вождя;

- у соціальному плані авторитаризм намагається стати вищим за класові відмінності, виразити загальнонаціональний інтерес, що супроводжується соціальною демагогією, популізмом;

- у зовнішній політиці для нього характерні агресивні імперські настанови.

Держава, за вченням Ф. Ніцше, є наслідком насильницького процесу, під час якого з´являється привілейована культурна особа, що панує над натовпом. Всі люди природньо поділяються на геніїв, виконавців їхньої волі та пересічних людей.

Фашизм (від італ. fascismo – об´єднання, союз) – політична течія антидемократичного, шовіністично-расистського спрямування, сформувалася в Західній Європі на початку ХХ століття. Її ідеологами були А. Гітлер, Дж. Джентіле, А. Рокко, Б. Муссоліні.

Фашизм проголошує повне, тотальне одержавлення всього су­спільного життя; ігноруються природні і соціальні права гро­мадян, особливо інших рас і націй, аж до фізичного знищення; ігнорується демократія і парламентаризм; проповідується культ вождизму, військової агресії, терору і насильства по відношенню до інших народів і до своїх членів суспільства, особливо до демократів, комуністів тощо; абсолютна ієрархія державної влади на принципі вождизму і бездумного підпо­рядкування: повне ігнорування права і правового законодав­ства, законом держави проголошується все, що висловить фюрер, або рішення фашистської партії.

Г. Моска різновидами диктатури вважав соціалізм і фашизм. Фашизм охоплює конгломерат найреакційніших політичних ідей, націлених на виправдання й заохочення низьких спонукань, спираючись на які можна обґрунтувати будь-яку антилюдську дію.

О. Шпенглер підкреслював, що соціалізм - це дисципліна і твердий державний порядок, ієрархія влади. Він ототожнював державу й суспільство.

Національна теорія держави - ця теорія набуває по­ширення в окремих державах колишнього СРСР. Її суть зво­диться до основного принципу: «Україна - для українців; Аф­рика - для африканців» тощо. В окремих випадках ця теорія стає офіційною державною доктриною, яка має або може мати негативні наслідки для інших націй і народів, оскільки вона може поступово перерости в фашистську або іншу тоталітарну форму правління і політичний режим. Ігнорування інтересів національних меншин може призвести до національних конф­ліктів тощо.