§4. Теорії держави, що базуються на ліберальному підході до визначення ролі держави в соціально-економічній сфері життя суспільства (теорія "держави-нічного сторожа")

Її представниками можна вважати Л. Ерхарда, В. Ойкену, які стверджували, що держава повинна охороняти спокій громадян, забезпечувати функціонування громадянського суспільства, і порядку в ньому. Будь-яке втручання держави у приватне життя окрім збирання податку, вважалося не приступним розцінювалося як замах на свободу індивідів. Таким чином, держава здійснює пасивне регулювання, виконуючи роль нічного сторожа або спортивного судді (арбітра) на футбольному полі, який суворо спостерігає за діями футбольних команд у відповідності з певними правилами, але не має права безпосередньо брати участь в грі.

Один із засновників сучасної економічної теорії А. Сміт обґрунтував концепцію “невидимої руки”, згідно з якою по­ведінка окремих індивідів, що діють в інтересах суспільного добробуту, супроводжується невтручанням держави в економічні відносини та необмеженою свободою ринкової діяльності. Водночас, попри загальне негативне ставлен­ня до державного втручання в економіку, А. Сміт пов’язує найважливіші функції держави з витра­тами на суспільні роботи, підтримкою обороноздатності країни, внутрішнього забезпечення правопорядку, недопущенням насильства та несправедливості, підтриманням існу­ючої правової системи. Будь-які інші види діяль­ності, на його думку, негативно впливатимуть на зростання багатства нації.

Отже, основними загальними системоутворюючими тезами цієї теорії є:

1. держава діє в інтересах усіх без винятку членів суспільства;

2. держава не втручається у справи суспільства, окрім визначених випадків.

Основоположні ідеї і принципи класичного лібералізму були сформульовані у французькій Декларації прав людини і громадянина 1789 р. й Конституції 1791 р., в американській Декларації про незалежність 1776 р. і Конституції 1787 р. Проголошення і конституційне закріплення права на свободу, приватну власність і вільну економічну діяльність, втілення в життя принципів вільної ринкової конкуренції і поділу влади забезпечили прискорений розвиток продуктивних сил, сприяли становленню правової держави, парламентаризму й демократії.

§5. Теорії держави, що базуються на етатистському підході до визначення ролі держави в соціально-економічній сфері життя суспільства (теорія держави "загального благоденства", теорія соціалістичної держави, теорія соціальної держави)

Засновником теорії «держави загального благоденства» по праву вважається К. Мюрдаль, який стверджував, що сутністю такої держави є здійснення ненасильницьким шляхом скоординованої ефективної публічної політики, яка б сприяла розвитку економіки відповідно до інтересів більшості її громадян. Зокрема, у такій державі має місце подальший розвиток демократії, підвищення добробуту її громадян, децентралізація влади, наявність органів місцевого самоврядування та об’єднань громадян, за участю яких здійснюється розподіл благ та задоволення різнобічних інтересів широкого кола населення, контроль за владними органами.

Згідно даних поглядів, вважається, що:

1. держава є надкласовим інститутом, який виражає інтереси всіх верств населення та забезпечує добробут усіх членів суспільства;

2. держава активно втручається в економічне життя суспільства з метою згладжування класових протиріч, оздоровлення та стабілізації економіки.

Теоретичні основи соціалістичної держави були закладені у працях засновників наукового комунізму К. Маркса та Ф. Енгельса та розвинуті у творах В.І. Леніна, а також у документах комуністичних партій та наукових досліджень авторів, які ґрунтуються на марксистсько-ленінських позиціях. Вона виникла в XIX ст. як антитеза ліберальній демократії, яка на перший план висувала громадянську свободу, тобто повну незалежність особистого життя індивіда від політичної влади, від держави, покликаної лише гарантувати, забезпечувати свободу особи.

Відповідно до даної теорії демократія і свобода передбачаються лише для робітників, насамперед для пролетаріату. У центр уваги поставлена політична свобода, а про громадянську й не йдеться. Проголошувалася диктатура одного класу - пролетаріату відносно іншого - буржуазії. Увага акцентувалася на керівній ролі робітничого класу.

Повне відкидання приватної власності, а відтак, усякої автономії особи, відсутність фундаментального принципу поділу влади, без якого неможливе народовладдя, а також принципу економічного, ідеологічного і політичного плюралізму. Такі характеристики соціалістичної держави, як її антиексплуататорська спрямованість, демократизм, поєднання законності й дисципліни, вдосконалення напрямів і методів діяльності держави, лишилися лише теоретичними постулатами. Декларативність основних конституційних прав і свобод людини, відсутність механізму реалізації нормативних актів і відповідальності держави перед громадянином були характерними рисами соціалістичної держави.

Соціалістична держава - якісно новий історичний тип держави, організація політичної влади трудящих на чолі з робочим класом, основне знаряддя захисту революційних завоювань, творчі перетворення економічного і духовного життя суспільства з метою поступового перерозподілу соціалістичної державності в суспільне комуністичне самоврядування.

Проте цей етап в історичному розвитку держави мав і свої позитивні риси, що виявилися в усвідомленні необхідності поступального розвитку суспільства до демократичної держави, відпрацюванні механізмів соціального захисту населення, визначенні суперечностей соціального розвитку та основних шляхів їх подолання, оцінці можливих перспектив розвитку суспільства і вдосконалення держави. Тому закономірним є перехід від соціалістичної до соціал-демократичної форми держави.

Теорія соціальної держави (X. Хеллер, Т. Ріттер, Дж. Роулз) – це сучасна політико-правова теорія, відповідно до якої держава бере на себе турботу про матеріальний добробут громадян, здійснює функцію регулювання економіки з обов'язковим урахуванням екологічних вимог, забезпечує захист економічних і соціальних прав людини. Крім того, соціальна держава зобов'язує індивіда брати участь у вирішенні загальних завдань; є регулятором суспільного життя; здійснює контроль над діяльністю приватного власника та приватного капіталу; досягає дедалі більших успіхів у сфері соціального забезпечення свого народу; стверджує та розширює діяльність вільних профспілок і промислової демократії, здійснює чимало інших демократичних перетворень.

Поняття «соціальної держави» було висунуто у 1929 р. німецьким державознавцем X. Хеллером і згодом поширилося в Європі.

Вчені (Т. Ріттер, Дж. Роулз) виділяють три моделі сучасної соціальної держави:

1. "позитивна держава" (США), у якій є найменший ступінь невтручання держави в економіку і соціальне забезпечення, орієнтоване на дотримання індивідуалізму та захист корпоративних інтересів (соціальна політика держави виступає як засіб контролю);

2. власне соціальна держава (Велика Британія), у якій забезпечуються гарантований мінімальний рівень життя і рівність стартових можливостей (соціальна політика держави як засіб забезпечення повної зайнятості);

3. "держава добробуту" (Нідерланди), у якій забезпечується мінімальний рівень життя та встановлюється максимальний рівень доходів, зменшується різниця в зарплаті, гарантується повна зайнятість (соціальна політика держави як засіб забезпечення "рівності, кооперації та солідарності").

Ці моделі мають тенденцію переходу від однієї до іншої. Вони ніде цілком не були реалізовані, що свідчить про мінливість соціальної політики держав у ході розвитку.

Докорінні зміни, що відбулися в суспільному й державному житті протягом останніх років, поставили під сумнів колишні уявлення про комуністичне майбутнє людства. У пошуках відповіді на питання про історичну перспективу розвитку цивілізації чимало дослідників звертаються до так званої теорії конвергенції (“конвергенція” у перекладі з латинської мови означає “зближення”, “сходження”). Ця концепція виникла у 50-х роках XXст. її висунули П. Сорокін, Дж. Голбрейт, У. Ростоу, Р. Арон, Ж. Фурастьє, Я. Тінберген та ін. У стислому вигляді теорія конвергенції зводиться до наступного: за сучасних умов відбувається зближення капіталістичної та соціалістичної систем. Воно здійснюється завдяки подоланню відмінностей між ними через запозичення позитивних рис кожної з систем та ліквідації негативних моментів. Капіталізм за рахунок розширення елементів планування та державного регулювання економіки, а соціалізм — за рахунок подолання жорсткого централізованого управління зіллються в єдиному “постіндустріальному суспільстві”, якому і належить майбутнє. Синтез капіталістичної та соціалістичної систем заснований на загальних культурних, технічних та індустріальних аспектах науково-технічної революції. За цих умов виникають такі риси суспільства, як індустріалізація, спеціалізація праці, автоматизація, економічне планування та програмування, урбанізація, скорочення сім'ї, що є спільними для всіх видів держав і є основою для їх перетворення на єдину державу.

Політична влада в такій державі втрачає класовий характер. Управління суспільством здійснюватимуть менеджери як особливий прошарок, що виникає у процесі науково-технічної революції. Це приведе до ліквідації класових суперечностей і конфліктів між власником і робітниками, зробить можливим здійснення влади від імені і в інтересах суспільства.