Правова держава: поняття, суть, ознаки

Питання правової держави широко обговорюються в наш час. Основна причина такої уваги до правової держави полягає у гуманізмі самої ідеї її виникнення, пошуках шляхів до її адекватного становлення та ефективного функціонування. Вивчення цієї теми дозволить розширити правовий світогляд, зміцнити знання у напрямку панування та верховенства права і закону в державі, діючої системи прав і свобод, взаємодії громадян та держави. Роздуми про правову державу обумовлюють прогнозування майбутнього. Такі прогнози зумовлюють перебіг подій сьогодення. Глибоке осмислення суті правової держави формує стратегічні ідеали розвитку сучасної держави.

§1. Ідея правової держави

Становлення демократичного правового суспільства змінює підходи до взаємовідносин людини та держави. Людина, її життя, честь і гідність є найвищими соціальними цінностями сьогоднішнього право- та державотворення. Ідеї правової держави знайшли своє відображення в конституціях багатьох країн світу: Німеччини, Іспанії, Італії, Франції, України, Росії, Білорусії, Болгарії, Чехії, Угорщини, Словенії. Про «верховенство права» йдеться у конституційних актах Філіппін та Алжиру. Однак ці конституційні положення відображають, як правило, прагнення відповідної держави, її загальну орієнтацію на порядок здійснення управління суспільством.

Поняття «правової держави» не має однозначного визначення. У наш час, як і в минулі часи, політики, філософи, юристи – представники різних ідеологій і політичних уподобань – убачають у ньому різну суть.

Про правову державу говорять як державу, у суспільному і державному житті якої панують закони, що закріплюють ос­новні права громадян, виражають волю більшості або всього населення країни, втілюючи при цьо­му основні загальнолюдські цінності та ідеали. Правова держава характеризується тим, що по відношенню до людини створюються умови для її правової свободи, в основу яких покладений принцип «дозволено все, що не заборонено законом», вста­новлена взаємовідповідальність особи і держави, громадянам притаманна правова культура, а самі вони обізнані з життєво необхідними юридич­ними законами та вміють використовувати їх. Крім того, за формальними ознаками — характеризується принципом поділу влади, юридичною захищеніс­тю особи, високим становищем у суспільному житті судових органів, повсюдним виконанням законів і підзаконних нормативних актів. У матеріальному відношен­ні правова держава орієнтується на високі ідеали нормотворчості, зв’язуючи законодавство конституційними принципами і нормативно встановлюючи систему прав громадян.

Вважається, що ідея правової держави виникла як протидія на зловживання політичною владою, як реакція на свавілля, деспотизм, тиранію. Оскільки держава, будучи штучним утворенням, може мати за мету найрізноманітніші прагнення, в залежності від того, чиї інтереси представляють її керманичі.

Історія становлення та розвитку теорії правової держави налічує не одне століття, що знаменувалися видатними здобутками державно-правової думки. Платон та Арістотель, Т. Гоббс та Дж. Локк, Ж.-Ж. Руссо та Ш.-Л. Монтеск´є свого часу висловлювали окремі положення зразкової правової держави. Філософські основи теорії правової держави створювалися та розвивалися відомим німецьким філософом І. Кантом. Саме на його думку держава неминуче повинна спиратися на право, чітко погоджувати свої дії з правом, постійно орієнтуватися на право.

Термін «правова держава» введено до наукового обігу німецьким юристом першої половини ХІХ ст. Р. фон Молем. Теорія правової держави стала підсумком багатовікового розвитку політичного життя і правової думки цивілізованих країн.

У Росії ідея правової держави набуває розвитку з ХІХ ст., основні її засади були закладені професором права Московського університету, членом Російської академії наук С. Десницьким та вченим і дипломатом В. Малицьким, які відстоювали ідею рівності права усіх людей і націй, верховенство права, засуджували кріпацтво. Ідеї правової держави розроблялись відомими юристами М. Коркуновим і П. Новгородцем, філософом В.Соловйовим.

Глибокі розробки питань становлення правової держави на початку ХХ ст. здійснено українськими вченими-юристами Б. Кістяківським і С. Котляревським.

Питання, яке завжди цікавило та продовжує хвилювати суспільство: яким чином можна запобігти того, щоб держава з слуги суспільства, не перетворилась у його господаря? Такий засіб розгледіли в праві. Саме право є формально-визначеним, переважно письмовим та здатне регламентувати компетенцію державних органів, посадових осіб, а також закріплювати права та обов’язки громадян, їх правовий статус. В державі вбачається об’єднання людей, які підкорюються правовим законам, де діє принцип, згідно якого держава не може вирішити відносно народу те, чого народ не може вирішити відносно самого себе. У випадку відмови держави діяти таким чином, вона ризикує втратити повагу до себе зі сторони громадян.