- •Передмова
- •Тема 1. Соціологія як особлива суспільна наука
- •§ 1.1 Соціологія та її місце в системі сучасних наук
- •§ 1.2 Предмет, структура та метод соціології
- •§ 1.3 Функції соціології
- •§ 1.4 Взаємовідносини соціології та інших суспільних наук
- •3. Функції соціології
- •Тема 2. Становлення та основні етапи розвитку соціології
- •§ 2.1 О. Конт та г. Спенсер — основоположники соціології
- •§ 2.2 Соціологія марксизму
- •§ 2.3 Соціологічна думка в Росії
- •§ 2.4 Головні парадигми і напрямки сучасної соціології
- •Тема 3. Психологічна парадигма в соціології кінця XIX - початку XX ст. Психологізм проти натуралізму
- •§ 3.1 Психологічні концепції в західноєвропейській соціології
- •§ 3.2 Еволюційно-психологічний напрямок в американській соціології
- •Тема 4. Антипозитивізм в соціології і формування німецької соціологічної школи
- •§ 4.1 Джерела німецької соціології. Ф. Тьонніс
- •§ 4.2 Формальна соціологія г. Зіммеля
- •3. Формальна соціологія г. Зіммеля.
- •Тема 5. Теорія "соціальної дії" м. Вебера
- •§ 5.1 Методологія соціологічного пізнання м. Вебера
- •§ 5.2 Теорія "соціальної дії"
- •§ 5.3 Політична соціологія м. Вебера
- •§ 5.4 Релігія в соціологічній концепції м. Вебера
- •2. Політична соціологія м. Вебера.
- •3. Релігія в соціологічній концепції м. Вебера.
- •Тема 6. Соціологія як об'єктивний аналіз "соціальних фактів". Е. Дюркгейм
- •§ 6.1 Теоретичні і світоглядні підстави соціології е. Дюркгейма
- •§ 6.2 "Соціологізм" е. Дюркгейма як методологія наукового дослідження суспільства
- •§ 6.3 Ідея соціальної солідарності
- •§ 6.4 До синтезу теорії й емпірії в соціологічному дослідженні
- •Тема 7. Інтегральна соціологія п. Сорокіна
- •§ 7.1 Теорія соціальної мобільності
- •§ 7.2 Вчення п. Сорокіна про соціокультурну динаміку
- •1. Теорія соціальної мобільності.
- •3. Вчення п. Сорокіна про соціокультурну динаміку.
- •Тема 8. Формування соціологічної думки в україні
- •§ 8.1 Витоки соціально-політичних вчень в Україні
- •§ 8.2 Розвиток соціології в Україні на сучасному етапі
- •Тема 9. Суспільство як цілісна система
- •§ 9.1 Суспільство і природа
- •§ 9.2 Суспільство з позицій соціального детермінізму і функціоналізму
- •§ 9.3 Концепція суспільства в індивідуалізмі. Індивідуалістичні теорії соціальної взаємодії
- •Тема 10. Соціальні зміни
- •§ 10.1 Сутність, причини і фактори соціальних змін
- •§ 10.2 Види і форми соціальних змін
- •§ 10.3 Соціальний прогрес і типізація суспільства
- •2. Види і форми соціальних змін.
- •Тема 11. Соціологія політики
- •§ 11.1 Об'єкт і предмет політично соціології
- •§ 11.2 Основні проблеми політичної соціології
- •Тема 12. Соціологія права
- •§ 12.1 Соціологія права як специфічна галузь соціології
- •§ 12.2 Становлення і розвиток соціології права
- •Тема 13. Соціологія особистості
- •§ 13.1 Поняття особистості. Особливості соціологічного аналізу особистості
- •§ 13.2 Соціалізація особистості: сутність, агенти, етапи
- •§ 13.3 Соціальний статус і соціальні ролі особистості
- •§ 13.4 Соціальна структура та типи особистості
- •1. Поняття особистості. Особливості соціологічного аналізу особистості.
- •3. Соціальний статус і соціальні ролі особистості.
- •4. Соціальна структура та типи особистості.
- •Тема 14. Соціальна структура суспільства
- •§ 14.1 Сутність та основні елементи соціально! структури
- •§ 14.2 Соціальна стратифікація: поняття та види
- •Тема 15. Соціальні норми як регулятори соціальної взаємодії
- •§ 15.1 Інтерактивна роль цінностей, норм
- •§ 15.2 Девіантна поведінка
- •3. Девіантна поведінка.
- •Тема 16. Етносоціологія
- •§ 16.1 Етносоціологія та предмет її дослідження
- •§ 16.2 Основні підходи до вивчення етнічних спільнот
- •§ 16.3 Концептуальні схеми етносоціології і соціології нації
- •§ 16.4 Національне відродження України та роль етносоціології в розбудові українського суспільства
- •Тема 17. Соціально-поселенська структура суспільства
- •§ 17.1 Урбанізація як тенденція розвитку поселенської структури
- •§ 17.2 Соціологічні дослідження соціальних переміщень, способу життя
- •Тема 18. Соціальні конфлікти: генезис та механізм їх розв'язання
- •§ 18.1 Поняття конфлікту, його соціальна природа та функції
- •§ 18.2 Структура та причини виникнення конфліктів
- •§ 18.3 Управління соціальними конфліктами
- •§ 18.4 Соціальні конфлікти у сучасній Україні
- •Тема 19. Соціальні інститути
- •§ 19.1 Поняття "соціальний інститут". Інституціоналізація громадського життя
- •§ 19.2 Види та функції соціальних інститутів
- •§ 19.3 Сім'я як важливий соціальний феномен
- •2. Види та функції соціальних інститутів.
- •Тема 20. Соціальні організації і самоорганізації
- •§ 20.1 Основні риси соціальної організації
- •§ 20.2 Марксистське вчення про державу як соціальну організацію. Держава і цивільне суспільство
- •1. Основні риси соціальної організації.
- •Тема 21. Інституціоналізація релігії і формування церкви
- •§ 21.1 Закономірності формування релігії як соціального інституту
- •§ 21.2 Основні етапи становлення християнської церкви як соціальної організації
- •2. Основні етапи становлення християнської церкви як соціальної організації.
- •Тема 22. Соціологія праці та управління
- •§ 22.1 Предмет соціології праці та управління
- •§ 22.2 Зв'язок соціології та управління з іншими науками про працю
- •§ 22.3 Соціологія праці й управління та менеджмент
- •Тема 23. Культура суспільства. Соціокультурний прогрес
- •§ 23.1 Сутність культури суспільства
- •§ 23.2 Культура — спосіб функціонування цінностей
- •2. Культура — спосіб функціонування цінностей.
- •Тема 24. Об'єкт I предмет соціології культури
- •§ 24.1 Природа, функції і структура культури
- •§ 24.2 Відношення соціології культури і соціології науки, освіти і моралі
- •1. Природа, функції і структура культури.
- •Тема 25. Освіта як соціальний інститут
- •§ 25.1 Основні віхи становлення соціологи освіти
- •§ 25.2 Освіта та її функції і зв'язок з іншими науками
- •§ 25.3 Тенденції і проблеми модернізації сучасної вітчизняної освіти
- •Тема 26. Соціологія виховання
- •§ 26.1 Соціальна поведінка особистості та фактори її формування
- •§ 26.2 Взаємодія між суспільством, особистістю I вихованням
- •1. Соціальна поведінка особистості та фактори її формування.
- •Тема 27. Наука як соціальний інститут
- •§ 27.1 Наука як складний багатогранний феномен
- •§ 27.2 Інституціоналізація науки
- •§ 27.3 Наука, наукова діяльність як об'єкт соціологічного аналізу
- •Тема 28. Економіка як соціальний інститут
- •§ 28.1 Економічна сфера, її місце в системі суспільних зв'язків
- •§ 28.2 Місце економічної культури в економічній соціології
- •§ 28.3 Взаємозв'язок економічної соціології з іншими науками
- •3. Взаємозв'язок економічної соціології з іншими науками.
- •Тема 29. Суспільна думка як об'єкт соціологічного аналізу
- •§ 29.1 Поняття суспільної думки, її відмінність від оцінного судження, знання, переконання, настрою
- •§ 29.2 Функції суспільної думки. Критерії і показники соціальної зрілості
- •Тема 30. Соціологічне дослідження: методологія та методика
- •§ 30.1 Конкретно-соціологічне дослідження: поняття, етапи, види
- •§ 30.2 Програма і робочий план конкретно-соціологічного дослідження
- •§ 30.3 Методи збору соціологічної інформації
- •3. Методи збору соціологічної інформації.
Тема 4. Антипозитивізм в соціології і формування німецької соціологічної школи
Ключові поняття та терміни
• переживання
• цінності
• спільність
• воля
• формальна соціологія
• соціальні процеси
• соціальні типи
• ігрові форми
§ 4.1 Джерела німецької соціології. Ф. Тьонніс
Широке філософське обґрунтування антипозитивістська тенденція одержала насамперед у Німеччині. Ця тенденція вийшла за рамки власне філософії і виявила великий вплив на формування німецької соціологічної школи і соціології в цілому. Узагалі, німецька соціологія мала специфічні умови і джерела, що обумовлювали її особливе становище в історії даної науки.
Якщо соціологічна думка в Англії, Франції, США в основному була пов'язана з позитивістською методологією, то німецька соціологія зберігала тісний зв'язок із принципами пізнання, напрацьованими в гуманітарних науках. У ній були значні гносеологічні традиції німецької класичної філософії. Крім того, соціологія довгий час не викладалася взагалі, а проблематика, що на той час стала усвідомлюватися як соціологічна, йшла під рубрикою або "національної економії", або "філософії". Вільгельм Дільтей (1833 - 1911 pp.) навіть присвятив спеціальну працю доказу неможливості існування соціології як науки. За Дільтеєм, природничі науки простежують, яким чином хід природних подій впливає на становище людини, тоді як соціогуманітарні науки — суть науки про дух, що вивчають вільну діяльність людини, яка переслідує визначені цілі. Отже, первинним елементом наук про дух є, за Дільтеєм, безпосереднє внутрішнє переживання, у якому уявлення, почуття і воля злиті воєдино й у якому людина безпосередньо усвідомлює своє існування у світі. Це безпосереднє переживання за своєю природою сугубо індивідуальне. Тому Дільтей вважав принципово неможливим і неправомірним існування соціології, яка претендує на роль узагальнюючої науки про історичний розвиток. Як своє завдання Дільтей ставив збереження своєрідності духовного світу.
Основне питання Дільтея — питання про поняття "життя". Своє завдання Дільтей намагається вирішити тим, що підводить життя під рубрику психології — науку про душу, про переживання.
Переживання — це така дійсність, що існує не у світі, але доступна рефлексії у внутрішньому спостереженні, у свідомості самого себе.
В. Дільтей
Свідомість характеризує всю область переживань. І в цьому плані психологія як наука є наука про взаємозв'язок переживань, про усвідомлення.
У розумінні психології Дільтей відмежовується від позитивістського природничо-наукового трактування психології, що набирає в той час силу. Його психологія описова, а не пояснююча. Природничо-наукова психологія переносила на психологію методи фізики і намагалася зрозуміти закономірності, піддаючи виміру регулярно повторюване. Така психологія, як вважав Дільтей, не має шансів стати фундаментальною наукою для наук про дух.
На противагу таким тенденціям він прагнув у першу чергу бачити душевний взаємозв'язок, душевне життя, дане у своїй цінності, а саме з трьома основними визначеннями:
• воно розвивається;
• воно вільне;
• воно визначене набутим взаємозв'язком, тобто воно історичне.
Душевне життя визначається ним як цілеспрямований взаємозв'язок. Причому, подібне визначення доводиться насамперед індивідуальним життям.
Кінцевий інтерес Дільтея полягав в історичному бутті, яке він пов'язував з головним засобом гуманітарного пізнання "розумінням", що протистоїть природно-причинному поясненню. Звідси основна теза Дільтея — "ми пояснюємо природу, але ми розуміємо духовне життя".
Головними представниками баденської школи неокантіанства були В. Віндельбанд (1848 - 1915 pp.) та Г. Ріккерт (1863 - 1936 pp.).
На відміну від Дільтея вони розрізняли науки не за предметом ("науки про природу" і "науки про дух"), а за методом їхнього дослідження. Вони розрізняли "номотетичні" (nomos — гр. порядок, закон) науки, які розглядають дійсність з точки зору загального, що виражається за допомогою природничо-наукових законів, з одного боку, а з іншого "ідеографічні" (образні) науки, які описують одиничне в його емпіричній неповторності.
Як предмет пізнання ідеографічного методу Ріккерт, зокрема, виділяє культуру як загальну сферу досвіду, де одиничні явища співвіднесені з цінностями. Згідно з Ріккертом, саме цінності визначають величину індивідуальних розбіжностей. Розробляючи концепцію цінностей, він виділив шість основних категорій цінностей:
1) істину,
2) красу,
3) безлику святість,
4) моральність,
5) щастя,
6) особисту святість.
Згідно з Ріккертом, цінність виявляє себе у світі як об'єктивний "зміст". На відміну від цінності, зміст пов'язаний з реальним психічним актом — "судженням", хоча з ним і не збігається. Лише оцінка, у якій зміст виявляється, є реальним психічним актом, зміст же сам по собі виходить за межі психічного буття, указуючи на цінність. Тим самим він як би відіграє роль посередника між буттям і цінностями і складає окреме "царство змісту".
На цій логіко-методологічній основі багато в чому будувався науковий фундамент німецької соціології. Разом з тим слід зазначити, що сам Ріккерт відмовив соціології, яку він розумів як "чисто природничо-наукове трактування людського соціального духовного життя" у праві вважатися історичною наукою.
Одним з основоположників соціології в Німеччині був Ф. Тьонніс (1855 - 1936 рр.). Він намагався побудувати соціологію як аналітичну дисципліну, що, на його думку, повинна сприяти дослідженню найбільш загальних рис соціального процесу, різних форм соціального існування, а також виробляти систему загальних понять і типів, необхідних для опису і розуміння конкретних явищ. Цій меті, за термінологією Тьонніса, служила "чиста", чи загальна (теоретична) соціологія. Свої ідеї Тьонніс обґрунтував у відомій роботі "Спільність і суспільство" (1887 р.). Усі соціальні явища він розглядає як вольові стосунки, а саму волю поділяє на два типи органічну (інстинктивну) волю і розумову волю. Залежно від характеру волі він розмежовує два типи суспільних стосунків: інтимні між індивідуальні стосунки відповідають спільності, а все зовнішнє, соціальне відноситься до суспільства, де діє принцип "кожний за себе" і між людьми існує напруженість. У спільності панує інстинкт та почуття; у суспільстві — розсудливий розум та абстракція.
Проблеми, що Тьонніс намагався з'ясувати за допомогою своїх основних понять, були наступними: яка природа людських об'єднань, завдяки яким процесам відбуваються зміни й існують різні типи людських спільностей і т. п. Як уже відзначалося, в інтерпретації Тьонніса об'єднання (соціальні спільності) людей відбивають різні прояви двох аналітично виділених відмінних суспільних зв'язків: спільності і суспільства. Причому спільність для нього — синонім домашнього вогнища, сім "і, громади традиційного зразку. Навпаки, суспільство Тьонніс позначає синонімом "чуже", засноване на комерції і капіталістичному розрахунку.
Соціологічний інструментарій Тьонніса, найважливішою частиною якого він вважав наукові поняття, претендував на новизну і розглядався самим Тьоннісом як методологічний еквівалент ідеальних типів М. Вебера. Однак, як відзначають дослідники, він не зміг досить ефективно обґрунтувати їхні гносеологічні функції і визнавав розробку ідеальних типів Вебера більш успішною і плідною.
Тьонніс одним з перших подав розгорнуту систему соціології, включивши в сукупність її категорій не тільки поняття "боротьба", "конкуренція", але і "згода", "довіра", "дружба" та інші етичні норми поведінки як основні категорії — категорії немислимі в соціологічних системах М. Вебера і К. Маркса.
Сам напрямок історичного розвитку для Тьонніса є однозначним і полягає в загальному скеруванні від спільнот до суспільства, що йде паралельно із зростанням раціональності, суспільство поступово, але невблаганно витісняє в історичній перспективі спільноту.
Ідеал розвитку особистості Тьонніса тісно пов'язаний поняттям волі. Причому в ідеях Тьонніса ця воля визріває лише поступово в результаті складної і суперечливої динаміки суспільної перебудови, у якій "еволюція при всіх обставинах милосердніша", ніж революція.
Основні соціологічні погляди Тьонніса |
• соціологія вивчає суспільне життя; • суспільне життя складається з певних соціальних зв'язків; • не держава утримує єдність суспільства, а спільна воля людей жити разом; • тип соціального зв'язку визначається типом волі (природної, інстинктивної, розумової, раціональної); • історичний процес складається з двох протилежних віх спільного життя людей — спільнот, заснованих на соціальних зв'язках, реального органічного життя і природній волі, та суспільства, яке виступає механічним утворенням, посталим на волі розумовій, раціональній |
