§ 17.2 Соціологічні дослідження соціальних переміщень, способу життя

Постійним предметом дослідження соціологів є соціальний склад і соціальні переміщення в місті. У м. Києві в 70-і і 80-і роки проводилося масштабне дослідження соціальних переміщень. Було виявлено, що в м. Києві тільки 37 % жителів складають ті, хто в ньому народився, 27 % переїхали в Київ з інших міст, 36 % вихідці із села. Тобто 2/3 жителів відносяться до маргіналів. Усі ці групи відрізняються одна від одної за ціннісними орієнтаціями, соціальною активністю, освітою, культурою та іншими характеристиками.

Дослідники вивчали не тільки реальну, але й потенційну міграцію і дали соціальний портрет мігранта. Серед мігрантів 3/5 склали особи до 29 років.

Поряд з міграцією в 80-і та 90-і роки з'явилися і процеси реміграції. Дослідження в Саратові показали, що кожний третій сільський мігрант має намір повернутися. Як правило, ремігранти — люди старшого віку.

В останні роки активно досліджується соціальна напруженість, що наростає в містах між визначеними соціальними групами. Наприклад, у дослідженнях в Ростові-на-Дону була виявлена така напруженість між працівниками різних сфер зайнятості, зокрема, між керівниками, трудящими, працівниками торгівлі і сфери обслуговування.

Активно вивчаються соціологами міський спосіб життя, його протиріччя, екологічні проблеми.

Для міського способу життя на відміну від сільського характерна "велика розмаїтість форм трудової діяльності, "великий вибір соціальних позицій, "постійне інтенсивне соціальне переміщення, а отже, "великі можливості для розвитку здібностей людини, "самоосвіти, "споживання культурних цінностей. Цьому сприяє розвиток сфери обслуговування, але, з іншого боку, підсилюється залежність жителя міста від підприємств торгівлі і побутового обслуговування, зростає соціальна суперечливість життя. Якщо в сільській місцевості переважає спілкування за територіальним принципом, то в міському середовищі — за виробничим.

Спосіб життя звичайно визначається як сукупність стійких, типових, реальних форм життєдіяльності, узятих у єдності з її умовами.

У міському способі життя виявляються і негативні наслідки урбаністичного процесу.

Демографічні негативні наслідки виражаються:

• в нестійкості родини,

• в зниженні природного приросту населення,

• в погіршенні здоров'я.

Економічні виражаються:

• в збільшенні витрат на соціальну інфраструктуру,

• охорону навколишнього середовища,

• у транспортних витратах.

До соціальних наслідків відносяться:

• великі витрати на переміщення до місця роботи,

• до місць відпочинку,

• ослаблення соціального контролю,

• зростання поведінки, що відхиляється,

• зростання соціальної напруженості.

Соціально-психологічні витрати — це:

• ослаблення родинних зв'язків,

• анонімність спілкування і пов'язана з ними самітність,

• зростання емоційних психологічних навантажень.

Екологічні — це:

• руйнування навколишньої природи,

• забруднення води,

• повітря і т. п.

Найважливішим завданням соціології є вивчення соціально-демографічної структури населення міста. Остання включає статевовікову, сімейну і генетичну структури. Об'єктом аналізу при цьому виступає кількість і якість населення, яка виражається через чисельність і темпи зростання, чисельність і склад родин, структуру населення за статтю, віком, здоров'ям.

Для нашої країни характерний у даний час тип відтворення населення на основі низької народжуваності і утвердження малодітної родини. Дорожнеча, інфляція, злидарське становище багатьох родин привели до зниження народжуваності і зростанню смертності. У великому місті народжуваність нижча, ніж у середньому місті і особливо на селі. Останні кілька років спостерігається в країні перевага смертності над народжуваністю.

Негативно впливає на демографічні процеси нестійкість родини, що пропорційна величині міських утворень. Найбільша частка розлучень припадає на вік 25-29 років: у жінок — 43,9 %, у чоловіків — 25,1 %; і вік 30-34 року — 18,2 %.

Один з негативних наслідків низької народжуваності — старіння населення. В 90-і роки число пенсіонерів збільшилося на 21 %, у той час як усе населення — тільки на 9 %. Частка осіб пенсійного віку в Україні складає більше 20 %. Старіння населення складає більше 20 %. Старіння населення супроводжується старінням працюючого населення, скороченням частки 20 - 39-літніх і збільшенням частки 40-59-літніх, що не сприяє прогресу суспільства. Літні люди, добре виконуючи звичну роботу, швидко стомлюються при постановці нових завдань. Демографічно старе покоління володіє і більш низьким потенціалом здоров'я, потребує більшої допомоги і т. п.

Тип вікової структури населення визначається за співвідношенням трьох груп:

• дітей до 14 років;

• молодих та осіб середнього віку 14-49 років;

• 50 років і більше.

Під прогресивною структурою розуміють таку, де частка дітей більше частки 3-ій групи.

Оптимальна структура за статтю припускає рівний розподіл чоловіків і жінок. Друга світова війна привела до істотної диспропорції. За переписом 1959 p., чоловіків у СРСР було на 20 млн. менше, ніж жінок. Зараз розриви в чисельності майже переборені. Чоловіки складають 47,1 % населення, жінки — 52,9 %. Збільшення кількості жінок починається з 30-літнього віку. Істотний розрив зберігся тільки в групі пенсійного віку.

Демографічна структура впливає на всі соціальні процеси, у тому числі на соціально-класову, професійно-кваліфікаційну, статусну, поселенську структуру. Вона позначається на таких якісних показниках населення міста, як трудова активність, система потреб, рівень культури, соціальні зрілість особистості.

План семінарського заняття

(2 год.)

1. Тенденції розвитку соціально-поселенської структури суспільства.

2. Основні елементи і функції міста як соціального організму.

3. Соціально-демографічна структура і процеси великого міста.

Теми рефератів, доповідей і контрольних робіт

1. Соціальні переміщення та спосіб життя у великому місті.

2. Нові міста: соціологічний аналіз.

3. Екологічні проблеми сучасного міста.

Додаткова література з теми

1. Денисова Г. С. Социальное расслоение как фактор напряженности в городе // СОЦИС. — 1992. —№ 9.

2. Куцее Г. Ф. Новые города. — М.: Мысль, 1982.

3. Макеев С. А. Социальные перемещения в крупном городе. — К.: Наукова думка, 1989.

4. Матяш С. А. Человек в городе. —К.: Наукова думка, 1990.

5. Семья и воспроизводство структуры трудовой занятости. — К.: Наукова думка, 1989.

6. Тощенко Ж. Т. Социальная инфраструктура. — М., 1980.

7. Яницкий О. Н. Экологическая перспектива города. — М., 1987.