Тема 15. Соціальні норми як регулятори соціальної взаємодії

Ключові поняття та терміни

• цінності

• соціальні норми

• мораль

• право

• девіантна поведінка

§ 15.1 Інтерактивна роль цінностей, норм

Якщо звернутися до історії філософської і соціологічної думки, то істотне місце завжди займали пошуки інтегративних елементів, відносин, що визначають їхню цілісність. У складній системі суспільних відносин, соціальних зв'язків, мислителі намагалися виділити головне. За Гегелем, головними визначальними були правові відносини, саме вони поєднували усі види зв'язків у єдине ціле. За Кантом, таку роль грали моральні відносини. За Марксом — глибинні економічні. Власник і безпосередній виробник не можуть існувати один без одного. Відносини, що складаються в процесі виробництва матеріальних благ, визначають всі інші види відносин, тобто цілісність суспільству додає визначена ієрархічність взаємозв'язків.

М. Вебер вважав головним фактором цілісності типові переконання, що виражають потреби, інтереси. Е. Дюркгейм — колективну свідомість. На думку Б. Дюркгейма, саме ослаблення загальних вірувань і почуттів означає ослаблення соціальних зв'язків і може викликати дезінтеграцією суспільства.

Безсумнівно, загальні цінності є інтегративним фактором, але це не єдиний фактор. Цінності можуть не тільки поєднувати, але і вказувати на диференціацію, тому що системи цінностей можуть бути протилежними. їхня роль може мінятися. Прийнято розмежовувати цінності: існуючі, наявні, наприклад, цікава робота, сім'я, повага людей, багатство і т. д.; цінності цільові. Це ідеали, цілі, цінності бажання. Ідеали формулюють вихідні положення про цілі, засоби, дозволяють дати ідеальну прогностичну модель поведінки. Цінності належного (соціальні норми, ролі, установки). У той же час вони можуть бути самостійною цінністю.

Соціальні норми, подібно іншим цінностям виконують функції оцінки й орієнтації особистості, спільності. Разом з тим вони не обмежуються цими функціями. Норми здійснюють регулювання поведінки і соціальний контроль за поведінкою. Вони носять яскраво виражений вольовий характер. Це не тільки вираження думки, але і вираження волі. При цьому, на відміну від індивідуального волевиявлення, норма виражає типові соціальні зв'язки, дає типовий масштаб поведінки. Норма не тільки оцінює й орієнтує подібно ідеям, ідеалам, але і наказує. її характерною рисою є імперативність. Це єдність оцінки і розпорядження.

Соціальні норми — це правила, що виражають вимоги суспільства, соціальної групи до поведінки особистості, групи в їхніх взаєминах один з одним, соціальними інститутами, суспільством у цілому. Регулюючий вплив норм полягає в тому, що вони встановлюють межі, умови, форми поводження, характер відносин, цілі і способи їхнього досягнення.

Унаслідок того, що норми передбачають і загальні принципи поведінки, і конкретні її параметри, вони можуть давати більш повні моделі, еталони належного ніж інші цінності.

Порушення норм викликає більш конкретну і чітку негативну реакцію з боку соціальної групи, суспільства, його інституціональних форм, спрямовану на подолання поведінки, що відхиляється від норми. Тому норми є більш діючим засобом боротьби з девіацією, забезпеченням порядку, стійкості суспільства.

Норми виникають унаслідок потреби у визначеній поведінці. Так, наприклад, однією з найдавніших норм була норма чесного відношення до своєї частки в суспільній праці. На зорі людства можна було вижити тільки дотримуючи даної норми. Вона з'явилася в результаті закріплення повторюваних необхідних спільних дій. Цікаво, що ця норма не утратила свого значення і в даний час, хоча її підтримують інші потреби, актуалізують інші фактори.

Різноманіття соціальної реальності, соціальних потреб породжує і різноманіття норм. Класифікувати норми можна по різними підставами. Для соціолога має значення виділення норм за суб'єктами, носіями норм. По цій підставі виділяють загальнолюдські норми, норми суспільства, групові, колективні. У сучасному суспільстві спостерігається складна колізія цих норм.

"Право і моральність — це сукупність уз, що прив'язують нас , один до одного і до суспільства, які створюють із маси індивідів єдиний ціліший агрегат."

Е. Дюркгейм

1) За об'єктом чи сферою діяльності розмежовуються норми, що діють в області визначених видів відносин: політичні, економічні, естетичні, релігійні і т. п.

2) За змістом: норми, що регулюють майнові відносини, спілкування, що забезпечують права і свободи особи, що регламентують діяльність установ, взаємини між державами і т. п.

3) За місцем в нормативно-ціннісній ієрархії: основні і другорядні, загальні і конкретні.

4) За формою освіти і фіксації: жорстко фіксовані і гнучкі.

5) За масштабами застосування: загальні і локальні.

6) За способом забезпечення: ті, що спираються на внутрішнє переконання, суспільну думку чи примус, на силу державного апарату.

7) За функціями: норми оцінки, що орієнтують, контролюють, регламентують, карають, заохочують.

8) За ступенем стійкості: норми, що спираються на соціальну звичку, на звичай, традиції і не мають такої підстави та ін.

У якості складних специфічних і самостійних видів соціальних норм, що представляють основні норми поведінки, основні фактори єдності суспільства, звичайно виділяють норми моралі і права.

І право, і мораль регулюють суспільні відносини шляхом створення загальнообов'язкових правил поведінки і установлення визначеної відповідальності у випадку їхнього недотримання. Разом з тим вони істотно відрізняються один від одного. Це відносно самостійні регулятори поведінки.

Насамперед помітимо, що різне походження і доля моралі та права. Мораль давніша. Вона з'являється з появою людського суспільства, у процесі становлення праці. Право ж — тільки з появою держави. Якщо право поділяє долю держави, то мораль одержить найбільш повний розвиток у майбутньому як загальнолюдська мораль.

Мораль і право відрізняються за формою вираження волі суспільства. Мораль виражає волю окремих соціальних груп і суспільства в цілому, право — державну волю. Саме цим пояснюється принципове розходження моралі і права за способом забезпечення. Якщо дотримання норм моралі забезпечується внутрішнім переконанням у справедливості норм і силою суспільної думки, то дотримання норм права, крім того, і силою державного апарату. Однак на цій підставі не можна розглядати норми моралі як внутрішні, засновані на переконанні, і норми права як зовнішні, засновані на примусі. Виконання норм права забезпечується і переконанням. Правопорядок стійкий, коли спирається на свідоме прийняття норм як необхідних і справедливих. Мораль спирається не тільки на переконання, але і на суспільний примус. Головна відмінність полягає в характері і пито- ' мій вазі примусу, а не в його наявності чи відсутності. У праві питома вага примусу більша і вона носить державний характер.

Не можна не помітити, що правові норми, як правило, відрізняються від моральних своєю формальною визначеністю. Вони встановлюються чи санкціонуються державою в заздалегідь визначеному порядку, мають строго визначену форму (закону, указу, постанови і т. п.), набирають сили в точно встановлений час. Норми ж моралі постійно складаються в суспільстві в міру його розвитку, поступово поширюються в міру підтримки суспільною думкою.

Правові норми носять і більш конкретний характер. Звичайно вони переслідують чи заохочують конкретні дії. Норми ж моралі, як правило, указують на загальний принцип поведінки.

І головне, що хотілося підкреслити, мораль і право відрізняються один від одного за рівнем вимог, запропонованих до поведінки людини. У принципі мораль висуває великі вимоги. Вимоги моралі необмежені, усеосяжні. Мораль, наприклад, засуджує у всіх випадках погане, неуважне ставлення батьків до дітей, право ж карає тільки таке ставлення, що свідчить про неналежне виконання батьківських прав і обов'язків, передбачених законом. Мораль засуджує усі випадки несумлінного, халатного відношення до дорученої справи, право ж переслідує тільки таке невиконання службових обов'язків, що заподіяло істотну шкоду державним, суспільним інтересам чи правам та інтересам окремих осіб, які охороняються законом.

Мораль на відміну від права завжди засуджує байдужне формальне ставлення до людей, будь-які прояви егоїзму, цинізму. Право ж засуджує тільки особливо злісні випадки цих негативних явищ. Так, право засуджує цинізм, який приймає форму хуліганських дій, тобто пов'язаний із крайніми формами неповажного ставлення, що ображають гідність присутніх.

Про те, що моральні норми пред'являють більш високі вимоги ніж правові, свідчить і велика тривалість морального осуду. З особи, що скоїла злочин і відбула покарання, може бути знята судимість, але це не означає відмову від морального осуду.

Для суспільства аж ніяк не байдуже, якими мотивами керується людина, тому мораль засуджує не тільки дурні справи, але і дурні думки.

Унаслідок того, що мораль висуває великі вимоги до поведінки, сфера її дії набагато ширша за право. Сфера моралі ширша також тому, що є стосунки, які узагалі но можуть бути піддані правовому регулюванню (стосунки дружби, любові, товариства та ін.).

Нарешті, норми моралі гнучкіші за норми права. У силу специфіки свого утворення вони швидше відбивають нові потреби, вони йдуть ніби попереду, указуючи шлях праву. Правові норми в більшій мері відстають від потреб суспільства. Звідси неминучість колізій моралі і права. Перехід, наприклад, у нашій країні до ринкової економіки привів до появи моральних норм, що позитивно оцінюють і стимулюють підприємництво, правові ж норми ще продовжують його обмежувати. Давно назріла необхідність у нових правових нормах, які регулюють індивідуальну трудову діяльність, регламентують приватизацію та ін., але такі норми не приймаються. Моральні норми нашого суспільства давно вимагають посилення правової відповідальності за порушення суспільного порядку, за особливо небезпечні для суспільства злочини.

Протиріччя можуть виникнути і внаслідок недосконалості окремих правових норм, їхнього неправильного тлумачення, недостатньо активного використання.

Протиріччя виникають і в зв'язку з нерозумінням органічного характеру зв'язку права і моралі. У середині 80-х років широко рекламувалася формула "У суспільстві дозволене усе, що не заборонено законом". її розглядали як символ, прапор будівництва правової держави. У дійсності вона уособлювала аморалізм, тому що більшість заборон у суспільстві носить моральний характер. Правова держава, що захищає права і свободи особи, суспільства, може затвердитися тільки підтримуючи моральні вимоги. Мораль і право доповнюють і забезпечують один одного. Але все-таки в їхній взаємодії пріоритет належить моралі. Вона лежить біля джерел утворення права, супроводжує весь його розвиток, є найважливішим способом його забезпечення.