§ 23.2 Культура — спосіб функціонування цінностей

Формально до культури в широкому розумінні відноситься все, створене людиною. Але виникає необхідність чітко розмежувати справді культурні явища і такі, які відносяться до них тільки за формальним визначенням. По сутності культура глибоко гуманістична, спосіб самоствердження і самопіднесення людини. Вона стоїть на сторожі цінностей, що володіють не просто утилітарною, а гуманістичною доцільністю. В усіх вимірах своєї сутності культура може бути зрозуміла тільки в зв'язку з цінностями.

Вихідним у розумінні природи культурних цінностей виступає визнання за людською діяльністю чуттєво-предметного і цілемислячого характеру. Представлення про цінності і саме ціннісне відношення мають своєю підставою суспільне буття людини і ним же визначаються. І тут присутні два моменти, що сприяють розумінню культурних цінностей. Варто враховувати, яким буттям і як визначаються вони, і в якій залежності знаходиться саме буття від цінностей культури. І як відноситься первинно визначальне і ціннісне.

Немає іншого способу соціалізації індивіду, крім шляху прилучення його до різноманітних формоутворень культури. Для цього виробляється цільова настанова на освоєння різних сфер культури і відповідно до різних видів людської діяльності, на формування відповідних потреб.

Узятий у загальнокультурному вимірі, індивід складає вишу цінність і головне багатство суспільства.

Дві головні функції культури: нормативно-санкціонуюча і творчо-спонукальна. Функції діють в одному напрямку: справжнє оволодіння культурними цінностями вимагає творчого процесу, а всяка справжня культуро-творчість закріплюється в культурі у вигляді еталонів і стереотипів майбутньої діяльності.

Виробництво загальнолюдських культурних цінностей не може вважатися привілеєм неабияких особистостей. Усі люди беруть участь у творенні культурних цінностей, але ця участь залежить від двох факторів.

1) Від культурного тла, що складається в житті індивіда.

2) Від природної чи соціальної схильності індивіда до творчості. Звичайно ж, створення культурних цінностей — це повсякденне явище, але такий процес завжди припускає володіння матеріалом (необхідними знаннями і навичками), унаслідок чого постійна творчість доступна фахівцям — ученому, поету. Культурні цінності стають такими як тільки одержують поширення серед більш-менш великої аудиторії.

Засоби масової комунікації дуже різноманітні. Для цієї мети використовуються і зорові і звукові форми. Форми масової комунікації відрізняються за видами повідомлень, за ступенем їхньої складності, за категоріями одержувачів інформації, для яких повідомлення призначені. Книга, картина, газета, телепередача, фільм представляють різні форми поширення продуктів культурної творчості.

Особистість формує індивідуальну культуру на основі усього соціокультурного багажу, збереженого в пам'яті суспільства. Занурюючись у потік культури, індивід приступає до засвоєння її окремих елементів. Однак, засвоєння завжди сполучене з обмеженою вибіркою, коли одні елементи відкидаються, а іншим надається особлива значимість. Вибірка в більшості випадків здійснюється стихійно.

Культурний процес представлений формами.

Творча особистість, виділена із загальної маси людей, приступає до здійснення основної функції: створює оригінальний добуток культури, відштовхуючи від безлічі ідей та інших елементів думки, що переважають у даний момент в її свідомості.

У процесі творчості ідеї, проходячи через фільтри критичного розуму і вимог формалізації і стандартизації, відливаються в канони раціональної чи естетичної думки, втілюючись у науковому відкритті, художньому творі чи інших елементах культурного надбання.

З моменту культуротворчості його продукт уже належить світу реально існуючих речей, відокремлюється від особистості автора і вступає (втягується) у складні взаємозв'язки з частиною соціального середовища.

Одним з культурних факторів, що впливають на активізацію суспільної життєдіяльності, виступає мистецтво, яке вносить специфічний внесок у формування особистості.

Мистецтво адресується вибірково. Мистецтво дає можливість збагачувати духовний світ практично кожної особистості. Мистецтво задовольняє одночасно різні духовно-культурні потреби: потребу в знаннях, у комунікації, у соціальній орієнтації, у моральних цінностях, у естетичних позиціях. Мистецтво — самостійний спосіб творчої діяльності людини поєднує естетичне і художнє. Естетичне — суспільно-обумовлена якість об'єктивного світу, тоді як художнє — образно-емоційна обробка естетичного. Є підстави виділяти два різних, але пов'язаних один з одним, рівні творчості.

1) Творчість як процес збагачення скарбів людської культури, як створення нових суспільно значимих культурних цінностей.

2) Творчість як розкриття здібностей і дарувань особистості в різних сферах суспільної життєдіяльності.

Кожен твір мистецтва є результатом матеріальної, духовної творчої діяльності художника. Причому матеріальне втілення образу невіддільне від духовної діяльності його творця. Творчий характер носить не тільки процес створення творів мистецтва, але і процес їхнього сприйняття, у якому завжди є присутнім момент активної переробки художніх вражень, тобто має місце своєрідний процес співучасті глядача, слухача чи читача у творчому художньому процесі. Мистецтво розширює і поглиблює знання особистості про навколишній світ.

Основна функція інтелігенції складається в створенні, збереженні і передачі (трансляції) духовної культури.

Інтелігенція, виконує важливу роль у задоволенні соціально-культурних потреб суспільства, в організації суспільного виробництва і управління. Структура інтелігенції визначається структурою духовної сфери суспільства. Часто і дуже спрощено структуру інтелігенції представляють трьохланковою формулою:

• творча інтелігенція (письменники, діячі мистецтва),

• науково-технічна інтелігенція,

• фахівці розумової праці й апарату управління.

Під інтелігенцією розуміється соціальна спільність людей, що професійно займаються виробництвом і відтворенням духовних продуктів і знань у всіх сферах громадського життя.

У соціології застосовуються різні критерії диференціації інтелігенції. Так, з погляду місця в суспільному розподілі праці виділяють три основних групи:

• працівники розумової праці (письменники, художники, скульптори, архітектори і т. д.);

• група суб'єктів праці,

• працівники переважно розумової праці, що безпосередньо беруть участь у виробництві матеріальних благ.

Інтелігенція поділяється на групи за способом одержання й оперування знаннями. Знання як основний продукт інтелектуальної діяльності в русі від виробництва до практичного втілення проходять ряд окремих, відносно самостійних етапів, у кожному з яких зайняті такі відносно самостійні групи працівників, які виділяються не тільки загальними для всієї інтелігенції, але й специфічними рисами.

Найчисельніша група сучасної інтелігенції пов'язана з використанням знань, із упровадженням їх у практику. Сюди відносяться інженерно-технічні, агрономічні, зоотехнічні працівники, працівники управлінського апарату, сфери медичного обслуговування. Кожна з груп інтелігенції поєднує безліч професій, представники яких здійснюють різні функції в сукупній інтелектуальній діяльності.

Основною формою поповнення рядів інтелігенції виступає вища школа. Прагнення до вищої освіти пояснюється комплексом економічних і соціально-психологічних факторів.

1) Вища освіта відкриває шлях до творчої, менш контрольованої і більш самостійної праці.

2) Тяга до вищої освіти обумовлена ростом інтелектуального потенціалу сучасної молоді, що відчуває внутрішню потребу в збільшенні своїх знань.

3) Через збереження різниці в заробітках дипломованих фахівців і осіб, що мають тільки середню освіту. Диплом внз у ряді випадків дає можливість одержання відносно престижної і високооплачуваної роботи.

Унаслідок соціального і науково-технічного прогресу різко підвищується частка розумової праці в сукупній суспільній праці. Ця закономірність знаходить конкретне втілення в зростанні чисельності інтелігенції й у збільшенні її питомої ваги в структурі зайнятого населення, в інтелектуалізації фізичної праці, у зміні співвідношення між фізичною і розумовою працею на користь праці розумової. Про зростання ролі інтелігенції в соціальному прогресі свідчить прояв у суспільстві нових прогресивних тенденцій.

1) Спостерігається більш швидкий ріст фахівців у сфері духовного виробництва в порівнянні з матеріальним.

2) Зростає загальна чисельність фахівців з вищою освітою. Причому темпи зростання кількості дипломованих фахівців випереджають темпи росту населення.

3) Зростання ролі і значення розумової праці знаходить конкретне вираження в збільшенні питомої ваги інженерно-технічних працівників у загальній структурі промислово-виробничого потенціалу.

У цивілізованих країнах особливо бурхливо збільшується чисельність інженерно-технічних працівників у ведучих галузях промисловості.

Культура функціонує в суспільних взаємозв'язках на різних рівнях у певних конкретних формах. Для відображення цієї конкретної форми буття культури в соціології використовується поняття субкультур и.

Субкультура — це набір символів, переконань, цінностей, норм, зразків поведінки, що відрізняють те чи інше співтовариство чи будь-яку соціальну групу.

Кожне співтовариство створює свою субкультуру. Субкультура не заперечує загальнолюдської культури, але в той же час вона має свої специфічні відмінності. Ці відмінності пов'язані з особливостями життєдіяльності тих чи інших співтовариств.

Можна виділити національні, конфесійні, професійні субкультури організацій, соціальних груп і т. д. Термін "національна культура" застосовується для визначення символів, вірувань, цінностей, норм і зразків поведінки, що характеризують людське співтовариство в тій чи іншій країні, державі. У державі, однорідній в лінгвістичному й етнічному відношенні, може бути одна національна культура. Однак у більшості країн земної кулі є кілька різних національних культур. Як правило, у цих країнах можна виділити субкультуру більшості націй і субкультуру національних меншин. Прикладом такого співвідношення культур є Російська Федерація.

Для соціології важливо визначити, чи змішуються ці субкультури, співіснують і терпимо відносяться одна до одної чи мають місце культурні конфлікти. Часто культурні меншини докладають особливих зусиль, щоб зберегти свою самобутність, захистити свої цінності і вижити в середовищі, де переважають культури більшості населення, що впливають на всі інші культури і навіть придушують їх. Від правильної культурної політики залежать стан економіки, соціально-політичний клімат і весь добробут даної держави.

Іншою найважливішою формою є конфесійна субкультура. Конфесійна культура складається на основі спільності віросповідання, приналежності до тієї чи іншої церкви. На базі цієї спільності формується спільність символів, цінностей, ідеалів і зразків поведінки. Наприклад, можна говорити про християнську, мусульманську, буддійську культурах у цілому. Окремі галузі, напрямки у світових релігіях створюють свої субкультури: наприклад, православну, католицьку, протестантську. У свою чергу, у цих субкультурах можливі свої субкультури. Професійна субкультура утворюється на основі загальних символів, цінностей, норм і зразків поведінки, розділених тією чи іншою професійною групою. Вона тісно пов'язана зі змістом роботи і роллю, яку в суспільстві грають її представники. На неї впливають професійна освіта і підготовка.

В усіх різноманітних формах функціонування культура (як субкультура) має єдиний механізм впливу на особистість, передбачає єдиний спосіб споживання вироблених культурних цінностей.

У сучасних умовах інтеграційні процеси захоплюють, насамперед, національні і регіональні культури. Завдяки їм відбувається, з одного боку, асимілювання елементів суспільної культури, а з іншого, — розвиток у національних культурах елементів загальнолюдської культури. В умовах становлення національних держав культура виступає об'єднуючим началом. Шлях до національного життя — це шлях до становлення національної державності і національної культури. Наявність національної культури ще не є достатньою умовою набуття етичною спільністю нової якості національної консолідації. Приналежність до етносу здавна задається фактом народження людини, приналежність до нації — результатом її свідомого вибору.

Процеси інтеграції культур складні і різноманітні. Інтенсивне зближення створює основу для інтегративних процесів у духовній культурі більшості народів. Зростаюче зближення націй разом з тим приводить до інтенсифікації національних почуттів.

Культура існує і розвивається в житті великих колективів та спільнот.

Національна культура виникає одночасно з іншими національними культурами як реакція на розширення міжнародної взаємодії зовнішнім асимілюючим фактором. Національне й інтернаціональне формуються в діалектичному зв'язку між собою.

Взаємодія національних культур ставить ряд проблем.

1) Проблему перегляду і реставрації вже, здавалося б, вирішених проблем. Сюди відносяться проблеми визначення приналежності шедеврів культури і культурної спадщини.

2) Співвідношення подальшої інтелігенції національних культур і питання збереження і розвитку національної самобутності.

3) Проблема мови в багатонаціональній державі.

4) Проблема форм взаємодії національних культур у державах, що раніше складали єдине ціле (СРСР, ЧРСР, Югославія) і в державах, які об'єдналися в одну державу (ФРН).

5) Проблема обміну духовними цінностями, ідеологізації національних культур.

План семінарського заняття

(2 год.)

1. Суть культури суспільства.