§ 20.2 Марксистське вчення про державу як соціальну організацію. Держава і цивільне суспільство

Найбільш великою соціальною організацією суспільства є держава. Держава виникає з визначених соціальних потреб, з визначеною цільовою спрямованістю, у ній досить чітко здійснюється соціальна стратифікація, виявлення соціальних статусів і позицій, є в наявності яскраво виражені керуюча і керована підсистеми й інші ознаки соціальної організації. у соціології існує безліч теорій держави. Найбільш розробленим нам представляється марксистське вчення про державу як соціальну організацію класово-антагоністичного суспільства.

Основоположники цієї теорії К. Маркс, Ф. Енгельс і В.І. Ленін виходили з передумови, що в основі усіх форм суспільних відносин, у тому числі і політичних відносинах, що насамперед організують державу, лежать соціальні інтереси. Інтереси — це реальні життєві прагнення індивідів, шарів, груп, класів та інших спільнот, якими воно усвідомлено чи не усвідомлено керується у своїх діях і якими визначається їхнє об'єктивне становище в системі суспільного виробництва. Основу соціальних інтересів складає та чи інша форма власності. Вольове, авторитарне вираження інтересу суб'єкта власності, що виявляється в організації соціального керування, є соціальна влада. Основні функції влади '— це здійснення інтересів суб'єкта власності за допомогою організації керування. Засобами здійснення влади виступають різні соціальні інститути, що функціонують з метою реалізації владної волі.

З погляду марксизму, у первіснообщинному, безкласовому суспільстві, що базувалося на суспільній власності, існував повний збіг корінних інтересів людей і соціальна влада належала усім його членам. у цьому суспільстві не було диференціації його членів на пануючих і підвладних. Суб'єкт і об'єкт влади збігалися.

Суспільний розподіл праці порушив цілісність суспільного інтересу, сприяв розподілу щодо самостійних інтересів і соціальних груп, відбувся процес класоутворення. у своїй основі процес класоутворення є процесом відчуження основних засобів виробництва від безпосередніх виробників, у результаті чого докорінно змінюється відношення однієї групи людей до іншої, а також відбуваються процеси відокремлення цих груп. Суб'єкт власності конституюється як клас, що протистоїть безпосереднім виробникам, відчуженим від засобів виробництва. Інтереси цих двох класів непримиренні, розпалюється класова боротьба. Щоб ці протиріччя і протилежні класи "не пожирали один одного в марній боротьбі", відзначав В.І. Ленін, виникає сила, що стоїть, очевидно, над суспільством, — держава. Таким чином, унаслідок відчуження власності в процесі класоутворення соціальна влада також відчужується від суспільства і знаходить спосіб своєї реалізації в державі як формі відчуженої влади. у класовому суспільстві влада в її структурно-функціональному вимірі виражає політичні відносини, в інституціональному плані — влада є державою як публічно-владна форма організації класового суспільства.

Класове розшарування зажадало наділення соціальних інститутів додатковими функціями, зокрема, уведення розпоряджень, що вимагають безумовного їм підпорядкування. Для цієї мети норм релігії, моралі, звичаїв і традицій виявилося явно недостатньо. Треба було формування інституціональних норм, тобто норм, що створюються особливими інститутами, які наділені на це особливими прерогативами.

У випадку, коли таким складним типом соціального інституту виступає держава, нормативна діяльність реалізується у формі правової регламентації. Основним елементом правової системи є правові норми.

Правові норми — це організовані у визначеній структурі і виражені у встановленій формі загальні правила, що регулюють типові суспільні відносини або ту чи іншу сторону цих відносин.

Державний апарат – це той необхідний комітет, що у силу розподілу праці усередині публічно-владної форми, організації класового суспільства здійснює функції цієї організації і класової влади.

У державі вже чітко розділяються керуюча і керовані підсистеми. Найважливіше місце в структурі держави як соціального інституту належить державному апарату.

Державний апарат є результат поділу політико-управлінської діяльності усередині класового організованого суспільства.

Державний апарат — це той шар, "корпорація", що практично здійснює владу в державі, приводячи в рух усю величезну і складну державну машину. Концентрація владних повноважень у руках державної бюрократії найчастіше приводить до дуже значної самостійності державного апарата стосовно класу, аж до того, що бюрократія диктує свою волю, засновану на приватному "корпоративному інтересі", панівному класу. К. Маркс неодноразово відзначав наявність у бюрократії своїх особливих цілей, які вона в процесі володарювання видає за загальні. Бюрократія складає особливе замкнуте суспільство в державі.

Головна функція держави складається у формуванні такого соціального середовища, яке містило б у собі передумови розвитку пануючих виробничих відносин і самого класу власників. Марксизм стверджує, що організація суспільства у формі держави є інституціоналізація в політичній формі економічної могутності панівних класів, концентроване вираження цієї могутності і створення на його основі принципових умов існування даного способу виробництва.

Іншою не менш важливою функцією держави є придушення опору пригноблених класів, установлення відносин панування і підпорядкування.

Панування — це не що Інше, як нав'язування волі класу іншої частини суспільства за допомогою застосування інституціонального примусу.

Примус здійснюється різноманітними формами впливу, у тому числі й ідеологічними.

Державі, як найбільш загальній формі соціальної організації відносин людей, у певній мірі, протистоїть така форма соціальної організації, як цивільне суспільство.

Як самостійна форма соціальної організації цивільне суспільство формується в процесі боротьби з владою, спочатку вимагаючи зміни своїх прав, потім домагаючись участі в керуванні державою і, нарешті, перетворюючи державну владу в надійний інструмент регулювання суспільних відносин.

У центрі цивільного суспільства знаходиться суверенна особистість, що володіє різноманітними правами і волями, насамперед, такими "невідчудженими" правами, як право на життя, власність, волю. У цих умовах поведінка людини визначається, насамперед, її власними інтересами, на неї лягає і уся відповідальність за свої дії. Така особистість вище усього цінує власну волю, поважаючи, разом з тим, законні інтереси інших людей. Цінність людини визначається її особистісними якостями, що стимулює в неї прагнення до розкриття і розвитку її здібностей. Усвідомлення особистісної самооцінки є найважливішою характеристикою цивільного суспільства.

Цивільне суспільство — це сукупність незалежних особистостей, що мають можливість реалізувати свої цілі, і їхніх добровільних об'єднань.

Формування цивільного суспільства пов'язане зі становленням і розвитком капіталістичного способу виробництва, що сприяв утвердженню ідеології індивідуалізму. В умовах капіталістичних суспільних відносин індивід одержав можливість діяти як самостійна суспільна сила, чиї можливості багато в чому залежали від його власних здібностей. Становлення капіталістичного суспільства в політичній сфері сприяло твердженню правової держави, що виробляє механізми захисту суспільства й особистості від сваволі державної влади.

Такий тип суспільства в країнах Західної Європи формувався на рубежі XIX - XX ст. В Україні в цей час почали закладатися тільки первісні задатки цивільного суспільства. Але цей процес був перерваний у жовтні 1917 р. У результаті соціалістичної революції радянське суспільство перетворилося в тоталітарну систему. Тоталітаризм цілком підкоряє інтереси особистості інтересам держави. Державна машина регламентувала всі, навіть найінтимніші сторони життя радянських людей. У наш час Україна встала на шлях державотворення з усіма його необхідними атрибутами: правовою державою, правом людей на власність, на волю діяльності і вираження думок і переконань.

План семінарського заняття

(2 год.)