§ 26.2 Взаємодія між суспільством, особистістю I вихованням

Соціологія вивчає людину як носія суспільних відносин і соціальних функцій, прав і обов'язків. Без соціологічного підходу неможливо розкрити складний механізм соціального визначення людської свідомості і поведінки, що реалізується в процесі соціалізації особистості. Соціологія впливає на процес виховання переважно ззовні. Виховний процес же носить схоластичний характер, що означає, що значна частина причин і факторів, які роблять вплив на кінцеві результати виховання, не піддаються ефективному контролю чи просто залишаються невідомими. Сучасна теорія виховання надає велике значення навчанню про цінності — основні і часткові.

Оксіологія — вчення про цінності — і деонтологія не є самостійними науковими галузями. Якщо у вченні про цінності насамперед висувається відношення цінність-цінитель, що знаходить вираження в оцінному акті, то в деонтологічній сфері основного значення набуває відношення між нормою (вимогою) і виконавцем. Деонтологічна сфера представляється як складна мережа взаємних вимог і зобов'язань особистості і суспільства, суспільства і колективу, колективу й особистості.

Деонтологічні цінності — особливий вид духовних явищ задовольняючих потреби суспільства в регулюванні соціальних відносин і вчинків людей. Виховний аспект деонтологічних цінностей пов'язаний з механізмом перетворення суспільних вимог у свідомість і поведінку особистості.

У загальному виді виховання визначається як триєдиний процес взаємодії впливу суспільного Середовища, цілеспрямованих політичних, моральних, естетичних і т. п. впливів і соціальної активності самої особистості. Особистість — складна система, здатна сприймати зовнішні впливи, відбирати з них певну інформацію і впливати на навколишній світ з соціальних програм. Всі особливі ролі і заслуги, що відрізняють одного індивіда від іншого, власне кажучи є суспільними відносинами.

Для позначення процесу передачі соціальної програми в соціології застосовується поняття соціальне спадкування, у зміст якого включається вся сукупність культурної спадщини людства. Соціальна спадщина забезпечує наступність, передачу і засвоєння позитивного соціального досвіду минулих поколінь, як і елементи заперечення частини соціального досвіду. Без цього неможливий розвиток і удосконалення соціальної програми, а, отже, і соціальний прогрес. Соціальна програма — синтез не тільки минулого і сучасного досвіду, але і перспективних потреб і цілей. Це — прогностична модель для особистості її майбутнього стану. Під процесом становлення і розвитку особистості соціологія має на увазі, насамперед, процес присвоєння індивідом, що володіє визначеними задатками і здібностями, суспільних відносин і перетворення його суспільних функцій у вільну самостійність.

У становленні і розвитку особистості соціологія виділяє три основних етапи.

1. На початку життєвого шляху індивід цілком підлеглий впливу соціального оточення. Він привласнює, усмоктує системи цінностей, норми і стандарти, зразки поведінки, прийняті в суспільстві. Цілі його діяльності носять переважно пошуковий характер. Сукупність різноманітних зовнішніх впливів, проходячи через призму індивідуальних особливостей поступово створює соціально-психологічну структуру особистості. Індивід досягає нового якісного рівня розвитку, стає суб'єктом саморозвитку. Логічним завершенням такого етапу стає поступове перетворення особистості в цілісність.

2. Людина стає суб'єктом соціальних змін, перетворює соціальне оточення, орієнтуючи його на установлення вироблених цілей діяльності. Отже, виховання особистості здійснюється через присвоєння індивідом суспільних відносин і саморозвиток до перетворення його в суб'єкт удосконалювання соціального середовища.

3. Зв'язок суспільства з кожним окремим його членом реалізується в процесі конкретної соціальної діяльності члена суспільства, то під прогресивним розвитком особистості мається на увазі процес внутрішньо обумовлених якісних змін її сутності в ході становлення особистості як суб'єкта цілеспрямованої діяльності, орієнтованої на процес соціальної системи.

Створення атмосфери творчості і пошуку нового, ініціативи і цивільної відповідальності членів суспільства за ефективність і якість роботи і діяльності багато в чому визначається факторами соціально-психологічними. При правильному співвідношенні суспільних і особистих інтересів, при сучасному, принциповому дозволі назріваючих конфліктних ситуацій у суспільстві створюються реальні можливості для оперативного викорінювання антиподів моралі. Саме знання протиріч, що ведуть до конфліктів, допомагає знайти найбільш раціональні шляхи і методи оперативного їхнього дозволу.

Протиріччями виступають:

• протиріччя пошуку, коли зіштовхуються новаторство з консерватизмом,

• протиріччя групових інтересів, коли люди відстоюють інтереси своєї групи і ігнорують чи недооцінюють загальні інтереси, що часом породжує, корупціонізм, місництво і т. п.,

• протиріччя, пов'язані з особистими егоїстичними спонуканнями, коли користь, кар'єризм придушують всі інші мотиви,

• протиріччя пов'язані з застосуванням нової техніки, технології нових виробництв.

Щоб попередити виникаючий соціальний конфлікт, важливо знати індивідуальні особливості людей, їхні інтереси, мотиви і т. п. Знаючи про сутність людини як сукупності суспільних відносин, важливо в кожному підході до оцінки індивіда враховувати конкретні обставини. У соціології пріоритет віддається суспільним потребам.

Співвідношення суспільних потреб з потребами індивідуальними дає можливість визначити вирішальне значення суспільних потреб стосовно індивідуальних потреб, виконує на всіх етапах людської історії дві основні функції:

• потреба в регуляції спільної діяльності,

• потреба в спілкуванні людей.

Протиставлення особистістю своїх інтересів колективним, суспільним не обов'язково виступає у відкритій формі відвертого індивідуалізму, але допоможе формуватися як групівщина, що протиставляється справжній колективності.

Суспільну ж діяльність складають дії, вчинені індивідами. Не всі суспільні потреби стають індивідуальними. Поряд з потребами суспільства існують потреби нації, етносу, професіоналізму чи вікової групи і т. п. Вони можуть збігатися і суперечити один одному. Далекими для індивіда можуть виявитися й об'єктивно важливі нестатки його соціальної групи, суспільства. Індивідуальні потреби виявляються нерідко в повній опозиції суспільним, а участь у задоволенні їх власних нестатків не є активною.

Відносини між людьми з приводу задоволення їхніх потреб утворить зміст соціального інтересу. Складається соціальний інтерес незалежно від свідомості людей. Його зміст заданий соціально-економічним становищем людини в існуючій соціальній системі. Якщо особисті інтереси відбивають суспільні умови життя людини, то вони виступають як суспільні інтереси. Між потребами й інтересами існує прямий взаємозв'язок, обумовлений тим, що обидва прояви — потреби й інтереси мають багато загального. І потреби й інтереси представляють специфічний вид відносин особистості із соціальним середовищем. Основу їхнього виникнення утворить матеріальне і духовне виробництво.

Місце і роль інтересів у соціальному механізмі виховання особистості обумовлені тим, що інтереси не тільки з'єднують членів суспільства, але одночасно виступають і формою реалізації діючих у суспільстві об'єктивних законів.

Соціальна роль потреб і інтересів, матеріального і духовного виробництва складається насамперед, у тому, що вони працюють у системі механізмів виховання формування і особистості.

Визначальна роль соціальних інтересів у вихованні і формуванні особистості полягає в тому, що вони виступають безпосередньою основою для стимулювання виробничої діяльності і соціальної активності людей.

Кожна особистість виступає носієм найрізноманітніших інтересів: суспільних, національних, колективних, сімейних, економічних, політичних, духовних і т. п. Тому соціальні якості людини, її внутрішній духовний світ формуються під впливом дуже складного, динамічного суперечливого, часом зовсім непередбаченого переплетення різноманітних інтересів, нашарування їх один на одного, чи їхньої конфронтації.

Інтересами безпосередньо визначаються багато соціальних якостей особистості, у тому числі здібності, потреби, внутрішній духовний світ. Під їхнім впливом в особистості складається складна ієрархія духовних спонукань: прагнення, мотиви. Інтереси у вирішальній мірі визначають соціальну спрямованість особистості. Індивід, власне кажучи, лише тоді й стає особистістю, коли опановує досвідом соціального життя, визначає свою особисту позицію в суспільному житті. Питання про співвідношення особистих і суспільних інтересів безпосередньо пов'язане із проблемою особистої волі людини, тому що особиста воля в найбільш істотному своєму прояві є не що інше, як констатація протиріччя між потребами й інтересами соціального суспільства. У такому розумінні людська воля виявляється залежною, з одного боку, від соціально-економічного ладу, а, з іншого, — від системи виховання і ступеня вихованості особистості, її універсальності.

Людство нагромадило величезне духовне багатство, склалася гуманна система моральних норм і суспільних цінностей. Відбуваються зміни і зміни в соціальній психології людей, установлюються зв'язки між людьми в процесі праці, складається довіра і т. п. Одним з найбільш небезпечних явищ виступає в житті егоїзм. Егоїзм як індивідуальну властивість, риси характеру, виявляються по-різному, має неоднозначний соціальний зміст стосовно різних соціальних цінностей. Егоїзм виступає насамперед і як протиставлення особистих інтересів суспільним, як прагнення до споживчого, життєвого комфорту й особистого благополуччя за рахунок суспільства, за рахунок інших людей і т. п.

Зростаюча на ґрунті егоїстичного набуття і така небезпека як речизм. Речова хвороба виступає насамперед як показник прагнення людини підкреслити зовні свою перевагу над іншими людьми самим фактором володіння порівняно рідких, дорогих речей, авто "Мерседес", "Вольво", "Форд" і т. п. Речова хвороба гальмує моральний розвиток людини, істотно звужує коло його духовних шукань і потреб.

План семінарського заняття

(2 год.)