3. Функції соціології

4. Зв'язок соціології з іншими науками.

Теми рефератів, доповідей і контрольних робіт

1. Суспільство і соціологія.

2. Категорії та поняття в соціології

3. Основні риси, що характеризують специфіку соціального.

4. Місце соціологи в суспільному реформуванні українського суспільства.

Додаткова література з теми

1. Ансар П. Современная социология //СОЦИС. — 1995. — №12.

2. Бергер П.Л. Приглашение в социологию. — М, 1996.

3. Гіденс Е. Соціологія. Пер. з анг. —К., J999.

4. Дюркгейм Э. Социология и социальные науки // Философская и социологическая мысль. —1992. — №5.

5. Комаров М.С. Размышления о предмете социологии // СОЦИС. — 1990. —МП.

6. Маковецький A.M. Соціологія. — Чернівці, 2000.

7. Рущенко І.П. Соціологія: курс лекцій. —К., 1996.

8. Смелзер И. Социология. Пер. с анг. — М„ 1994.

9. Соціологія: Підручник/ За ред. ВТ. Городяненка. —К, 2002.

10. Соціологія: терміни, поняття, персоналії, навчальний словник-довідник / За ред. В.М. Печі. — К.-Львів, 2002.

11. Социология: Наука об обществе. Учебное пособие / Под общей ред. проф. В.П. Андрущенко, проф. Н.П.Горлача. —X., 1996.

12. Тихомирова Є.Б. Основи соціології. —К., 1996.

13. Фролов С. С. Социология. — М., 1996.

14. Ядов В.А. Размышления о предмете социологии // Социологические исследования. — 1990. — №2.

Тема 2. Становлення та основні етапи розвитку соціології

Ключові поняття та терміни

• соціальні знання

• соціологічна думка

• соціологія

• протосоціологія

• контівська ієрархія наук

• соціальна динаміка

• соціальна статика

• індустріальна соціологія

• структурний функціоналізм

• феноменологічна соціологія

• етнометодологія

• структуралізм

• технократизм

• органічний напрямок в соціології

• органічна солідарність

• соціологічний психологізм

• біхевіоризм

• Чиказька школа

• аналітична школа в соціології

• доктрина людських відносин

• "Хоторнські експерименти"

• символічний інтеракціонізм

• неофункціоналізм

• пост структуралізм

• футурологія

• парадигма

Люди з глибокої давнини (протягом всієї цивілізації) цікавились соціальними проблемами, тобто питаннями: що являє собою людина, в чому полягає сенс життя, як прожити своє життя гідно, як раціонально організовувати сумісне життя і працю. Розвиток протягом багатьох століть філософської і соціальної думки в Європі обумовив і теоретично, і методологічно появу нового наукового напряму, зосередженому на вивченні взаємодії людини і суспільства, тобто на соціальних відносинах.

§ 2.1 О. Конт та г. Спенсер — основоположники соціології

В історії суспільної думки французький вчений Огюст Конт (1798 - 1857 pp.) відомий насамперед як родоначальник позитивістської філософії і позитивістської соціології, спрямованих на звільнення науки від умоглядної філософії (метафізики) і теології.

Термін соціологія вперше запропонував і вперше використав у 1824 р. в своїх листах О. Конт. Але широко відомим цей термін став після публікації О. Контом четвертого тому свого "Курсу позитивної філософії" (1838 p.). Заслуга О. Конта полягає насамперед в тому, що він обґрунтував необхідність наукового підходу до вивчення суспільства, виділення соціології в якості самостійної науки, базування цієї науки на спостереженні та експерименті, пізнання законів суспільного розвитку і практичного використання досягнень науки в цілях здійснення соціальних реформ на благо суспільства. Конт вважав, що соціологія є наукою особливою, яка відповідає новому соціальному порядку в індустріальній Європі — наукою, яка повинна використовувати прийоми спостереження, експерименту і порівняння.

О. Конт запропонував свою класифікацію наук. Він розмістив їх у відповідності з:

• історією їх виникнення,

• розвитку і залежності одна від одної,

• ускладненням їх предмету,

• зростанням складності явищ, які вони вивчають.

За логікою О. Конта, наступною сходинкою має бути окрема наука про найбільш складний життєвий організм — суспільство. Так у цій класифікації з'являється спочатку "соціальна фізика", якій пізніше Конт дає назву "соціологія".

Досліджуючи хід розвитку людського розуму в різних областях, О. Конт вивів закон трьох стадій його розвитку чи трьох різних теоретичних станів:

• теологічного,

• метафізичного,

• наукового (позитивного).

Це значить, що людський розум у силу своєї природи користається спочатку теологічним (релігійним), потім метафізичним (філософським, абстрактно-теоретичним) і, нарешті, позитивним (науковим) методом мислення. Попередній стан розумового розвитку є, з погляду Конта, необхідною умовою розвитку наступного. Послідовність руху різними галузями знань позитивного стану відповідає різноманітній природі явищ і визначається ступенем їхньої "спільності, простоти і взаємної залежності".

Через усю соціологічну концепцію О. Конта "червоною ниткою" проходить його ідеал "порядку і прогресу". Велика політична і моральна криза сучасного суспільства, міркував Конт, обумовлена в першу чергу розумовою анархією. Ймовірна глибока "розбіжність умів" щодо всіх основних правил, які лежать в основі соціального порядку. Соціолог, що спостерігає, легко фіксує відсутність у суспільстві загальних ідей, висуваючи на основі вивчення емпіричних фактів нові й прийнятні для всіх ідеї, розкриваючи процес становлення нової спільності принципів і створення відповідних установ, що сприяють повному подоланню суспільної кризи. Поки ж окремі уми не приєднаються одностайно до деякого числа загальних ідей, на підставі яких можна побудувати загальну соціальну доктрину, писав О. Конт, народи, незважаючи ні на які політичні паліативи, в міру необхідності залишаться в революційному стані й будуть виробляти тільки тимчасові установи. Але Конт попереджав, що необхідно тільки мудре втручання в природний хід громадського життя. А для цього треба привести в струнку систему всі знання про особистісне і колективне людське існування, одночасно вивчивши думки, почуття і дії людей. Тільки точна оцінка природного ходу еволюції людства може дати теоретичний фундамент для мудрого втручання.

Саму соціологію О. Конт поділяв на дві основні частини:

1) соціальну статику,

2) соціальну динаміку.

Перша покликана вивчати умови існування і закони функціонування соціальних систем; друга — закони їхнього розвитку і зміни.

Соціальна статика, за Контом, — це, по суті, анатомія суспільства, теорія суспільного порядку, найкращої організації суспільства, досягнення соціальної гармонії (консенсусу).

Суспільство він порівнює з живим організмом, що має різні органи, які виконують свої специфічні функції. Але точно так само, як не можна розглядати функціонування будь-якого окремого органа у відриві від цілісного організму, так і в суспільстві як соціальній системі не можна правильно зрозуміти окремі його структурні елементи поза його цілісністю. У співвідношенні і взаємодії суспільства й особистості головним, вихідним для Конта служить перше, а не друге: не індивіди створюють суспільство, а суспільство визначає соціальну природу особистості.

Анатомічно розтинаючи суспільство на окремі соціальні структурні елементи, інститути, О. Конт особливо виділяє родину, державу і релігію як те, що відіграє найважливішу роль у забезпеченні органічної єдності суспільства. Він вважає, що саме родина, а не індивід, складає ту найпростішу одиницю, з яких складається суспільство. Людина, на його думку, з давніх-давен переважно егоїстична, хоча в її природі поряд з "егоїстично-особистісним" є й неегоїстичний, "соціальний" початок. І вся історія людства в О. Конта є поступове подолання егоїстичних схильностей людини.

Держава, за Контом, — це охоронець суспільного порядку, виразник "суспільного духу", що стоїть на варті соціальної солідарності, й бореться проти тенденцій докорінної розбіжності ідей, почуттів та інтересів у суспільстві. Без цього неможливий суспільний прогрес. Тому дотримання суспільного порядку, підпорядкування державі і її настановам, вважає Конт, — це священний обов'язок будь-якого члена суспільства.

Соціальна динаміка О. Конта — це позитивна теорія суспільного розвитку. Не заперечуючи визначену роль у цьому й інших факторах, які Конт іменував вторинними (наприклад, клімат, раса, приріст населення, поділ праці), безумовний пріоритет він віддавав первинним — духовним, розумовим. Тому характер суспільства на кожному історичному етапі і напрямок його розвитку визначаються в Конта "станом людських розумів".

Трьом зазначеним вище ступеням розумового розвитку людства — теологічній, метафізичній і позитивній — відповідають і три стадії історичного прогресу. Перша — теологічна — охоплює давні часи і раннє середньовіччя аж до XIII ст. Вона характеризується пануванням релігійного світогляду, військово-авторитарними та політичними режимами на чолі з жерцями і військовими. Друга — метафізична — охоплює XIV - XVIII ст., для якої характерний перехід від одного, старого, руйнівного суспільного порядку до нового, у зв'язку з чим ця стадія називалася О. Контом як критична, перехідна. У духовній сфері на перший план висуваються філософи-метафізики, а в політичній — юристи, літератори, публіцисти. Зігравши позитивну роль у руйнуванні теологізму, у поваленні "реакційної, ретроградної аристократії", ця епоха, відзначав Конт, у свою чергу, породила іншу крайність — революцію, "анархічну республіку", індивідуалізм, лібералізм, демократію, що виступають як головна перешкода для нормального розвитку суспільства.

На третій вищій — позитивній — стадії, що почалася в XIX столітті, разом із твердженням позитивної, наукової свідомості, згідно контівській соціальній динаміці, настає розквіт промисловості, науки, цілком відходять у минуле військовий дух і мілітаристський спосіб життя, на зміну аристократії приходить соціократія, принципи побудови, функціонування і розвитку якої розробляються особливою прикладною наукою, що базується на соціології, — позитивною політикою. У центрі духовного життя висуваються вчені, філософи-позитивісти і діячі мистецтва, а на місце старої, традиційної релігії з богом приходить позитивізм як "релігія людства" з її проповіддю загальної любові і поклоніння особистості, суспільству, людству.

Значення соціології О. Конта визначається насамперед тим, що на основі синтезу досягнень суспільствознавства того періоду всупереч панівним у той час спекулятивно-умоглядним філософським підходам і теологічним поглядам він вперше:

1) обґрунтував необхідність наукового підходу до вивчення суспільства і можливість пізнання законів його розвитку;

2) визначив соціологію як особливу науку, що спирається на спостереження;

3) порушив питання про проведення емпіричних досліджень у даній науці;

4) обґрунтував закономірний характер розвитку історії, загальні контури соціальної структури і ряду найважливіших інститутів суспільства.

Однак О. Конту не вдалося досить чітко визначити предмет і метод нової науки; у його працях — характерна для позитивізму недооцінка значення загальної теорії й абсолютизація ролі вивчення окремих соціальних фактів, емпіризм, неправомірна аналогія соціальних явищ, процесів і законів з тими, що вивчаються в природознавстві.

В основі соціологічних поглядів Г. Спенсера (1820-1903 pp.), лежали два вихідних положення, тісно пов'язаних з дарвінським вченням:

а) розуміння суспільства як соціального організму, подібного до біологічного організму, і організму, який підкоряється тим же законам організації, функціонування і розвитку;

б) вчення про загальну еволюцію, згідно з якою будь-яке явище неорганічного, органічного і надорганічного світу є "частиною загального процесу еволюції", оскільки існує тільки одна еволюція, що відбувається всюди однаково".

Проводячи постійну аналогію між біологічним і соціальним організмами, Г. Спенсер виділяє такі загальні риси і властивості, як:

• зростання і ускладнення структури,

• диференціація функцій,

• посилення їхньої взаємодії зі структурою та ін.

Він вважав, що взаємини між суспільними структурами подібні до взаємодії органів живого організму. За, Спенсером, роль судинної системи в суспільстві виконує транспорт, роль кровообігу — торгівля, роль харчування — промисловість і землеробство, роль шкірного покриву — армія і т. п. Разом із тим він бачить і відмінність суспільства, яке він іменує "надорганізмом", насамперед у тому, що в ньому індивід менше залежить від соціального цілого і що суспільство як ціле, що складається з окремих індивідів, служить на благо своїх членів.

Якщо О. Конт у питанні про співвідношення особистості й суспільства віддавав пріоритет суспільству як системі, то Г. Спенсер, навпаки, — особистості, індивіду.

Тому головним і визначальним для Г. Спенсера, на відміну від О. Конта, було безпосереднє вивчення не суспільства як цілого, а особистості й інших його структурних елементів, їхніх рис, функцій і взаємодій. Не випадково його соціологічні погляди розглядаються як приклад індивідуалістичного підходу до вивчення суспільства і його еволюції.

Органіцистичні, натуралістичні ідеї Г. Спенсера невіддільні від його еволюціонізму в соціології. Сам предмет соціології уявлявся йому як вивчення "зростання, розвитку, будівлі і відправлення суспільного агрегату". Еволюція розглядалася ним як джерело будь-якого природного і суспільного явища. У її основі — прояв і взаємодія двох протилежних процесів: інтеграції (концентрації, об'єднання) і дезинтеграцї (диференціації, розсіювання), тому що еволюція — це "інтеграція речовини і розсіювання руху". Вона завжди спрямована на перехід від невизначеного і простого до визначеного і складного.

Таким чином, і соціальна еволюція виступає в Спенсера як автоматичний, нездоланний, в загальному і в цілому визначений процес чергування розвитку і розкладу певних суспільств. При цьому в ході еволюційних змін спершу відбувається перехід від розсіяного стану суспільства в концентрований, а потім від однорідного стану до неоднорідного.

Згідно з цим Г. Спенсер класифікував суспільства за ступенем їх складності, а соціальний прогрес бачив у послідовному підйомі на усе більш ускладнені студені організації суспільства, що відбивають все більш високі ступені їхньої внутрішньої згуртованості. Він поділяв у цьому зв'язку суспільства на:

• прості,

• складні,

• подвійно;

• потрійно складні,

Виходячи з того, що, чим більше розвинуто суспільство, тим воно складніше, тобто більш диференційовано в структурному і функціональному відношеннях. До найбільш високого типу суспільства — суспільства потрійної складності — Г. Спенсер відносив усі сучасні йому цивілізовані країни, а також давню Мексику, Ассирійську, Єгипетську і Римську імперії, що виявили міцність політичного устрою. В основі прогресу громадської організації, за Спенсером, лежить соціальна диференціація суспільства, розвиток промисловості, науки і мистецтва.

Інша, більш відома класифікація суспільства Г. Спенсером пов'язана з розмежуванням їхньої громадської організації в залежності від характеру пануючої в ній діяльності. Так, він розрізняв "войовничі" й "індустріальні" типи суспільств. У перших громадська організація заснована на твердій ієрархічній структурі, розгалуженому апараті, високій централізації, строгій дисципліні і примусі "примусова кооперація"), а індивід реально позбавлений волі, розчинений у суспільстві, його інтереси підлеглі суспільним, а сам він цілком підпорядкований державі з метою здійснення функцій оборони і нападу.

У других типах суспільств громадська організація переслідує переважно не зовнішні, а внутрішні, мирні цілі. Головним завданням держави виступає виховання членів суспільства, а на зміну насильству і примусу приходять переконання, симпатії і право. Примусова кооперація замінюється добровільною взаємодією вільних і свідомих членів суспільства. Військовий тип суспільств відбиває, за Спенсером, більш низьку, примітивну ступінь суспільного розвитку в порівнянні з індустріальним типом. Перехід від першого до другого відбувається в результаті нормальної соціальної еволюції. У ході розвитку виробництва, обміну виробничою діяльністю, мирної праці перетвориться природа, а разом з цим і на основі цього — і все суспільство. М. Спенсер, як і О. Конт, виступив рішучим супротивником революційних суспільних змін, прихильником "суспільної рівноваги", збереження існуючої суспільної системи як природного стану суспільства, що випливає з закону еволюції природи і суспільства.

Заслуга Г. Спенсера в соціології складається насамперед у тому, що йому вдалося розгорнуто і глибоко свого часу розробити системний підхід стосовно суспільства і з'єднати його з еволюціонізмом. Він першим використав такі найважливіші категорії соціології, як соціальна система, соціальна структура, соціальна функція, соціальний інститут, соціальний контроль та ін.

Характеризуючи структуру суспільства, Г. Спенсер розрізняв, наприклад, три підсистеми — підтримуючу (економіка), розподільчу (розподіл праці) і регулюючу (держава), а також шість типів соціальних інститутів (родинні, освітні, політичні, церковні, професійні і промислові). Йому належить пріоритет і в обґрунтуванні взаємозв'язку змін соціальної структури і соціальних функцій її складових одиниць, посилення диференціації цих функцій, природного розподілу праці в результаті зростання розмірів структурних одиниць. Висунувши на перший план вивчення структури суспільства і функцій її елементів, Г. Спенсер заклав основи структурно-функціонального напрямку в соціології, що получили пізніше широке поширення і вплив (Т. Парсонс, Р. Мертон та ін.). Відродження ідей Спенсера в рамках сучасної соціології знайшло своє вираження й у формуванні такого соціологічного напрямку, як неоеволюціонізм (Л. Уайт, Дж. Стюард, Н. Смелзер, Е. Ейзенштад та ін.), яке разом з тим переглянуло ряд важливих положень класичного еволюціонізму.