2.Багатозначність слова і контекст.

Багатозначні слова - невичерпне джерело семантичного ба­гатства мови при збереженні знакового виразника цих значень. І чим повнішими будуть знання мовцем можливих значень слова, тим точніше буде його мовлення - за умови такого ж рівня знань у співрозмовника. А звідси: вправність у використанні полісемічних слів є і виявом багатства індивідуального мовлення, і стимулято­ром пізнавальної діяльності слухача в галузі слововживання. Багатозначні слова вимагають точного контексту, який не допускав би двозначного чи спотво-реного сприйняття змісту (навіть у тих ви­падках, коли незвичне вживання багатозначного слова передбачає комічний ефект (“Цей двірник уже старий” - “То викиньте його”. Двірник - працівник, двірник - пристрій для витирання скла в автомобілі. Порівн. фразеологізм: “У тебе не всі дома?” (“Ти не­розумний?”) - “Усі, нас усього троє”. Оскільки багатозначними можуть бути не лише так звані повнозначні слова, а й службові (вони можуть, стосуючись неоднакових гра-матичних або семантич­них класів слів, вимагати різних граматичних форм), то для точно­го використання таких слів недостатньо знати лише лексику - і граматика ставить вимоги до точності побудови словосполучень, речень та ін. Отже, все у мові взаємопов’язане, і якість мовлення залежить від того, на-скільки мовець засвоїв закономірності цього взаємозв’язку.

Точність мовлення вимагає співвіднесеності змісту висловлювання з реаль­ною дійсністю. Вона залежить від уміння висловлювати однозначно думки, вжи­­ваючи слова, словосполучення, речення відповідно до норм літературної мо­ви. Точним мовлення може бути за умови знання предмета мовлення, знання мови, володіння її лексичним багатством. Найбільше можливостей для ви-раженя точності мають багатозначні слова, терміни, синоніми омоніми, па-роніми.

Для багатозначних слів та омонімів основним джерелом точної передачі зна­чення слова є контекст. Омоніми (слова, які звучать однаково, але мають різне значення) принципово відрізняються від багатозначних слів, бо їх значення не по­в’язані між собою, а між значеннями багатозначного слова існують зв’язки.

У словниках багатозначні слова й омоніми подаються по-різному. Омоніми подаються окремим статтями і позначаються вгорі арабськими цифрами, наприклад:

блок - вантажопідйомний пристрій;

блок - технічний термін; використовується на будівництві;

блок - об’єднання, угрупування.

Значення багатозначного слова виділяють в одній словниковій статті арабськими цифрами, як-от:

Акт – 1) дія, вчинок; 2) документ; 3) дія і театрі.

Але є слова, які можуть бути водночас і багатозначними, і омонімами, наприклад:

громада - 1) суспільство, спільність, угрупування; 2) релігійне об’єднання, община; 3) (історичне) збори селян; 4) назва політичного угрупування в Англії (Палата громад);

громада – великий предмет, нагромадження чого-небудь.

3.Точність як комунікативна ознака мовлення

і засоби її досягнення.

Точність мовлення. Спілкуван­ня можливе не лише завдяки тому, що спів-розмовники говорять од­нією мовою, а й тому, що за кожним словом обидві сторони бачать один і той же предмет реальної дійсності, однакові об’єктивні зв’яз­ки і т. д., тобто називають предмети, явища, процеси точно.

Точним можна назвати таке мовлення, коли вжиті слова пов­ністю відпо-відають їх мовним значенням - значенням, що усталились у мові в даний пе-ріод її розвитку. Точність зумовлюється, по-перше, знанням об’єктивної дійс-ності, спостережливістю мовця, по-друге, його умінням співвіднести свої знан-ня мови з цією спостереженою об’єктивною дійсністю. Це співвідношення буде тим точнішим, чим глибше і всебічніше пізнаватиметься світ і чим повніше засвоюва­тимуться ресурси мови, надбані попередніми поколіннями людей. Точність потрібна не тільки для іменування реалій, а й для від­творення на-строїв, переживань, тобто необхідна в реальному світі предметів та почуттів.

Отже, поняття точність має два значення; по-перше, це вжи­вання у мов-ленні слів (їх значень) і словосполучень, звичних (уз­вичаєних) для людей, які володіють нормами літературної мови, а, по-друге, це оформлення і вираження думки адекватно предме­тові або явищу дійсності, тобто несуперечність реаль-ного предмета і його назви. Це означає, що мовець повинен постійно прагнути до пізнання і реального світу, і законів, норм мови, це неможливе без варіатив-ності (або змінюваності) того й іншого.

Точність у науці виражається в першу чергу через термін (а звідси вимога однозначності термінів, інтернаціональності їх змісту) і за допомогою формул. Точність у науковому й документальному стилях - буквальна, пряма, емоційно-нейтральна, не допускає ме­тафоричності, образності, експресивності.

Точність у стилях розмовному і художньому часто встановлює­ться не лише співвіднесенням змісту висловлювання з об’єктивною дійсністю, назви і пред-мета, а й відповідністю оцінки цього предме­та інформатором і сприймачем ін-формації, тобто художня (або розмовна) точність залежить і від ідейно-есте-тичних настанов мов­лення, реалізації в слові конкретної стильової настанови. Тобто в художньо­му стилі пізнання об’єкта не лише логічно-понятійне (як в стилі на­уковому), а й художньо-образне. Отже, у художньому стилі предметно-понятійна точ­ність може навіть не збігатися з точністю художньо-образною (порівн. жанр фантастики).

В усному розмовному мовленні неточність слововживання (чи фразотво-рення) може бути компенсована ситуацією спілкування, мімікою або жестом, але це не виправить неприємного враження від такого мовлення.

Таким чином, точність досягається: 1) знанням предмета мов­лення (адже спочатку ми пізнаємо реальний світ, а потім вислов­люємося про результати свого пізнання: пізнавальна здатність лю­дини залежить і від її досвіду, і від набутих знань у відповідній галузі і в мові); 2) знанням мови, мовної системи усіх її рівнів, оволодінням стилістичними ресурсами, мовними засобами вира-жен­ня емоційності та ін.; 3) умінням узгодити знання про предмет зі знанням мови (тобто умінням вибрати найточнішу для конкретної ситуації спілкування назву предмета, явища, процесу тощо).

Звичайно ж, точність реалізується передусім лексичними ресур­сами мови, тобто виявляється на рівні слововживання, але без кон­тексту її не досягти. Найбільше можливостей для точного співвід­ношення предмета і його назви мають: синоніми, омоніми, пароніми, полісемантичні слова. Значні труднощі у застосуванні викликають слова іншомовні, професійні, архаїзми та фразео-логізми.

Синоніми (назви одного і того ж поняття, спільні за основним лексичним значенням, але відмінні відтінками цього значення або емоційно-експре-сивними чи стилістичними можливостями) виникають у мові як одиниці, що підкреслюють (називають) новий відті­нок у значенні слова, тобто як точніша для нової ситуації спілку­вання назва відомого предмета (за винятком так зва-них абсолютних синонімів, які різняться між собою тільки звуковим комп-лексом і джерелом походження: кавалерія — кіннота, норд-ост — північний схід, полісемія — багатозначність, білінгвізм — двомовність). Відмінність синонімів може бути власне семантична (земля — ґрунт; дорога — шлях — гостинець; збірка — зібрання — збірник), а може бути й стилістична (людина — чоловік; відомий — славетний; ли­це — обличчя; пес — собака).

Це властиве науковому стилеві, в якому внаслідок бурхливого розвитку науки і техніки з’являлося одночас­но кілька синонімічних термінів-дублетів. Виникла можливість відібрати найбільш точний термін, а решту мова по-ступово відки­не. Терміни-дублети не завжди обтяжують мову. Вони можуть бу­ти не лише емоційно нейтральні й безекспресивні (творити так зва­ний сухий колорит), а й сприяти уникненню одноманітності тексту (фразеологізм - ідіома; кіно - картина - стрічка; речення - синтаксема), бути засобом нагнітання вра-ження, створення враження множинності (безглуздя - ірраціоналізм; псевдо-наука — окуль­тизм).

У розмовному стилі синоніми різняться не лише ступенем метафоричності, а й різнома­нітнішою експресивністю (порівн.: йти - сунути - дибати - лізти - ледве ногами передирати - нога за ногою; сорочка - кошуля - льоля; мовчки - без словечка - ані мур-мур - тихо - ша). Нерідко синоніми виникають як евфемізми: померти - заспокої­тись - навіки заснути - спочити - закрити очі - відійти - піти на той світ - життя скінчити; дурень - нерозумний - “не того” - не всі дома - без клепки - без царка в голові - мішком прибитий.

Неточність виникає у тих випадках, коли слово вжите в при­близному зна-ченні (порівн.: “Я болію за команду “Динамо” - вболіваю; “багатотомний збір-ник поетичних творів” - зібрання; “команда не боялась цього противника” - суперника та ін.

Прагнення до точності й новизни в синонімії зумовлює появу пе­рифраз (пе-реносних, описових образних найменувань): бавовна - біле золото; радіація - невидима смерть; ліс - легені планети та ін.

Для ділового мовлення важливе явище синонімії, адже воно покликане якнайточніше відтворювати відтінки людської думки. Незнання синонімічних можливостей слова часто призводить до помилок.

Синоніми поділяються на такі групи:

• лексичні – відрізняються смисловими відтінками (відомий – славетний - знаменитий);

• стилістичні – це слова, що відрізняються стилістичним і емоційним забарвленням (говорити – мовити – пророчити – верзти);

• абсолютні – зовсім не відрізняються значенням один від одного і в усяко­му контексті можуть вживатися без будь-якої відмінності (мовознавство – лінг­віс­тика, століття - сторіччя).

Уміле використання синонімів робить мовлення багатшим, досконалішим. Добираючи слова з синонімічного ряду, треба враховувати відтінок у значенні, стильову належність:

документи – ділові папери, папери, джерела, першоджерела;

думка – твердження, ідея, задум;

застосовувати – використовувати, запроваджувати;

реалізація – виконання, здійснення, втілення, проведення;

період – етап, епоха, ера, час, пора, вік проміжок часу;

рішення – вирішення, розв’язання, розв’язок, ухвала, постанова вирок, присуд.

Синонімічні засоби мають глибоко національний характер. Вони свідчать про самобутність і специфіку мови. Надмірне нанизування синонімів, не виправ­дане змістом висловлювання, тільки засмічує мову. Часто виникають усклад­нен­ня, коли в рос. мові на позначення певних понять існує одне слово, а в укра­їн­ській мові – кілька. Деякі слова відрізняються лише префіксами. Тут треба бу­ти особливо уважним бо заміна однієї букви може вплинути на значення слова та всього тексту.

Звичайно, багато слів-синонімів неважко розрізнити за значенням, як-от: робітник – працівник – співробітник. Але, скажімо, замісник і заступник примусять замислитися щодо тотожності значень.

1.Замісник – посадова особа, яка тимчасово виконує чиїсь обов’язки, тобто заміщає відсутнього керівника. Заступник - це офіційна посада.

2.Квиток - вживається у словосполученнях: театральний (залізничний, сту­дентський ) квиток. Білет – кредитний, банківський, екзаменаційний.

3.Наступний – вживається з конкретним поняттям (наступна зупинка, на­ступ­ний тиждень). Подальший – означає абстрактне поняття (подальше жит­тя, подальша доля).

4. Положення – горизонтальне, вертикальне. Становище – міжнародне, офі­цій­не. Стан – економіки, фінансів, справ, хворого.

5. Спиратися на знання, досвід, уміння. Опиратися – чинити опір.

6.Суспільний – лад, клас. Громадський – обов’язок, осуд, порядок, діяч; робота, справа.

7. Тепер – виражає теперішній час. З таким же значенням вживаються слова ни­ні, сьогодні. Зараз – характеризує момент розмови тобто цієї миті, цієї хвилини.

Отже, точність може бути і предметно-понятійною, й емоційно-експре-сивною. Емоційно-експресивна точність не стосується офіцій­ного та наукового стилів, для інших стилів потрібні обидві форми точності. Для їх досягнення необхідно знати світ речей та світ людей, а без мови це пізнаним і засвоєним бути не може.