2. Порядок слів як стилістичний засіб.

Порядок слів - послідовне розміщення слів у реченні з урахуванням ліній-ного правостороннього характеру тексту. Українській мові властивий вільний П.с., тобто слова переважно не мають постійно закріпленої за ними граматичної чи синтаксичної позиції (пор. у нім. мові - рамкова конструкція, що вимагає по-становки інфінітива в кінці речення; місця артикля завжди перед іменником і т.п.). Це дає змогу варіювати послідовність розміщення слів. Зміни П.с. зумов-люються стилістичними вимогами, тим чи іншим комунікативним спряму-ванням мовного тексту. Вільний П.с. не заперечує існування сталого порядку розміщення окремих мовних елементів. Так, в українській мові прийменник стоїть у препозиції до іменника, прикметник - до іменникового слова (у столі, ранній сніг), що належать до іменникової групи, групуються навколо іменника, у дієслівній групі додаток з прийменником чи без нього стоїть після дієслова (безмежне блакитне небо з білими хмарками, співати пісню про кохання). Зміна П.с. може вплинути на зміст речення (його семантику). Так, у реченні “Ти знаєш багато!” міститься позитивне твердження. У реченні “Багато ти знаєш!” внаслідок зміни порядку слів та інтонації змінюється і його зміст – во-но стає експресивним запереченням.

Залежно від позиції у реченні підмета і присудка розрізняють прямий і зво-ротний п.с. Поширенішим є прямий порядок слів, коли підмет передує при-судкові: “День згасав”. “Сонце сіло за лісом”. При зворотному порядку слів присудок передує підметові: “Наближався поїзд”. “Біля дороги росли великі дерева”. Як прямий, так і зворотний П.с. є нормою українською мови. На відмі-ну від прямого і зворотного П.с., інверсія є стилістично маркованою формою. Незвична позиція слова в реченні акцентує на ньому увагу, надаючи тексту в цілому особливого звучання, певних стилістичних відтінків: “Ось і сьогодні вечір чорногривий, неначе кінь басує вороний, а я іду, волоссям сивий, сивий, і тільки серцем, серцем молодий” (В.Сосюра).

За П.с. визначається його проективність/непроективність з огляду на лі-нійну послідовність слів. Це поняття розглядає П.с. і синтаксичний зв’язок між членами речення як систему можливих варіювань, притаманних мові з вільним П.с. Проективність/непроективність речення встановлюється за схемою син-таксичних залежностей. У непроективних реченнях внаслідок дистантного роз-міщення членів речення (здебільшого, головних) відбувається перехрещення т.зв. дерева залежностей. Смислорозрізнювальна функція П.с. пов’язана з йо-го виражально-експресивною функцією. П.с. у сполученні з інтонацією дає змо-гу мовцеві широко передавати різні логічні відтінки думки, її експресивно-емо-ційне забарвлення та актуальне членування речення.

Постпозиція (від лат. після і позиція) - порядок слів у реченні чи слово-сполученні, при якому дане слово стоїть після іншого, тобто займає кінцеву (наступну) лінійно-динамічну позицію. Так, у П. щодо керуючого слова звичай-но перебуває непрямий прийменниковий додаток (дбати про здоров’я, говори-ти з матір’ю), інфінітив у складеному дієслівному присудку (почали співати, не міг встати, мусила терпіти), іменники в усталених словосполуках типу: мати право/намір/змогу/можливість тощо. Перенесення у П. слова, для якого звичайною є препозиція, надає йому додаткових семантично-експресивних ознак: порівн.: звичайний очерет - очерет звичайний; всюди неозорий степ, незаймана природа - всюди степ неозорий, природа незаймана. У складно-підрядних реченнях також існує позиційне розмежування головних і підрядних речень, підрядних речень між собою. Підрядні означальні речення здебільшого перебувають у П. до означуваного; у речення з мобільною структурою підрядне з П. може переходити у препозицію: Кожний бачить, що правда перемагає неправду - Щоправда перемагає неправду - кожний бачить. У комуніка-тивному аспекті П. у реченні визначають як сильну, її займає рема: пор.: приїхав Сашко - Сашко приїхав. Обидва речення розрізняються за своїм ін-формативним значенням: перше повідомляє про те, хто приїхав, друге - що зро-бив Сашко. Відповідно до теорії актуального членування речення в емоційно нейтральному мовленні рема у П. має фразовий наголос.

Препозиція (від лат. постановка спереду) - порядок слів у реченні чи слово-сполученні, при якому дане слово стоїть перед іншим, тобто займає у реченні чи словосполученні першу (попередню) лінійно-динамічну позицію. Так, у П. до іменників (або іменникової групи) стоять прийменники: до батька, з-за рогу. Для іменникових словосполучень з прикметником звичною є П. прикметника: яскраве світло, прогресивна технологія. Зміна позиції прикметника веде до семантично-синтаксичної зміни - прикметник набуває специфічних ознак: огір-ки консервовані, лампа настільна, змінюється його синтаксично-комуніка-тивна функція та експресивне значення: Він людина чудова! Поняття П. нале-жить також до комунікативного синтаксису - при нейтральному характері мов-лення тема висловлення перебуває у П. до реми: море (тема) сміялося (рема). У школярів (тема) почалися канікули (рема). Така позиція теми і реми дістала назву об’єктивного порядку, на відміну від такого, коли у препозиції стоїть рема (суб’єктивний порядок): Син народився! Препозиція реми пов’я-ана з інтонаційним виділенням її, і збільшення емоційно-експресивного забарвлення висловлення. У комунікативно нерозчленованих висловленнях (тобто у тих, що містять тільки рему), підмет перебуває у П. до присудка і має на собі фразовий наголос: Дощ іде. Зима настала. У складному реченні також визначається позиційне розташування його частин, зокрема переважно П. головної частини щодо підрядної.

Інтерпозиція (від лат. між і положення) - порядок слів у реченні або його частин, при якому дане слово чи частина речення розташовані всередині сло-восполучення або речення, тобто займають серединну лінійно-динамічну пози-цію. Так, у формах заперечних та неозначених займенників з частками де-, аби-, ні- при сполучення з прийменниками останній стає в І. (де в кого, ні до чого, ні про що, аби з ким). Складнопідрядні речення з мобільною структурою можуть змінювати позиції своїх частин. Так, підрядна частина речення з препозиції або постпозиції переходить в І.: Не було потреби нагадувати, що завтра приїде батько - Нагадувати, що завтра приїде батько, не було потреби. У розмовній та експресивно забарвленій мові елементи речення можуть розміщуватися дис-тантно, коли розриваються атрибутивні чи інші словосполучення. При цьому в І. може потрапити будь-який член речення: “Ні, не солодка випала хліб-сіль” (А.Малишко); “Чудесна царювала над світом ніч” (В.Бабляк).

Інверсія (від лат. приставляння, перевертання) - зміна звичайного прямого чи зворотного порядку слів у реченні на стилістично маркований. Метою І. є ло-гічне чи експресивне виділення певного слова або групи слів, напр.: “І золотої, й дорогої мені, щоб знали ви, не жаль Моєї долі молодої”. Речення з І. набуває емфатичного характеру, посилюється його експресивність, інтонаційна вираз-ність. Інверсовані речення здебільшого притаманні мові поезії. І. у розмовній мові має переважно комунікативну мету - звернути увагу співрозмовника на певний елемент висловлення, що становить для мовця найбільше значення (інформативно-семантичний центр). Оскільки початкова позиція фрази є силь-ною семантично й акустично, інформативний центр може переноситися мовцем саме на початок фрази і відокремлюватися інтонаційно (на письмі – пункту-аційно): “Львівська площа, як до неї проїхати?”.

Типові порушення як писемної, так і усної синтаксичної норми в побудові словосполучень є результатом низького мовно-культурного рівня, недостат­нього знання української мови або впливу іншої мови тощо:

згідно з (чим), але відповідно до (чого), ім’я Леся, але звуть Лесею

командувач (чого) я маю, а не у мене є

наслідувати (кого, що) постачати (кому, що)

оснований на… (чому), а заснований (ким) радіти (радий) (з чого)

повідомляти (кого) запобігати ласки (у кого)

зраджувати (кого) дивуватися (з кого, з чого)

глузувати (з кого) знущатися (з кого)

навчатися (чого) опанувати (що)

спонукувати (на що) стосуватися (до кого)

ужити заходів, а не заходи