3.Українська мова як компонент професійної культури.

На порядку денному – розширення сфер функціонування української мови. Це засіб не лише спілкування, а й формування нових виробничих відносин.

Мова як інструмент здобуття знань, як засіб життєдіяльності людини має ве­лике значення для всіх. Оскільки мова не тільки обслуговує сферу духовної куль­тури, а й пов’язана з виробництвом з його галузями і процесами, із соціаль­н­ими відносинами, вона – елемент соціальної сфери.

Старий поділ на професії “інтеліґентні” та “неінтеліґентні” зникає. Основний кри­терій – знання свого фаху, рівень володіння професійною термінологією.

Науково-технічний прогрес , перебудова соціально-економічної й політичної системи в країні насичують нашу мову новими поняттями, термінами. Разом з піднесенням рівня фахових знань представників різних професій підвищуються і вимоги до мови.

У зв’язку з упровадженням української мови на підприємствах та в установах помітно збагачується словник професійно термінології новою науково-тех­нічною, суспільно-політичною лексикою.

Що означає знати мову професії? Це – вільно володіти лексикою свого фаху, нею послуговуватися.

Мовні знання - один з основних компонентів професійної підготовки. Оскіль­ки мова виражає думку, є засобом пізнання й діяльності, то правильному про­фе­сійному спілкуванню людина вчиться все своє життя.

Знання мови професії підвищує ефективність праці, допомагає краще орієн­ту­ватися в ситуації на виробництві та в безпосередніх ділових контактах.

Офіційно-діловий стиль (ОДС) – це стиль, який задовольняє потреби сус­пільства в документальному оформленні різних актів державного, суспільного, політичного, економічного життя, діяльності, ділових стосунків між держа­ва­ми, організаціями, а також між членами суспільства в офіційній сфері їх спілку­вання.

Найважливіші риси ОДС:

1.ОДМ ґрунтується на логічній основі (використання засобів образності, як і висловлення особистих почуттів, для нього не типове). Найважливішими тут є послідовність і точність викладу фактів, об’єктивність оцінок, гранич­на чіткість у висловленні запропонованих розв’язків того чи іншого завдання (тому в ОДС не вживається емоційно забарвлена лексика, суфікси суб’єктивної оцінки, вигуки та ін.) Основний (з точки зору емоційно-експресивного забарв­лення) тон ділового мовлення – нейтральний.

2. ОДС відзначається всезростаючою стандартизацією мови, насамперед мови масової типової документації. Найхарактерніші прояви стандартизації такі:

-широке вживання усталених словесних формул (з метою, у зв’язку з, відповідно до, в порядку, по лінії); їх вживання в ділових паперах цілком за­ко­номірне, оскільки набагато спрощує і полегшує процес складання окремих видів документів;

-велика повторюванісь тих самих слів, форм, зворотів, конструкцій – як результат прагнення до однотипності способів вираження думки в однотипних ситуаціях. Укладачі ділових паперів свідомо відмовляються від використання всієї багатоманітності виражальних засобів мови.

3.Суворі вимоги до лексики ОДС: а) широке, тематично зумовлене вико­рис­тання професійної термінології, скорочених слів, зокрема скорочених назв різних організацій та установ; б) відсутність діалектизмів, жаргонізмів, прос­то­ річ­ної лексики; в) мінімальне використання вигуків, часток іменників з суфіксами суб’єктивної оцінки, що пояснюється завданнями об’єктивного ставлення до повідомлюваних явищ.

4.ОДС відзначаться також великою частотністю вживання віддієслівних іменників; це веде до збільшення кількості пасивних форм, вживання цілого ряду нових слів-зв’язок і нагромадження форм Р.в. При заміні конкретного повнозначного іменника досить загальним і невиразним займенником завжди існує небезпека появи двозначності, певного викривлення змісту.

Синтаксис ділового стилю характеризується насамперед вимогою дотри­мання прямого порядку слів (підмет - перед присудком і якомога ближче до по­чатку речення; означення – перед означуваним словом; додатки - після керу­ючо­го слова; обставинні слова (прислівники) – по можливості ближче до слова, яке вони пояснюють; вставні слова звичайно ставляться на початку речення).

Діловий і науковий стиль мають спільну рису – наявність термінології. Проте термінологія, вживана в діловому стилі, має дещо іншу природу, ніж тер­мінологія наукова: вона менш точна й більш змінна, порівняно з науковою (ді­лова мова загалом більше зв’язана з повсякденною побутовою тематикою, а то­му частіше й більше зазнає змін під впливом суспільних факторів).