Суб’єкти права на комерційну таємницю

Комерційною таємницею вважають лише ту інформацію, що стосується підприємницької діяльності. Тому суб'єкти підприємницької діяльності є суб'єктами прав на комерційну таємницю.

Підприємницькі товариства - це «товариства, які здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку та подальшого його розподілу між учасниками» (ст. 84 ЦК). Видами підприємницьких товариств є: господарські товариства (акціонерне товариство, товариство з обмеженою або додатковою відповідальністю), повне та командитне товариства або виробничі кооперативи.

Відповідно до ст. 506 (2) ЦК суб'єктами прав на комерційну таємницю можуть бути як фізичні, так і юридичні особи, які правомірно визначили інформацію як комерційну таємницю.

Фізична особа, яка не є індивідуальним підприємцем, не може володіти комерційною таємницею. У той же час немає перешкод для придбання такою фізичною особою права на використання відповідної комерційної таємниці.

Чинне законодавство не встановлює будь-яких спеціальних обмежень володіння правами на комерційну таємницю для іноземних громадян або іноземних юридичних осіб. Вони можуть володіти цими правами на тих самих підставах, що й українські юридичні та фізичні особи.

Право на комерційну таємницю полягає в забезпеченні володільцю інформації можливості засекречувати її від широкої публіки.

Заявки на патент до моменту їх публікації можна розглядати як комерційну таємницю. Будь-які публікації або інші способи поширення інформації позбавляють її статусу комерційної таємниці.

Власнику потрібно вжити спеціальних заходів для забезпечення додержання режиму секретності.

Відповідно до ст. 506 (1) ЦК майновими правами на комерційну таємницю є:

- право на використання комерційної таємниці;

- виключне право дозволяти використання комерційної таємниці;

- виключне право перешкоджати неправомірному розголошенню, збиранню або використанню комерційної таємниці;

- інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Розпорядження відомостями, що становлять комерційну таємницю, зокрема передання їх на договірній основі іншим особам, входить до складу правових можливостей правовласника.

Суб'єкт права на комерційну таємницю може давати іншим особам дозвіл на використання конфіденційної інформації у власній сфері. Тобто допускають видачу іншим особам ліцензій, які, у свою чергу, можуть мати виключний або невиключний характер.

Предметом таких ліцензій переважно є технологічні секрети, досвід управлінської, фінансової та виробничої діяльності тощо, які не є об'єктами патентної охорони, але становлять певну комерційну цінність.

У договорі має бути зазначено, чи перебуває інформація:

- у спільному володінні обох сторін договору;

- у володінні особи, якій вона належить первинно, а контрагент лише користується нею;

- чи передається вона в розпорядження на правах власності або володіння контрагенту.

При створенні або реорганізації господарського суб'єкта в установчих документах і Статуті мають бути застережені порядок і умови використання інформації, що містить комерційну таємницю.

При припиненні договору або цивільно-правових відносин із підприємством, на якому працівник був допущений до комерційної таємниці, зобов'язання не розголошувати комерційну таємницю зберігається протягом строку, передбаченого договором.

У разі порушення зобов'язання про нерозголошення комерційної таємниці порушник за позовом власника інформації відшкодовує йому збитки (у тому числі упущену вигоду).

Охорона комерційної таємниці підприємством має бути частиною системи управління підприємством і розпочинати треба зі створення системи безпеки, а не служби. Оформляють таку систему локальними правовими актами, які вводять у дію внутрішні нормативні документи підприємства: Положення про комерційну таємницю, Правила внутрішнього розпорядку, Інструкція про роботу з документацією, посадові інструкції, трудові контракти та інші.

На сучасному підприємстві система безпеки безпосередньо пов'язана з маркетингом, патентуванням, інформаційним забезпеченням зазначених процесів. Особливо важлива система безпеки для підприємств-експортерів.

Охорону комерційної таємниці здійснюють її власник і користувач. Відповідальність за охорону комерційної таємниці несе керівник підприємства. Встановлений ним порядок охорони комерційної таємниці закріплюється в колективному або трудовому договорі із працівниками підприємства і (у разі укладання) у договорах із контрагентами і професійними експертами.

Перелік відомостей, що становлять комерційну таємницю, ступінь конфіденційності й організацію їхньої охорони визначає і затверджує суб'єкт підприємницької діяльності або особа, ним уповноважена.

У зв'язку з тим, що інформація все більшою мірою обробляється на комп'ютерах, комп'ютерна безпека стала важливою складовою охорони комерційної таємниці. Ефективні заходи комп'ютерної безпеки запобігають несанкціонованому доступу до комерційної інформації з боку як третіх осіб, так і не уповноважених на те працівників всередині підприємства. Неправомірне одержання комп'ютерної інформації можливе при роботі в Інтернеті.

Відповідно до ст. 507 ЦК органи державної влади зобов'язані охороняти від недобросовісного комерційного використання інформацію, яка є комерційною таємницею, створення якої потребує значних зусиль, якщо її надано їм із метою отримання встановленого законом дозволу на діяльність, пов'язану з фармацевтичними, сільськогосподарськими, хімічними продуктами, що містять нові хімічні сполуки, крім випадків, коли розголошення необхідне для забезпечення захисту населення або не вжито заходів щодо охорони інформації від недобросовісного комерційного використання.

Захист прав на комерційну таємницю здійснюють в юрисдикційній і неюрисдикційній формах.

Суть юрисдикційної форми полягає у зверненні по допомогу до компетентних державних органів.

Суть неюрисдикційної форми полягає в діях самих потерпілих для захисту порушених або оспорюваних прав, які вони здійснюють самостійно, без звернення по допомогу до державних або інших компетентних органів. Маються на увазі тільки законні засоби захисту.

Самозахист порушених прав за умови, що він не перетворюється на самоправство, у зазначеній сфері полягає в можливості самостійної нейтралізації та виведення з ладу технічних засобів, незаконно впроваджених третіми особами з метою одержання інформації, а також вживання оперативних заходів щодо дезінформації осіб, які незаконно одержали засекречені відомості, з метою запобігання можливій шкоді від їх розголошення.

Адміністративний порядок захисту права на комерційну таємницю застосовують лише у випадках, установлених законом.

Можливість звернення із заявою про допущене порушення права на комерційну таємницю до Антимонопольного комітету України передбачає Закон України «Про захист від недобросовісної конкуренції». Антимонопольний комітет, розглянувши обставини справи, має винести обов'язкове для виконання рішення про усунення порушення і застосувати до порушника встановлені законом санкції.

Рішення, прийняте в адміністративному порядку, може бути оскаржене в суді.

Використання цивільно-правового захисту права на комерційну таємницю передбачає звернення з позовом про порушення прав до суду. Оскільки питання про комерційну таємницю безпосередньо пов'язане з підприємницькою діяльністю, зазначені позови в основному відносять до компетенції господарських судів. Якщо в ролі відповідача виступає працівник, який розголосив комерційну таємницю всупереч трудовому договору, справу розглядає суд загальної юрисдикції.

Кримінальному покаранню підлягають незаконне одержання і розголошення відомостей, що становлять комерційну таємницю.

Злочином вважають збирання відомостей, що становлять комерційну таємницю, шляхом викрадення документів, підкупу або погроз, а також іншим незаконним способом із метою розголошування або незаконного використання цих відомостей.

Кримінальному покаранню підлягає незаконне розголошування або використання відомостей, що становлять комерційну таємницю, без згоди їхнього власника, якщо ці дії вчинені з корисливої або іншої особистої заінтересованості і завдали великої шкоди.