13.3. Економічна ефективність ліцензування

Ліцензійні угоди мають комерційний характер і пов'я­зані з передачею прав власності на об'єкт інтелектуальної власності за грошову винагороду. У міжнародній практиці ціна ліцензії визначається як сума виплат покупця ліцензії на користь її продавця.

Таким чином, за своєю сутністю процедура розрахунку ціни ліцензії зводиться до оцінюван­ня об'єкта інтелектуальної власності, що є об'єктом ліцен­зування. Винагорода за ліцензію, як правило, виплачуєть­ся у такій формі:

1) паушального платежу — фіксованої ціни ліцензії, встановленої незалежно від фактичного обсягу виробницт­ва і реалізації продукції виготовленої на її основі.

Йдеться про одноразовий внесок за придбання ліцензії, який най­частіше сплачується у початковий період дії ліцензійного договору;

2) роялті — виплати, розмір яких залежить від ефек­ту, отриманого від використання об'єкта інтелектуальної власності.

Йдеться про періодичні відрахування ліцензіа­та на користь ліцензіара, що здійснюються протягом усьо­го терміну дії ліцензії.

На практиці часто використовується змішана система, яка передбачає виплату паушального платежу під час підписання угоди та щорічну виплату роялті після того, як угода набирає чинності.

У деяких країнах досить пошире­ними є так звані ковзаючі роялті, за яких ліцензіар і ліцензіат беруть на себе ризики впровадження товару на ринок і не мають зиску в цей період. Виплати починають здійсню­ватися після сприйняття товару ринком.

Економічна доцільність ліцензування визначається ефектом, отриманим ліцензіатом та споживачами ліцензій­ної продукції.

Ціна ліцензії:

- є монопольною ціною, пов'язаною з передачею май­нових прав на об'єкт інтелектуальної власності;

- залежить від об'єкта та виду угоди, терміну дії па­тенту, обсягів товарообороту ліцензіата, технічної, інфор­маційної та іншої допомоги, яку надає ліцензіар.

Слід враховувати, що на величину доходу ліцензіата впливають не лише ефект, отриманий від використання об'єкта інтелектуальної власності, та конкуренція з боку виробників альтернативної продукції, а й виробничий та комерційний ризики, пов'язані з непередбачуваністю ймо­вірних наслідків упровадження інновацій.

На сьогодні немає єдиної загальноприйнятої методики ви­значення ціни ліцензії. Як правило, учасники ліцензійної угоди зіставляють кілька можливих методів, враховуючи вилки цін, що склалися в певній галузі.

При визначенні ціни ліцензії за сучасних умов застосо­вуються такі методи.

1. У рахування діапазону (верхньої та нижньої межі) цін.

Згідно з цим методом ціна ліцензії визначається шля­хом узгодження інтересів продавця і потенційного по купця на підставі їхніх уявлень про можливості та пер­спективи використання об'єкта інтелектуальної влас­ності. При цьому:

- нижня межа ціни ліцензії є мінімальною прийнят­ною для ліцензіара оцінкою платежу за право на використання об'єкта інтелектуальної власності у межах, перед­бачених ліцензійною угодою;

- верхня межа ціни ліцензії розраховується як мак­симальна прийнятна для ліцензіата оцінка платежу за пра­во на використання об'єкта інтелектуальної власності в ме­жах, передбачених ліцензійною угодою.

Фактична ціна, як правило, є компромісною і знахо­диться в діапазоні часткового збігу оцінок покупця і про­давця ліцензії.