12.2. Методи оцінки вартості об’єктів інтелектуальної власності

У рамках кожного підходу існує один або декілька методів оцінки.

Метод прямого відтворення активу визначає суму витрат, які є необхідними для створення нової точної копії активу, що оцінюється. Ці витрати повинні ґрунтуватися на сучасних цінах та сировині, матеріалах, енергоносіях, ком­плектуючих виробах, інформації, а також на середньогалузевій вартості робочої сили певної кваліфікації.

Метод прямого відновлення є переважним методом розрахунку вартості унікальних нематеріальних активів.

Метод заміщення використовує принцип, який стверджує, що максимальна вартість власності визнача­ється мінімальною вартістю, яку необхідно сплатити під час придбання активу аналогічної корисності (вартості нового активу), який є еквівалентним за функціональними можливостями і варіантами його використання.

Метод вихідних витрат базується на витратах, що вибрані з бухгалтерської звітності підприємств за кілька останніх років. Витрати, які були проведені раніше, за необхіднос­ті повинні бути скореговані у відповідному напрямку, а по­тім проіндексовані з врахуванням їх строку давності.

Витратний метод найчастіше використовується для оцінки нематеріальних активів, які не беруть участі у фор­муванні майбутніх прибутків і які не приносять прибутку на цей час.

Метод порівняння продажів по суті співпадає з по­рівняльним підходом. Визначена за цим методом ціна об'­єкта інтелектуальної власності є найбільш достовірною, оскільки вона сформована ринком. Однак в Україні з низки причин (відсутність розвиненого ринку об'єктів інтелектуа­льної власності, недоступність баз даних про результати продажу об'єктів інтелектуальної власності тощо) цей ме­тод практично не використовується.

Метод прямої капіталізації використовують найчастіше як експрес-метод для розра­хунку залишкової вартості, а іноді - для оцінки активів, строк життя яких не визначений. Процедура цього метода включає, по-перше, виявлення джерел і розмірів чистого прибутку, по-друге, виявлення ставки ка­піталізації, і, по-третє, визначення вартості активу як добу­тку від ділення чистого прибутку на ставку капіталізації.

Метод надлишкового прибутку заснований на припущенні того, що продукція, яка виготовлена з викорис­танням об'єкта інтелектуальної власності, приносить до­датковий прибуток в порівнянні з продукцією, яка виготов­ляється без використання цього об'єкта інтелектуальної власності.

Розрахунок вартості проводиться за формулою:

RV=ⁿ∑_t=1C_t ×1/(1±i)^t , де:

PV- розрахункова вартість об’єкта інтелектуальної власності;

t - розрахунковий період (роки);

С_t - грошовий потік (надлишковий прибуток) в періоді t;

І - ставка дисконту (зменшення).

Метод роялті визначає вартість об'єкта інтелектуа­льної власності як частку від бази роялті (доходу, прибут­ку, вартості основної сировини). Розмір цієї частки має на­зву ставки роялті:

RV=ⁿ∑_t=1C_t×R, де:

C_t - грошовий потік (база роялті), грн.;

R - ставка роялті, %.

Метод звільнення від роялті передбачає розраху­нок вартості об'єкта інтелектуальної власності за форму­лою:

RV=ⁿ∑_t=1C_t ×R×1/(1±i)^t , де:

C_t - грошовий потік (база роялті), грн.;

i - ставка дисконту, %.