4 Джерела дпзк

Поняття джерел вживається у таких значеннях:

-В матеріальному- це суспільні потреби та інтереси, визначена суспільна реальність, сукупність соціально-політичних, економічних,ідеологічних та інших факторів, яка тягне за собою виникнення конституційно-правових норм.

-В юридичному-це форми вираження права

-В ідеальному-це правосвідомість суспільства.

Джерела ДПЗК- це форми вираження норм державного ( конституційного) права.

Система джерел ДПЗК складається з:

• Нормативно-правові акти( конституція, конституційні закони, органічні закони, звичайні закони, надзвичайні закони, підзаконні акти глави держави, уряду)

• Нормативно-правові договори

• Конституційні звичаї

• Судові прецеденти

• Релігійні тексти

• Правова доктрина

• Інші джерела

5.Конституція- основне джерело державного права. У переважній більшості держав конституція є головним законодавчим актом держави. Це не лише обумовлено верховенством цього нормативно-правового акта в загальній системі правових джерел, а й пов'язано з тим, що саме в конституції фіксуються основні права і свободи, принципи суспільного та державного устрою. У конституції фіксуються, таким чином, ті начала й принципи, яких зобов'язані дотримуватися у повсякденній практичній діяльності всі суб'єкти конституційного права, починаючи від індивіда й закінчуючи державою (або навпаки – починаючи з держави і закінчуючи індивідом). Конституційні принципи лежать в основі побудови всієї національної системи права і багато в чому визначають характер галузей, що її утворюють.

Існують 3 підходи до визначення сутності конституції :1)Це суспільний договір 2)Це знаряддя пануючого класу 3)Це договір між людиною, державою та суспільством.

Конституція має такі властивості :-найвища юридична сила; -містить норми прямої дії; -є базою поточного законодавства; -стабільність та порядок внесення змін до конституції ; -особливий механізм впливу на суспільні відносини; -особлива охорона конституції; -закріплення основних норм, цілей, принципів; -програмність конституції.

6.Закон як джерело державного права. Види законів. Закон- це нормативно-правовий акт,який прийнятий органом законодавчої влади або народом в порядку референдуму и регулює найбільш важливі суспільні відносини. В залежності від їх юридичної сили виділяють такі види законів: -Конституція- вона володіє найбільшою юридичною силою,всі інші закони не можуть їй суперечити. Конституція в більшості країнах є основним законом держави,фундаментом правової держави,вона регулює важливі суспільні відносини у сфері державного права. -Коституційні закони- це закон,яким вносяться зміни і доповнення до конституції; це закон про оголошення Конституції і вступ її в юридичну силу; це закон посилання на який містяться в тексті Конституції; це закони,які регулюють відокремлені важливі сфери суспільного життя. Зміст конституційного закону зазвичай не підлягає контролю органів конституційного нагляду. Вони мають право перевіряти лише процедуру його прийняття. Серія конституційних законів у сукупності іноді становить блок конституційного законодавства. До конституційних належать закони про виборче право, виборчу систему, про повноваження урядів і парламентів, про порядок уведення надзвичайного стану. -Органічні закони- існують у Франції,Марокко,Іспанії. Це акти, прийняті на виконання бланкетних норм Основного закону. Органічні закони приймаються на основі бланкетних норм, що містяться в конституціях. Ці норми, власне кажучи, створюють спеціальні повноваження на видання органічного закону.Вони за своєю юридичною силою поступаються конституціям і конституційним законам.Вони мають особливу специфіку прийняття-вони приймаються кваліфікованою більшістю,зазвичай не менше 2/3 голосів, або з прийняттям таких законів обмежується коло суб'єктів права законодавчої ініціативи. -Поточні закони- вони регулюють окремі важливі сфери життя(громадянство, статус депутата, вибори президента). Ці закони складають основну масу законодавчих актів, приймаються на основі процедури, безпосередньо передбаченої в Основному законі держави, і можуть охоплювати надзвичайно широке коло питань. -Надзвичайні закони- ними в країні вводиться надзвичайний або воєнний стан.Вони не вводять надзвичайний або воєнний стан,а встановлюють порядок їх введення в країнах,можливі обмеження.Їх норми володіють підвищеною юридичною силою,в порівнянні з іншими законами,навіть з нормами Конституції.Приймаються, коли в країні виникає надзвичайна ситуація або стан війни,в умах коли потрібно зосередити всі сили для подолання кризової ситуації.Можуть містити норми,які обмежують конституційні права і свободи громадян. -Референдарні закони- закони,які прийняті на референдумі.При їх прийнятті має місце прояв прямої демократії.

7.Акти органів конституційного контролю (нагляду) і судові прецеденти як джерела державного права. Прецедент-часто називають «випадок,який мав місце». Судовий прецедент- це рішення суду по конкретній справі,яке обов’язкове для інших судів тієї ж або іншої інстанції при розгляді аналогічних справ.Він може виступати джерелом державого права,якщо це рішення суду по конкретній конституційній справі. Використання судового прецеденту як джерела державного права має свої особливості. Так,в країнах, які належать до сімї загального права він розглядається як джерело права,оскільки суд визнається правотворчим органом.В країнах романо-германської правової сімї суд вважається правозастосовним,а не правотворчим органом. У зв’язку з цим прецедент як джерело права de jure не використовується. De facto судовими прецедентами є мотивувальні частини: рішення органів конституційного правосуддя; рішення Європейського суду по правах людини. Конституційних контроль- це форма перевірки актів і дій органів публічної влади,а в деяких випадках- обєднань громадян,на предмет їх відповідності конституції. Акти органів конституційного контролю (конституційних судів, конституційних рад та ін.) дають офіційні тлумачення Конституції, визначають, чи відповідають конституції ті або інші закони. До актів органів конституційного контролю (нагляду) ставляться рішення Конституційної ради мови у Франції, конституційних судів у Італії, Німеччині, Болгарії, Угорщині, конституційних трибуналів у Польщі, Іспанії, верховних судів у США, Японії, Індії, та т.п. Нормативно-правовий характер мають такі рішення цих органів, які містять конституційно-правові норми – про конституційності законів та інших нормативних актів, про компетенції державних органів, про тлумачення Конституції і т.п. У Франції, наприклад, подібне значення мають значення і рішення Державного ради – вищого органу адміністративної юстиції. Фактично багато актів органів конституційного контролю (нагляду) мають таку ж юридичної чинності, як і конституційні норми.

8.Конституційні звичаї. Коституційний звичай- це правило,не санкціоноване нормами державного права,якому надається загальнообов'язкове значення.Вони найбільш поширені в країнах загального права(ВБ, США,Канада, Австралія).Конституційні звичаї поділяються на юридично значимі та церемоніальні. Ознаки: недержавне походження, усна (неписана) форма,невизначений автор,спонтанність виникнення,призначення його необхідності і справедливості,вираження колективної волі або згоди всієї соціальної групи. Як правило конституційні звичаї відміняються або н/п актом,який закріплює цю або іншу норму.юабо їх офіційним порушенням.Звичай виник після того як Президент США Дж.Вашингтон вибирався на цю посаду двічі. Звичаями регулюються порядок здійснення прерогатив конституційного монарха і повноважень президента, формування уряду, роль прем'єр-міністра, багато питань законодавчої процедури тощо. У багатьох країнах, особливо англосаксонських, а також у країнах, що сприйняли основи англосаксонської правової системи, найважливіші питання державного життя регулюються звичаями. Для того щоб склався звичай, потрібен значний час (десятки або навіть сотня років). Його основною функцією вважають уточнення конституційно-правової практики. Наприклад, палати двопалатних законодавчих органів, як правило, є рівноправними за своїм юридичним статусом, назви "верхня" і "нижня" – лише данина історичній традиції, що відображає рух законопроекту. Водночас звичай може впливати на поведінку людей. У США під час виборчої кампанії саме усталений звичай змушує виборщиків голосувати за кандидата від своєї партії. Норми , які випливають зі звичаю, не можуть бути захищені в суді" Вони дотримуються лише в силу традиції і лише доти, доки всі учасники конституційних правовідносин згодні зі станом справ.

9.Договір як джерело державного права. Нормативно-правовий договір- це згода між суб’єктами державно-правових відносин, які містять в собі норми державного права (метод координації). Ознаки:- це правоутворюючий акт, змістом якого є сформульовані сторонами договору взаємні права, обов' язки, порядок їх реалізації, а також відповідальність за невиконання або неналежне виконання добровільно прийнятих на себе зобов'язань; - юридична сила залежить від правового статусу суб' єктів, що його укладають; -покликаний забезпечити публічний, загальний інтерес, всезагальне благо; - розрахований на тривалий строк дії, багаторазове застосування. За територіальною ознакою розрізняють такі види договорів: -внутрішньодержавні - вони заключаються між органами публічної влади в межах однієї країни(Згода про розподіл Чехословаччини на Чехію і Словаччину). -міжнародно-правові- заключаються між органами публічної влади двох або більше країн(Договір про обєднання ФРН і НДР.Вони підписуються главою держави,але тільки його підпису недостатньо,щоб акт став складовою частиною національного законодавства,потрібно ще і акт імплементації парламентом цього договору.В залежності від того .проходить імплементація договору в звичайному або ускладненому порядку розрізнять самоисполняющиеся договори і договори,які потребують особливої імплементації. Внутрішньодержавні договори за суб’єктивним складом поділяються: -договори між вищими органами державної влади(парламент і глава держави) стосовно розмежування повноважень. -договори між федерацією і суб’єктом федерації стосовно розмежування повноважень( Російська Федерація). -договори між суб’єктами федерації стосовно їх взаємовідносин в державно-правовій сфері. Також виділяють ще одну класифікацію договорів в залежності від змісту: договори про повноваження і договори про співробітництво.

10.Основні риси і особливості післявоєнних конституцій зарубіжних країн(Франція,ФРН,Японія). У цих конституціях відображено порівняно велику частину держави в економічній сфері, пріоритет прав людини та її відносини з державою. Також наявні в текстах конституцій положення про політичну діяльність держав і широкі гарантії прав та свобод людини. Спільними рисами цих конституцій є: по-перше-положення про суверенітет; по-друге-закріплено інститут правової гласності,основні принципи розподілу влади; по-третє- проголошення демократії,прав та свобод держави. Що стосується кожної Конституції окремо, то для конституції Франції характерно: те,що вона складається з таких документів як декларація прав людини і громадянина і преамбули. Вона була прийнята під час Французької революції, 3 вересня 1791р. Вступом до неї стала Декларація прав людини і громадянина 1789 р. Конституція 1846 р. та Конституція 1858 р. не містять положень про економічну сферу суспільства і крім статті про партії немає розділу про правовий статус особистості. Вона регулює взаємовідносини держави визначені внутрішнім міжнародним правом та форму правління. Конституція ФРН (1871) була дарована Імператором Вільгельмом І. Вона юридично закріпила об'єднання країни, базується на основних принципах: демократизму, парламентаризму, розподілу влади, рівноправність, гарантії прав і свобод. Функціонування ФРН як демократичної держави визначено в суспільно визначених нормах міжнародного права. Відсутність спеціальних розділів про економічне будівництво,проте існує положення про власність. Принципова неможливості внесення змін до Основного закону (вони відбуваються шляхом голосування в бундестазі більшістю - у дві третини голосів). Законодавчу владу представляв двопалатний парламент. Конституція Японії (Проголошена 3 листопада 1946р) набула чинності 3 травня 1947 р)– відома як «Мирна конституція» ,у ній закріплений принцип народного суверенітету і проголошує відказ від війни,як суверенна держава (мова йде про роззброєння держави). Форма правління Японії не визначена у тексті основного закону, але оскільки глава держави є спадковий імператор, влада якого обмежена у сфері законодавчої і виконавчої, природно припустити, що Японія - парламентарна монархія. Конституція Японії проголошує японську націю носієм державного суверенітету, а Імператора Японії — символом цієї нації. Гарантує членам нації, особам які мають японське громадянство, основні права людини, якщо вони не протирічать громадському благу.