51.Правове положення комітетів парламенту.

Постійно діючими органами парламенту є комітети(комісії). Комітети формуються із членів парламенту, в деяких випадках до них можуть включатися і особи, які не мають депутатського мандата(так звана - кооптація) з правом вирішую чого голосу.

Залежно від цілей діяльності комітети бувають: 1) Законопідготовчі. Їх ціль - доопрацювання законопроектів в промежутках між читаннями. Більшість комітетів в парламентах зарубіжних країн виконує саме цю функцію, і для більшої ефективності комітети створюються по галузевій ознаці.

2)Слідчі. Їх ціль – організація проведення парламентських розслідувань.

3)Погоджувальні. Такі комітети існують лише в двопалатних парламентах, однак не у всіх. Наявність погоджувального комітету(комісії) обов’язкова у випадку, якщо одним із способів вирішення розбіжностей між палатами є необхідність прийняття погодженого рішення. Як правило, такі комісії існують в двопалатних парламентах з «сильною» верховною палатою, думку якої повинно бути уточнено при прийнятті рішення по дискусійному питанню.

В залежності від продовженості свого функціювання комітети (комісії) бувають: 1) постійними і 2) тимчасовими. Постійні комітети формуються на весь період повноважень депутатського корпусу, а тимчасові – розпускаються після виконання покладених на них завдань.

52.Статус парламентарія. Юридична природа депутатського мандата. Парламентський імунітет, індемнітет.

В випадку якщо член парламенту вибирається його повноваження починаються з прийняттям ним присяги. Взаємовідносини члена парламенту і його виборців напряму залежить від того який мандат у парламентарія – імперативний чи вільний. Імперативний мандат з’явився історично першим. Його наявність у члена парламенту означає що виборці дають парламентарію обов’язкові для виконання накази(інструкції, доручення), а він, в свою чергу повинен їх реалізовувати. Виконання наказів виборців є обов’язковим для члена парламенту лише в тому випадку, якщо у нього імперативний мандат. Санкцією за невиконання наказів виборців служить достроковий відзив члена парламенту. В наш чає імперативний мандат в світовій практиці не зістрічається. Вільний мандат означає, що член парламенту не пов'язаний наказами виборця. Тим не менш парламентарії активно взаємодіють з виборцями – ведуть їх прийом, вивчають їх думки і потреби і т. п. Адже не дивлячись на наявність вільного мандата, подальша політична кар’єра члена парламенту на пряму залежить від виборців. Парламентарії мають достатньо широкі права. Їх можна розділити, на: - права які можуть бути реалізовані в парламенті; - і права які реалізуються за його межами; В парламенті депутати в основному наділені такими правами: право законодавчої ініціативи; право звертатися з питаннями до визначеного кола осіб; право участі в обговоренні проектів законів і рішень; право внесення пропозицій по питанням які обговорюються; право голосування; право бути обраним в органи парламенту; тощо.

За межами парламенту, його члени мають права пов’язані з взаємодією з виборцями, чи з отриманням інформації, необхідної їм для ефективного здійснення своєї діяльності.

Права членів парламенту більш чисельні їх обов’язків. Як правило, парламентарій зобов’язаний особисто бути присутнім як парламенту так і його органів, а при неможливості – в установлені строки повідомляти про це особу яка буде вести засідання. Взагалі члени парламенту зобов’язані дотримуватися положень законодавства, зокрема регламенту парламенту.

В деяких зарубіжних країнах парламентарії здійснюють свою діяльність професійно – тобто їх робота в парламенті є для них єдиною чи основною. Тому в такому випадку коло їх прав та обов’язків ширше . Їх заробітна плата є достатньо високою, однак існують вимоги про заборону займатися будь яким іншим видом діяльності, окрім наукової, викладацької, творчої. Більш м’які вимоги ставляться до тих членів парламенту які виконують свої функції на непрофесійній основі.

Тим не менше, і в випадку професійного виконання свої обов’язків, і в протилежному випадку, члени парламенту наділені особливими гарантіями. Ці гарантії призначенні способствувати максимально ефективному здійсненню своїх повноважень, і носять як особистий так і матеріальний характер. Найбільш важливою гарантією особистого характеру є депутатський імунітет. Він означає заборону притягнення депутата до кримінальної відповідальності без попередньої згоди парламенту. Депутатський імунітет може бути загальним (члени парламенту користуються протягом усього строку виконання свої повноважень), або виборочний (парламентарій користується ним лише в період сесії).

Ще однією гарантією є депутатський індемнітет. Даний термін розуміється в 2-ох смислах: - як не відповідальність за свої виступи в парламенті(окрім образ і наклепу), и за результати свого голосування;

• Як винагорода депутата за його діяльність(в цьому випадку гарантія носить матеріальний х-р);

Окрім того члени парламенту мають право на компенсацію розході, понесених для здійснення ними депутатської діяльності, тощо.

53.Законодавчий процес і його стадії Законодавчий процес – це система стадій, проходження яких необхідне для прийняття закону. Більшість із цих стадій потребують участі членів парламенту, хоч в законодавчому процесі беруть участь і посадові особи, які не являються парламентаріями.

Законодавчий процес включає в себе такі стадії: 1) Законодавча ініціатива; 2) 1-3 читання; 3)Підписання закону главою держави; 4) Обнародування закону;

Законодавча ініціатива може бути здійснена особами, які мають на це право відповідно до законодавства тої чи іншої держави. Перелік таких осіб міститься в К або в інших НПА. В залежності від суб’єктів наділених цим правом володіють наступні види законодавчої ініціативи: - парламентська(окремого депутата, групи депутатів); - Глави держави; - Уряду; - спеціальна(нею може наділятися Центральний Банк, суєти федерації, тощо); Право законодавчої ініціативи представляє собою право суб’єкта внести законопроект в парламент і обов’язок парламенту прийняти його до розгляду. Це не означає, що законопроект не може бути внесений особою, яка не має права законодавчої ініціативи. Однак парламент не буде зобов’язаний розглядати такий законопроект. Розгляд законопроекту проходить 3 читання. Самі читання передбачають собою роботу над проектом на пленарних засіданнях, і вони передуються з так званими комітетськими стадіями – тобто з роботою над проектом в профільному комітеті парламенту.1-ше читання являється концептуальним. На ньому вирішується питання про необхідність законопроекту, про його структуру і зміст. На 2-оу читання законопроект розглядається по суті – обговорюється стаття за статтею, проходить робота над тексом. 3-тє читання призначене для виявлення внутрішніх розбіжностей в проекті, якщо такі наявні. Також на 3-ому читанні розглядаються усі ті питання які не були розглянуті на 2-ому в силу браку часу. За висновками 3-го читання приймаються рішення про те чи буде розглядатися законопроект на наступних стадіях законодавчого процесу. Варто зазначити, що 3 читання – це не обов’язкове правило, можуть бути виключення(наприклад у випадку терміновості проекту або його не великого розміру).

В двопалатних парламентах, після того як законопроект прийнятий однією палатою(як правило нижньою) він передається в другу палату.

Якщо верхня палата є «сильною», нижня палата не може обійти її незгоду с рішенням яке прийматься. В даному випадку використовуються такі способі вирішення розбіжностей між палатами: - метод «човника» - рішення передається із одної палати до другої з поправками до тих пір поки палати не прийдуть до згоди. - створення погоджувальної комісії. В неї входить рівна кількість представників з верхньої та нижньої палати, яким доручається виробити такий проект рішення, за який проголосує більшість членів погоджувальної комісії. Палати як правило погоджуються з рішенням комісії.

Якщо верхня палата є «слабкою» нижня палата може обійти її незгоду з приймающимся рішенням. В даному випадку найчастіше використовуються такі способи вирішення розбіжностей між палатами:

• Спільне засідання обох палат. 2 палати збираються на спільному засіданні для того щоб проголосувати за спірне рішення.

• Незгода верхньої палати вирішується повторним прийняттям законопроекту нижньою палатою. Інколи при такому повторному голосуванні достатньо простої більшості голосів, а інколи потрібна кваліфікована більшість.

Погоджений палатами і належним чином оформлений законопроект передається на розгляд главі держави. Глава держави може погодитися з законопроектом, підписавши його. Йому також надане прав вето – право прервати законодавчий процес по своєму бажанню, але з вмотивованою думкою.

Право вето в залежності від об’єму повноважень, які надаються главі держави,може бути:

• Абсолютним – глава держави остаточно відхиляє проект закону.

• Відносним – незгода глави держави може бути вирішена парламентом шляхом повторного прийняття закону. Тоді глава держави вже зобов’язаний протягом певного терміну підписати закон.

Оприлюднення законів - розпадається на два акти: - видачу наказу про видання закону до загального відома і про його виконанні (промульгація) і самого розміщення в оф. Друк. Джер. Орг.