14. Прийняття конституції представницькими органами.

А)Установчі збори((цей орган може носити й інші назви, наприклад конвент або конституанта, наприклад Філадельфійський конвент). Установчі збори розрізняються за способом формування і за компетенцією. Весь склад цього органу може обиратися шляхом загальних і прямих виборів (Болгарія 1991 р.) або частково виборним, а частково - призначуваним (характерно для країн, що розвиваються, наприклад Нігерія 1978 р., Гана 1992 р.). Відповідно, установчі збори за способом формування класифікуються на обирані і призначувані. В залежності від обсягу їх компетенції установчі збори поділяються на суверенні і несуверенні. Суверенними признаються такі установчі збори, які не тільки розробляє проект конституції, але і приймає її (Італія 1947 р.). Несуверенними є установчі збори, які тільки розробляє проект конституції, його ж затвердження здійснюється будь-яким іншим органом або референдумом або певним числом суб'єктів федерації (Кувейт 1962 р., Гана 1992 р.). Як правило, при цьому можлива зміна і доповнення проекту конституції, підготовленого установчими зборами. Суверенні установчі збори, в свою чергу, поділяються на збори з обмеженою і необмеженою компетенцією. Установчими зборами з обмеженою компетенцією є такий орган, єдина функція якого - розробка або разробка і прийняття конституції (Іспанія 1978 р.). Частіше установчі збори наділяються необмеженої компетенцією, тобто поряд з установчої владою здійснюють і владу законодавчу(Бразилія 1988 р.): після затвердження конституції вони перетворюються в орган законодавчої влади, і в такій якості продовжують свою роботу).

Б)Парламент(у деяких країнах конституції прийняті парламентом в порядку, передбаченому для прийняття звичайних законів, але шляхом кваліфікованих більшості голосів. Так були прийняті практично всі радянські конституції і конституції інших соціалістичних країн. В даний час парламентами приймаються конституції і в демократичних країнах (Конституція Греції 1975 р.)).

У новітній політичній практиці зарубіжних країн прийняття конституцій представницькими установами є досить поширеним. Здійснення установчої влади надається як установчим зборам, які спеціально для цього обираються, так і парламентам, утвореним на підставі положень попередніх конституцій. У деяких випадках установчі збори лише розробляють текст основного закону. Наприклад, Конституція Четвертої республіки Франції 1946 р. була розроблена установчими зборами і схвалена всенародним голосуванням (референдумом).

15. Прийняття конституції виборчим корпусом.

Виборчий корпус — усі громадяни держави, які користуються виборчим правом

Переваги і недоліки прийняття конституції виборчим корпусом:

Переваги:*вираження волі народу *висвітлення основних положень, легітимність *демократизм, народовладдя.

Недоліки: *складність прийняття *внесення постійних змін *врахування лише думки більшості *несвоєчасність удосконалення *неможливість зробити точний висновок із питань «так» і «ні».

Прийняття конституції виборчим корпусом складається з двох етапів – розробка проекту конституції й остаточне його схвалення, після чого вона набирає чинності. Виборчий корпус розробити проект конституції не може.

16.Класифікація конституцій. В залежності від того,в яки період приймалась конституція поділяються на конституції прийняті на першому,другому або третьому етапі конст. розвитку. В залежності від того,на який період приймалась конституція – на постійні і тимчасові. В зал. від того,яким органом приймалась конституція. В зал. від того,як вносяться зміни в конституцію – на жорсткі та гнучкі-конституція, змінювана в тому ж порядку, що й звичайні закони. Жорстка конституція змінюється в особливому порядку, ускладненому, порівняно зі звичайною законодавчою процедурою. Це виявляється, наприклад, у залученні до внесення змін і доповнень спеціального суб’єкта (парламент вносить зміни в конституцію, але вони набувають чинності після референдуму), прийнятті закону про внесення змін і доповнень до конституції кваліфікованою більшістю парламенту тощо. В зал. від форми правління в державі – монархічні і республіканські. В зал. від форми державного устрою держави – конституції унітарних держав і конституції федерацій. В зал. від держ. режиму в державі – демократичні і антидемократичні. В зал. від походження – на оригінальні і запозичені(повністю або частково) конституції. В зал. від цілі – конституції програмного характеру та констатуючі конституції. Програмними зазвичай є всесоціалістичні конституції, що визначають цілі будівництва соціалізму і комунізму (наприклад, у Китаї, як пояснюють його керівники, мета будівництва соціалізму, поставлена в конституції, потребує для свого здійснення приблизно 100 років). Констатуючі конституції немістять програмних положень про перетворення суспільства (наприклад, Конституція США). Однак більша частина норм програмних конституцій - є констатуючими, а в констатуючих конституціях майже завжди містяться елементи програми (наприклад, в преамбулах).

17.Права людини і громадянина. Права ,свободи та обов’язки. Права людини - це природні,невідчужувані,природжені права особи.Головною ознакою прав людини є вказівка на природний характер.Вони похідні від природного права,тобто не мають державної природи.Права людини відображають грань прав особи,Яка повязнана з людиною як з членом соціуму,громадського суспільства.Невідчужуваність цих прав означає,що поскільки людина набуває їх як член суспільства,а не як член держави,то ніхто не може позбавити його цих прав.Людина набуває їх з народження. Права громадянина похідні від волі держави і кожен громадянин набуває їх у зв’язку з тим,що являється його членом. Права людини в залежності від їх суб’єкта класифікують на:індивідуальні і колективні.Індивідуальні здійсн. як самостійно так і в групі –право на працю,право вибирати і бути обраним.Колективні права мають назву,яка вказує на їх колегіальний характер:право народу на опір,право нації на самовизначення. Коли законодавець використовує термін «свобода»,він хоче вказати на широкий вибір варіантів поведінки особи(сводоба совісті,думки),а термін право визначає можливість користуватися конкретним благом (право на освіту,соц.забезпечення).Крім того,в конкретних правовідносинах праву одного суб’єкта відповідає обов’язок іншого.Відсутність такого обов’язку фактично анулює таке право.Сводоба не передбачає такої відповідності,н-д,свобода слова не передбачає обов’язку іних осіб сприймати його.

18.Рівність прав,свобод та обов’язків. Принцип рівності правового положення особи полягає в тому,що за кожною особою закріплюється однаковий набір прав,свобод та обов’язків,встановлюється однакова міра юридичної відповідальності за однакові правопорушення. Принцип рівності може закріплюватись позитивною формулою («всі рівні незалежно від..»), або негативною («забороняється дискримінація по ознаках..»).В більшості сучасних конституцій загальне закріплення принципу рівноправ’я,як правило, доповнюється вказівкою на його окремі аспекти по статевих ознаках,по ознаці громадського стану особи,в сфері юр. відповідальності. Виключення з принципу рівності називається дискримінація.

19.Історичний розвиток прав і свобод. Покоління прав людини. Класифікація прав і свобод. Конституційний інститут основ правового положення особи займає центральне місце в системі держ.права демократичної держави. Це витікає з основоположних ідей І.Канта про те,що держава повинна розглядати людину не як засіб для досягнення визначених ним цілей,а як ціль, заради задоволення потреб та інтересів якої воно створена, що підтверджується позицією, яку займають в конституції демократичної держави відповідні підрозділи,які його встановлюють.В більшості країн світу він займає 2 місце після закріплення основ конституційного ладу.Деякі країни ,н-д Мексика,Нідерланди взагалі починають з нього,щоб підкреслити пріоритетність прав особи по відношенню до інших правових інститутів.Елементами конституційно-правового положення особи є:правовий статус особи,правосуб’єктність,принципи конституційно-правової регламентації правового положення особи,права,свободи та обов’язки особи,гарантії прав та свобод. Покоління прав людини - це історичні періоди,етапи закріплення певних груп прав особи. Перше покоління прав людини - цивільні та політичні права. До них відносяться право на життя,на повагу,свободу совісті,думки,недоторканість особи,житла. Закріплені Декларацією прав людини і громадянина 26 серпня 1789р. Початок другому поколінню прав людини було покладено в 19 ст.Воно пов’язано с офіційним закріпленням соціально-економічних прав. Першими конституціями,які їх закріпили стали Конституція Мексиканських Сполучених штатів 1917р і Веймарська конституція Німеччини 1919р.До них відносяться: право на соціальне забезпечення,право на вибір професії,право на страйк,на освіту. До прав третього покоління відносять колективні права,які отримали своє закріплення на міжнародно-правовому рівні після Другої світової війни в документах ООН.Це право націй на самовизначення,право на мир,право на розвиток.

20.Гарантії прав і свобод. Гарантії прав і свобод – це умови і засоби,які забезпечують можливість їх реалізації і захисту.Гарантії прав і свобод можуть бути класифіковані за різними підставами: по території дії(міжнародно-правові і внутрішньодержавні), по формі закріплення (конституційні,законодавчі і підзаконні), по змісту. Однією із найважливіших класифікацій гарантій прав і свобод являється їх поділ на загальні і спеціальні. До загальних відносять політичні,економічні,культурні. Спеціальними гарантіями є юридичні гарантії. Загальні гарантії являють собою основні умови існування демократичного суспільства,без яких неможлива реалізація і захист прав і свобод особи.Юридичні гарантії можна поділити на матеріальні (тобто пов’язані з наявністю правових норм,які визначають конкретні права ,обов’язки та заборони,міри юр.відповідальності),інституціональні (закріплюють систему судових і правоохоронних органів,інших органів державної влади і місцевого самоврядування,які покликані захищати і забезпечувати права і спободи) і процесуальні,які визначають порядок реалізації прав і свобод та діяльність органів держави і посадових осіб.